Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 760/17770/19

провадження № 61-18153св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, посилаючись на те, що із серпня 2007 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . Сторони мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перебування у шлюбі чоловік ОСОБА_2 конфліктував з нею, вона піддавалася домашньому насильству, як фізичному, так і психологічному, чоловік не одноразово погрожував їй вбивством та застосовував до неї фізичну силу. Зневірившись в тому, що чоловік зміниться та перестане вчиняти домашнє насильство, вона пред`явила позови до Солом`янського районного суду міста Києва про розірвання шлюбу, про визначення місця проживання дітей та про стягнення аліментів на утримання дітей. Через протиправні та агресивні дії ОСОБА_2 вона неодноразово зверталася до Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві із заявами про вчинення кримінального правопорушення, до Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, до представника Президента України у Верховній Раді України, проте ці звернення не призвели до припинення незаконних дій ОСОБА_2 по відношенню до неї та їх дітей. Вона переконана, що існує реальна загроза продовження домашнього насильства щодо неї з боку ОСОБА_2 , та існують ризики настання більш тяжких наслідків для її психічного, а можливо і фізичного здоров`я, побоюється за своє життя та життя дітей. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис строком на шість місяців стосовно кривдника ОСОБА_2 , яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов`язки, а саме: заборонити наближатися на відстань ближче 200 метрів до її місця проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити наближатися на відстань ближче 200 метрів до її місця роботи за адресою: вулиця Голего, 2, місто Київ; заборонити наближатися на відстань ближче 200 метрів до дитсадка «Кіт-Муркіт», який відвідує її син - ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити наближатися на відстань ближче 200 метрів до школи № 324, яку відвідує її дочка - ОСОБА_3 , за адресою: вулиця Тупікова, 8, місто Київ ; заборонити вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Видано ОСОБА_2 обмежувальний припис строком на 6 (шість) місяців шляхом встановлення таких заходів тимчасового обмеження його прав: заборонити наближатися на відстань ближче 200 метрів до ОСОБА_1 за місцем її проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем її роботи за адресою: вулиця Голего, 2, місто Київ , за місцем знаходження дитсадка «Кіт-Муркіт», який відвідує син - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем знаходження школи № 324, яку відвідує дочка - ОСОБА_3 за адресою: вулиця Тупікова, 8, місто Київ ; заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 вчиняються дії, які в розумінні вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» свідчать про наявність психологічного та фізичного насильства відносно ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року в частині видачі обмежувального припису ОСОБА_2 шляхом заборони наближатися на відстань ближче 200 метрів до ОСОБА_1 за місцем знаходження дитсадка «Кіт-Муркіт», який відвідує син - ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_2 , та за місцем знаходження школи № 324, яку відвідує дочка - ОСОБА_3 , за адресою: вулиця Тупікова, будинок 8, місто Київ , скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 надала належні та допустимі докази на підтвердження вчинення ОСОБА_2 щодо неї психологічного та фізичного насильства, що є підставою для видачі йому обмежувального припису. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо дітей, а тому місцевий суд безпідставно заборонив батьку наближатися до дитсадка, який відвідує син, і школи, яку відвідує дочка.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що на момент розгляду справи про видачу обмежувального припису він не є та не був визнаний винним у вчиненні домашнього насильства, не набув статусу «кривдника», обставини начебто домашнього насильства, про які заявляє ОСОБА_1 , не внесені до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства. Крім того, жодним рішенням суду ОСОБА_1 не визнана потерпілою від домашнього насильства. В порушення вимог частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашнього насильству» суди попередніх інстанцій не встановили жодного ризику та не надали такому ризику оцінки. Зі спірних правовідносин вбачається спір щодо порядку участі батьків у вихованні дітей, що не може розцінюватися як насильство в сім`ї. Винесення щодо нього обмежувального припису призводить до того, що він позбавлений можливості спілкуватися з дітьми, оскільки в даний час вони проживають з матір`ю, а коли він намагається забирати дітей зі школи, то заявник постійно викликає поліцію та погрожує йому. Оскаржуваними судовими рішеннями порушуються його права на вільне спілкування з дітьми, гарантоване Конституцією України та Сімейним кодексом України. Вважає вказані рішення незаконними, прийнятими на підставі неповно з`ясованих обставин справи.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва.

18 жовтня 2019 року справа № 760/17770/19 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі та мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів із заявами з приводу незаконних дій ОСОБА_2 , на підставі яких Солом`янським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві було розпочато досудове розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100090012011 від 17 жовтня 2018 року, № 12018100090012471 від 30 жовтня 2018 року, № 12018100090013826 від 06 грудня 2018 року, № 12019100090005225 від 25 травня 2019 року, за частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

25 травня 2019 року відносно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), за яким ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство по відношенню до дружини ОСОБА_1 , а саме погрожував фізичною розправою, виражався нецензурною лайкою, чим спричинив у дружини емоційну невпевненість та побоюванню за власну безпеку.

Також 25 травня 2019 року відносно ОСОБА_2 було складено терміновий заборонений припис строком на 10 діб, в якому вказано, що ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство по відношенню до дружини ОСОБА_1 , а саме погрожував фізичною розправою та виражався нецензурною лайкою. Строк дії термінового заборонного припису - з 26 травня по 06 червня 2019 року.

Крім того, у листопаді та грудні 2018 року заявник зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації із заявами про вжиття заходів щодо захисту прав малолітніх дітей, в яких просила порушити питання перед відповідними органами про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 .

В матеріалах справи міститься висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Мартиненко В. С. від 23 квітня 2018 року № 603/ж, складений на підставі заяви ОСОБА_1 щодо нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , згідно з яким нанесені заявнику ушкодження у вигляді синців і саден утворилися від дії тупого (тупих) предмета (предметів) та за критерієм розладу здоров`я відносяться до легких тілесних ушкоджень, які за давністю утворення могли бути нанесенні 22 квітня 2018 року.

Довідкою медичного центру «Добробут-поліклініка» про огляд лікарем ортопедом-травматологом від 16 жовтня 2018 року підтверджується, що в ОСОБА_1 було діагностовано струс головного мозку, забій м`яких тканин обличчя, шийного та грудного відділу хребта.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним з яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз вищенаведених норм матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 , оскільки наведені ОСОБА_1 обставини містять ознаки застосування відносно неї заінтересованою особою у справі фізичного та психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Доводи ОСОБА_2 про те, що на момент розгляду справи про видачу обмежувального припису він не є та не був визнаний винним у вчиненні домашнього насильства, не набув статусу «кривдника», не заслуговують на увагу, оскільки, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашнього насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій особи та прийняття стосовно неї рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

У справі, яка переглядається, на підставі досліджених доказів та оцінки фактів небезпеки (ризиків) можливості вчинення в майбутньому заінтересованою особою домашнього насильства відносно заявника, суди встановили наявність підстав для видачі обмежувального припису.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи ОСОБА_2 про те, що оскаржуваними судовими рішеннями порушуються його права на вільне спілкування з дітьми, гарантоване Конституцією України та Сімейним кодексом України, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд скасував встановлені місцевим судом обмеження щодо можливості ОСОБА_2 наближатися до дитсадка, який відвідує його син, і школи, яку відвідує дочка.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи не спростовують висновків судів і не впливають на правильність вирішення справи по суті, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко