№ 760/16866/22 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 760/16866/22

провадження № 61-1038св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Солом`янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державне підприємство «СЕТАМ»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ДП «СЕТАМ» про стягнення коштів, отриманих за недійсним правочином, стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат.

Позов мотивований тим, що в ході виконавчого провадження № НОМЕР_3 головним державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві на підставі виконавчого напису № 82, вчиненого 05 лютого 2018 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» боргу в сумі 513 402,26 грн, передано на реалізацію шляхом проведення електронних торгів до ДП «СЕТАМ» автомобіль боржника марки Volkswagen, модель Passat, 2012 року випуску.

За результатами аукціону позивача визнано переможцем електронних торгів згідно з протоколом проведення електронних торгів № 330269 від 03 травня 2018 року. Ціна продажу автомобіля складала 314 309 грн та була ним повністю сплачена.

18 травня 2019 року позивач продав вказаний автомобіль ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу 0541/2019/1469938.

Згідно договор купівлі-продажу транспортного засобу 0541/2019/1519985 від 15 червня 2019 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купив вказаний автомобіль.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 01 серпня 2019 року у справі виконавчий напис від 05 лютого 2018 року № 82, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н. С., був визнаний таким, що не підлягає виконанню. Постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року в справі, залишеною в цій частині без змін постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року, визнано недійсними результати електронних торгів, оформлених протоколом № 330269 від 03 травня 2018 року, щодо реалізації вказаного транспортного засобу.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області 18 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 зазначений автомобіль. Таким чином, електроні торги визнано недійсними 13 листопада 2019 року, а тому з цього часу у державної виконавчої служби виник обов`язок повернути позивачеві грошові кошти у розмірі 298 593, 55 грн, сплачені позивачем згідно з протоколом № 330269 від 03 травня 2018 року за автомобіль, а у організатора електронних торгів - ДП «СЕТАМ» виник обов`язок повернути йому грошові кошти у сумі 15 715,45 грн, з яких 13 547,80 грн - гарантійний внесок для участі в торгах та 2 167,65 грн - додаткова винагорода організатора.

ОСОБА_1 просив стягнути з:

Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) грошові кошти в сумі 457 020,47 грн, з яких: 298 593,55 грн - сплачених на виконання правочину, визнаного недійсним; 131 578,04 грн - інфляційних втрат; 26 848,88 грн - 3% річних;

ДП «СЕТАМ» грошові кошти в сумі 24 053,71 грн, з яких: 15 715,45 грн - сплачених на виконання правочину, визнаного недійсним; 6 925, 16 грн - інфляційних втрат; 1 413,10 грн - 3% річних.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 : 298 593,55 грн за умовами договору; 131 578,04 грн - інфляційних втрат; 26 848,88 грн - 3% річних.

Стягнуто з державного підприємства «СЕТАМ» на користь ОСОБА_1 : 15 715,45 грн за умовами договору; 6 925,16 грн - інфляційних втрат; 1 413,10 грн - 3 % річних.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року в справі №910/856/17 дійшла висновків, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. У разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно виникнуть права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору;

звертаючись до суду, позивач зазначає, що в зв`язку з визнанням недійсними електронних торгів він набув право, а у органу державної виконавчої служби виник обов`язок повернути йому грошові кошти у розмірі 298 593,55 грн, сплачені ним згідно протоколу № 330269 від 03 травня 2018 року за придбаний на електронних торгах автомобіль. У організатора електронних торгів ДП «СЕТАМ» виник обов`язок повернути йому грошові кошти у сумі 15 715,45 грн, з яких 13 547,80 грн - гарантійний внесок для участі в торгах та 2 167,65 грн - додаткова винагорода організатора;

за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань;

з урахуванням визнання недійсними результатів проведення електронних торгів, прострочення відповідачами повернення грошових коштів та беручи до уваги розрахунки позивача, суд зробив висновок про задоволення вимог позивача.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 10 000 грн витрат на правничу допомогу.

Додаткове рішення мотивоване тим, що:

до матеріалів справи позивачем було надано квитанцію № 7/23 від 23 січня 2023 року на суму 25 000 грн, отже витрати документально підтверджені;

з матеріалів справи вбачається, що відповідачі з будь-якими заявами до суду щодо неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу не зверталися. Суд враховує, що справа розглядалася судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. З Акту №1 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23 січня 2023 року до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 01 листопада 2022 року вбачається, що сторони узгодили вартість 1 години роботи адвоката в 1 000 грн. В той же час, суд зважав на те, що справа не представляє собою особливої складності для фахового адвоката, в даній категорії справ склалася усталена судова практика, а тому адвокатом у акті зазначено наднормову кількість часу для вивчення законодавства та судової практики, а тим більше для написання позовної заяви на фактично 4 аркушах. Частина із наданих послуг не може бути віднесена саме до правничої допомоги, а саме подача позовної заяви до суду, написання клопотання про доручення документів та подача до суду відповіді на відзив, оскільки охоплюється умовами укладеного з клієнтом договору. Враховуючи викладене вище, предмет спору сторін та складність справи, характер та обсяг виконаної роботи адвокатом, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, предмет позову, суд зроби висновок про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 10 000 грн;

з урахуванням порядку проведення електронних торгів, ролі та обсягу повноважень у цьому ДП «СЕТАМ», суд приходить до висновку про стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задоволено частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року в частині стягнення з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 : 298 593,55 грн за умовами договору; 131 578,04 грн - інфляційних втрат; 26 848,88 грн - 3 % річних, 4 570,26 грн - судового збору, а також додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року про стягнення з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 10 000 грн витрат на правничу допомогу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні таких вимог.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

суть позовних вимог ОСОБА_1 в цій справі полягає в тому, що оскільки виконавчий напис нотаріуса та результати проведення на його виконання електронних торгів були визнані недійсними, на користь позивача з ДП «СЕТАМ» та Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підлягають поверненню сплачені кошти. Правовою підставою для повернення таких коштів є положення с.1212 ЦК України. Необхідність застосування до даних правовідносин саме положень статті 1212 ЦК України передбачено численною практикою Верховного Суду. Відповідно до положень статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. З фабули наведеної норми вбачається, що зобов`язання повернути особі безпідставно набуте майно покладено саме на ту особу, яка це майно фактично набула або зберегла його у себе;

позивачем заявлені вимоги про стягнення сплачених ним коштів з ДП «СЕТАМ» та Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). В той же час Солом`янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не є набувачем спірних коштів, оскільки відповідно до матеріалів виконавчого провадження отримані в результаті торгів кошти у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» за виключенням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження були перераховані стягувачу - ТОВ «Порше Мобіліті». Зважаючи на наведене, переважну частину сплачених коштів набуло саме ТОВ «Порше Мобіліті». Таке набуття відбулося в рамках процедури виконавчого провадження, яка чітко формалізована і не допускає можливості її зміни чи невиконання. За таких умов, передання отриманих від торгів коштів саме стягувачу не може вважатися самостійним розпорядженням органом ДВС отриманими коштами, оскільки вказане стягнення здійснюється саме з метою отримання таких коштів саме стягувачем у відповідності до встановленої законом процедури. Тому в даному випадку особою, визначеною диспозицією статті 1212 ЦК України, є саме ТОВ «Порше Мобіліті» як набувач коштів, а не Солом`янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);

при вирішенні даного спору колегія суддів вважає необхідним застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, хоча і зроблену стосовно інших правовідносин, однак таку, що з урахуванням аналогії може бути застосована й у даній справі. Мова йде про позицію стосовно неналежності відповідача - державного реєстратора за вимогою про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16). Незважаючи на те, що в таких випадках оскаржується конкретна реєстраційна дія, по суті спір йде щодо майна, тобто стосується інтересів його фактичного набувача. За таких умов виконання реєстратором передбачених законом і чітко регламентованих дій фактично здійснюється в інтересах набувача такого майна, відтак не створює підстав для залучення такого реєстратора до участі у справі в якості відповідача, оскільки при реєстраційних діях цивільних прав щодо такого майна останній не набуває. Схожість правовідносин з даному випадку з точки зору колегії суддів полягає в тому, що державний виконавець також здійснює делеговані йому державою та чітко регламентовані дії з виконання рішення суду або іншого виконавчого документа. При цьому виконавець не набуває цивільних прав на отримане в ході виконання майно (кошти), а передає їх кінцевому набувачу - стягувачу. За таких умов державний виконавець не є набувачем отриманих в ході виконавчих дій кошів, відтак не може виступати належним відповідачем в цьому спорі. Не може вважатися належним відповідачем у справі Солом`янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і стосовно інших отриманих ВДВС за результатами торгів коштів (виконавчого збору та витрат виконавчого провадження), оскільки вказані кошти були направлені на відповідні бюджетні рахунки. За таких умов набувачем зазначених коштів є держава. В цій справі відповідальність щодо вказаних сум має нести не Солом`янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) як самостійний суб`єкт правовідносин, а саме держава, яка має брати участь у справі через відповідні органи державної влади, у даному випадку Головного територіального управління юстиції (пункт 137 постанови Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17). Тому висновки суду першої інстанції стосовно наявності підстав для стягнення з ВДВС сплачених сум та нарахування інфляційних втрат та 3% річних на них, а також судових витрат з точки зору колегії суддів апеляційного суду є безпідставним, відтак, у даній частині оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні таких вимог;

відповідно до положень статті 367 ЦПК України апеляційний суд обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги. Хоча процесуальний закон і передбачає можливість виходу апеляційного суду за межі апеляційної скарги, однак такі виключення чітко регламентовані і не відносяться до даної справи. В даному випадку рішення суду першої інстанції було оскаржене лише Солом`янським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). При цьому вказаний орган не є уповноваженим на представлення інтересів іншого відповідача по справі, а саме ДП «СЕТАМ», яке рішення суду першої інстанції не оскаржило. За таких умов перегляд оскаржуваного рішення може бути здійснений виключно в частині вимог до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Аргументи учасників справи

У січні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, в якій просив:

оскаржену постанову апеляційного суду скасувати;

справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

Велика Палата Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 дійшла висновків, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Виходячи з наведеного сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба та організатор електронних торгів, та покупець - переможець електронних торгів.

у цьому випадку продавцем примусового продажу майна на електронних торгах, є Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м, Київ) та ДП «СЕТАМ», й та обставина, що після реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не позбавляє орган ДВС статусу продавця у спірних правовідносинах. Оскільки за рішенням суду електронні торги визнані недійсними сплачена сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню з органу ДВС (Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) та з організатора електронних торгів (ДП «СЕТАМ»).

неправильним є посилання апеляційного суду на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16, оскільки правовідносини цієї справи не є подібними до правовідносин справи, що розглядається. Предметом позову у справі № 823/2042/16 було визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, а отже, вказана справа стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається (неоднакові підстави та предмет позову, а також різне матеріально-правове регулювання). Крім того, в даній справі позов не було пред`явлено до державного виконавця, а пред`явлено до органу ДВС, як органу державної влади та продавця.

суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18, від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18, від 18 березня 2020 року у справі № 639/4971/18 та в ухвалі від 17 листопада 2021 року у справі № 285/998/20 (який полягає в тому, що саме продавці зобов`язані повернути на підставі статті 216 ЦК України сплачені покупцем грошові кошти за недійсним правочином, укладеним за результатами проведення прилюдних торгів, які за рішенням суду були визнані недійсними), які є найбільш релевантними. Тобто, постанова апеляційного суду суперечить зазначеним висновкам Верховного суду;

суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку щодо застосування норми права (частини другої статті 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеному Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2022 року у справі № 285/3523/18, від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20, від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18, які є найбільш релевантними;

поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що подальший розподіл отриманих органом державної виконавчої служби грошових коштів (перераховано на рахунок стягувача ТОВ «Порше Мобіліті», на погашення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження) не може виступати підставою для припинення обов`язку продавця за договором купівлі-продажу по поверненню отриманого за недійсним правочином. При цьому продавець має право на звернення з відповідними вимогами до осіб, які отримали вказані грошові кошти;

поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що на правильність судового рішення не впливає, той факт, що позивач продав автомобіль ОСОБА_3 , а вона продала ОСОБА_4 , оскільки відчуження майна не позбавляє позивача права отримати сплачені кошти за правочином, який судовим рішенням визнаний недійсним;

судом апеляційної інстанції взагалі не надано оцінку наявній в справі вимозі про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України;

суд апеляційної інстанцій не дослідив зібрані у справі докази, що свідчить про порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення вимог до органу ДВС про стягнення грошових коштів за правочином, укладеним за результатами проведення електронних торгів, який судовим рішенням визнаний недійсним та в частині вирішення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України.

У березні 2024 року Солом`янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав відзив на касаційну скаргу, що підписаний адвокатом Щербиною Я. М., в якому просив:

залишити касаційну скаргу без задоволення;

оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18;

відповідні правовідносини (реалізації майна для виконання рішення суду в порядку Закону України «Про виконавче провадження») мають значно ширше коло учасників, ніж продавець та покупець, участь у вказаних правовідносинах приймають також і стягувачі у виконавчому провадженні, які отримують грошові кошти внаслідок реалізації арештованого майна та Державний бюджет України, який є отримувачем коштів виконавчого збору. Саме тому зазначалося в апеляційній скарзі, так і в судовому засіданні 30 листопада 2024 року на тому, що Солом`янський ВДВС, який передало арештоване майно на реалізацію з прилюдних торгів, не є продавцем майна в класичному розумінні, що міститься в ЦК України, оскільки він не стає власником (набувачем) грошових коштів, отриманих від продажу майна з прилюдних торгів. Процедура примусової реалізації арештованого майна застосовується для задоволення вимог стягувачів у виконавчому провадженні. Грошові кошти, що надійшли на рахунок Відділу від реалізації арештованого майна, розподіляються державним виконавцем між стягувачами (кінцевими отримувачами та набувачами коштів), також стягується виконавчий збір, який перераховується до Державного бюджету України відповідно до вимог закону України «Про виконавче провадження».

Солом`янський ВДВС не володіє та не має законних підстав володіти або ж утримувати на своїх рахунках грошові кошти, сплачені за придбання з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна. З огляду на ці обставини, норми ст. 216 ЦК України в даному випадку не можуть бути застосовані, як про це наголошує у касаційній скарзі ОСОБА_1 ;

відповідні правовідносини, з огляду на їх характер та специфічне коло учасників, на думку Солом`янський ВДВС, з якою погодився і суд II інстанції, мають регулюватись статті 1212 ЦК України, відповідно до положень якої грошові кошти стягуються з осіб, які їх фактично отримали від реалізації арештованого майна та є утримувачами цих грошових коштів, тобто з кінцевих вигодонабувачів. Саме тому кошти у розмірі 271 221,40 грн., які після реалізації автомобіля були перераховані Солом`янським ВДВС на користь ТОВ «Порше Мобіліті», повинні були в порядку статті 1212 ЦК України витребовувані ОСОБА_1 та стягнуті саме з ТОВ «Порше Мобіліті», проте, ОСОБА_1 не включив ТОВ «Порше Мобіліті» до переліку відповідачів, а пред`явив свої вимоги до неналежного Відповідача, до Солом`янського ВДВС;

судом апеляційної інстанції абсолютно правомірно зазначено, що з фабули наведеної норми статті 1212 ЦК України вбачається, що зобов`язання повернути особі безпідставно набуте майно покладено саме на ту особу, яка це майно фактично набула або зберегла його у себе. В цьому випадку позивачем заявлені вимоги про стягнення сплачених ним коштів з ДП «СЕТАМ» та Солом`янського ВДВС. В той же час Солом`янським ВДВС не є набувачем спірних коштів, оскільки відповідно до матеріалів виконавчого провадження отримані в результаті торгів кошти у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» за виключенням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження були перераховані стягувану - ТОВ «Порше Мобіліті». Зважаючи на наведене, переважну частину сплачених коштів набуло саме ТОВ «Порше Мобіліті». Таке набуття відбулося в рамках процедури виконавчого провадження, яка чітко формалізована І не допускає можливості її зміни чи невиконання. За таких умов, передання отриманих від торгів коштів саме стягувачу не може вважатися самостійним розпорядженням органом ДВС отриманими коштами, оскільки вказане стягнення здійснюється саме з метою отримання таких коштів саме стягувачем у відповідності до встановленої законом процедури;

не може вважатися належним відповідачем у справі Солом`янський ВДВС і стосовно решти отриманих ВДВС за результатами торгів коштів (виконавчого збору та витрат виконавчого провадження), оскільки вказані кошти були направлені на відповідні бюджетні рахунки, і за таких умов набувачем зазначених коштів є держава. Відділ ДВС не є належним відповідачем у зв`язку з відсутністю речово-правових відносин безпосередньо між власником та володільцем майна, тому ОСОБА_1 не має іншої законодавчо визначеної можливості повернення вказаних коштів крім звернення з позовом безпосередньо до володільця, тобто до кінцевих вигодонабувачів. І, відповідно, оскаржувана постанова є законною та такою, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року: клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року задоволено; зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

05 квітня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 лютого 2024 року вказано, що:

аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню;

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17; від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц; від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19; від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20; від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18; від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18; від 18 березня 2020 року у справі № 639/4971/18; від 07 лютого 2022 року у справі № 285/3523/18; від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 про стягнення 298 593,55 грн, судових витрат, та скасування додаткового рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року про стягнення з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 10 000 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 05 лютого 2018 року приватним нотаріусом КМНО Кірюховою Н. С. на підставі заяви ТОВ «Порше Мобіліті» від 02 лютого 2018 року вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 82, яким запропоновано: яким запропоновано: звернути стягнення на автомобіль марки Volkswagen, модель Passat, 2012року випуску, колір - сірий, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 ; за рахунок коштів, отриманих від реалізації транспортного засобу, задовольнити вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» щодо невиплаченої у період із 12 грудня 2012 року по 18 грудня 2017 року заборгованості на загальну суму 513 402,26 грн, із яких: несплачені чергові платежі - 258 521,80 грн, штрафні санкції - 9 325,52 грн; сума кредиту до повернення - 208 394,21 грн; штраф у розмірі 20 % від суми кредиту - 37 160,73 грн.

16 лютого 2018 року на підставі вказаного виконавчого напису головним державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амборським А. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3. Зазначений у виконавчому написі автомобіль було передано на реалізацію шляхом проведення електронних торгів.

За результатами проведення аукціону переможцем електронних торгів, згідно протоколу №330269 від 03 травня 2018 року визнано ОСОБА_1 .

Акт державного виконавця про проведені електронні торги по реалізації арештованого рухомого майна від 25 травня 2018 року став підставою для подальшого оформлення ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки Volkswagen, модель Passat, 2012 року випуску, колір - сірий, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , тип легковий седан-в, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

16 травня 2018 року на депозитний рахунок Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшли кошти.

Згідно розпорядження державного виконавця: кошти у сумі 271 221,40 грн перераховані стягувачу ТОВ «Порше Мобілі: (платіжне доручення № 3967); кошти у сумі 27 122,15 грн перераховані на відповідний рахунок виконавчого збору (платіжне доручення № 3968); кошти у сумі 250 грн перераховані на відповідний рахунок витрат виконавчого провадження (платіжне доручення №3969).

25 травня 2018 року головним державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амборським А. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2019 року в справі № 643/13607/18 задоволено позов ОСОБА_2 до ТОВ «Порше Мобіліті», вриватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кірюхової Н.С., Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ головного територіального управління юстиції у м. Києві, ДП «СЕТАМ», ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, скасування електронних торгів та повернення майна. Визнано виконавчий напис № 82 від 05 лютого 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н. С., таким, що не підлягає виконанню. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 643/13607/18 рішення Московського районного суду М. Харкова від 01 серпня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування результатів проведення електронних торгів скасовано, позов в цій частині задоволено. Визнано недійсними результати проведення електронних торгів, оформлені протоколом № 330269 від 03 травня 2018 року, щодо реалізації транспортного засобу марки Volkswagen, модель Passat, 2012 року випуску, колір сірий, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 . Рішення суду першої інстанції змінено також у частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині повернення транспортного засобу шляхом вилучення у ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 643/13607/18 рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про повернення майна змінено у частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні зазначених позовних вимог, викладено мотивувальну частину судового рішення у редакції постанови. Постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року в частині вимог ОСОБА_2 про скасування результатів електронних торгів залишено без змін.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

У справі № 643/13607/18 встановлено, що:

постановою головного державного виконавця Солом`янського РВ ДВС ГТУЮ в місті Києві Амборського А. В. від 16 лютого 2018 року накладено арешт на автомобіль Volkswagen, модель Passat, 2012 року випуску, колір - сірий, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , який належить боржнику ОСОБА_2 , підстава: виконавчий напис № 82, вчинений 05 лютого 2018 року приватним нотаріусом КМНО Кірюховою Н. С.;

03 травня 2018 року проведено електронні торги транспортного засобу Volkswagen, модель Passat, 2012 року випуску, колір - сірий, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 03 травня 2018 року № 330369 переможцем торгів визнано ОСОБА_1 ; ціна продажу автомобіля 314 309 грн;

18 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеного транспортного засобу № 0541/2019/1469938;

15 червня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу № 0541/2019/1519985 ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_4 спірний автомобіль.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області 18 липня 2022 року в справі № 132/56/20, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 автомобіль марки Volkswagen, модель Passat, 2012 року випуску, колір - сірий, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 .

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд приймає аргументи касаційної скарги та відхиляє аргументи відзиву на касаційну скаргу з таких підстав.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Європейський суд з прав людини вказав, що підприємство-заявник звернулося з позовом до місцевого відділу Державної виконавчої служби України про повернення сплаченої за автокран суми та посилалося, зокрема на статті 661 та 1212 Цивільного кодексу України. Вищий господарський суд України залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій. Він зазначив, що підприємство-заявник помилково послалося на статті 661 та 1212 Цивільного кодексу України, стверджуючи про невиконання Державною виконавчою службою України своїх договірних зобов`язань, тоді як завдана шкода була пов`язана з позадоговірними зобов`язаннями. Неповернення Державною виконавчою службою України коштів за автокран, сплачених підприємством-заявником на прилюдних торгах, після визнання останніх недійсними становить втручання, яке слід розглядати у контексті загального правила, наведеного в першому реченні першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції (CASE OF FORTETSYA, MPP v. UKRAINE, № 68946/10, § 9, 40, ЄСПЛ, від 11 червня 2020 року).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України)

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України).

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі справа № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

«суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку продавцем арештованого майна виступає орган державної виконавчої служби, який цього не заперечував, й та обставина, що після реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не позбавляє виконавчу службу статусу продавця у спірних правовідносинах, дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності цього правочину та у разі визнання прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан шляхом реституції, а тому з виконавчої служби на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти, сплачені нею за придбане майно».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) прилюдних торгів за позовом учасника таких торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами прилюдних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок). Правила статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину. […]

Встановивши, що при реалізації квартири на електронних торгах Перший відділ ДВС міста Луцьк виступав від свого імені як продавець і за рішенням суду такі електронні торги визнані недійсними, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що сплачена позивачем сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню на її користь саме з виконавчої служби (в межах заявлених нею вимог до вказаного відповідача). […] З огляду на викладене, оскільки за встановленими в цій справі обставинами державна виконавча служба виступала від свого імені як продавець, то саме на неї покладається обов`язок повернути позивачу оплачену загальну вартість придбаного на прилюдних торгах майна в сумі 184 350 грн, незалежно від того, як ці кошти в подальшому були розподілені».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

«у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми».

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) вказано, що «86. Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов`язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним».

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). обов`язок з повернення коштів на підставі оспорюваного правочину виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 344/2483/18 (провадження № 61-14496св19)).

У справі, що переглядається: установивши, що продавцем арештованого майна на торгах був орган державної виконавчої служби, за рішенням суду визнано недійсними результати проведення електронних торгів, автомобіль витребувано на користь на користь ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з урахуванням висновків касаційного суду в подібних відносинах, зробив обґрунтований висновок про те, що обов`язок повернути грошові кошти за встановлених у справі обставин покладається саме на відділ ДВС. Суд першої інстанції встановив, що у органу державної виконавчої служби виник обов`язок повернути йому грошові кошти у розмірі 298 593,55 грн, сплачені ним згідно протоколу № 330269 від 03 травня 2018 року за придбаний на електронних торгах автомобіль і відділ ДВС прострочив повернення грошових коштів. Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до відділу ДВС. Натомість, апеляційний суд, висновків касаційного суду в подібних відносинах не врахував, та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до відділу ДВС.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині постановлена без додержання норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати; рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення 298 593,55 грн, судових витрат, залишити в силі; додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року про стягнення з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 10 000 грн витрат на правничу допомогу залишити в силі.

ОСОБА_1 сплачено 9 140,50 грн судового збору за подання касаційної скарги, який покладається на Солом`янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення 298 593,55 грн, стягнення судових витрат, скасування додаткового рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року про стягнення з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 10 000 грн витрат на правничу допомогу, скасувати.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення 298 593,55 грн та стягнення судових витрат залишити в силі.

Додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року про стягнення з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 10 000 грн витрат на правничу допомогу залишити в силі.

Стягнути з Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 9 140,50 грн судового збору за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук