ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2025 року
м. Київ
справа № 760/16255/23
провадження № 61-14378св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачка (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 рокуу складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви, зустрічної позовної заяви та їх обґрунтування
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він та ОСОБА_3 є батьками малолітнього ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Посилався на те, що починаючи з 2014 року відповідачка свої батьківські обов`язки не виконує, з дитиною жодного разу не бачилася та не спілкувалася. Дитина не знає відповідачку.
4. Зазначав, що з його боку жодних перешкод відповідачці у спілкуванні з дитиною не чинилося, а тому йому невідомі причини її самоусунення від виконання батьківських обов`язків.
5. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно спільної малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_3 на його користь аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
6. У листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
7. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що вона з ОСОБА_1 перебувала у стосунках з 16 років, а коли їй було 17 років у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
8. Зазначала, що ОСОБА_1 та його батьки були проти народження дитини, а тому вся вагітність проходила під впливом великого стресу у зв`язку з невизначеністю, поведінкою ОСОБА_1 та відсутністю у нього роботи.
9. У травні 2011 року вони з ОСОБА_1 одружилися та почали проживати у батьків останнього. Стверджувала, що з батьками чоловіка вона разом з сином проживала близько двох років та у подальшому через складні стосунки у сім`ї переїхала разом з дитиною проживати до своєї матері. Однак, згодом вони з ОСОБА_1 прийняли рішення, що дитина буде проживати разом з батьком за місцем його проживання.
10. Посилалася на те, що вона на початку приїздила до сина та виконувала свої батьківські обов`язки, проте її психоемоційний стан, відчуття пригнічення та депресія сприяли її відстороненню від контакту з сином. Вона не приймала участі у житті сина, жила з відчуттям великої провини перед сином та у 2021 році звернулася до психолога, почала спільну терапію.
11. Зауважувала, що 16 жовтня 2023 року вона подала до Служби у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації заяву про визначення порядку спілкування з дитиною. Після цього зверталася до ОСОБА_1 для врегулювання ситуації, натомість він лише попросив її прийти до нотаріуса та підписати відмову від сина, на що вона не погодилася.
12. Зазначала, що не відповідає дійсності твердження позивача за первісним позовом про те, що він не чинить жодних перешкод у спілкуванні матері з дитиною.
13. Враховуючи наведене, ОСОБА_3 просила суд: 1) зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати їй брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) визначити наступні способи її участі у вихованні сина
ОСОБА_4 (особисте спілкування): побачення у вівторок та четвер з 14:00 год. до 20:00 год. за місцем навчання сина або за місцем його проживання, перебування; один вихідний день - неділя з 09:00 год. до 20:00 год., спілкування з сином має відбуватися на території місця її фактичного проживання; спільний відпочинок: першу половину літніх канікул син проводить з нею; у разі, якщо святкові дні припадають на день її побачень з сином або цей день передує дню побаченню, або є наступним після нього, то такі дні син проводить з матір`ю; у день її побачення з сином, вона має право забирати сина з дому/школи особисто; 3) необмежене спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між матір`ю та сином; 4) зобов`язати ОСОБА_1 повідомляти її про термін від`їзду та місце перебування за межі м. Києва шляхом надсилання повідомлення у мессенджері Telegram не пізніше ніж за 10 днів перед від`їздом; 5) зобов`язати ОСОБА_1 в разі зміни місця перебування чи навчання дитини надати їй точну інформацію щодо його фактичного місця навчання, проживання, перебування на наступний день з дня настання таких обставин.
14. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада
2023 року зустрічний позов було прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
15. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 березня
2024 року позов ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено.
16. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення з позовом до суду -
07 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
18. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною відмовлено.
19. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
20. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка з
2014 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Оцінюючи пояснення відповідачки у їх сукупності з наявними у справі доказами, її процесуальну поведінку у суді, соціальну поведінку у повсякденному житті та моральні якості, суд вважав, що ОСОБА_3 не здатна у повній мірі оцінити сутність та надзвичайну відповідальність бути для дитини близькою, люблячою людиною та виконувати свої батьківські обов`язки як мати дитини. Вказані обставини також свідчать, що таке ставлення відповідачки за первісним позовом та її життєві позиції не відповідають та взагалі суперечать інтересам дитини. Подання відповідачкою зустрічного позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, з огляду на відсутність належних доказів вчинення таких перешкод, суд вважав намаганням уникнути відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків та осуду оточуючих і близьких осіб.
21. З урахуванням попередньої поведінки відповідачки за первісним позовом щодо виконання батьківських обов`язків, а також, на думку суду, нещирої поведінки під час судового розгляду справи, з огляду на думку малолітньої дитини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову у частині позбавлення відповідачки батьківських прав і стягнення аліментів та про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.
22. При визначенні розміру аліментів суд врахував обов`язок відповідачки утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, а також її матеріальний стан та наявність можливості надавати таке утримання.
Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції
23. Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
24. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 березня
2024 року скасовано у частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та у частині вирішення зустрічних позовних вимог та ухвалено у цій частині нове судове рішення.
25. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
26. Зустрічний позов ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною задоволено частково.
27. Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_3 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28. Визначено наступні способи участі ОСОБА_3 у вихованні сина ОСОБА_4 : побачення кожної першої та третьої неділі місяця з
12:00 год. до 15:00 год. за місцем проживання матері; спільний відпочинок протягом одного місяця літніх канікул. У задоволенні іншої частини вимог зустрічного позову відмовлено.
29. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 березня
2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
30. Суд апеляційної інстанції вважав передчасними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав. Зауважено, що сама по собі відсутність протягом тривалого часу дій ОСОБА_3 , спрямованих на виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини, піклування про неї, не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав. Будь-яких доказів про те, що спілкування з матір`ю, в тому числі з урахуванням тривалої відсутності такого спілкування, зможе нашкодити дитині матеріали справи не містять. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав суд апеляційної інстанції вважав недостатньо обґрунтованим, оскільки він не містить посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 . Крім того, з урахуванням тривалої відсутності спілкування між сином та матір`ю, відсутні підстави вважати думку малолітнього ОСОБА_4 достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Самі по собі пояснення дитини про те, що він не знає маму і не пам`ятає її, не свідчать про те, що контакт між матір`ю та сином не може бути налагоджено.
31. Також апеляційний суд вважав необґрунтованими висновки суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову. Натомість встановив, що матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 чиняться перешкоди у спілкуванні з сином. Небажання дитини спілкуватися з матір`ю обумовлене ситуацією, яка склалася між сторонами, і не може бути підставою для обмеження ОСОБА_3 у реалізації її батьківських прав на участь у вихованні дитини і спілкуванні з нею. Водночас, графік спілкування матері з дитиною, заявлений ОСОБА_3 , з урахуванням тривалої відсутності спілкування з сином, не відповідає його інтересам. У випадку налагодження контакту між матір`ю та сином, графік зустрічей може бути змінено у добровільному порядку або на підставі звернення до служби у справах дітей чи суду.
Узагальнені доводи касаційної скарги
32. 28 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року та залишити рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 березня 2024 року без змін.
33. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі
№ 922/2383/16, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 29 вересня 2021 року у справі
№ 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня
2022 року у справі № 203/3505/19, від 23 червня 2022 року у справі
№ 175/1713/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
34. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення не в інтересах дитини, а виключно в інтересах байдужої до сина матері.
35. ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що відповідачка визнавала факт повного і абсолютного ігнорування потреб їхнього спільного сина протягом дев`яти років. Жодної поважної причини свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків протягом тривалого часу вона не навела. Зазначає, що жодної домовленості між ними щодо повного перебування сина лише на його утриманні не було. Разом з тим ОСОБА_3 весь час проживала в одному місті із своїм сином, працювала, відпочивала, подорожувала та не мала жодного інтересу до життя та розвитку своєї дитини. Доказів наявності у неї перешкод у спілкуванні з сином немає, більш того відповідачка визнавала факт відсутності у неї перешкод для участі у вихованні дитини під час розгляду справи в суді. Поведінку ОСОБА_3 протягом судового розгляду вважає нещирою.
36. Наголошує на тому, що направлене відповідачкою одне смс-повідомлення влітку 2022 року, без вчинення подальших дій щодо участі у вихованні сина, забезпечення його безпеки не свідчить про її інтерес до дитини.
37. Вважає безпідставним неврахування судом апеляційної інстанції думки дитини щодо можливого відновлення його спілкування з матір`ю, а також двох висновків органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення
ОСОБА_3 батьківських прав і недоцільності визначення її зустрічей та годин спілкування з дитиною.
38. Посилається на те, що примушування тринадцятирічного підлітка проти його волі до зустрічей і спілкування з чужою йому людиною є фізичним та моральним насильством, що створює реальну загрозу для його підліткової психіки. Фактів, які свідчать про можливість налагодженні контактів між відповідачкою та ОСОБА_4 , не встановлено. Від послуг соціального психолога ОСОБА_3 відмовилася.
39. Вважає, що відповідачка не довела зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування, не спростувала того, що свідомо нехтувала батьківськими обов`язками щодо сина.
40. Посилається на неврахування судом апеляційної інстанції графіку та режиму дня дитини, відвідування нею школи та гуртків.
41. Вважає наведену судом апеляційної інстанції судову практику нерелевантною спірним правовідносинам.
42. Додатково зауважує про понесення ним судових витрат у зв`язку з розглядом справи, як в судах попередніх інстанцій, так і в суді касаційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
43. Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
44. Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/16255/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
45. 05 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 760/16255/23.
46. Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
47. 03 грудня 2024 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні. Додатково зауважує про зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_2 .
48. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що жодних обставин, які б давали підстави вважати, що її спілкування з дитиною спричинить шкоду, немає. Наголошує на тому, що усвідомлює свою провину перед сином через її відсутність у його житті, однак на цей час вона намагається виправити свої помилки та хоче приймати участь у вихованні сина і спілкуванні з ним. Водночас, розуміє, що відновлення її участі у вихованні дитини повинно відбуватися поступово, без шкоди для психіки дитини.
49. Висновки органу опіки та піклування вважає упередженими, оскільки вони надані без надання їй можливості бути присутньою на відповідних засіданнях.
50. Зазначає, що ОСОБА_1 не хоче відновлення її спілкування з сином. Відмовляє у її проханнях щодо організацій зустрічей з сином, не погоджується на процедуру медіації, запропоновану психологом з центру соціальних служб Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, не надає їй можливості добровільно сплачувати аліменти на утримання сина.
51. Акцентує увагу на її бажанні примиритися з позивачем на будь-яких умовах, які забезпечать їй можливість бачитися з сином.
52. Заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу вважає завищеним.
53. 03 грудня 2024 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала клопотання про залучення додаткових доказів, у якому, посилаючись на зміну обставин справи, просить суд долучити до матеріалів справи копію її паспорта, договору про надання їй соціальних послуг, доказів проходження нею індивідуального плату щодо підвищення батьківського потенціалу, листування з позивачем щодо виконання оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.
54. 06 грудня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Меліхова Ю. О., через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду запереченняпроти клопотання ОСОБА_2 про залучення додаткових доказів, у якому просить суд відмовити їй у залученні до матеріалів справи договору про надання їй соціальних послуг, доказів проходження нею індивідуального плану щодо підвищення батьківського потенціалу. Вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у долученні до матеріалів справи таких доказів, поданих з порушенням норм процесуального права. Щодо наданих відповідачкою скріншотів переписки з ним щодо виконання судового рішення апеляційного суду зауважує, що ОСОБА_4 свідомо не бажає зустрічатися та спілкуватися з матір`ю. Наголошує, що він лише передає позицію сина. Бажання добровільної сплати відповідачкою аліментів вважає нещирим, оскільки під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій ОСОБА_2 надавала суперечливі покази щодо свого доходу.
55. Колегія суддів наголошує, що суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження визначені главою 2 розділу V Перегляд судових рішень ЦПК України.
56. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
57. Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про прийняття нових доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.
58. Враховуючи приписи частини першої статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не має правових підстав для долучення до матеріалів цивільної справи на стадії перегляду справи в касаційному порядку нових доказів, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, та проведення їх оцінки.
59. Водночас, з огляду на те, що копія паспорту відповідачки не є доказом у справі, а лише підтверджує зміну нею прізвища на стадії перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що цей документ може бути долучений до матеріалів касаційного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
60. 11 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2 .
61. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 .
62. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року у справі № 760/16703/22, яке набрало законної сили 06 квітня 2023 року, шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
63. З 2014 року спільний син сторін проживає з батьком. ОСОБА_3 не бере участі у житті свого сина.
64. Відповідно до характеристики ОСОБА_4 № 304 від 21 червня 2023 року, виданої Спеціалізованою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів
№ 296 з поглибленим вивченням іноземної мови, успіхами дитини і вирішенням питань, що стосуються навчання ОСОБА_4 протягом навчання у початковій школі та в 5 класі займається батько дитини ОСОБА_1 . Протягом вищезазначеного періоду мама дитини не цікавилася навчанням сина і не спілкувалася особисто з класним керівником та зі співробітниками навчального закладу з цього питання. Батьківські збори мати учня не відвідувала.
65. Згідно з листом КНП «ЦПМСД № 2» Дарницького району м. Києва № 660 від 27 червня 2023 року, ОСОБА_4 спостерігається з народження лікарем-педіатром Центру ОСОБА_11 . Згідно з наявною медичною документацією Ф-112/о, дитина отримує консультації на амбулаторному прийомі у лікаря в Центрі з метою профілактичного огляду, проведення вакцинації, лікування гострих респіраторних вірусних захворювань у супроводі батька. Мати ОСОБА_4 була присутня на оглядах в перші місяці життя дитини, в подальшому з приводу стану здоров`я своєї дитини до Центру не верталася.
66. Відповідно до висновку № 101-9515 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 , наданого 02 листопада 2023 року Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією, орган опіки та піклування з урахуванням думки дитини, а також з метою захисту прав та інтересів малолітньої дитини вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
67. Згідно з висновком Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 25 грудня 2023 року № 101-11205 про усунення перешкод матері ОСОБА_3 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 , орган опіки та піклування з урахуванням думки дитини, а також з метою захисту прав та інтересів малолітньої дитини вважав за недоцільне визначати участь матері ОСОБА_3 у спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_4 .
68. Суд першої інстанції заслухав свідків та думку дитини і зазначив, що малолітній ОСОБА_4 чітко та зрозуміло у судовому засіданні підтвердив ті обставини, які були викладені і у висновку органу опіки та піклування, про те, що свою маму він не пам`ятає та зовсім не знає, оскільки з нею не спілкувався та бажання спілкуватися з нею не має. Вона його жодного разу його не відвідувала. На усі запитання суду щодо можливого відновлення його спілкування з матір`ю малолітній ОСОБА_4 зацікавленості не висловив, взагалі не знає, хто вона, як виглядає та про що з нею можна розмовляти, оскільки будь-якої емоційної чи фізичної прив`язаності не має. ОСОБА_4 свою біологічну матір взагалі не оцінює як близьку людину, яка входить чи може входити у коло спілкування та родини дитини, з якою у нього можливий психоемоційний зв`язок.
Позиція Верховного Суду
69. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
70. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
71. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
72. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
73. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
74. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
75. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Щодо вирішення первісного позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав
76. Діти і підлітки є важливою категорією населення, яка формує основу розвитку держави. Від фізичного і морального здоров`я молодого покоління залежить майбутнє нації в цілому.
77. У частинах першій, третій статті 9 Конвенції про права дитини зазначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
78. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
79. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
80. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
81. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
82. Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
83. Зокрема, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
84. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
85. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).
86. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
87. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
88. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
89. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
90. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року
у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20,
від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
91. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
92. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява
№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
93. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
94. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.
95. За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
96. Водночас суди мають встановити справедливий баланс між різними конкуруючими правами за Конвенцією. Однак, роблячи це, їм потрібно переконливо аргументувати свої рішення і забезпечити процесуальну справедливість усього процесу.
97. Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
98. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
99. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
100. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
101. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи, сімейної ситуації та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
102. Судом апеляційної інстанції встановлено, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2014 року проживає та перебуває на утриманні свого батька. Відповідачка не приймала участі у вихованні, піклуванні та спілкуванні зі своїм сином з 2014 року, мотивуючи це складними життєвими обставинами, народженням дитини у ранньому віці та нестабільним психологічним станом. Водночас, посилаючись на чітке та усвідомлене бажання змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, відновити участь у вихованні сина, ОСОБА_2 у жовтні 2023 року звернулася до органу опіки та піклування із заявою про встановлення порядку побачень з дитиною, а у листопаді 2023 року - до суду із зустрічною позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. У судовому засіданні суду першої інстанції стверджувала, що любить сина та бажає налагодити з ним стосунки.
103. Позивач вважає, що поведінка ОСОБА_2 свідчить про відсутність у неї інтересу до дитини, а відсутність її у житті їх спільного сина з 2014 року не спричинена жодними поважними причинами, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.
104. ОСОБА_1 наголошує, що позбавлення батьківських прав матері відносно їх спільного малолітнього сина буде сприяти забезпеченню його найкращих інтересів, усунення ризику появи у його житті незнайомої йому людини з правами на вирішення важливих для нього питань.
105. Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надання соціальними службами, органами у справах дітей належної підтримки матері у налагодженні стосунків та емоційного зв`язку з дитиною. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування протягом вирішення цього спору не вживали необхідних дій з метою збалансування інтересів дитини з правами й інтересами біологічної матері.
106. У процесі розгляду справи не було здобуто висновків психологів про відсутність прихильності матері до сина та сина до матері, а також про можливість/неможливість відновлення емоційного зв`язку між ними.
107. Суд апеляційної інстанції врахував, що відповідачка усвідомила свою помилкову позицію щодо ухилення від участі у вихованні сина та на цей час намагається виправити ситуацію шляхом відновлення спілкування з сином. Суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні достатні підстави для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно її малолітнього сина.
108. Колегія суддів, враховуючи вказані вище обставини, вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції не суперечить нормам матеріального і процесуального права.
109. Верховний Суд наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19,
від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
110. Суд апеляційної інстанції надав обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують наявність у відповідачки за первісним позовом бажання відновити спілкування зі своїм сином, зміну її ставлення до виконання нею батьківських обов`язків, та з огляду на відсутність доказів, що спілкування дитини з матір`ю зможе зашкодити дитині, дійшов загалом мотивованого висновку про недостатність аргументів для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо малолітнього сина.
111. Колегія суддів погоджується, що з урахуванням встановленої судами попередніх інстанцій зміни ставлення відповідачки щодо виконання нею своїх батьківських обов`язків, наявності у неї бажання відновити контакт з сином, її активної позиції при розгляді справи про позбавлення батьківських прав, звернення до органу опіки та піклування, а також до суду з вимогами про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні зі своїм малолітнім сином, визнання нею свого обов`язку зі сплати аліментів на його утримання, позбавлення її батьківських прав за таких обставин слід вважати передчасним.
112. Зазначена поведінка ОСОБА_2 свідчить про готовність матері відновити психологічний та емоційний зв`язок зі своєю дитиною.
113. Очевидно, що реалізація такого наміру матері потребує участі психологів, органів (спеціалістів) у справах дітей, які з 2023 року не здійснювали належних і достатніх дій, спрямованих на налагоджування стосунків та емоційного зв`язку матері з дитиною.
114. Колегія суддів звертає увагу на думку ОСОБА_4 , висловлену під час розгляд справи про те, що він не пам`ятає матір, не спілкується з нею та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Разом з тим ОСОБА_4 у судовому засіданні суду першої інстанції не заперечував, що його спілкування з матір`ю могло б відбутися, водночас він не знає про що з нею говорити, таке спілкування було б неприємним для нього, він має образу на матір. Мати не вчиняла спроб з ним поспілкуватися, він сам прийняв рішення, що не бажає спілкуватися з матір`ю.
115. Як зазначено вище, обставин, які б могли свідчити про наявність загрози для малолітнього ОСОБА_4 , його здоров`ю та розвитку з боку матері, судами не встановлено. Також не встановлено неможливості відновлення психоемоційного зв`язку між матір`ю та сином.
116. Слід також зауважити, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
117. Верховний Суд вже звертав увагу на те, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21,
від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).
118. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що за обставин справи, що переглядається в касаційному порядку, а саме тривалої відсутності спілкування між матір`ю та сином, відсутності сприяння у налагодженні їхнього контакту зі сторони органів у справах дітей та позивача, з яким дитина проживає з 2014 року, більш того, його активну позицію щодо відсутності необхідності у такому спілкуванні, висловлена малолітнім ОСОБА_4 думка, що він не заперечує проти позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки він її не знає і не пам`ятає, з урахуванням встановленого судом бажання матері відновити контакт з дитиною та вчинення у цьому напрямку відповідних дій, не може виступати достатньою підставою для позбавлення матері її батьківських прав у цій справі.
119. Колегія суддів зауважує, що залишення поза увагою необхідності змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків визнано у справі № 149/2510/21 достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року). У разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду саме другий з батьків дитини має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.
120. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, у цій частині позовних вимог не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
121. Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності чи необґрунтованості судових рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів, а тому з огляду на положення частини першої статті 400 ЦПК України справа в цій частині в касаційному порядку не переглядається.
122. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною
123. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
124. Відповідно до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
125. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
126. У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
127. Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
128. У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.
129. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
130. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
131. Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
132. Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
133. Згідно з приписами частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
134. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
135. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я батьків, зловживання алкогольними напоями або наркотичними засобами.
136. Колегія суддів зауважує, що мати, яка проживає окремо від своєї дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю.
137. Враховуючи встановлені у цій справі обставини щодо відсутності, тривалого контакту матері та її тринадцятирічного сина, розриву психоемоційного зв`язку між ними, відсутності висновків спеціалістів щодо порядку і способів його відновлення, думку дитини, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що участь ОСОБА_2 на теперішньому етапі у вихованні та спілкуванні сина є можливою шляхом проведення спільного відпочинку протягом одного місяця літніх канікул.
138. Визначений судом апеляційної інстанції графік участі ОСОБА_2 у вихованні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме кожної першої та третьої неділі місяця з 12:00 год. до 15:00 год. за місцем проживання матері також підлягає критичній оцінці, оскільки дитина протягом надто значного періоду часу не перебувала за місцем проживання матері і вказувала про відсутність бажання спілкуватися з нею.
139. Висновки спеціалістів щодо порядку і способів відновлення контакту матері та дитини у матеріалах справи відсутні. Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації не надала суду касаційної інстанції аніяких відомостей по суті вирішення спору.
140. Також відсутні відомості про вжиття органами у справах дітей заходів з налагодження контакту між матір`ю та сином, а також щодо можливих варіантів поступового відновлення їхнього психоемоційного зв`язку.
141. Заперечуючи проти відновлення спілкування ОСОБА_4 з матір`ю, батько посилався на відсутність бажання спілкування у самої дитини. Відхилення цих доводів потребує належного мотивування.
142. При вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
143. Таким чином суд касаційної інстанції не має можливості ухвалити рішення по суті спору з встановленням порядку участі матері у вихованні сина та спілкуванні з ним, оскільки таке рішення потребує здобуття й оцінки вищевказаних доказів.
144. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
145. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
146. За таких обставин, постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про визначення способів участі ОСОБА_3 у вихованні сина ОСОБА_4 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
147. При новому розгляді необхідно провести оцінку балансу інтересів дитини й прав та інтересів кожного з батьків, на підставі належних та достатніх доказів, з урахуванням сімейної ситуації, визначити можливість/неможливість (перехідний період, подальші контакти), місце, порядок, спосіб участі матері у вихованні сина та спілкуванні з ним, а також оцінити необхідність присутності при зустрічах матері і сина іншої особи (психолога, спеціаліста у справах дітей тощо).
Керуючись статтями 402 403 409 410 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, а також зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною - залишити без змін.
3. Скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення способів участі у вихованні дитини. Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович