№ 759/7900/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 759/7900/23

провадження № 61-5201св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» на постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2024 року ускладі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» (далі - ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР»)звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення недоотриманого доходу (збитків).

Позов обґрунтовано тим, що 30 липня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), який у подальшому змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк), та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11376515000, відповідно до умов якого банком позичальнику було надано кредитні кошти в сумі 25 062 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 14% річних, строком користування до 30 липня 2015 року.

Крім цього, 30 липня 2008 року із ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 219882, відповідно до умов якого остання зобов`язалась перед кредитором відповідати за виконання позичальником ОСОБА_1 усіх його зобов`язань в повному обсязі.

08 грудня 2011 року року між ПАТ «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до останнього перейшло право вимоги за вказаними договорами.

30 травня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11376515000 від 30 липня 2008 року у розмірі 258 060,40 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року у справі № 759/8446/13-цпозов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 258 060,40 грн та судовий збір в сумі 2 580,60 грн, а всього стягнуто - 260 641,00 грн.

11 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-03-26-000009-b від 17 квітня 2019 року, був укладений договір № 1370/К про відступлення прав вимоги, за яким заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 60 167,20 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом курсом Національного банку України складало 1 576 734,40 грн, а саме: за основною сумою кредиту - 21 049,38 долари США, що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на момент уступки складало 551 617,67 грн; за нарахованими та несплаченими відсотками - 39 117,82 доларів США, що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України станом на 11 травня 2019 року становило 1 025 117,17 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року замінено сторону виконавчого провадження - кредитора ПАТ «Дельта Банк» у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих листів у справі № 759/8446/13-ц на його правонаступника - ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР».

На виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року Ізмаїльським МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» грошові кошти у розмірі 67 090,90 грн, а в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 стягнуто з ОСОБА_1 - 167 142,81 грн.

Після заміни стягувача на користь ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4 стягнуто з боржника кошти у розмірі 26 407,29 грн.

Таким чином, за результатом виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року у справі № 759/8446/13-ц з відповідачів було солідарно стягнуто 260 641,00 грн, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України, станом на момент зарахування на розрахунковий рахунок стягувача складало 9 675,78 доларів США.

Разом з цим, з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11376515000 від 30 липня 2008 року ОСОБА_1 передав у заставу транспортний засіб марки MITSUBISHI, модель LANCER, рік випуску 2008, колір чорний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1198, реєстраційний номер НОМЕР_2 , відповідно до якого у разі не виконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору заставоутримувач має право для задоволення своїх вимог, зокрема продати від імені позичальника предмет застави.

У зв`язку з наявною заборгованістю за кредитним договором, 11 червня 2021 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяло ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР», та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу заставного транспортного засобу автомобіля марки MITSUBISHI, модель LANCER, рік випуску 2008, у розмірі 140 902,07 грн, та за рахунок продажу майна розмір заборгованості за кредитним договором № 11376515000 від 30 липня 2008 року було зменшено на 5 198,03 доларів США (за офіційним курсом Національного банку України).

Тому позивач вважає, що на час його звернення до суду із цим позовом сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 11376515000 становить 45 293,39 (60 167,20 - 9 675,78 - 5 198,03) доларів США.

Зазначає, що на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року він мав отримати 32 285,80 доларів США, однак отримав лише 9 675,78 доларів США, у зв`язку із чим поніс збитки у вигляді неповернутого кредиту (реальні збитки) та недоотриманого доходу (упущена вигода) у розмірі 22 610,02 доларів США.

Крім цього, позивач вважає, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з відповідачів на його користь підлягає стягненню 3% від простроченої суми, яка станом на час подання позову становить 2 036,76 доларів США за період розрахунку з 01 травня 2020 року до 01 травня 2023 року.

Посилаючись на викладені обставини, просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на свою користь недоотриманий дохід (збитки) у розмірі 22 610,02 доларів США та 3 % річних у розмірі 2 036,76 доларів США, що разом складає 24 646,78 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 901 298,23 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» недоотриманий дохід (збитки) у розмірі 22 610,02 доларів США та 3% річних у розмірі 2 036,76 доларів США, що разом складає 24 646,78 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 901 298,23 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» судовий збір у розмірі 13 519,47 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за договорами позики не припиняє правовідносин сторін цих договорів, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє позикодавця права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що Святошинський районний суд м. Києване врахував, що позивач бажає компенсувати знецінення національної валюти порівняно із доларом США у вигляді стягнення недоотриманого прибутку у формі курсової різниці з безпідставним посиланням на статтю 22 ЦК України, а також 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, обрахованих саме від визначеного позивачем розміру збитку.

Усі розрахунки збитків, складені позивачем, базуються на відмінності курсу долара США на день ухвалення судового рішення в 2013 році та на час фактичного виконання цього рішення у 2019 році.

При цьому апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки ПАТ «Дельта Банк», як попередній кредитор за кредитним договором № 11376515000 від 30 липня 2008 року, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, 30 травня 2013 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, визначивши заборгованість у валюті України - гривні, вказавши, що саме 258 060,40 грн є повним розміром заборгованості.

У свою чергу, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року у справі № 759/8446/13-ц набрало законної сили та було виконано відповідачем у повному обсязі, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 08 жовтня 2019 року.

При таких обставинах апеляційний суд вважав, що у кредитора, який сам визначив заборгованість у валюті України - гривні, і погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість повністю стягнуто з боржника, відсутні правові підстави для стягнення збитків у вигляді курсової різниці. Відсутні такі підстави і у його правонаступників.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2024 року ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи.

15 серпня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_5 справу № 759/7900/23 розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 30 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», яке у подальшому змінило своє найменування на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11376515000, відповідно до умов якого банком позичальнику надано кредитні кошти в сумі 25 062 доларів США 00 центів, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 14% річних, строком користування з 30 липня 2008 року по 30 липня 2015 року.

Того ж дня, 30 липня 2008 року, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 219882, відповідно до умов якого остання зобов`язалась перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань в повному обсязі.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до останнього перейшло право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання зобов`язань за вказаними договорами.

30 травня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 258 060,40 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року у справі № 759/8446/13-ц позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 258 060,40 грн та судовий збір в сумі 2 580,60 грн, а всього - 260 641 грн.

На виконання вищезазначеного судового рішення Святошинським районним судом м. Києва 31 січня 2014 року видано виконавчі листи.

11 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-03-26-000009-b від 17 квітня 2019 року, був укладений договір № 1370/К про відступлення прав вимоги, згідно з яким 11 травня 2019 року відбулася заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення ПАТ «Дельта Банк» на користь ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» прав вимоги за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11376515000 від 30 липня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 , а також за договором поруки № 219882, що був укладений 30 липня 2008 року з відповідачкою ОСОБА_2 .

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року у справі № 759/8446/13-ц замінено сторону виконавчого провадження, а саме - кредитора ПАТ «Дельта Банк» у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих листів у справі № 759/8446/13-ц, виданих Святошинським районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк», на його правонаступника - ТОВ «Фінансова установа «ЄФКРу».

Державним виконавцем Ізмаїльського МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області по ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2/759/4177/13 від 31 січня 2014 року, виданого Святошинським районним судом м. Києва, стягнуто із солідарного боржника ОСОБА_2 на користь стягувача суму боргу в розмірі 67 090,90 грн.

В ході виконавчого провадження приватним виконавцем стягнуто з боржника та перераховано на користь стягувача ПАТ «Дельта Банк» грошові кошти в розмірі 167 142,81 грн, тобто до заміни сторони виконавчого провадження на нового стягувача ТОВ «Фінансова установа «ЄФКРу».

Після постановлення Святошинським районним судом м. Києва ухвали у справі № 759/8446/13-ц (провадження № 6/759/849/19) про заміну стягувача на користь ТОВ «Фінансова установа «ЄФКРу» в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4 було стягнуто та перераховано грошові кошти у розмірі 26 407,29 грн.

Таким чином, на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року у справі № 759/8446/13-ц на користь первісного стягувача та його правонаступника - було солідарно стягнуто з боржників та перераховано відповідним стягувачам заборгованість у загальному розмірі 260 641,00 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. закінчено виконавче провадження № НОМЕР_4 від 08 жовтня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду згідно з виконавчим документом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із частиною другою статті 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме відповідно до статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Отже, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), аналізуючи зазначені вище норми матеріального права, дійшла висновку, що так звана «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

При цьому курсову різницю Велика Палата Верховного Суду визначила як різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах.

Встановлено, що 30 травня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11376515000 від 30 липня 2008 року у розмірі 258060,40 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року у справі № 759/8446/13-цпозов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11376515000 від 30 липня 2008 року в сумі 258 060,40 грн та судовий збір в сумі 2 580,60 грн, а всього стягнуто - 260 641,00 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. від 08 жовтня 2019 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_4 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року у справі № 759/8446/13-ц згідно з виконавчим документом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» зазначило, що на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року воно мало отримати 32 285,80 доларів США, однак отримало лише 9 675,78 доларів США, у зв`язку із чим понесло збитки у вигляді неповернутого кредиту (реальні збитки) та недоотриманого доходу (упущена вигода) у розмірі 22 610,02 доларів США.

Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просив стягнути її на підставі статті 22 ЦК України.

Із змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» фактично просить компенсувати знецінення національної валюти порівняно із доларом США у вигляді стягнення недоотриманого прибутку у формі курсової різниці.

При цьому усі розрахунки збитків, складені ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР», базуються на відмінності курсу долара США на день ухвалення судового рішення у 2013 році та на час фактичного виконання цього рішення у 2019 році.

Приймаючи до уваги, що ПАТ «Дельта Банк» (правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР»), звертаючись 30 травня 2013 року до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11376515000 від 30 липня 2008 року, з огляду на принцип диспозитивності самостійно визначило заборгованість у валюті України - гривні, вказавши, що саме 258 060,40 грн є повним розміром заборгованості за кредитним договором, ураховуючи, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року(яким позов задоволено) виконано боржниками у повному обсязі, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що стягувач у цьому випадку не має права на стягнення курсової різниці у розмірі 22 610,02 доларів США, яка не є упущеною вигодою (недоотриманим доходом).

Крім цього, необхідно зауважити, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних у розмірі 2 036,76 доларів США позивачем розраховано саме від визначеного ним розміру збитку (упущеної вигоди, недоотриманого доходу), а відтак вказана сума також не може бути стягнута з відповідачів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на відсутність висновку Верховного Судущодо питання питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював подібні за змістом висновки, зокрема у вказаних вище постановах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов