Постанова

Іменем України

19 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 760/18951/18

провадження № 61-3761св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «38 відділ інженерно-технічних частин»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року у складі судді Оксюти Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «38 відділ інженерно-технічних частин» (далі - ДП «38 відділ інженерно-технічних частин», підприємство) про зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що у період з 01 січня 2014 року по 04 квітня 2016 року на підставі строкових трудових договорів від 01 січня

2014 року № 06 та від 01 січня 2015 року № 08 працював охоронником 3-го розряду в 2-ому загоні охорони ДП «38 відділ інженерно-технічних частин» по охороні орендованих адміністративних приміщень. Чергування на охоронюваних об`єктах здійснював згідно з щомісячними графіками змінності у режимі роботи - доба через три доби. У період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року його годинна тарифна ставка становила 14,78 грн, а у період з 01 січня 2015 року по

04 квітня 2016 року - 13,44 грн. Відповідно до посадової інструкції охоронника та усних вказівок роботодавця він 24 години за зміну безперервно здійснював охорону товарно-матеріальних цінностей, забезпечував перепускний режим на охоронюваному об`єкті та виконував інші доручення керівництва. Відлучатися з охоронюваного об`єкта для приймання їжі, відпочинку та з інших причин було категорично заборонено.

Вказував на те, що у графіках чергувань роботодавець формально передбачив надання охороннику два рази по 30 хвилин перерви на обід та вечерю, а також дві години для відпочинку, проте у порушення частини четвертої статті 66 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та листа Міністерства праці та соціальної політики України від 04 жовтня 2010 року № 304/13/116-10, не включав їх у робочий час. При цьому, час перерви в роботі для внутрішньозмінного відпочинку і особистих потреб є складовою частиною робочого часу. Оплата праці у цьому випадку проводиться за весь фактично відпрацьований за графіком час.

У порушення норм трудового законодавства та законодавства про оплату праці відповідач табелював йому робочий час лише 21 годину замість 24, і відповідно недоплачував заробітну плату за фактично відпрацьований час. Також, не зараховував, та відповідно не оплачував відпрацьовані ним дві години роботи (з 02.00 год. до 04.00 год.) у нічний час, святкові і неробочі дні за підвищеним тарифом.

Відповідно до положень пункту 4.2.1 Інструкції з організації охорони та здійснення перепускного режиму в офісних приміщеннях торгівельно-офісного центру, орендованих Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»

від 27 грудня 2012 року (далі - Інструкція) роботодавець зобов`язував охоронників щоденно прибувати на інструктаж чергової зміни охорони в адміністративний будинок компанії на 07.30 годин, тоді як табелювання робочого часі та оплату роботи охоронника здійснював з 08.00 години, тим самим недоплачуючи заробітну плату.

Посилаючись на наведене, позивач просив зобов`язати ДП «38 відділ інженерно-технічних частин»:

- нарахувати та виплатити заробітну плату за відпрацьовані ним у добовому режимі 270 годин за 2014 рік по тарифу 14,78 грн за годину, та за

337,50 години відпрацьовані у період з 01 січня 2015 року по 04 квітня

2016 року по тарифу 13,44 грн за годину, у розмірі 8 526,60 грн;

- нарахувати та виплатити заробітну плату у розмірі 6 822,45 грн за відпрацьовані щозмінно дві години роботи у нічний час (з 02.00 до

04.00 год.) за тарифом оплати роботи у нічний час, та за відпрацьовані по дві години у нічний час у святкові дні 01 січня (Новий рік) та 01 травня (День праці) 2015 року у подвійному розмірі у сумі 107,52 грн;

- включити у робочий час період щозмінного інструктажу добового наряду, з 07.30 год. до 08.00 год., а також нарахувати і виплатити за весь час роботи на підприємстві (по 30 хв. за кожну зміну) грошову суму у розмірі

1 421,10 грн.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем заявлених позовних вимог. Організація охорони об`єкту - офісного приміщення НАК «Нафтогаз України» за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11, здійснювалася одним цілодобовим постом (з 08.00 год. до 08.00 год. наступної доби), та двома денними постами (з 08.00 год. до 20.00 год.). На вказаному об`єкті працювали з 08.00 год. до 20.00 год. керівний склад охорони, а саме: командири взводів (2 особи) та командир загону (1 особа), якими складено та засвідчено графіки чергувань. Вказані особи виконували функцію резервного охоронника, про що зазначено в їх посадових інструкціях. Організація безперервної охорони об`єктів, у тому числі особисте здійснення підміни охоронника на посту - це одна із основних функцій керівного складу охорони. Згідно графіку чергувань визначено час відпочинку та перерви на харчування, зокрема перерва на харчування визначена в денний час, на відпочинок - у нічний. Суд визнав недоведеними твердження позивача про відсутність на охоронюваному ним об`єкті належного місця для відпочинку. На виконання договорів від 31 грудня 2013 року

№ 14/6390/13 та від 30 грудня 2014 року № 14/14497/14, укладених між НАК «Нафтогаз України» та ДП «38 відділ інженерно-технічних частин», була розроблена та узгоджена інструкція з організації охорони та здійснення перепускного режиму з терміном дії договору та на кожен договір окремо, а тому посилання ОСОБА_1 на те, що ДП «38 відділ інженерно-технічних частин» у своїй роботі керувалося Інструкцією з організації охорони та здійснення перепускного режиму від 2012 року, суд вважав безпідставними. Відхиляючи твердження позивача про те, що після 20-ої години та у вихідні (святкові) дні він був старшим службового наряду, суд зауважив, що посада старшого службового наряду не передбачена ані укладеним договором між НАК «Нафтогаз України» і ДП «38 відділ інженерно-технічних частин», ані дислокацією постів, ані строковими договорами, укладеними між позивачем та відповідачем. Доводи позивача про неможливість відпочинку та прийому їжі у зв`язку з відсутністю умов та неправильного обліку робочого часу спростовуються наданими позивачем графіками чергувань, в яких чітко відображено, що за добу на двох постах (5-й та 7-й поверхи об`єкту) чергують три особи (які мають змогу заміняти один одного) і керівний склад охорони на вказаному об`єкті, який виконує функцію резервного охоронника, а також письмовими поясненнями командира взводу ОСОБА_2 та командира загону ОСОБА_3

ОСОБА_1 відпрацьовано робочі години за обліковий період (рік) у межах встановленої норми, а тому його посилання на неправильне здійснення відповідачем обліку робочого часу та невиплату коштів за відпрацьований робочий час є необгрунтованими. Урахувавши наведене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушень відповідачем вимог законодавства про оплату праці.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що рішення суду першої інстанції грунтується не на підставі документально підтверджених доказах, а на письмових поясненнях командира загону ОСОБА_3 та командира взводу ОСОБА_2 , які є підлеглими відповідача і беззаперечно виконують усі його вказівки. При цьому, у зазначених поясненнях констатується лише те, що посадовою інструкцією командира взводу та командира загону передбачено виконувати функцію резервного охоронника та те, що вони працювали на об`єкті у період з 08.00 год. до 20.00 год., однак конкретних доказів на підтвердження того, що командир взводу чи командир загону чи інша посадова особа (із зазначенням ПІБ) підміняли його чи іншого охоронника у конкретний день та час у період відсутності на посту у зв`язку з прийманням їжі чи відпочинку, суду не надано. Зокрема, у наданих відповідачем графіках чергувань керівників охорони ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за січень, квітень, липень та жовтень 2014 року, а також за січень, квітень, липень та жовтень 2015 року та січень 2016 року, не відображено дату, час та не зазначено конкретну особу, яка його підміняла на період перерви для приймання їжі та відпочинку.

Суди також не урахували викладені Верховним Судом правові висновки, зокрема у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/116-ц (провадження

№ 61-787св17), відповідно до якого у справах, що виникають з трудових правовідносин обов`язок доведення обставин у справі покладається на роботодавця, який у даному випадку, не надав поверхового плану приміщення із зазначенням відповідної кімнати, не довів наявності на охоронюваному об`єкті кімнати для прийому їжі та відпочинку та облаштованого місця відпочинку для працівників охорони, а також доказів на підтвердження його підміни для вживання їжі та відпочинку, письмових доказів прийому-передачі чергування із відповідними підписами охоронників, які його підміняли на період перерви для прийому їжі та відпочинку.

Суд першої інстанції у порушення принципу диспозитивності й змагальності сторін надав перевагу доказам відповідача, безпідставно визнавши необгрунтованими його доводи про відсутність передбаченої графіками змінності перерви для харчування та відпочинку, та невиплати зарплати за три години добового чергування, посилаючись на те, що згідно графіків змінності на двох постах чергують три охоронники, які мають змогу тимчасово заміняти один одного та керівний склад охорони, який виконує функцію резервного охоронника.

Апеляційний суд у порушення вимог статті 367 ЦПК України не дослідив надані ним додаткові докази відсутності фактів підміни його для відпочинку та вживання їжі (рапорти охоронників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 із журналу прийому-здачі чергувань за результатами чергувань охоронників 11, 12, 25, 26, 27 та 28 січня 2016 року), у яких відсутні будь-які відомості про здачу охоронниками чергування командиру взводу, загону чи підмінному охороннику на час відсутності основного охоронника у зв`язку з необхідністю прийняття їжі та відпочинку, які він не мав змогу подати до суду першої інстанції з незалежних від нього причин. Апеляційний суд безпідставно прийняв до розгляду відзив відповідача на апеляційну скаргу від 03 січня 2019 року, поданий з порушенням, встановленого судом строку, який сплинув 26 грудня 2018 року та за відсутності клопотання відповідача про його поновлення.

Вказував на те, що з наявних у справі письмових доказів убачається, що посадові особи відповідача, зловживаючи посадовим становищем, недоплачують охоронникам заробітну плату за три години чергування у добовому режимі, незаконно привласнюють грошові кошти, перераховані НАК «Нафтогаз України» за послуги з охорони орендованого приміщення в АДРЕСА_1 . Однак ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не виніс з цього питання окремої ухвали.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ДП «38 відділ інженерно-технічних частин» на касаційну скаргу, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 19 березня 2019 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що між ДП «38 відділ інженерно-технічних частин» та НАК «Нафтогаз України» укладені договори на закупівлю послуг, а саме:

послуги з охорони адміністративного будинку НАК «Нафтогаз України»

від 31 грудня 2013 року № 14/6390/13, на строк з 01 січня 2014 року по

31 грудня 2014 року;

послуги з охорони адміністративного будинку НАК «Нафтогаз України»

від 30 грудня 2014 року № 14/14497/14, на строк з 01 січня 2015 року по

04 квітня 2016 року.

Згідно з умовами зазначених договорів, послуги з охорони об`єктів надавались, у тому числі щодо офісного приміщення НАК «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11.

У період з 01 січня 2014 року по 04 квітня 2016 року на підставі строкових трудових договорів від 01 січня 2014 року № 06 та від 01 січня 2015 року № 08 позивач ОСОБА_1 працював охоронником 3-го розряду в 2-му загоні охорони ДП «38 відділ інженерно-технічних частин» по охороні офісного приміщення HAK «Нафтогаз України» за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

ОСОБА_1 обгрунтовував позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідач у порушення частини четвертої статті 66 КЗпП України та листа Міністерства праці та соціальної політики України від 04 жовтня 2010 року № 304/13/116-10, не включив у робочий час перерву на обід та вечерю тривалістю по 30 хвилин кожна, а також не зараховував та не оплачував відпрацьовані ним дві години роботи (з 02.00 год. до 04.00 год.) у нічний час, святкові і неробочі дні за підвищеним тарифом.

Судами встановлено, що у період з 01 січня 2014 року по 04 квітня 2016 року на підставі укладених між ОСОБА_1 та ДП «38 відділ інженерно-технічних частин» строкових трудових договорів від 01 січня 2014 року № 06 та від 01 січня 2015 року № 08 позивач ОСОБА_1 працював охоронником 3-го розряду в

2-му загоні охорони ДП «38 відділ інженерно-технічних частин» по охороні офісного приміщення HAK «Нафтогаз України» за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 3 зазначених строкових трудових договорів, працівнику у зв`язку особливими умовами праці встановлюється, відповідно до статті 61 КЗпП України підсумковий облік робочого часу. Тривалість робочого часу за обліковий період не повинна перевищувати нормативного числа робочих годин. Обліковим періодом вважається один рік, протягом якого щоденна щотижнева тривалість робочого часу може відхилятися від встановленої норми, але сумарна тривалість робочого часу за рік не може перевищувати тривалість робочого часу, що встановлена листом Міністерства праці України на кожен календарний рік (пункт 3.1). Оплата праці працівника проводиться із розрахунку фактично відпрацьованих годин за обліковий період. Режим робочого часу встановлюється графіком змінності, який затверджувався адміністрацією роботодавця (пункт 3.2). Облік часу, фактично відпрацьованого працівником, фіксує у табелі обліку робочого часу уповноважена роботодавцем особа (пункт 3.3). За виконання обов`язків, передбачених договорами, працівнику встановлюється погодинна тарифна ставка (посадовий оклад) у розмірі згідно штатного розкладу роботодавця (пункт 3.5). Оплата праці у нічний час та святкові дні оплачується у розмірі встановленому законодавством України (пункт 3.6).

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник сплачує робітнику за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови введення та розмір надбавок, доплат, премій, винагородження та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вищезазначених вимог.

За правилами статті 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод: колективних договорів, трудових договорів.

Статтею 61 КЗпП України встановлено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

При підсумованому обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем і погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації, а в разі його відсутності можуть бути передбачені в колективному договорі. Графіки роботи (змінності) розробляються таким чином, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин, передбаченого статтями 50 та 51 КЗпП України.

Статтею 66 КЗпП України передбачено, що працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Суди попередніх інстанцій установили, що організація охорони об`єкту - офісного приміщення НАК «Нафтогаз України» за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11, на якому працював позивач, здійснювалась одним цілодобовим постом (з 08.00 год. до 08.00 год. наступної доби) та двома денними постами (з 08.00 год. до

20.00 год.). На вказаному об`єкті працювали з 08.00 год. до 20.00 год. керівний склад охорони, а саме: командири взводів (2 особи) та командир загону (1 особа), які відповідно до посадових інструкцій виконували функції резервного охоронника Відхиляючи доводи позивача про неможливість відпочинку та прийому їжі в зв`язку з відсутністю умов та неправильного обліку робочого часу, суд першої інстанції правильно зазначив, що вони спростовуються наданими позивачем графіками чергувань, в яких чітко відображено, що за добу на двох постах (5-й та 7-й поверхи об`єкту) чергують три особи (які мають змогу заміняти один одного) і керівний склад охорони на вказаному об`єкті, який виконує функцію резервного охоронника. Відповідачем щомісячно затверджувались графіки чергувань охоронників, у яких передбачались дві перерви на харчування по

30 хвилин (12-12:30 год., 19-19:30 год.) та час для відпочинку з 02:00 до 04.00 год. при цілодобовому чергуванні. Отже, за умовами укладених між сторонами строкових трудових договорів позивач працював на умовах підсумованого робочого часу, який регулювався графіками роботи (змінності).

ОСОБА_1 відпрацьовано робочі години за обліковий період (рік) у межах встановленої норми. З огляду на наведене, безпідставними є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій його доводів про неправильне здійснення відповідачем обліку робочого часу та невиплати коштів за відпрацьований робочий час.

Урахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованих висновків про недоведеність позивачем порушень відповідачем вимог законодавства про оплату праці.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові від 23 січня

2018 року у справі № 273/212/116-ц (провадження № 61-787св17) є неспроможними, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстав вважати правовідносини у цих справах подібними.

Щодо посилань заявника на прийняття до розгляду апеляційним судом відзиву відповідача на апеляційну скаргу, поданого з порушенням, встановленого судом строку та за відсутності клопотання про його поновлення, слід зауважити наступне.

03 січня 2019 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив ДП «38 відділ інженерно-технічних частин», у якому відповідач обгрунтував поважність причин пропуску строку на подання відзиву перебуванням провідного юрисконсультанта у щорічній відпустці, з 17 по 31 грудня 2018 року, що унеможливило надання відзиву в установлений судом строк.

Відсутність процесуального рішення суду про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного судового рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги)).

У цілому наведені заявником аргументи є ідентичними доводам, що були викладені ним у його позовній заяві та апеляційній скарзі, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак