№ 760/29108/17 - Судова практика України - Законодавство України

111

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 760/29108/17

провадження № 61-8750св19

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Полтаваобленерго»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (далі - ПАТ «Полтаваобленерго») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 29 жовтня 2015 року його звільнено з посади директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго» відповідно до наказу ПАТ «Полтаваобленерго» № 342-к за частинами третьою, четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

У листопаді 2015 року він звернувся до суду з позовом до ПАТ «Полтаваобленерго» про відновлення становища, яке існувало до порушення його прав як директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго», визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к в частині зазначення підстави для звільнення директора з правової роботи, згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України (систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення). У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення в частині його звільнення згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та поновлення його на роботі скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к в частині його звільнення з посади директора з правової роботи згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул, в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин). Поновлено його на посаді директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго» з 30 жовтня 2015 року. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На підставі наказу ПАТ «Полтаваобленерго» від 17 листопада 2017 року № 775-к його було поновлено на роботі.

За таких обставин, ОСОБА_1 вважає, що за період вимушеного прогулу, з 30 жовтня 2015 року до 17 листопада 2017 року ПАТ «Полтаваобленерго» повинно сплатити йому середній заробіток у розмірі 1 093 366,61 грн.

При визначенні середньоденної заробітної плати у розмірі 2 132,51 грн він виходив з розміру заробітної плати за грудень 2014 року в розмірі 64 334,20 грн та за січень 2015 року - 27 363,87 грн, а всього: 91 698,07 грн (91 698,07 грн/43 робочих днів у грудні 2014 та січні 2015 року - 2 132,51 грн х 516 робочих днів вимушеного прогулу = 1 128 097,79 грн).

Також він з 01 вересня 2016 року до 16 листопада 2017 року працював на посаді професора в Полтавському інституті бізнесу та отримав заробіток у розмірі 34 731,18 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ «Полтаваобленерго» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2015 року до 16 листопада 2017 року в розмірі 1 093 366,61 грн (1 128 097,79 грн - 34 731,18 грн).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Полтаваобленерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 707 285,97 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач на виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року поновив позивача на роботі, але не виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2015 року до 17 листопада 2017 року. Тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України з урахуванням виплаченої заробітної плати.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції постановив, що на позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу поширюються вимоги частини першої статті 233 КЗпП України, згідно з яким працівник протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався про порушення свого права, може звернутися до суду з позовом. Позивач не обґрунтував та не надав доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду з цим позовом, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року змінити і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи використав неналежні докази, надані відповідачем, що призвело до неправильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд апеляційної інстанції неправильно тлумачив вимоги статті 233 КЗпП України, оскільки позов був пред`явлений до суду в межах строків, передбачених цією статтею.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги, що відповідно до вимог частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення, однак матеріали справи такої заяви не містять.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Полтаваобленерго» зазначило, що постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року скасовано преюдиційне рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року, тому наявні підстави для відмови у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та закриття провадження у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року і витребувано із Солом`янського районного суду м. Києва цивільну справу № 760/29108/17.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 з 1998 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Полтаваобленерго», працював на посаді керівника юридичної служби підприємства - директора з правової роботи.

Наказом ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к директора з правової роботи ОСОБА_1 звільнено з роботи 29 жовтня 2015 року згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 40 КЗпП України: за прогули без поважних причин з 30 червня 2015 року до 28 вересня 2015 року та систематичне невиконання службових обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави з позовом до ПАТ «Полтаваобленерго» про визнання дій дискримінаційними, відновлення положення, що існувало до порушення прав, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Уточнивши позовні вимоги у справі № 553/4211/15-ц, ОСОБА_1 остаточно просив суд відновити положення, що існувало до порушення його прав як директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго», визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к, поновити його на роботі на посаді директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго» з 30 жовтня 2015 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к в частині зазначення підстави для звільнення ОСОБА_1 , директора з правової роботи, згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України (систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення).

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Полтаваобленерго» відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення в частині його звільнення згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та поновлення його на роботі скасовано.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к в частині звільнення ОСОБА_1 , директора з правової роботи, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул, в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин). Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з правової роботи ПАТ «Полтавообленерго» з 30 жовтня 2015 року.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В частині поновлення на роботі рішення суду першої інстанції допущено до негайного виконання.

На виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року ПАТ «Полтаваобленерго» 17 листопада 2017 року видано наказ № 775-к, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго» з 30 жовтня 2015 року.

Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 553/4211/15-ц (провадження № 61-1806св18) касаційну скаргу ПАТ «Полтаваобленерго» задоволено частково, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року скасовано, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року залишено в силі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги.

Предметом позову у цій справі є вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2015 року до 16 листопада 2017 року відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України.

Як на підставу позову ОСОБА_1 посилається на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року, яким визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади директора з правової роботи згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул, в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин), поновлено його на посаді директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго» з 30 жовтня 2015 року. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у зв`язку зі скасуванням преюдиційного рішення суду апеляційної інстанції про визнання незаконним та скасування наказу ПАТ «Полтаваобленерго» від 29 жовтня 2015 року № 342-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго» згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, поновлення його на посаді директора з правової роботи ПАТ «Полтаваобленерго» з 30 жовтня 2015 року, відсутні правові підстави для задоволення похідної позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Проаналізувавши підстави звернення позивача до суду з позовом, норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року - зміні у мотивувальній частині на підставі частини четвертої статті 412 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк