ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 759/8600/23
провадження № 61-4827 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю «Навіа Інвест»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
представник ОСОБА_1 - адвокат Мєстєчкін Ігор Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіна Ігоря Володимировича, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року у складі судді Бабич Н. Д.
та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Навіа Інвест»
(далі - ТОВ «Навіа Інвест») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 13 жовтня 2022 року між ним
та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу предмета лізингу
№ 1/13/10-22, за умовами якого товариство зобов`язалося передати у власність ОСОБА_1 транспортний засіб «RENAULT FLUENCE», рік випуску 2012,
номер кузова НОМЕР_1 , а ОСОБА_1 зобов`язався прийняти
та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених договором.
13 жовтня 2022 року товариство передало транспортний засіб ОСОБА_1 ,
що підтверджується відповідним актом приймання-передачі товару, який підписано сторонами. ОСОБА_1 не мав претензій до продавця.
ОСОБА_1 належним чином не виконав свої зобов`язання за вказаним договором, так як не сплатив його вартість, а саме 142 524,61 грн, яка була погоджена сторонами. При цьому останній не відреагував на письмову вимогу товариства про сплату грошових коштів, яка була надіслана ОСОБА_1
у березні 2023 року.
Оскільки ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання та не сплатив грошові кошти за отриманий товар, тому товариство має право на стягнення з останнього відповідних грошових коштів, а також процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692, частина перша статті 1048
ЦК України), трьох процентів річних та інфляційних втрат (частина друга статті 625 ЦК України)
З урахуванням наведеного ТОВ «Навіа Інвест» просило суд стягнути
із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 151 214,18 грн, з яких: 142 524,61 грн - заборгованість за договором, 4 880,98 грн - проценти на підставі частини третьої статті 692, частини першої статті 1048 ЦК України, 585,72 грн - три проценти річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, 3 222,87 грн - інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом
до ТОВ «Навіа Інвест» про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета лізингу.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначив, що ТОВ «Навіа Інвест»
під час укладання із ним у жовтні 2022 року договору купівлі-продажу транспортного засобу «RENAULT FLUENCE» навмисно ввело його в оману щодо обставин, які мають істотне значення (статті 229 230 ЦК України).
Зокрема, продавець не повідомив, що транспортний засіб обтяжений правами ОСОБА_2 на підставі договору фінансового лізингу від 25 лютого 2021 року
№ 44-230221. На час набуття ним права власності на вказаний транспортний засіб договір фінансового лізингу з ОСОБА_2 не був розірваний. У зв`язку з цим, він був змушений передати останньому транспортний засіб.
Тобто він, як власник майна, був позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним укладений з ТОВ «Навіа Інвест» договір купівлі-продажу предмета лізингу
від 13 жовтня 2022 року № 1/13/10-22.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва суду від 08 червня 2023 року зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднаний в одне провадження з первісним позовом ТОВ «Навіа Інвест».
Протокольною ухвалою Святошинського районного суду м. Києва суду
від 21 вересня 2023 року відмовлено у задоволені клопотання представника ОСОБА_1 про залучення до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 червня 2023 року первісні позовні вимоги ТОВ «Навіа Інвест» задовольнено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Навіа Інвест» заборгованість
за договором купівлі-продажу предмета лізингу від 13 жовтня 2022 року
№ 1/13/10-22 у розмірі 142 524,61 грн, три проценти річних у розмірі 585,72 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 222,87 грн, а всього - 146 333,20 грн.
У задоволенні іншої частини первісних позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що товариство, як продавець, має право на стягнення з ОСОБА_1 , як покупця, суми заборгованості
за укладеним між ними договором купівлі-продажу предмета лізингу від 13 жовтня 2022 року у розмірі 146 333,20 грн, з яких: ціни товару - 142 524, 61 грн, три проценти річних - 585,72 грн, інфляційні втрати - 3 222,87 грн.
При цьому ОСОБА_1 добровільно не виконав письмову вимогу товариства про сплату грошових коштів.
Районний суд указав про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України поширюються на спірні правовідносини, так як боржник порушив виконання грошового зобов`язання. Проте відсутні підстави для застосовування до спірних відносин положень частини першої статті 1048 ЦК України, яка регулює правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами.
Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Навіа Інвест» виконало свої зобов`язання за укладеним
із ОСОБА_1 договором купівлі-продажу предмета лізингу. Протилежного ОСОБА_1 не довів, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним укладеного між ними договору.
Транспортний засіб було передано покупцеві за актом приймання-передачі товару, який підписано сторонами. Товар при передачі був оглянутий сторонами, під час огляду будь-яких дефектів, недоліків не виявлено. Претензій до продавця щодо якісних характеристик товару у покупця не було. Відповідно до положень вказаного договору право власності на транспортний засіб перейшло
до ОСОБА_1 . із моменту підписання акту приймання-передачі. ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «RENAULT FLUENCE», рік випуску 2012, номер кузова НОМЕР_1 із 13 жовтня 2022 року.
Наявність договору фінансового лізингу від 25 лютого 2021 року № 44-230221, укладеного між ТОВ «Навіа Інвест» та ОСОБА_2 , не порушує права
та інтереси ОСОБА_1 , як покупця за договором купівлі-продажу
від 13 жовтня 2022 року № 1/13/10- 22, який в подальшому набув право власності на транспортний засіб, й не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваного ОСОБА_1 правочину.
Районний суд надав оцінку поданим сторонам доказам, у тому числі укладеному між сторонами договору купівлі-продажу предмета лізингу, застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду у даній категорії справ.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіна І. В., залишено
без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року
залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив правильні висновки по суті спору, так як ОСОБА_1 набув право власності
на транспортний засіб на підставі укладеного між ним і товариством договору купівлі-продажу, проте не здійснив оплату за придбаний товар. При цьому продавець направляв покупцеві письмову вимогу про сплату грошових коштів,
які останній не виконав.
ОСОБА_1 зареєстрував на своє ім`я право власності на придбаний ним транспортний засіб, претензій до продавця в момент передачі майна не мав.
ТОВ «Навіа Інвест» у повному обсязі виконало умови договору купівлі-продажу предмета лізингу, а ОСОБА_1 , як новий власник майна, має право вільно користуватися, володіти та розпоряджатися ним, він не обмежений у вчиненні будь-яких дій щодо транспортного засобу. Факт укладання 25 лютого 2021 року між товариством, як попереднім власником, та ОСОБА_2 договору фінансового лізингу транспортного засобу «RENAULT FLUENCE» не порушує права ОСОБА_1 , як покупця за договором купівлі-продажу від 13 жовтня 2022 року. Крім того, у момент укладення договору купівлі-продажу транспортний засіб перебував у володінні товариства, а не ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мєстєчкін І. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на cудові рішення судів попередніх інстанцій, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження
або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив
на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіна І. В., про зупинення виконання рішення районного суду задоволено. Зупинено виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіна І. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті спору, так як ОСОБА_1 , як новий власник майна, не може вільно користуватися, володіти та розпоряджатися транспортним засобом, оскільки
25 лютого 2021 року, тобто раніше, ніж він став власником майна,
між товариством та ОСОБА_2 було укладено договір фінансового лізингу транспортного засобу «RENAULT FLUENCE».
ОСОБА_1 (новий лізингодавець) фактично зобов`язаний надати транспортний засіб ОСОБА_2 (лізингоодержувач) за умови, що останній сплатив попередньому лізингодацеві - ТОВ «Навіа Інвест», всі платежі, передбачені укладеним між ними договором. Ця обставина була прихована від ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі-продажу з товариством. При цьому товариство, відчужуючи транспортний засіб ОСОБА_1 , не розірвало договір лізингу, укладений раніше з ОСОБА_2 .
Посилається на відповідні норми ЦК України та Закону України «Про фінансовий лізинг».
Суд не встановив, коли саме та на яких підставах транспортний засіб перебував
на момент відчуження у товариства, а не в ОСОБА_2 , а також, чи порушені права останнього оспорюваним ОСОБА_1 правочином.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, який би спростував чи підтвердив висновки судів попередніх інстанцій про те, що наявність договору фінансового лізингу, укладеного між товариством та третьою особою, не є обтяженням предмета купівлі-продажу і не порушує права та інтереси нового власника майна.
Судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки наявним у справі доказам. При цьому суд першої інстанції порушив норми процесуального права, так як не залучив до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 , якому відомі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору,
й спір стосується прав і обов'язків останнього.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2024 року ТОВ «Навіа Інвест» подало до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги. Вказується, що оскаржувані судові рішення є законними
та обґрунтованими.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіна І. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ТОВ «Навіа Інвест», звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилалося на те, що між ними укладеного договір купівлі-продажу предмета лізингу від 13 жовтня 2022 року № 1/13/10-22
(а. с. 15-17), на виконання якого товариство, як продавець, передало
ОСОБА_1 , як покупцю, транспортний засіб «RENAULT FLUENCE». Проте, покупець, прийнявши товар, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі товару (а. с. 18), не оплатив товар у порядку та на умовах, визначених договором. У зв`язку з цим товариство просило суд стягнути із ОСОБА_1
на свою користь заборгованість за договором (142 524,61 грн), а також проценти на підставі частини третьої статті 692, частини першої статті 1048 ЦК України,
три проценти річних та інфляційні втрати згідно з частиною другою статті 625
ЦК України.
У свою чергу, ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом
до ТОВ «Навіа Інвест», в якому просив суд визнати недійсним укладений
з товариством договір купівлі-продажу предмета лізингу від 13 жовтня 2022 року № 1/13/10-22. ОСОБА_1 посилався на те, що продавець за договором, тобто ТОВ «Навіа Інвест», ввело його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки не повідомило його, що транспортний засіб обтяжений правами
ОСОБА_2 , з яким товариство у лютому 2021 року уклало договір лізингу.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, частково задовольнив позов товариства і відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції.
Верховний Суд ураховує, що сторони у справі не оспорюють факт укладення
між ними договору купівлі-продажу предмета лізингу й указана обставина
не підлягає доказуванню (частина друга статті 82 ЦПК України).
ОСОБА_1 прийняв товар за договором купівлі-продажу предмета лізингу, претензій до продавця в момент передання товару не мав. При цьому він зареєстрував за собою право власності на транспортний засіб (а. с. 114-115). Тобто ОСОБА_1 є законним власником транспортного засобу «RENAULT FLUENCE».
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,
що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права
та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів (наприклад, створення речей), настання
або ненастання певної події.
Під цивільними правами та обов`язками у статті 11 ЦК України розуміється
як комплекс правових можливостей особи в цілому, що охоплюється категоріями цивільної правоздатності та дієздатності фізичних та юридичних осіб,
так і комплекс прав та обов`язків, що випливають безпосередньо із закону, а саме права та обов`язки щодо укладення договорів, у процесі укладення договорів,
а також у зобов`язаннях - як до моменту перетворення прав та обов`язків у право вимоги та у борг, так і після такого перетворення.
Відповідно до загальних положень про зобов`язання, визначених, зокрема,
у статтях 509 526 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості й виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Статті 610 та 611 ЦК України передбачають, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання;
3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Особи мають право опосередкувати свої правовідносини шляхом укладення договору, при якому вони є вільними у виборі контрагента та визначенні виду
та умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає
або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві),
а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити
за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона
не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, -
за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства
не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, ціна товару є істотною умовою договору купівлі-продажу.
Судами надано належну правову оцінку укладеному між сторонами договору
та акту приймання-передачі товару, в яких, разом із іншим, сторони погодили ціну товару, яка склала 142 524,61 грн (пункт 6.1 договору, пункт 10.1 акта).
Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним
у матеріалах справи доказам, суди вірно виходили з того, що продавець -
ТОВ «Навіа Інвест», належним чином виконав свої зобов`язання за укладеним договором, натомість покупець - ОСОБА_1 , прийнявши у продавця товар та набувши право власності на нього, не здійснив оплату, чим порушив вз`яті на себе зобов`язання за договором купівлі-продажу предмету лізингу.
При цьому у березні 2023 року товариство надіслало ОСОБА_1 письмову вимогу про сплату коштів на виконання умов укладеного між ними договору,
а також відповідних процентів (а. с. 19-20), яку останній не виконав.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги за первісним позовом і стягнув з покупця за договором купівлі-продажу на користь продавця ціну товару (142 524, 61 грн), а також три проценти річних та інфляційні втрати
(585,72 грн і 3 222,87 грн) на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Верховний Суд ураховує, що заявник касаційної скарги не оспорює самі розрахунки вищевказаних сум, нарахованих за прострочення грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. При цьому товариство не оскаржило в касаційному порядку судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються виключно на наявності підстав для визнання недійсним укладеного між сторонами договору.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (оспорюваний правочин) (згідно зі статтею 215 ЦК України).
Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Згідно із частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна
із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого
не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений
до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення,
чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право
або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме
на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду
від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17, провадження № 61-37390свп18).
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин,
які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує
їх існування.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією,
не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин,
які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні відомостей, надання підроблених документів і т. п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину,
яка утримується від дій, які він повинен був зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.).
На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року
у справі № 369/7586/19, провадження № 61-11337св22.
Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета лізингу, ОСОБА_1 посилався на те, що після укладення оспорюваного правочину до нього звернувся ОСОБА_3 , який повідомив,
що транспортний засіб є предметом договору лізингу, який укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Навіа Інвест» у лютому 2021 року, тобто до укладення договору купівлі-продажу між ним та товариством. ОСОБА_1 уважав,
що товариство навмисно ввело його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, не повідомивши його про те, що автомобіль обтяжений правами
на нього третьої особи.
Разом із цим, відповідні посилання не можуть бути підставою для визнання оспорюваного договору недійсним. ОСОБА_1 придбав транспортний засіб
на підставі договору купівлі-продажу предмету лізингу, укладеного з ТОВ «Навіа Інвест», набув право власності на нього в момент передачі товару за актом приймання-передачі. Покупець не мав претензій до продавця. 13 жовтня 2022 року ОСОБА_1 зареєстрував автомобіль на своє ім`я.
Тобто товариство у повному обсязі виконало умови договору купівлі-продажу предмета лізингу. ОСОБА_1 , як новий власник транспортного засобу, має право користуватися, володіти та розпоряджатися автомобілем, він не обмежений у вказаних правах. Сам по собі факт укладання у лютому 2021 року між ТОВ «Навіа Інвест» та ОСОБА_2 договору фінансового лізингу транспортного засобу
не порушує права ОСОБА_1 , як покупця за договором купівлі-продажу предмета лізингу.
При цьому транспортний засіб був переданий покупцеві товариством,
як продавцем, яке й володіло ним на момент укладення договору.
Суди попередніх інстанцій зробили вірні висновки про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 .
Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на те, що судовими рішення порушено права ОСОБА_2 , так як спірні правовідносини стосуються договору купівлі-продажу предмета лізингу, укладеного між товариством
та ОСОБА_1 , тобто сторонами у справі. У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 має право представляти інтереси ОСОБА_2 . Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника
ОСОБА_1 про залучення до участі у справі в якості третьої особи
ОСОБА_2 (а. с. 122-123), що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Висновки судів попередніх інстанцій по суті спору відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону,
вони узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду у даній категорії справ, що спростовує посилання касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Судова практика у даній категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи
їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом, так як вони зводяться до власного тлумачення норм права та до незгоди з висновками судів по суті спору, що не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився
й суд апеляційної інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, надав вірну оцінку наданим сторонам доказам і зробив обґрунтовані висновки
по суті спору.
Суди попередніх інстанцій вірно застосували норми матеріального права
при вирішенні спору, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанціях із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зводяться до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень,
але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують
у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи
(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
З урахуванням наведеного, касаційна скарга задоволенню не підлягає,
а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, новий розподіл судових витрат касаційним судом
не здійснюється.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання
про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року було зупинено виконання рішення районного суду до закінчення касаційного провадження, виконання цього рішення підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіна Ігоря Володимировича, залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року
та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залишити
без змін.
Поновити виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 23 листопада 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць