№ 760/2881/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 760/2881/19

провадження № 61-1096св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Національний депозитарій України»,

третя особа - Фонд соціального страхування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня 2019 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» (далі - ПАТ «Національний депозитарій України»), третя особа - Фонд соціального страхування України про стягнення заборгованості із заробітної плати, проведення повторного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 01 вересня 1999 року працювала в ПАТ «Національний депозитарій України» на посаді головного бухгалтера, з 07 листопада 2006 року - на посаді виконуючого обов`язки заступника голови правління, з 14 вересня 2007 року - заступника голови правління,

з 02 червня 2014 року переведена на посаду директора з економіки.

Зазначала, що наказом ПАТ «Національний депозитарій України»

від 24 квітня 2015 року № 50-К її звільнено на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України.

Вказувала, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва

від 02 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду

міста Києва від 02 лютого 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня

2016 року, визнано незаконним наказ ПАТ «Національний депозитарій України» від 24 квітня 2015 року № 50-К про звільнення ОСОБА_1

з посади директора з економіки з 24 квітня 2015 року. Поновлено

ОСОБА_1 на посаді директора з економіки ПАТ «Національний депозитарій України» з 24 квітня 2015 року. Стягнуто з ПАТ «Національний депозитарій України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 квітня по 02 грудня 2015 року у розмірі 153 520 грн з утриманням податків і інших обов`язкових платежів та 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що відповідно до наказу ПАТ «Національний депозитарій України» від 02 березня 2016 року № 28-К, 11 березня 2016 року її поновлено на роботі, проте на іншій посаді, ніж та, з якої вона була звільнена, і тільки 22 серпня 2016 року поновлено на посаді директора з економіки.

Відповідно до рішення Солом`янського районного суду міста Києва

від 27 червня 2018 року, з урахування ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Національний депозитарій України» на користь ОСОБА_1 26 688,57 грн компенсації та 129 935,26 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 141 358,14 грн середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі.

Вказувала, що відповідно до наказу ПАТ «Національний депозитарій України» від 20 березня 2017 року № 124-К, її повторно було звільнено

з роботи на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважала, що оскільки рішенням суду встановлено факт заборгованості

ПАТ «Національний депозитарій України» перед нею під час звільнення

20 березня 2017 року, тому відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, оскільки, відповідно до рішення Солом`янського районного суду міста Києва суду

від 27 червня 2018 року підлягають перерахунку суми виплат заробітної плати, зокрема, оплати відпусток та виплат у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Зазначала, що відповідно до постанови головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про закінчення виконавчого провадження від 26 грудня 2018 року № 57792544, визначену рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня

2018 року заборгованість у розмірі 129 935,26 грн, з вирахуванням податків та зборів, ПАТ «Національний депозитарій України» сплачено на її користь

у добровільному порядку лише 23 листопада 2018 року.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

- стягнути з ПАТ «Національний депозитарій України» на користь ОСОБА_1 заборгованість несплаченого розміру заробітної плати

з оплати щорічних відпусток в розмірі 7 351,10 грн;

з виплат у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності в розмірі

23 766,22 грн;

- стягнути з ПАТ «Національний депозитарій України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 березня 2017 року до 30 січня 2019 року у розмірі 335 324,00 грн, що підлягає збільшенню на день фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент нарахування та виплати позивачу сум за відпустки у періоді з 11 березня 2016 року до

20 березня 2017 року не було ухвалено рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року у справі № 760/20880/17, що набрало законної сили лише 31 жовтня 2018 року. Заборгованість у розмірі

129 935,26 грн, з вирахуванням податків та зборів, ПАТ «Національний депозитарій України» сплатило на користь ОСОБА_1 у добровільному порядку 23 листопада 2018 року.

Щодо позовних вимог про стягнення виплат у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 23 766,22 грн згідно з листками непрацездатності: АГЯ № 344743 від 14 квітня 2016 року, АГХ № 520607

від 07 червня 2016 року, АДА № 537129 від 06 жовтня 2016 року,

АДА № 371455 від 28 листопада 2016 року, АДА № 371515 від 13 грудня

2016 року, АДА № 221407 від 26 грудня 2016 року, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» оплата зазначених листків непрацездатності здійснюється повністю Фондом соціального страхування України, а не ПАТ «Національний депозитарій України».

Що стосується перерахунку виплат у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, проведених на підставі листків непрацездатності:

АГЯ № 345405 від 30 квітня 2016 року - 3 дні, АГС № 827997 від 23 травня 2016 року - 10 днів, АДА № 313583 від 28 вересня 2016 року - 9 днів,

АДА № 3 13919 від 18 жовтня 2016 року - 9 днів, то оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому вимоги позивача щодо перерахунку допомоги за листками непрацездатності не підлягають задоволенню.

Оскільки звільнення ОСОБА_1 20 березня 2017 року було законним, що підтверджується рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 березня 2018 року та постановою Апеляційного суду міста Києва

від 26 червня 2018 року у справі № 760/7037/17, то підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 березня 2017 року до 30 січня 2019 року відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, на підставі належних доказів поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

14 грудня 2020 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано того, що у відповідача виникло зобов`язання щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки кінцевого розрахунку

(26 688,57 грн компенсації невикористаної щорічної відпустки та

129 935,26 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі) за весь час затримки розрахунку під час звільнення 20 березня 2017 року по день фактичного розрахунку. Підлягають перерахунку суми виплат під час збереження заробітної плати, зокрема, оплати відпусток та виплат у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Вважає, що належним відповідачем щодо перерахунку виплат, здійснених за листками непрацездатності, є роботодавець, а не Фонд соціального страхування України.

Вказує, що відповідач під час розрахунку оплати листків непрацездатності до робочих днів включив дні вимушеного прогулу за грудень 2016 року та січень-березень 2017 року, але доходу не нараховував, зловживаючи своїми правами роботодавця, тим самим (математично і фактично) суттєво зменшив середньоденну заробітну плату і відповідно оплату допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Зазначає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 20 березня 2017 року не були предметом судового розгляду в іншій справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року ПАТ «Національний депозитарій України»подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає, що касаційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ПАТ «Національний депозитарій України» від 24 квітня 2015 року

№ 50-К, ОСОБА_1 , була звільнена на підставі пункту 1частини першої статті 40 КЗпП України(а.с. 31, т. 1).

Відповідно до наказу ПАТ «Національний депозитарій України» від 01 липня 2016 року № 76-К, ОСОБА_1 надано додатково оплачувану відпустку за 2016 рік тривалістю 10 календарних днів з 20 липня 2016 року до

29 липня 2016 року (а.с. 71, т. 1).

Згідно із запискою про надання щорічної відпустки від 04 серпня 2016 року

№ 366, надано ОСОБА_1 основну відпустку тривалістю

12 календарних днів та додаткову відпустку тривалістю 2 календарні дні

з 08 серпня 2016 року до 21 серпня 2016 року(а.с. 74, т. 1).

Відповідно до записки про надання щорічної відпуски № 521, надано ОСОБА_1 основну відпустку тривалістю 5 календарних днів

з 31 жовтня 2016 року до 04 листопада 2016 року (а.с. 80, т. 1).

Згідно з наказом ПАТ «Національний депозитарій України» від 02 березня 2016 року № 28-К, скасовано наказ ПАТ «Національний депозитарій України» від 24 квітня 2015 року № 50-К та підпункт 1.2 пункту 1 наказу ПАТ «Національний депозитарій України» від 12 січня 2015 року № 6-К

(а.с. 35, т. 1).

Разом з тим, відповідно до наказу ПАТ «Національний депозитарій України» від 20 березня 2017 року № 124-К, ОСОБА_1 повторно було звільнено

з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України

(а.с. 32, т. 1).

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто

з ПАТ «Національний депозитарій України» на користь ОСОБА_1

26 688,57 грн компенсації та 29 271,23 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 141 358,14 грн середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі (а.с. 38-42, т. 1).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 грудня

2018 року виправлено описку в рішенні Солом`янського районного суду

м. Києва від 27 червня 2018 року шляхом зазначення правильної суми,

яка підлягає стягненню з ПАТ «Національний депозитарій України» за

час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, -

129 935, 26 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня

2018 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «Національний депозитарій України» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року залишено без змін (а.с. 47-49, т. 2).

Згідно з постановою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко О. В. про закінчення виконавчого провадження від 26 грудня 2018 року № 57792544, кошти на користь стягувача у сумі 129 935,26 грн, визначені рішенням суду як заборгованість, з вирахуванням податків та зборів, ПАТ «Національний депозитарій України» сплачено на користь ОСОБА_1 у добровільному порядку 23 листопада 2018 року (а.с. 46, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статтей 47 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган

в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки»передбачені види відпусток

і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 23постанови Пленуму Верховного Суду України

від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату працю», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити

з того, що згідно зі статті 83 КЗпПУкраїни вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної

й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпПУкраїни має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Згідно з положеннями статті 44 КЗпП Українипри припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36та пунктах 1, 2 і 6

статті 40цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога

у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку

з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно із статтею 236 КЗпП Україниу разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що на час нарахування та виплати позивачу суми за невикористанні відпустки у періоді з 11 березня 2016 року до 20 березня 2017 року, сума 129 935, 26 грн не була сплачена та обов`язок щодо її сплати у відповідача не виник, оскільки не було ухвалено рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року у справі

№ 760/20880/17, що набрало законної сили лише 31 жовтня 2018 року, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог

у цій частині.

При цьому, згідно з постановою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у у м. Києві Лисенко О. В. про закінчення виконавчого провадження від 26 грудня 2018 року № 57792544, кошти на користь стягувача у сумі 129 935,26 грн, визначені рішенням суду як заборгованість, з вирахуванням податків та зборів, ПАТ «Національний депозитарій України» сплачено на користь ОСОБА_1 у добровільному порядку 23 листопада 2018 року (а.с. 46, т. 1).

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

і апеляційний суд, правильно вважав, що середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі не може розглядатись як виплата за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток у розумінні пункту 3 Порядку № 100, на який посилається позивач. А тому правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про перерахунку суми оплати за невикористані дні відпустки у період

з 11 березня 2016 року до 20 березня 2017 року та стягнення у зв`язку з цим 7 351,10 грн.

Також ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь з ПАТ «Національний депозитарій України» виплати, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 23 766,22 грн згідно з лікарняними листами:

АГЯ № 344743 від 14 квітня 2016 року, АГЯ № 345405 30 квітня 2016 року,

АГС № 827997 від 23 травня 2016 року, АГХ № 520607 від 07 червня

2016 року, АДА № 313583 від 28 вересня 2016 року, АДА № 537129

від 06 жовтня 2016 року, АДА № 313919 18 жовтня 2016 року, АДА № 371455

від 28 листопада 2016 року, АДА № 371515 від 13 грудня 2016 року,

АДА № 221407 26 грудня 2016 року.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (тут і далі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», за рахунок коштів роботодавця здійснюється оплата лише перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної

з нещасним випадком на виробництві.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком

до 14 років виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок Фонду, а не роботодавця.

Ураховуючи зазначене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо оплати матеріального забезпечення за листками непрацездатності: АГЯ № 344743 від 14 квітня 2016 року, АГХ № 520607 від 07 червня 2016 року, АДА № 537129

від 06 жовтня 2016 року, АДА № 371455 від 28 листопада 2016 року,

АДА № 371515 від 13 грудня 2016 року, АДА № 221407 від 26 грудня

2016 року наданими по догляду за хворою дитиною, не підлягають задоволенню, оскільки в цій частині оплата за листками непрацездатності проводиться Фондом соціального страхування відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на підставі заяв-розрахунків, наданих ПАТ «Національний депозитарій України», за весь період непрацездатності і кошти відповідно були перераховані.

Також, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо перерахунку виплат, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, проведених на підставі листків непрацездатності: АГЯ № 345405 від 30 квітня 2016 року - 3 дні,

АГС № 827997 від 23 травня 2016 року - 10 днів, АДА № 313583

від 28 вересня 2016 року - 9 днів, АДА № 313919 від 18 жовтня 2016 року -

9 днів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому суд зазначав, що відповідачем правильно було застосовано порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України

від 26 вересня 2001 року № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням», щодо нарахування та оплати лікарняних та оплачено перші п`ять днів, а що стосується днів лікарняних, починаючи

з шостого, то оплату їх, також, повинен здійснювати Фонд соціального страхування.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум

у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу організацію обов`язок провести із звільненим працівником повний розрахунок, виплати всіх сум, що йому належать. Уразі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року (справа № 760/20880/17),

з урахуванням ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року про виправлення описки, яке залишено в силі у відповідній частині постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, стягнуто з ПАТ «Національний депозитарій України» на користь

ОСОБА_1 26 688,57 грн компенсації невикористаної щорічної відпустки виконано лише 23 листопада 2018 року.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом другим пункту 8 вказаного Порядку встановлено, що в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів

у розрахунковому періоді.

Відповідно до відпускної записки від 31 березня 2017 року середня заробітна плата позивача становить 721,13 грн (а.с. 34, т.1).

Кількість робочих днів за період з 31 жовтня 2018 року до 23 листопада 2018 року (день остаточного розрахунку виплати заборгованості по заробітній платі) становить 18 робочих днів (1 день у жовтні + 17 днів

у листопаді).

Абзацом першим пункту 8 Порядку, встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, отже, 721,13 грн 18 днів = 12 980 грн.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про стягнення

з відповідача на користь позивача грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 980 грн.

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій

в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення

з відповідача на користь позивача грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, зазначених вище.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненніскасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 12 980 грн.

В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва

від 31 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 16 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк