Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

містоКиїв

справа №760/19702/14-ц

провадження № 61-36895св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), ОлійникА.С., ЯремкаВ.В.,

учасники справи:

позивач Київське квартирно-експлуатаційне управління,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10грудня 2014року у складі судді ЗінченкоС.В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від13червня 2018року у складі суддів: ОніщукаМ.І., ШебуєваВ.А., НемировськоїО.В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У травні 2014року Київське квартирно-експлуатаційне управління

(далі ККЕУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення відповідачів із службового житлового приміщення, квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Позивач обґрунтовував позов тим, що квартира АДРЕСА_1 є службовою і була розподілена ОСОБА_1 у зв`язку із проходженням військової служби. 18березня 2014року до ККЕУ надійшов лист, за вхідним №1339, начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України

(далі ГКЕУ ЗСУ) від17березня 2014року, яким повідомлялось, що у ГКЕУ ЗСУ розглянуто питання щодо правомірності проживання полковника запасу ОСОБА_3 у службовій двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . За результатами розгляду поінформовано, що у зв`язку зі звільненням ОСОБА_3 з військової служби, правові підстави для розгляду питання щодо оформлення йому ордера на службову квартиру АДРЕСА_2 за зазначеною адресою відсутні. Також зазначало, що відповідачі утримують квартиру у м.Вінниця, яка їм надана Міністерством оборони України (далі МОУ) та в подальшому приватизована. Отже, відповідачі займають квартиру без правових підстав та підлягають виселенню.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі відзив на позов не надали.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від10грудня 2014року позов задоволено, виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що у відповідачів згідно з вимогами житлового законодавства України, відсутні будь-які законні підстави для проживання у спірному службовому житловому приміщенні. Оскільки ОСОБА_1 утримує постійну житлову площу у м.Вінниця та є звільненим з лав ЗСУ, оформлення спірної службової житлової площі буде суперечити вимогам чинного законодавства.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від13червня 2018року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався тим, що спірна квартира відноситься до відомчого житлового фонду МОУ і розподілена ОСОБА_1 та його дружині згідно зі списками військовослужбовців та державних службовців щодо надання службових житлових приміщень поточного звільнення гарнізону м.Києва, погодженого МОУ 22травня 2010року. При цьому, ордер на вселення відповідачів у службову квартиру не видавався. Як пояснив відповідач у судовому засіданні, він вселився у квартиру самостійно. 05вересня 2012року на засіданні житлової комісії гарнізону міста Києва розглянуто питання щодо надання ОСОБА_4 спірної житлової площі. За результатами розгляду цього питання житловою комісією гарнізону міста Києва прийнято рішення про відмову у погодженні надання службового жилого приміщення у зв`язку з ненаданням полковником ОСОБА_5 документів до облікової справи, а також невиконанням вимог частини 2 пункту3.1, частини1 пункту3.9, абзацу 3 пункту9.8 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей жилих приміщень, затвердженої наказом Міністра оборони України від30листопада 2011року №737 (далі Інструкція). Встановивши наведені фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у сукупності та вірно застосувавши норми права, які регулюють виниклі спірні правовідносини сторін, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що у відповідачів, згідно з вимогами житлового законодавства України, відсутні будь-які законні підстави для проживання у спірному службовому житловому приміщенні, оскільки при їх вселенні не було дотримано визначеного законом порядку, тобто відповідачі не набули права на користування службовим житлом відповідно до закону.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу, що справу розглянуто із порушенням правил виключної територіальної підсудності, справа не підсудна Солом`янському районному суду міста Києва. Також справу у суді апеляційної інстанції розглянуто неповноважним складом суду, оскільки у судовому засіданні 13червня 2018року у складі колегії брала участь ОСОБА_6 , яка ухвалою апеляційного суду від30жовтня 2018року відведена від розгляду справи. Суди неправильно застосували положення статті 125 ЖКУкраїнської РСР, не звернули увагу, що ОСОБА_7 пропрацював більше 10 років у органі, який надав житло. Суди не надали оцінки протоколу комісії з контролю за розподілом житла у гарнізонах ЗСУ від30березня 2010року, згідно із яким відповідачам надано право на вселення у зазначену квартиру. Неотримання ордера, який є єдиною підставою для вселення у надане службове приміщення, відбулося з вини ККЕУ, який не подав усіх необхідних документів відповідному виконавчому органу. З цього приводу суд апеляційної інстанції також не врахував, що на момент розгляду апеляційної скарги на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебувала справа №757/37024/15-а за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльностіККЕУ, зобов`язання надати до Солом`янської районної у м.Києві документи на оформлення ордера на спірну квартиру.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від02липня 2018року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті3 ЦПКУкраїни).

Відповідно до пункту2 розділуII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від15січня 2020року №460-IX

(далі Закон №460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у червні 2018року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті213 ЦПКУкраїни 2004року, статті263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з актом від30квітня 1976року №10 спірна квартира виконкомом міської ради депутатів трудящих передана начальнику Квартирно-експлуатаційного управління Червонопрапорного Київського військового округу.

Зазначена спірна квартира відноситься до відомчого житлового фонду МОУ і розподілена ОСОБА_1 та його дружині згідно зі списком військовослужбовців та державних службовців щодо надання службових житлових приміщень поточного звільнення по гарнізону м.Києва, погодженого МОУ 22травня 2010року.

Судами встановлено, що ордер на вселення відповідачів у службову квартиру не видавався. Як пояснив відповідач у судовому засіданні, він вселився у квартиру самостійно.

17липня 2012року згідно з актом №139 начальник Головного управління житлового забезпечення ДенисенкоВ.М. передав, а ККЕУ МОУ прийняло квартиру АДРЕСА_1 .

13листопада 2012року Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація своїм розпорядженням №739 «Про включення жилих приміщень до числа службових», на підставі клопотання ГКЕУ ЗСУ від29серпня 2012року включила в число службових жилих приміщень спірну квартиру.

05вересня 2012року на засіданні житлової комісії гарнізону міста Києва розглянуто питання щодо надання ОСОБА_4 спірної житлової площі. За результатами розгляду питання житловою комісією гарнізону містаКиєва прийнято рішення про відмову у погодженні надання спірної квартири у зв`язку з ненаданням полковником ОСОБА_5 документів до облікової справи.

18березня 2014року до ККЕУ надійшов лист начальника ГКЕУ ЗСУ, яким повідомлялося, що у ГКЕУ ЗСУ розглянуто питання щодо правомірності проживання полковника запасу ОСОБА_3 у службовій двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . За результатами розгляду поінформовано, що у зв`язку зі звільненням ОСОБА_3 з військової служби відсутні правові підстави для розгляду питання щодо оформлення йому ордера на службову квартиру.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті3 ЦПК України 2004року).

Відповідно до вимог статті47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті9 ЖКУкраїнської РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

За правилом статті121 ЖКУкраїнської РСР порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Згідно із статтею122 ЖКУкраїнської РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до статті124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі статтею125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, установі, організації, не менш як десять років, одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Згідно з пунктом2.6 Інструкції службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби за рішенням командира військової частини (у гарнізоні міста Києва Міністра оборони України за поданням начальника гарнізону міста Києва, погодженого з начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України) за погодженням з квартирно-експлуатаційним органом.

Відповідно до пункту4.5 Інструкції списки розподілу житлової площі подаються начальником гарнізону, головою гарнізонної житлової комісії та керівником квартирно-експлуатаційного органу на перевірку до Головного квартирно- експлуатаційного управління Збройних Сил України для подальшого їх розгляду комісією з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України.

Згідно з пунктом6.3 Інструкції контроль за розподілом житлових приміщень в гарнізонах Збройних Сил України, перевіркою правильності оформлення облікових справ військовослужбовців, які погребують поліпшення житлових умов, здійснюється комісією з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України.

Відповідно до пунктів2.6, 4.6 Інструкції на підставі рішення про надання службового житлового приміщення квартирно-експлуатаційний орган подає затверджений начальником гарнізону список розподілу службового житла з необхідними документами до виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради для оформлення спеціального ордера, який є єдиною підставою для вселення в надане службове житлове приміщення.

Водночас відповідно до пункту3.1 Інструкції військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом із ними, за відсутності в них за місцем проходження служби житла мають право на отримання службових жилих приміщень. Надання службових жилих приміщень військовослужбовцям та членам їх сімей провадиться після здачі ними жилої площі, яку вони займали за попереднім місцем служби (навчання), або у разі виконання військовослужбовцем вимог, передбачених абзацом третім пункту 9.8 розділу IX цієї Інструкції.

Як передбачено пунктом9.8 розділу IX цієї Інструкції, у разі якщо військовослужбовець отримав житло для постійного проживання та переведений до нового місця служби в інший населений пункт, це житло бронюється за ним на весь час проходження військової служби незалежно від дати отримання цього житла (крім випадків, коли військовослужбовець здав житло для постійного проживання до КЕВ (КЕЧ) району у двомісячний строк з дня переведення до нового місця служби). Відмітка про забронювання житлового приміщення за військовослужбовцем робиться в Картці обліку (додаток 8 до цієї Інструкції) та картці обліку жилої площі, закріпленої за гарнізоном в будинках виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад та центральних органів виконавчої влади (додаток 33 до цієї Інструкції). Службове житло за новим місцем служби такий військовослужбовець може отримати лише у разі, якщо заброньоване жиле приміщення тимчасово здано в оренду, найм (піднайм) через КЕВ (КЕЧ) району іншому військовослужбовцю, який проходить службу в населеному пункті, де розташоване заброньоване житло. Військовослужбовець надає копії договору здачі в оренду, найм (піднайм) заброньованого житлового приміщення через КЕВ (КЕЧ) району, завірені печаткою цього КЕВ (КЕЧ) району, у двох примірниках: перший секретарю житлової комісії військової частини для включення до першого примірника облікової справи (додаток 7 до цієї Інструкції), другий до КЕВ (КЕЧ) району за новим місцем проходження військової служби для включення до другого примірника облікової справи (додаток 7 до цієї Інструкції).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у цій справі ОСОБА_8 та члени його родини є власниками та користуються у АДРЕСА_3 , отриманою від Міністерства оборони України, яка в подальшому приватизована ними.

Наведені обставини перешкоджали у належному оформленні прав користування спірною квартирою відповідачами як квартирою службового призначення та зумовили неможливість отримання ними ордера.

При цьому відсутність ордера як єдиної правової підстави для вселення у службове приміщення відповідачі не заперечували.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано, що в іншому провадженні відповідачі оскаржують бездіяльність ККЕУ щодо оформлення відповідачам ордера на вселення у спірну службову квартиру, однак зазначене не впливає на вирішення цієї справи, оскільки за всіма встановленими обставинами на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено правових підстав законного користування відповідачами спірним житлом.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті125 ЖК Української РСР Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки гарантії, передбачені наведеним положенням, поширюються на осіб, які займають службове приміщення на законних підставах. Однак у зазначеній справі такої обставини не було встановлено.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що справу розглянуто із порушенням територіальної підсудності, Верховним Судом враховано таке.

Відповідно до пункту6 частини першої статті411 ЦКУкраїни судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Водночас за правилом частини другої наведеної статті судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Верховним Судом враховано, що справу у суді першої інстанції розглянуто у заочному порядку, однак заявник у заяві про перегляд заочного рішення не заявляв про непідсудність справи Солом`янському районному суду містаКиєва.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції заявник так само не посилався на порушення судом територіальної підсудності.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що заявник мав можливість заявити про непідсудність справи у суді першої інстанції під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а так само під час розгляду справи у апеляційній інстанції, Верховний Суд визнає зазначений довід касаційної скарги необґрунтованим.

Доводи касаційної скарги про те, що справа у суді апеляційної інстанції розглянута неналежним складом, також є необґрунтованими, оскільки відповідно до ухвали Апеляційного суду міста Києва від30жовтня 2015року задоволено самовідвід у цивільній справі судді УкраїнецьЛ.Д.

Верховний Суд також визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки усім наявним доказам, оскільки, оскільки зазначене спростовується текстом самих оскаржуваних рішень. Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим у справі доказам, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, власного тлумачення норм матеріального права, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ визначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПКУкраїни, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо клопотання заявника про розгляд справи з викликом сторін

Заявник звернувся до суду касаційної інстанції з клопотанням про розгляд справи з її участю.

Як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Зважаючи на наведені правила та те, що процесуальним законом не передбачено можливість виклику сторін для участі у розгляді справи касаційним судом під час попереднього судового засідання, яке проводиться у порядку письмового провадження, Верховний Суд визнає клопотання заявника таким, що не підлягає задоволенню.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від02липня 2018року зупинено виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10грудня 2014року та постанови Апеляційного суду міста Києва від 13червня 2018року.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює їхнє виконання.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від10грудня 2014року та постанову Апеляційного суду міста Києва від13червня 2018року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10грудня 2014року та постанови Апеляційного суду міста Києва від13червня 2018року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С.О.Погрібний

А.С.Олійник

В.В.Яремко