Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 760/13182/15-ц

провадження № 61-1969 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна.

Позовна заява мотивована тим, що з 19 липня 1980 року він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 05 квітня 2014 року.

Зазначав, що він є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 05 березня 1976 року між ним та ОСОБА_4 . Відповідно до довідки від 27 січня 2014 року, виданої КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» центру обслуговування споживачів № 1, у вказаному житловому будинку зареєстровано чотири особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Вказував, що в період перебування у шлюбі з відповідачем до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти подружжя було збудовано житловий будинок під літерою «Б» по АДРЕСА_1 , загальною площею 143,3 кв. м, який складається по першому поверху: тамбур 4,8 кв. м, хол 18,2 кв. м, кухня 11,4 кв. м, санвузол 5,0 кв. м, житлова 24,0 кв. м, житлова 11,8 кв. м; по другому поверху: житлова 36,6 кв. м, житлова 15,4 кв. м, житлова 16,2 кв. м, про що свідчать чеки та квитанції на витрати будівельних матеріалів.

Згідно висновку, зазначеного у звіті про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж від 27 серпня 2013 року, складеного ТОВ «Укрбудконсалт» в особі експерта Білоуса В. Б., встановлено відповідність спірного будинку вимогам надійності та можливість його безпечної експлуатації.

Зазначав, що шлюбний договір між ним та відповідачем не укладався, а отже вищевказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Угоди про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між ними не досягнуто.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним та за ОСОБА_2 право власності за кожним по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 , що складається з першого поверху: тамбур 4,8 кв. м, хол 18,2 кв. м, кухня 11,4 кв. м, санвузол 5,0 кв. м, житлова 24,0 кв. м, житлова 11,8 кв. м; другого поверху: житлова 36,6 кв. м, житлова 15,4 кв. м, житлова 16,2 кв. м, всього житловою площею 104,0 кв. м, загальною площею 143,4 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнано за ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 право власності за кожним по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 , що складається з першого поверху: тамбур 4,8 кв. м, хол 18,2 кв. м, кухня 11,4 кв. м, санвузол 5,0 кв. м, житлова 24,0 кв. м, житлова 11,8 кв. м; другого поверху: житлова 36,6 кв. м, житлова 15,4 кв. м, житлова 16,2 кв. м, всього житловою площею 104, 0 кв. м, загальною площею 143,4 кв. м.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони під час шлюбу набули у спільну сумісну власність за спільні кошти спірний житловий будинок АДРЕСА_1 , тому наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 права власності за кожним по 1/2 частині вказаного житлового будинку. Судом також враховано, що відповідач визнала позов, подавши відповідну заяву до суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 задоволено.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щоспіввласниками домоволодіння та землекористувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1 , є: позивач ОСОБА_1 , якому належить 1/2 частина вказаного домоволодіння, ОСОБА_8 , якій належить 1/3 частина вказаного домоволодіння, та ОСОБА_9 , якому належить 1/6 частина домоволодіння, які також відповідно до розміру їх часток мають права власності щодо всіх об`єктів, які побудовані за вказаною адресою. За час користування спільним майном співвласниками було розбудовано домоволодіння АДРЕСА_1 та узгоджено порядок користування спільним частковим майном, за яким ОСОБА_8 користується житловими будинками під літерами «А» та «К», ОСОБА_1 - житловими будинками під літерами «А» та «Б», ОСОБА_9 - житловим будинком під літерою «А». Господарські споруди туалет літ. «В», сараї літ. «Г-І», «Г-ІІ», «Д» та «ж», гаражі літ. «Е» та «Ж», погріб літ. «З», огорожі, ворота, город знаходяться у спільному користуванні співвласників.

ОСОБА_3 не була залучена до участі у розгляді справи, проте, спір порушує її права як співвласника домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірний житловий будинок «Б» по АДРЕСА_1 був введений в експлуатацію та зареєстрований за позивачем, а отже позивачем не доведено набуття в установленому законом порядку права власності на спірне нерухоме майно, що виключає можливість визнання його спільною сумісною власністю подружжя та поділу між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року й залишити в силі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 760/13182/15-ц із Солом`янського районного суду м. Києва.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_10 є співвласником житлового будинку, а не домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується записом Київського міського бюро технічної інвентаризації від 06 березня 2000 року на зворотній стороні договору дарування від 19 квітня 1962 року. При цьому вказаний договір дарування не містить детальних технічних характеристик будинку, даних щодо господарських споруд, що входять до його складу, що виключає підстави вважати порушення прав ОСОБА_10 як співвласника домоволодіння.

Апеляційний суд не врахував, що предметом спору є зовсім інший об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за АДРЕСА_1 , який не був господарською спорудою, що входила до складу житлового будинку АДРЕСА_1 , а набутий подружжям ОСОБА_1 у період шлюбно-сімейних відносин.

Вказував, що апеляційним судом зроблено помилковий висновок про те, що будинок, який є предметом спору, знаходиться на земельній ділянці спільного користування ОСОБА_10 , ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , та не враховано, що відповідно до рішення виконкому від 25 листопада 1976 року № 19, наказ № 366 по радгоспу, йому виділено 0,05 га землі, що підтверджується архівними довідками.

Вважав, що суд апеляційної інстанції порушив його право власності на майно, яке було набуте під час перебування у шлюбі з відповідачем, а саме: житловий будинок по АДРЕСА_1 , безпідставно скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Вважала, що шляхом поділу спільного сумісного майна подружжя сторони намагалися уникнути передбаченої законом процедури реєстрації права власності на житловий будинок під літерою «Б» по АДРЕСА_1 за участю всіх співвласників домоволодіння.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 19 липня 1980 року сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 05 квітня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 05 квітня 2014 року.

Згідно договору дарування від 19 квітня 1962 року, посвідченого Боярською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого КП Київським міським БТІ, ОСОБА_3 (до шлюбу прізвище « ОСОБА_1 ») набула у власність 1/3 частину домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 113-114, т. 1).

Іншими співвласниками є ОСОБА_1 , якому належить 1/2 частина будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого 05 березня 1976 року Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою, та ОСОБА_9 , якому належить 1/6 частина домоволодіння та господарських споруд за вказаною адресою на підставі рішення Залізничного районного суду м. Києва від 27 жовтня 1999 року, яке залишено без змін ухвалою Київського міського суду від 22 грудня 1999 року у справі № 2-1233 (а. с. 113-114, 117-118, 119, т. 1).

Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_8 вказувала, не була залучена до участі у розгляді справи, проте, судовим рішенням суду першої інстанції порушені її права як співвласника домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Вказувала, що співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було розбудовано домоволодіння за вказаною адресою та узгоджено порядок користування спільним частковим майном, за яким ОСОБА_3 користується житловими будинками під літерами «А» та «К», ОСОБА_1 - житловими будинками під літерами «А» та «Б», ОСОБА_9 - житловим будинком під літерою «А». Господарські споруди туалет літ. «В», сараї літ. «Г-І», «Г-ІІ», «Д» та «ж», гаражі літ. «Е» та «Ж», погріб літ. «З», огорожі, ворота, город знаходяться у спільному користуванні співвласників. Отже, житловий будинок під літ. «Б» входить до складу домоволодіння по АДРЕСА_1 , що підтверджується, зокрема, матеріалами інвентаризаційної справи, порядок користування яким визначено за згодою співвласників вказаного домоволодіння, тому його поділ між сторонами порушує її права як співвласника вказаного майна.

1. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 60 CK України, майно, набуте, подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що в період перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти подружжя було збудовано житловий будинок під літерою «Б» по АДРЕСА_1 . Отже вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягає поділу на підставі статтей 69-72 СК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог ОСОБА_1 щодо набуття у спільну сумісну власність за спільні кошти житлового будинку АДРЕСА_1 на наявності правових підстав для визнання за сторонами права власності за кожним по 1/2 частині вказаного житлового будинку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції розглянув справу без залучення всіх заінтересованих осіб, оскільки спір у справі порушує права ОСОБА_3 як співвласника домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічні вимоги містить стаття 13 ЦПК України чинної редакції.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом статті 30 ЦПК України 2004 року відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Згідно з частиною першою статті 33 ЦПК України 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Схожі за змістом вимоги містять статті 48-51 ЦПК України чинної редакції.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року). Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що співвласниками домоволодіння та землекористувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1 , є: позивач ОСОБА_1 , якому належить 1/2 частина вказаного домоволодіння на підставі договору дарування, посвідченого 05 березня 1976 року Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою; ОСОБА_8 , якій належить 1/3 частина вказаного домоволодіння на підставі договору дарування від 19 квітня 1962 року, посвідченого Боярською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого КП Київським міським БТІ; ОСОБА_9 , якому належить 1/6 частина домоволодіння та господарських споруд за вказаною адресою на підставі рішення Залізничного районного суду м. Києва від 27 жовтня 1999 року, яке залишено без змін ухвалою Київського міського суду від 22 грудня 1999 року у справі № 2-1233.

Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_8 вказувала, що співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було розбудовано домоволодіння за вказаною адресою та узгоджено порядок користування спільним частковим майном, за яким ОСОБА_3 користується житловими будинками під літерами «А» та «К», ОСОБА_1 - житловими будинками під літерами «А» та «Б», ОСОБА_9 - житловим будинком під літерою «А». Господарські споруди туалет літ. «В», сараї літ. «Г-І», «Г-ІІ», «Д» та «ж», гаражі літ. «Е» та «Ж», погріб літ. «З», огорожі, ворота, город знаходяться у спільному користуванні співвласників. Отже, житловий будинок під літ. «Б» входить до складу домоволодіння по АДРЕСА_1 , що підтверджується, зокрема, матеріалами інвентаризаційної справи, порядок користування яким визначено за згодою співвласників вказаного домоволодіння, тому його поділ між сторонами порушує її права як співвласника вказаного майна.

Так, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).

Суд першої інстанції розглянув справу без з`ясування обставин, необхідних для правильного її вирішення, а саме не перевірив факт прийняття спірного будинку до експлуатації, набуття позивачем в установленому законом порядку права власності на спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 , факт належності позивачу на праві власності або користування земельної ділянки за вказаною адресою на час звернення до суду з позовом у цій справі, що виключає можливість визнання його спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та поділу між сторонами, та без залучення всіх заінтересованих осіб.

Отже, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_3 яка в такій ситуації мала бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд в змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, адже без залучення належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що відповідно до рішення виконкому від 25 листопада 1976 року № 19, наказ № 366 по радгоспу, йому виділено 0,05 га землі, що підтверджується архівними довідками, - не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не можуть бути підставною для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки архівні довідки, на які посилається позивач, не містять даних щодо місцезнаходження виділеної йому земельної ділянки. Доказів на підтвердження зареєстрованого за позивачем у законному порядку права власності або користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 на час звернення до суду з позовом у цій справі матеріали справи не містять.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович