ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 760/2096/22

провадження № 61-8404св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Виконавчий комітет Шосткинська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г. від 15 травня 2024 року,-

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила: відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 ; повернути малолітню дитину ОСОБА_1 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 ; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю; встановити новий порядок спілкування ОСОБА_2 з сином лише у присутності матері та/або уповноваженої особи органу опіки та піклування протягом двох годин на тиждень за місцем проживання та без права забирати дитину з місця її проживання з обов`язковим попереднім узгодженням часу; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_4 01 грудня 2021 року рішенням виконавчого комітету Шосткинської міської ради затверджено висновок про визначення способу участі батька у вихованні дітей. Відповідно до висновку, ОСОБА_2 може бачитися з дітьми, зокрема сином, щотижня з 18 години п`ятниці по 22 годину неділі, може забирати дітей на час канікул з місця фактичного проживання, при цьому зобов`язаний заздалегідь попереджати ОСОБА_1 та повертати дитину на початок учбового року. У січні 2022 року ОСОБА_2 викрав дитину та відмовився повернути ОСОБА_1 , перешкоджав у побаченнях та спілкуванні. Позивачка зазначила, що ОСОБА_2 порушив домовленості щодо місця проживання дитини, графік та умови побачень з сином, самостійно змінив його місце проживання.

У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визначити постійне місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дитина бажає проживати саме з батьком, у власності ОСОБА_2 перебуває кілька об`єктів нерухомості, він спроможний забезпечити для сина належний рівень утримання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 . Зараховано зустрічні зобов`язання сторін про виплату компенсації судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено підстав для відібрання дитини від батька, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України, як і того, що залишення дитини з батьком є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини та повернення її матері, визначення місяця проживання дитини, стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Відібрано малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 . Повернуто малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 . Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Виконавчий комітет Шосткинська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місяця проживання дитини - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_2 самостійно та без згоди ОСОБА_1 змінив місце проживання спільної малолітньої дитини, способом її викрадення, відтак апеляційний суд вважав, що в даному випадку мають бути застосовані норми частини першої статті 162 СК України, а саме: відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Разом із тим, апеляційний суд вважав, що задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зробив взаємовиключний висновок, стягнувши на користь ОСОБА_1 завдану відповідачем моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн та визначивши місце проживання малолітньої дитини з батьком. Так, вказані правовідносини не передбачають відшкодування моральної шкоди, оскільки вирішується питання про місце проживання дитини. Вирішення судом спору на користь матері є вже відновленням її порушеного права. З огляду на те, що апеляційним судом прийнято рішення про визначення місця проживання ОСОБА_4 разом із матір`ю, суд відмовив в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У червні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ліщишин І. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року в справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року в справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року в справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року в справі № 223/306/20, від 01 березня 2023 року в справі № 643/16285/20, від 28 квітня 2022 року в справі № 359/6726/20, від 28 вересня 2022 року в справі № 461/9136/19, від 21 травня 2024 року в справі № 484/1265/23, від 31 січня 2024 року в справі № 449/1019/20, від 22 травня 2024 року в справі № 757/13109/21-ц, від 06 грудня 2023 року в справі № 638/14616/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд всупереч статтям 19 171 СК України, жодним чином не обґрунтував неврахування ним бажання дитини щодо її проживання з батьком, а також висновку органу опіки та піклування щодо необхідності визначення місця проживання дитини з батьком. ОСОБА_1 протягом тривалого часу офіційно не працевлаштована та немає жодного офіційного доходу. У свою чергу, ОСОБА_2 має високий рівень доходу, а також наявністю значної кількості нерухомого та рухомого майна. ОСОБА_1 не довела обставин, за наявності яких визначення місця проживання дитини з нею матиме більш позитивний вплив на дитину. ОСОБА_1 не надала достатніх та належних доказів на підтвердження необхідності зміни місця проживання дитини, її звичного середовища та визначення місяця проживання дитини з матір`ю, з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків. З урахуванням конкретних обставин цієї справи, проживання сина з батьком забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним. Також наголошує на тому, що він не тільки не заперечує щодо участі матері у вихованні дитини, а навпаки наполягає на необхідності її спілкування з дитиною.

Судові рішення в частині відшкодування моральної шкоди, встановлення нового порядку спілкування з батьком до суду касаційної інстанції не оскаржені та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Андрєєв М. А. звернувся до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що апеляційним судом правильно встановлено факт самоправної зміни ОСОБА_2 місця проживання дитини та перешкоджання матері у спілкуванні з малолітнім сином. ОСОБА_1 згоди на зміну місяця проживання дитини та її постійне проживання з ОСОБА_2 не надавала, отже малолітня дитина знаходиться у батька без згоди матері.

Узагальнені доводи письмових пояснень по справі

У вересні та жовтні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду письмові пояснення, у яких вказує на те, що ним забезпечено якнайкращі умови проживання дитині.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 760/2096/22 з Солом`янського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 .

Після припинення сімейних відносин між сторонами, як вбачається зі змісту обох позовних заяв, спільні діти сторін - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - залишилася проживати разом з матір`ю за обопільною згодою батьків.

01 грудня 2021 року рішенням виконавчого комітету Шосткинської міської ради було затверджено висновок про визначення способу участі батька у вихованні дітей, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .

Згідно з вказаним висновком батьку призначені зустрічі з дітьми щотижня з 18:00 год. п`ятниці по 21:00 год. неділі за місцем поживання та реєстрації дітей. Також визначено, що батько може забирати дітей на час канікул з місця фактичного проживання ( АДРЕСА_1 ), при цьому зобов`язаний заздалегідь попереджати матір (Позивача) та повертати дитину на початок учбового процесу.

Встановлено, що на підставі зазначеного регламенту побачень малолітній ОСОБА_8 в період зимових канікул навчального 2021-2022 року перебував за місцем проживання свого батька ОСОБА_2 , проте після закінчення канікул він не був повернутий до матері за адресою свого постійного проживання разом з нею в м. Шостці Сумської області.

Згідно з висновком від 14 березня 2023 року за результатами психологічної діагностики ОСОБА_4 , складеним Центром клінічної та спеціальної психології, психотерапії, у дитини склалися довірливі, добрі стосунки з батьком. При аналізі позиції батька та відношення до дитини можна зробити висновок, що він демонструє виражене позитивне ставлення до сина ОСОБА_5 , його індивідуальності, інтересів, заохочує його самостійність та ініціативу. Психолого-педагогічний вплив батька на ОСОБА_5 сприяє гармонічному розвитку особистості дитини. У дитини сформоване негативне ставлення до матері ОСОБА_1 , ОСОБА_5 виявляє бажання проживати з батьком. ОСОБА_5 фіксований на спогадах про психотравмуючі події, домінують переживання приниження, осоромлення, нікчемності, незахищеності, оскільки матір не виказувала підтримку, на яку він розраховував. Психологічний вплив матері на ОСОБА_5 сприяє дисгармонійному розвитку.

З висновку органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 квітня 2023 №108-4756 вбачається, що ОСОБА_5 на сьогодні мешкає з батьком за адресою: АДРЕСА_2 , де відповідно до акта обстеження умов проживання від 31 березня 2023, складеного працівниками служби у справах дітей створені належні умови для проживання, розвитку та відпочинку. Батько займається вихованням та утриманням сина.

Виходячи з наявних матеріалів справи та інтересів дитини орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_9 разом з батьком ОСОБА_2 .

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягаєчастковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду чи закону визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Зміст статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації застосовується, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.

Такі висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23).

За обставин справи, що переглядається, вбачається, що судове рішення про визначення місця проживання дитини не приймалось, орган опіки також не встановлював місце проживання малолітнього сина сторін. В справі встановлено та не заперечується сторонами, що дитина проживає разом із своїм батьком, за відсутності судового рішення про встановлення місця проживання дитини, немає підстав для висновку, що відповідач самочинно, без згоди матері, з якою на підставі закону або рішення суду проживала малолітня змінив її місце проживання, у тому числі способом її викрадення.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відібрання дитини у батька, оскільки за виниклих правовідносин відсутні підстави для застосування частини першої статті 162 СК України. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки батьки мають рівні права за законом на виховання дитини, рішенням суду місце проживання дитини не встановлене, тому підстав для висновку про неправомірність дій відповідача щодо зміни місця проживання дитини та захисту права матері в обраний нею спосіб немає.

Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 самочинно та без згоди ОСОБА_1 змінив визначене за рішенням суду місце проживання дитини спростовуються матеріалами справи, тому апеляційний суд безпідставно застосував до виникли правовідносин норми частини першої статті 162 СК України.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про відібрання дитини та повернення її матері, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції у вказаній частині в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною першою статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами існують неприязні стосунки, батько бажає одноосібно здійснювати фізичну опіку над неповнолітнім сином сторін, посилаючись на те, що відповідачка не здійснює належного догляду за дитиною, а дитина бажає проживати з батьком.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд тільки з огляду на самочинну зміну батьком місця проживання дитини, визначив місце проживання дитини з матір`ю. Інших мотивів рішення апеляційного суду не містить.

При цьому апеляційний суд не врахував, що неможливо вважати самочинною зміною місця проживання дитини одним з батьків, якщо таке проживання не було встановлене рішенням суду або органом опіки. При цьому апеляційний суд при визначенні місця проживання дитини не перевірив та у рішенні не навів мотивів чи буде відповідати таке визначення найкращим інтересам дитини, не встановив прихильності дитини до кожного з батьків, та можливості кожного з батьків забезпечити гармонійний розвиток та належне виховання дитини.

Відповідно до висновку від 14 березня 2023 року, за результатами психологічної діагностики ОСОБА_4 , складеним Центром клінічної та спеціальної психології, психотерапії, малолітня дитина виявила бажання проживати з батьком.

Також матеріали справи містять висновок органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 квітня 2023 №108-4756, з якого вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_9 разом з батьком ОСОБА_2 .

Апеляційний суд у своєму рішенні не навів мотивів відхилення наданих стороною відповідача доказів.

Під час розгляду позову про визначення місця проживання дитини судом апеляційної інстанції не було враховано, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин щодо піклування над неповнолітнім, тому неповне з`ясування обставин справи, ненадання відповіді на усі доводи сторін, а тим паче відсутність мотивів, є неприпустимим порушенням норм процесуального права та суперечить інтересам дитини.

Зазначені обставини у їх сукупності свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині вирішення спору про визначення місця проживання дитини, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, а тому Верховний Суд частково приймає доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Із метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи в частині вирішення спору про визначення місця проживання дитини на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, на підставі належних і допустимих у розумінні закону доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Враховуючи допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обстави справи, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення спору про визначення місця дитини підлягає скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини та повернення її матері скасувати та залишити в цій частині в силі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 червня 2024 року.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Виконавчий комітет Шосткинської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місяця проживання дитини - скасувати, справу в цій частині справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов