ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 760/22929/15-ц

провадження № 61-6000св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (суді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Солом`янська районна у м. Києві державна адміністрація,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану адвокатом Лупейком Олександром Васильовичем, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року, ухвалене у складі судді Українця В. В., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Солом`янська районна у м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого жилого приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , та до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Свої вимоги банк мотивував тим, що 25 березня 2008 року ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ВL2127.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 березня 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 березня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки.

7 жовтня 2014 року банк зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

26листопада 2013 року та 11 листопада 2014 року банк направляв відповідачам вимоги про добровільне виселення зі спірної квартири, які вони отримали, проте продовжують без належних на те правових підстав користуватися квартирою, чим порушують право власності банка.

6 липня 2015 року здійснено виїзд до квартири з метою добровільного її звільнення відповідачами, проте доступ до квартири був обмежений. За результатами виїзду складений акт про відсутність доступу до квартири.

Зазначає, що право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру припинилося в у зв`язку зі звернення стягнення на майно, тому припинилося також і його право користування спірною квартирою.

Згідно з довідкою від 21 жовтня 2015 року № 4955, виданою Житловою експлуатаційною дільницею № 903, в спірній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_2 (дочка).

Реєстрація місця проживання в квартирі здійснена відповідачами незаконно, оскільки згідно з пунктом 2.4.4 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язався не надавати дозвіл на реєстрацію/прописку в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб без згоди іпотекодержателя. За такою згодою ОСОБА_1 до банку не звертався, а останній - не надавав згоди на реєстрацію в квартирі будь-яких осіб, в тому числі, й ОСОБА_1

ОСОБА_1 без належної на те згоди банка, зареєстрував в квартирі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Згода на таку реєстрацію була відсутня, тому вона здійснена відповідачами незаконно, а отже, не породжує жодних правових наслідків, у тому числі, не надає відповідачам права користування квартирою.

Просить суд ухвалити рішення, яким виселити відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Соломянського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в інтересах яких діє ОСОБА_1 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що майно, яке є предметом іпотеки, було придбане за кредитні кошти. Мешканці добровільно не звільнили житлове приміщення, на яке звернено стягнення рішенням суду, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя, тому відповідачі підлягають виселенню із жилого приміщення. Оскільки ОСОБА_1 як колишній власник втратив право власності на спірну квартиру та, відповідно, право користування жилим приміщенням, інші відповідачі, право яких є похідним від права колишнього власника, також втратили право користування спірним жилим приміщенням та підлягають виселенню. Крім того, суд врахував, що відповідачі зареєструвались у спірній квартирі вже після укладення договору іпотеки від 25 березня 2008 року і доказів надання іпотекодержателем згоди на їх реєстрацію суду надано не було.

Постановою Апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог щодо виселення відповідачів зі спірного житла, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Крім того, суд звертав увагу, що виселення відповідачів з іпотечної квартири, на яку звернуто стягнення, є правом іпотекодержателя, передбаченим нормами законодавства, а тому ніхто не може його обмежити у здійсненні цього права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_4 , в інтересах якої

діє адвокат Лупейко О. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року і постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми статті 109 ЖК України.

Зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про придбання спірної квартири за кредитні кошти, що відповідно до вимог статті 109 ЖК України дозволяє виселення без надання іншого житла, є помилковими. Суди не врахували, що згідно з кредитним договором банк надав позичальнику кредит у розмірі 150 000,00 доларів США на поточні потреби, а не на купівлю житла. Крім того, згідно з договором купівлі-продажу спірної квартири від 25 березня 2008 року вартість квартири складала 160 000,00 доларів США, що свідчить про те, що квартира не могла бути куплена виключно за кредитні кошти.

Також суди не врахували положення Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та Закону України «Про охорону дитинства».

Крім того, зазначає, що підставою виселення відповідачів є незаконне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня 2012 року, яке не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 3 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Зупинено виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва

від 11 квітня 2018 року у цій справі до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 березня 2008 року ВАТ «Універсал Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_1 уклали генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2127, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 150 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитними коштами строком погашення не пізніше 1 березня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 березня 2008 року ВАТ «Універсал Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку спірну квартиру, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. 25 березня 2008 року за реєстровим № 1102, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 25 березня 2008 року за № 2781138.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру - шляхом визнання за ПАТ «Універсал Банк» права власності на зазначену квартиру.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 7 жовтня 2014 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ПАТ «Універсал Банк».

26 листопада 2013 року та 11 листопада 2014 року позивач на ім`я ОСОБА_1 надіслав вимоги про добровільне виселення, які отримані останнім 2 грудня 2013 року та 18 листопада 2014 року.

Відповідно до довідки форми № 3, виданої 21 жовтня 2015 року ЖЕД № 903, в спірній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 (власник особового рахунку - з 1 лютого 2011 року), ОСОБА_4 (дружина - з 26 червня 2014 року), ОСОБА_3 (син - з 1 лютого 2011 року), ОСОБА_2 (дочка - з 13 лютого 2014 року).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 109 ЖК України, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про іпотеку», який набрав чинності з 1 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК України, зокрема, статтю 109 викладено у новій редакції та в частині другій цієї статті, як виключення, спростовано зазначене загальне правило для громадян, яких виселяють при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічні норми містяться в частині третій статті 109 ЖК України.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майнов судовому порядку. При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотримання передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК України процедури в разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц.

При вирішенні питання щодо надання мешканцям жилого приміщення, з якого вони підлягають виселенню, іншого жилого приміщення важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 7 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом, є стаття 109 ЖК України, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними.

Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК України.

У разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, неможливо виселити осіб, які проживають в жилому приміщенні, переданому в іпотеку, без надання іншого жилого приміщення.

У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19) зазначено, що в разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, неможливо виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги банку про виселення відповідачів зі спірної квартири, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що майно, яке є предметом іпотеки, було придбане за кредитні кошти. Мешканці добровільно не звільнили житлове приміщення, на яке звернено стягнення рішенням суду, тому відповідачі підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2008 року ВАТ «Універсал Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_1 уклали генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2127, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 150 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитними коштами строком погашення не пізніше 1 березня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 березня 2008 року ВАТ «Універсал Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку спірну квартиру, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. за реєстровим № 1102, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 25 березня 2008 року за № 2781138.

Відповідно до зазначеного договору купівлі-продажу спірної квартири вартість квартири складала 160 000,00 доларів США.

Тобто різниця між вартістю квартири та сумою кредиту свідчить, що квартира, яка є предметом іпотеки, частково придбана за кредитні кошти. Позивачем не спростовано такі обставини.

При цьому сума різниці наданого кредиту і спірного майна та її походження не мають правового значення у звязку з тим, що встановлено факт придбання цього майна частково за особисті кошти.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, помилково вважав спірну квартиру придбану лише за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, оскільки спірне житло придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, то неможливо виселити осіб, які проживаютьв спірному житловому приміщенні, переданому в іпотеку, без надання іншого жилого приміщення.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 2 лютого2022 року в справі № 754/12394/19 та від 28 квітня 2022 року в справі № 752/18354/20.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права (статтю 109 ЖК України та статтю 40 Закону України «Про іпотеку») та дійшлипомилкового висновку про задоволення позову про виселення зі спірної квартиривідповідачів, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Отже, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій нормматеріального права, а саме статті 109 ЖК України є обґрунтованими.

Встановлені судами обставини, а також наявні у матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій щодо задоволення позовної вимоги про виселення з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права під час вирішення позову про виселення, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, то оскаржувані судові рішення необхідно скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову з викладених у цій постанові підстав.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За змістом частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені ОСОБА_4 за подання касаційної скарги у розмірі 2 436,00 грн, слід стягнути із АТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_4 .

Вирішення питання про поновлення дії оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 3 квітня 2019 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Дійшовши висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 та скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, подальшому виконанню рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року не підлягає.

Керуючись статтями 400, 409, 412ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIІI, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану адвокатом Лупейком Олександром Васильовичем, задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Відмовити Акціонерному товариству «Універсал Банк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Солом`янська районна у м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 436,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук