ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 760/283/19
провадження № 61-6888св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Кредобанк», ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 червня 2022 року у складі судді Коробенка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк») про визнання поруки припиненою.
Позов обґрунтовано тим, що 12 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» (далі - ВАТ «Кредобанк», банк) та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 141 (далі - договір кредиту від 12 жовтня 2006 року № 141), за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 210 000,00 дол. США, на строк до 01 жовтня 2026 року зі сплатою 12,5 % річних.
Того ж дня між банком та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 141/S-3, за умовами якого вона поручилася за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором від 12 жовтня 2006 року № 141.
Надалі між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено дві додаткові угоди до кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141:
додатковий договір від 02 червня 2008 року № 1, згідно з яким підвищено процентну ставку за користування кредитними коштами до 13,5 % річних, починаючи з 02 червня 2008 року;
додатковий договір від 31 жовтня 2013 року № 2, згідно з яким підвищено процентну ставку за користування кредитними коштами до 13,5 % річних, починаючи з 01 листопада 2017 року.
З листа ПАТ «Кредобанк» від 21 травня 2018 року № 27/м-288/1 позивачці стало відомо, що станом на 16 травня 2018 року ОСОБА_2 має заборгованість за договором кредиту від 12 жовтня 2006 року № 141 у розмірі 57 883,38 дол. США, з яких: 51 336,40 дол. США - заборгованість за основним боргом; 5 788,32 - прострочені відсотки, 758,66 дол. США - пеня.
Надалі їй стало відомо про те, що 28 жовтня 2015 року між відповідачами укладений договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору
від 12 жовтня 2006 року № 141, який містить її підпис. Однак вона зазначений документ не підписувала, що підтверджується висновком експертизи, проведеної у кримінальному провадженні.
Посилаючись на те, що збільшення обсягу відповідальності позичальника без згоди поручителя є підставою для припинення поруки, крім того кредитор пропустив строк звернення до суду з вимогою до поручителя, оскільки строк виконання зобов`язання за кредитним договором було змінено на 31 жовтня
2015 року на підставі вимоги до позичальника про дострокове погашення заборгованості, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати припиненим договір поруки від12 жовтня 2006 року № 141/S-3.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 квітня
2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано припиненою поруку ОСОБА_1 на підставі договору поруки
від 12 жовтня 2006 року № 141/S-3, укладеного між нею та ПАТ «Кредобанк».
Стягнуто з ПАТ «Кредобанк» на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що додатковим договором від 02 червня 2008 року № 1 обсяг зобов`язань позичальника ОСОБА_2 внаслідок підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами з 12,5 % річних до 13,5 % річних, було збільшено. Матеріали справи не містять доказів надання згоди поручителем на зміну зобов`язання, за виконання якого вона поручилася.
Зважаючи на те, що додаткова угода до договору поруки у зв`язку зі збільшенням зобов`язання позичальника на підставі додаткового договору від 02 червня
2008 року № 1 між банком та поручителем не укладалися, суд дійшов висновку про те, що порука ОСОБА_1 на підставі договору поруки від 12 жовтня 2006 року № 141/S-3 припинила свою дію на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2023 року Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі АТ - «Кредобанк») звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 17 травня 2022 року у справі № 523/18773/19, від 07 грудня 2022 року у справі № 345/2315/21, від 01 лютого 2023 року у справі
№ 520/2160/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги
ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що позивачка дізналася про зміну умов кредитування лише у червні 2018 року, після того як отримала лист-вимогу від банку про погашення заборгованості.
Суди не звернули увагу на те, що 28 жовтня 2015 року, у той день коли між ПАТ «Кредобанк», правонаступником якого є АТ «Кредобанк» було укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141 про чергове збільшення процентної ставки, між банком та позивачкою було укладено ще один договір поруки, за умовами якого вона надала згоду на збільшення обсягу своєї відповідальності у разі зміни (збільшення) розміру процентної ставки у порядку та на умовах, визначених кредитним договором.
Таким чином, 28 жовтня 2015 року позивачці стало відомо про зміни, які вносилися сторонами до кредитного договору та наявність у відповідача простроченої заборгованості.
Оскільки ОСОБА_1 про ймовірне порушення своїх прав не пізніше 28 жовтня 2015 року, то станом на дату звернення до суду з позовом 30 грудня 2018 року, загальна позовна давність в межах якої вона мала звернутися до суду з позовом за захистом порушеного права спливла, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 травня 2023 року касаційну скаргу АТ «Кредобанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_3., судді, які входять до складу колегії суддів: Олійник А. С., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Кредобанк»з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Солом`янського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 760/283/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 31 жовтня 2023 року, зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3 справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову В. І., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.
У листопаді 2023 року матеріали справи № 760/283/19 надійшли до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
від 18 вересня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову В. І., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 12 жовтня 2006 року між ВАТ «Кредобанк» та
ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 141, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у сумі 210 000,00 дол. США на строк до 01 жовтня 2026 року включно.
Відповідно до пункту 3.2. кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141 за користування кредитом позичальник сплачує банку 12,5 % річних.
У разі зміни законодавства України щодо здійснення кредитування, облікової ставки Національного банку України, інших економічних умов, що впливають на ціну кредитних коштів, банк має право самостійно змінити розмір процентної ставки за кредитом, попередивши про це письмово позичальника рекомендованим листом протягом 7 днів з дати внесення таких змін (пунктом 3.7. кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141).
Згідно з пунктом 3.8. зазначеного договору позичальник зобов`язаний протягом
10 днів від дати надіслання банком повідомлення, з`явитися у банк для укладення додаткового договору.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 12 жовтня 2006 року № 141/S-3.
Відповідно до пункту 4.2. договору поруки від 12 жовтня 2006 року № 141/S-3 поручитель підтверджує, що йому відомі всі умови кредитного договору. Всі зміни та доповнення до цього договору вносяться за взаємною згодою сторін і складаються у письмовій формі.
02 червня 2008 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141, згідно з яким сторони домовилися, що за користування кредитом позичальник сплачує банку 13,5 % річних.
31 жовтня 2013 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору від 12 жовтня 2013 року № 141, згідно з умовами якого, сторони дійшли взаємної згоди змінити пункт 3.2 кредитного договору, та викласти його в такій редакції: за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку: з 01 листопада 2013 року - 10,5% річних; з 01 листопада 2015 року - 12,5% річних; з 01 листопада 2017 року - 13,5% річних.
У зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, у зв`язку з чим ПАТ «Кредобанк» 17 вересня 2015 року звернулося до ОСОБА_2 із вимогою про дострокове погашення заборгованості у строк до 31 жовтня 2015 року.
28 жовтня 2015 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладений договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 12 жовтня
2006 року № 141.
У цьому договорі зазначено, що ОСОБА_1 зі змінами, що вносяться у кредитний договір ознайомлена і не заперечує.
Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24 березня 2021 року № 19-21/21-32, складеним за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні
№ 42020111200000385 від 18 серпня 2020 року, підпис та рукописний запис
від імені ОСОБА_1 у договорі від 28 жовтня 2015 року про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141 виконаний не нею, а іншою особою.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За положеннями частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Отже, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам потрібно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 (755/18438/16-ц) (провадження № 14-275цс19)).
Установивши, що внаслідок укладення додаткової угоди від 02 червня 2008 року
№ 1 до кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141, без згоди поручителя ОСОБА_1 , обсяг її зобов`язань збільшився, внаслідок підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами з 12,5 % до 13,5 % річних, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання поруки припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України.
Щодо способу захисту
У касаційній скарзі АТ «Кредобанк» посилається на те, що такий висновок судів попередніх інстанцій суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.
Перевіривши такі доводи заявника колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість з огляду на таке.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (за позовом про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним) зазначено, що ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
У справі, що переглядається суди встановили, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання поруки припиненою 30 грудня 2018 року та на день звернення АТ «Кредобанк» не було ініційовано судовий розгляд щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 , у межах якого вона могла б захищати свої інтереси, а не ініціювати окрему судову справу про визнання поруки припиненою.
У постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже, позовна вимога про визнання договору поруки припиненим (тобто про встановлення факту того, що цей договір припинився) є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду знову звернула увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі
№ 522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).
Передбачений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності
(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі
№ 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56)).
Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня
2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)):
Кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею боржника у позасудовому порядку.
Особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц
(пункт 64)).
Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку (вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові
від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14).
Зважаючи на те, що ініційований кредитором у лютому 2020 року, тобто після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом за захистом порушеного права, на час ухвалення оскаржуваних судових рішень не вирішено, суди попередній інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, про те, що обраний нею спосід захисту є ефективним.
Щодо позовної давності
У касаційній скарзі банк посилається на те, що суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що позивачка дізналася про зміну умов кредитування лише у червні 2018 року, після того як отримала лист-вимогу від банку про погашення заборгованості. Оскільки, про ймовірне порушення своїх прав їй стало відомо не пізніше 28 жовтня 2015 року.
Тобто, звернувшись до суду з позовом у грудні 2018 року, загальна позовна, давність в межах якої вона мала звернутися до суду з позовом за захистом порушеного права, спливла.
Згідно зі статтями 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що про порушення її прав їй стало відомо 21 червня 2018 року після отримання листа
АТ «Кредобанк» від 21 травня 2018 року.
Натомість АТ «Кредобанк» посилалося на те, що про зміни, які вносилися до кредитного договору та наявність у позичальника простроченої заборгованості, позивачу було відомо 28 жовтня 2015 року, що підтверджується її підписом на договорі від 28 жовтня 2015 року на про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141.
Відхиляючи такі доводи банку, суди встановили, що згідно з висновком експертів від 24 березня 2021 року № 19-21/21-32, складеним за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні
№ 42020111200000385 від 18 серпня 2020 року, підпис та рукописний запис
від імені ОСОБА_1 у договорі від 28 жовтня 2015 року на про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141 виконаний не нею, а іншою особою.
Оскільки банк не довів, що позивачці було відомо про порушення її прав у жовтні 2015 року, не спростував її аргументів, що про укладення додаткових договорів та порушення прав, їй стало відомо 21 червня 2018 року, суди дійшли обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності.
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулася до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги АТ «Кредобанк» цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» залишити без задоволення.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник