Постанова
Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 760/25823/14-ц
провадження № 61-3143св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідової Т. О., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є інвалідом 2 групи з дитинства, проживає та зареєстрована у двохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 згідно договору найму.
Вказана квартира не приватизована і знаходиться на балансі КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської РДА у м. Києві.
У квартирі вона проживала разом з чоловіком ОСОБА_4 , який помер у 2007 році.
Зазначала, що у спірній квартирі крім неї зареєстрований ОСОБА_2 - син померлого ОСОБА_4 .
Посилалась на те, що відповідач у спірній квартирі не проживає понад строк, встановлений статтею 71 ЖК України, без поважних причин, своїх речей там не зберігає, квартирою не цікавиться, участі в оплаті житлового приміщення та комунальних послуг не приймає.
Враховуючи наведене просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року у складі судді Букіної О. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Враховуючи те, що відповідач не проживає у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців, участі в її утриманні та оплаті комунальних платежів не приймає, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково.
Заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо судових витрат.
Враховуючи те, що під час розгляду справи в місцевому суді відповідач належним чином не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, суд апеляційної інстанції, керуючись пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, дійшов висновку про наявність обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи питання по суті позовних вимог апеляційний суд виходив із того, що позивачем надано докази непроживання відповідача у спірній квартирі з 2013 року без поважних причин, що в силу положень статей 71 72 ЖК України є підставою для задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 червня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18, провадження № 61-9591св19, від 24 вересня 2018 року у справі № 644/10619/15-ц, провадження № 61-14674св18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не взяв до уваги покази свідків, які підтверджують той факт, що ОСОБА_2 цікавився квартирою, намагався потрапити до квартири.
Вказує, що тривале непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі пов`язано із необхідністю здійснювати догляд за двома бабусями, яким через стан здоров`я необхідна стороння допомога.
При цьому станом на час виникнення спірних правовідносин відповідач не мав іншого належного йому житла чи житла, у якому останній міг би зареєструвати своє місце проживання, а тому визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою, є невиправданим втручанням у право на житло.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від ОСОБА_1 , у якому вказано, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з довідкою форми № 3 від 26 листопада 2014 року квартира АДРЕСА_1 неприватизована, знаходиться на балансі КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської РДА у м. Києві.
У квартирі зареєстровані ОСОБА_1 з 03 травня 2001 року та ОСОБА_2 з 20 травня 2002 року.
Згідно актів обстеження від 24 грудня 2013 року, 18 жовтня 2013 року, 15 серпня 2013 року, 27 листопада 2014 року, 12 жовтня 2014 року, 07 серпня 2014 року, 02 червня 2014 року, 04 березня 2014 року ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, речей, які б належали даній особі, не виявлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2 тривалий час без поважної причини не проживає у спірній квартирі, її утриманням не займається, тобто, вважає, що останній втратив до неї інтерес, тому просила визнати його таким, що втратив право користування нею.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У частині третій статті 71 ЖК УРСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.
Згідно зі статтею 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Судами встановлено, що у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 з 03 травня 2001 року та ОСОБА_2 з 20 травня 2002 року.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надала суду акти обстеження від 24 грудня 2013 року, 18 жовтня 2013 року, 15 серпня 2013 року, 27 листопада 2014 року, 12 жовтня 2014 року, 07 серпня 2014 року, 02 червня 2014 року, 04 березня 2014 року із вбачається, що ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, речей, які б належали даній особі, не виявлено.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що позивач надала відповідні докази на підтвердження пред`явлених позовних вимог.
Натомість відповідач під час розгляду справи не надав доказів на підтвердження своїх заперечень щодо позовних вимог.
Доводи заявника про те, що він не втрачав інтересу до квартири, не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідачем не надано жодного доказу, який би вказував, що останній мав бажання вселитися в спірне приміщення, відповідних позовів до суду не подавав, як і не надав доказів того, що його непроживання у квартирі пов`язано із неприязними стосунками з позивачем.
При цьому також не можуть бути прийняті посилання заявника на те, що 05 грудня 2009 року він звертався до ВСП «Відраденський» (ЖЕК № 910) та просив не виписувати його без його відома із спірної квартири, оскільки заявником не надано доказів того, що в подальшому, після написання вказаної заяви, він цікавився квартирою.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що він не проживав у квартирі, у зв`язку із тим, що змушений був доглядати за бабусями, які потребували сторонньої допомоги, суд оцінює критично, оскільки належних доказів на підтвердження вказаних доводів матеріали справи не містять. При цьому, як зазначив сам заявник, допомогу він надавав у м. Києві, що не позбавляло його можливості цікавитись квартирою, брати участь у її утримані, як-то сплата комунальних платежів тощо.
Крім того, з доводів заявника вбачається, що останній постійно проживав у квартирах, належних його бабцям, а отже відсутні підстави вважати, що задоволення позовних вимог у вказаній справі призведе до невиправданого втручання у право на житло.
Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду не можуть бути прийняті судом, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович