Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 759/7441/18

провадження № 61-12446св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Інфоресурс»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Інфоресурс» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Інфоресурс» (далі - ДП «Інфоресурс») про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що в період з 17 лютого 2012 року позивач працювала у відповідача на посаді заступника головного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу ДП «Інфоресурс». 03 травня 2018 року вона вийшла на роботу після хвороби та надала довідку про те, що вагітна. Однак їй було повідомлено, що 23 квітня 2018 року її було звільнено з роботи в зв`язку з тим, що вона не з`являлась на роботу протягом чотирьох місяців. Вказане звільнення вона вважає незаконним, оскільки на момент звільнення була вагітна.

Позивач просила визнати її звільнення незаконним, визнати незаконним наказ № 19-к від 23 квітня 2018 року про її звільнення, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 03 травня 2018 року по день поновлення на роботі, допустити негайне виконання рішення суду. 11 липня 2018 року позивач подала уточнення до позовної заяви щодо назви посади, розрахунку середньомісячного заробітку та розрахунок витрат на правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади заступника головного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу ДП «Інфоресурс».

Визнано незаконним наказ в. о. директора ДП «Інфоресурс» № 19-к від 23 квітня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника головного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу ДП «Інфоресурс».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника головного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу ДП «Інфоресурс» з 23 квітня 2018 року.

Стягнуто з ДП «Інфоресурс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 03 травня 2018 року по 12 лютого 2019 року в розмірі 53 767,50 грн.

Стягнуто з ДП «Інфоресурс» на користь держави судовий збір в розмірі 1 921,00 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивача було незаконно звільнено з роботи, оскільки вона на момент звільнення була вагітна, а тому вона має бути поновлена на роботі, а на її користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2019 року апеляційну скаргу ДП «Інфоресурс» задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року змінено та визначено розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 в сумі 26 455,75 грн.

В частині стягнення судового збору рішення змінено та визначено судовий збір, який підлягає стягненню з ДП «Інфоресурс» на користь держави в сумі 1 409,60 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що час вимушеного прогулу має обчислюватись з 03 травня 2018 року по 23 жовтня 2018 року, що становить 119 робочих днів. До такого висновку апеляційний суд дійшов, виходячи з тієї обставини, що з 24 жовтня 2018 року позивачу було видано листок непрацездатності у зв`язку з вагітністю та пологами. Допомогу за вказаним листком непрацездатності позивач отримала в Управлінні праці та соціального захисту населення Святошинського району м. Києва.

При визначенні розміру середнього заробітку має бути враховано розмір заробітку за один місяць, який було нараховано та виплачено позивачу на підставі оскаржуваного рішення суду першої інстанції в сумі 5 376,75 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

08 липня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 759/7441/18, витребувано її з Святошинського районного суду м. Києва.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

На підставі ухвали Верховного Суду від 11 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує, що апеляційний суд помилково зменшив період, за який має нараховуватись середній заробіток.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що наказом № 4-к ДП «Інфоресурс» від 08 лютого 2012 року ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу (а. с. 45). Відомості про прийняття на роботу внесені до трудової книжки позивача (а. с. 6).

17 грудня 2012 року на підставі наказу № 113-к ДП «Інфоресурс» позивача переведено з посади провідного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу на посаду заступника головного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу (а.с. 46). Відомості про переведення на іншу посаду внесені до трудової книжки позивача (а.с. 6).

Посадові обов`язки заступника головного бухгалтера бухгалтерсько-економічного відділу передбачені та затверджені посадовою інструкцією ДП «Інфоресурс» 03 серпня 2017 року (а. с. 61-68).

В період з 18 грудня 2017 року по 27 грудня 2017 року, 28 грудня 2017 року по 04 січня 2018 року, з 05 січня 2018 року по 26 лютого 2018 року, 27 лютого 2018 року по 05 березня 2018 року, 06 квітня 2018 року по 13 квітня 2018 року, 14 квітня 2018 року по 02 травня 2018 року позивач перебувала на амбулаторному лікуванні (в період з 05 січня 2018 року по 26 лютого 2018 року лікування було також стаціонарне). Вказані відомості підтверджуються листками непрацездатності (а. с. 8, 47-52).

17 квітня 2018 року позивач письмово звернулась до відповідача з листом про надання їй документів (виробничої характеристики, копії трудової книжки) для

медико-соціальної експертної комісії(а. с. 53).

Відповідач листом повідомив позивача про необхідність надати у письмовому вигляді інформацію, чи перебуватиме позивач станом на 23 квітня 2018 року на лікарняному та зазначити назву хвороби (діагноз) (а. с. 54).

23 квітня 2018 року позивач письмово повідомила, що перебуває на лікарняному відповідно до листка непрацездатності, виданого комунальним некомерційним підприємством «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва, філія № 1. Назву хвороби (діагноз) відмовилась повідомити, посилаючись на статтю 286 ЦК України (право на таємницю про стан здоров`я) (а. с. 55).

23 квітня 2018 року головним бухгалтером ДП «Інфоресурс» складено службову записку про виробничу необхідність виконання обов`язків заступника головного бухгалтера у зв`язку з відсутністю позивача в період з 18 грудня 2017 року та виконання її посадових обов`язків головним бухгалтером, що негативно впливає на стан фінансового обліку підприємства та виникненням на підприємстві гострої виробничої необхідності виконання обов`язків заступника бухгалтера, неможливості в повній мірі своєчасно виконувати обов`язки як головного бухгалтера, так і заступника однією особою (а.с. 58-60).

23 квітня 2018 року наказом відповідача № 19-к ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, пункт 5 статті 40 КЗпП України (а.с. 69). Запис про звільнення внесено до трудової книжки позивача (а. с. 6).

23 квітня 2018 року засобами поштового зв`язку позивачу направлено повідомлення про необхідність отримання трудової книжки та копію наказу про звільнення (а. с. 69-71).

З наказом про звільнення позивач ознайомилась 03 травня 2018 року, про що поставила свій підпис у наказі та зазначила, що з наказом не погоджується, оскільки станом на 23 квітня 2018 року перебувала та перебуває у стані вагітності (а. с. 69).

Трудову книжку позивач отримати відмовилась, про що складено відповідний акт (а. с. 72).

03 травня 2018 року позивач надала довідку ультразвукового обстеження вагітних, ф-2а видану ТОВ «Гаразд ЛТД» з висновком про те, що маточна вагітність складає 5 тижнів (а.с. 74).

Відповідно до довідки № 40 від 08 травня 2018 року виданої комунальним некомерційним підприємством «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва, філія № 1, термін вагітності позивача складає 6 тижнів (а.с. 13).

Протоколом ультразвукового обстеження від 22 червня 2018 року зазначено, що вагітність складає 12 тижнів + 3 дні (а.с. 101).

03 травня 2018 року відповідач засобами поштового зв`язку надіслав позивачу лист про те, що на момент звільнення підприємству не було відомо про вагітність позивача та зважаючи на те, що посаду заступника бухгалтера займає інша особа, позивачу запропоновано займати посаду провідного спеціаліста відділу забезпечення діяльності підприємства та реалізації продукції підприємства, що є вакантною (а.с. 75-87).

Вказаний лист позивачем отримано не було, за закінченням терміну зберігання повернуто відправнику (а.с. 105).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 23 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Статтею 40 КЗпП України визначено випадки розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового договору до закінчення строку його чинності, за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Зокрема, пунктом 5 цієї статті передбачено розірвання трудового договору у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений тривалий строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

Отже, застосування зазначеної норми передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

Оскільки позивач була звільнена з роботи з ініціативи власника в особі в. о. директора ДП «Інфоресурс», і на момент звільнення перебувала у стані вагітності, зазначене свідчить про порушення відповідачем передбачених законом гарантій для зазначеної категорії жінок, що свідчить про порушення відповідачем вимог закону при звільнені позивача та є безумовною підставою для поновлення звільненої особи на раніше займаній посаді.

Заперечення відповідача стосовно відсутності відомостей про стан вагітності позивача були предметом перевірки суду першої та апеляційної інстанцій, а судові рішення в цій частині відповідач не оскаржує в касаційному порядку.

Згідно до положень пункту 2 статті 8 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 03 травня 1996 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V та відповідно до якого Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими названі статті та пункти частини II Хартії, незаконним вважається звільнення роботодавцем жінки в період її вагітності або відсутності на роботі у зв`язку з відпусткою, або в період після її повернення на роботу, установлений національним законодавством.

Звільнення позивача відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач не заперечував щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача, з якого виходив суд першої інстанції - 267,50 грн.

В частині другій статті 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки позивача було звільнено з порушенням норм КЗпП України, тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому судом правильно застосовано Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Тому, висновок суду першої інстанції про те, що позивач підлягає поновленню на роботі та має право на стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 03 травня 2018 року по дату винесення остаточного рішення по справі, а саме 12 лютого 2019 року у сумі 53 767,50 грн є правильним.

Висновок суду апеляційної інстанції з приводу зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача є помилковим. Суд апеляційної інстанції у постанові від 13 травня 2019 року не зазначив норм матеріального права, якими він керувався, зменшуючи період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Верховний Суд зауважує, суд першої інстанції належним чином визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню у вказаній справі.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції змінено судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2019 року в частині стягнення з ДП «Інфоресурс» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу а також судового збору та залишає в силі в цій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, яке в цій частині залишено без змін судом апеляційної інстанції, відповідач в касаційному порядку не оскаржує, а позивач, прохаючи скасувати постанову апеляційного суду повністю, не наводить доводів щодо незгоди з рішенням в цій частині.

Керуючись статтями 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2019 року в частині зміни суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судового збору скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький Є. В. Петров В. В. Сердюк І. М. Фаловська