ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

справа № 760/11558/23

провадження № 51-7352км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

а також в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100090001627, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, востаннє:

- вироком Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2022 року за ч. 1 ст. 309 КК України, із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком 3 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 23 червня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі статей 71 72 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2022 року та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід, обраний ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, залишено без змін, а строк відбуття покарання визначено рахувати з моменту затримання, тобто з 06 квітня 2023 року.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, в умовах воєнного стану та поєднаному із проникненням у сховище за обставин, детально наведених у судовому рішенні.

Як установив суд ОСОБА_7 06 червня 2022 року, приблизно о 12:00, перебуваючи у KHI «Центр медико-санітарної допомоги №1» по вул. Академіка Стражеска, 6-А у м. Києві викрав самокат «MARATON CREDO», чим завдав потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди на суму 1327 гривень 52 копійки.

Крім того, ОСОБА_7 02 квітня 2023 року, приблизно о 12:30, перебуваючи у будинку по вул. Героїв Севастополя, 35-а у м. Києві проник у сховище - пожежний ящик, звідки викрав два пожежні рукави, чим спричинив ТОВ «ФОРВАРД КИЇВ-СЕРВІС 02» майнової шкоди на загальну суму 1200 гривень.

Надалі, 06 квітня 2023 року ОСОБА_7 , в період часу з 15:28 до 15:32, перебуваючи у будинку по вул. Героїв Севастополя, 35-а у м. Києві проник у сховище - пожежні ящики, звідки викрав чотири пожежні рукави, чим спричинив ТОВ «ФОРВАРД КИЇВ-СЕРВІС 02» майнової шкоди, на загальну суму 2855 гривень 05 копійок.

Київський апеляційний суд 25 жовтня 2023 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років; на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2022 року, остаточно призначивши засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд безпідставно збільшив призначене ОСОБА_7 покарання та належним чином не врахував, що останній повністю визнав вину у скоєному, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочинів і повернув викрадене майно.

Перед початком судового розгляду захисник ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 подали до Суду клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КК України, а саме у зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 підтримали доводи поданої касаційної скарги та просили задовольнити клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку із декриміналізацією діянь.

Прокурор ОСОБА_5 підтримав вимогу сторони захисту про закриття кримінального провадження щодо двох епізодів - 06 червня 2022 року та 02 квітня 2023 року. Водночас, прокурор не підтримав доводи і вимоги касаційної скарги захисника про суворість призначеного засудженому ОСОБА_7 покарання.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 КПК України.

При цьому положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Так, 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП.

Зокрема, у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження 51-2555кмо24) дійшла висновку про те, що Закон № 3886?IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом № 3886?IX, мають зворотну дію в часі. У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV Податкового кодексу України. Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886?IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.

Відповідно до Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України у 2022 році становила 2481 гривню, а в 2023 році - 2684 гривні.

Зі змісту вироку вбачається, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_7 вчинив 06 червня 2022 року, 02 і 06 квітня 2023 року. Вартість викраденого майна, що встановлена за вироком і не оспорюється сторонами, становить 1327 гривень 52 копійки, 1200 гривень і 2855 гривень 05 коп., відповідно.

Оскільки вартість викраденого ОСОБА_7 майна по епізодах від 06 червня 2022 року та 02 квітня 2023 року не перевищує вище вказаних двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то відповідно ці його діяння не містять ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

За приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

За приписами ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Таким чином, кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України по епізодам крадіжок самокату (06 червня 2022 року)та двох пожежних рукавів (02 квітня 2023 року) з огляду на приписи п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України підлягає закриттю оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, а вирок місцевого суду та вирок суду апеляційної інстанції в цій же частині - скасуванню.

Що стосується епізоду крадіжки 06 квітня 2023 року, то у даному випадку сума викраденого майна (чотирьох пожежних рукавів) становить 2855 гривень 05 копійок, тобто перевищує встановлені два неоподатковувані мінімуми доходів громадян. Враховуючи таке, підстав для закриття кримінального провадження у цій частині, як про це просить сторона захисту, немає.

Вирішуючи питання про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, що, на переконання сторони захисту, виразилося в необґрунтованому посиленні апеляційним судом призначеного ОСОБА_7 розміру покарання та неврахування положень ст. 69-1 КК України, то Суд виходить із наступного.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Згідно із статтею 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Як убачається з матеріалів провадження суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, врахував тяжкість скоєного; дані про особу винного, який: характеризується посередньо, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працює, неодноразово судимий. Крім цього, суд взяв до уваги обставину, що пом`якшує покарання, щире каяття ОСОБА_7 і вказав на відсутність обставин, що обтяжують покарання.

З урахуванням викладеного місцевий суд дійшов переконання про можливість призначення винному покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк - 5 років, яке необхідно відбувати реально. Разом із цим, суд не знайшов підстав для застосування до ОСОБА_7 положень статей 69 або 75 КК України.

Не погоджуючись із указаним рішенням, прокурор оскаржив його до апеляційного суду, та просив призначити ОСОБА_7 більш суворе покарання.

Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції, погодився із наведеними доводами і вказав, що вирішуючи питання про розмір покарання для обвинуваченого, суд першої інстанції не дотримався вимог статей 50 65 КК України.

Зокрема, колегія суддів зазначила, що без належної уваги залишився факт вчинення ОСОБА_7 злочину під час іспитового строку, що свідчить про відсутність у останнього наміру стати на шлях виправлення.

Крім указаного, апеляційний суд звернув увагу на те, що місцевий суд не в повній мірі врахував конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, у тому числі його характер і ступінь суспільної небезпечності.

Зокрема, колегія суддів вказала про те, що ОСОБА_7 здійснив крадіжку пожежних рукавів, які знаходились у пожежних ящиках, розташованих у багатоповерховому житловому будинку, при цьому вказані дії вчинені засудженим під час воєнного стану та за обставин частих ракетних обстрілів м. Києва з боку країни-агресора, а тому їх слід оцінити як такі, що мають підвищену суспільну небезпечність.

Поміж вказаного, апеляційний суд зазначив, що обвинувачений раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення аналогічних умисних кримінальних правопорушень проти власності, за які покарання відбував реально.

Зазначені обставини свідчать про неможливість досягнення мети покарання, а саме виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень за умови призначення покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 185 КК України.

На думку колегії суддів касаційного кримінального суду обраний апеляційним судом розмір покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років відповідає вимогам ст. 65 КК України, є справедливим і сприятиме перевихованню ОСОБА_7 та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Причин вважати це покарання явно несправедливим унаслідок суворості або підстав для його пом`якшення Верховний Суд не вбачає.

Також Суд вважає, що навіть з урахуванням закриття кримінального провадження за епізодами від 06 червня 2022 року і 02 квітня 2023 року, призначене засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, з огляду на вимоги статей 50 65 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги на положення ст. 69-1 КК України, за якими ОСОБА_7 не можна призначити покарання за скоєне більше ніж 5 років і 4 місяці позбавлення волі, то слід вказати, що вони є безпідставними з огляду на таке.

Безумовною підставою для застосування ст. 69-1 КК України є встановлення трьох складових: 1) наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу; 2) відсутності обставин, що обтяжують покарання; 3) визнання обвинуваченим своєї вини.

Судами встановлено відсутність обставин, що обтяжують покарання, однак встановлено єдину обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття ОСОБА_7 .

У своїй касаційній скарзі захисник наголошує на тому, що ОСОБА_7 добровільно повернув усе викрадене майно, а тому призначаючи йому покарання слід застосувати норму ст. 69-1 КК України.

Однак, такі твердження сторони захисту є безпідставними враховуючи наступне.

Добровільне відшкодування завданого збитку це добровільні дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує, що відшкодування повинно бути реальним та в повному обсязі.

В той же час, 4 пожежні рукави, які ОСОБА_7 викрав, було вилучено у нього під час затримання на місці скоєння злочину. Отже, підстав вважати, що засуджений добровільно відшкодував завдані потерпілій стороні матеріальні збитки, немає.

З огляду на викладене, у даному кримінальному провадженні відсутні правові передумови для призначення засудженому покарання з урахуванням вимог ст. 69 - 1 КК України.

Таким чином, враховуючи підстави і вимоги касаційної скарги захисника із внесеними змінами, то вона підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 23 червня 2023 року та вирок Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року в частині засудження ОСОБА_7 за епізодами крадіжок 06 червня 2022 року та 02 квітня 2023 року скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

У решті судові рішення з урахуванням покарання, призначеного апеляційним судом, залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3