ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа №760/3142/17
адміністративне провадження №К/9901/30786/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу №760/3142/17
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та покладання обов`язку вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (колегія у складі головуючого судді Парінова А.Б., суддів Беспалова О.О., Ключковича В.Ю.), -
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України далі Міноборони, відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі військкомат, відповідач-2), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі відповідач-3, Адміністрація), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідачів щодо непризначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»(далі - Постанова КМУ № 975) та статей 16-16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон України № 2011-XII від 20.12.1991);
- стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до статей 16-16-3 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991) та Постанови КМУ № 975 у розмірі 200-кратному прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у сумі 693 146 грн.;
- зобов`язати відповідачів призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Постанови КМУ № 975 та статей 16-16-3 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991) у розмірі 200-кратному прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність Міноборони щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Зобов`язано Міноборони розглянути подані позивачем документи для призначення одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі встановленням інвалідності ІI групи, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст. 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у постанові. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У травні 2019 року ОСОБА_1 у порядку ст. 383 КАС України звернувся до Солом`янського районного суду м.Києва із заявою, в якій просив:
- розглянути заяву в порядку спеціальної процедури, що встановлена ст. 383 КАС України, та постановити ухвалу в порядку, передбаченому ст. 249 КАС України;
- визнати протиправним рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що оформлене пунктом 23 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22.03.2019 №36;
- зобов`язати Міністерство оборони України вжити заходи щодо усунення порушень п. 9 ч. 1 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України шляхом розгляду питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ (другої) групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії відповідно до п.п. «б» п. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 31 липня 2019 року вказану заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання судових рішень Міноборони розглянуто документи позивача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у відповідності до норм чинного законодавства та за результатами розгляду заяви відповідач 1 прийняв рішення, викладене у формі протоколу, із зазначенням підстав відмови в її призначенні та виплаті. Крім того, як зазначено в ухвалі суду першої інстанції, незгода позивача з викладеним у протоколі від 22.03.2018 № 36 рішенням є підставою для звернення до суду у загальному позовному порядку з вимогою про визнання протиправним та скасування вказаного рішення.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.10.2019 хвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 31.07.2019 скасував, прийняв нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним рішення про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оформлене пунктом 23 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від п. 23 протоколу від 22 березня 2019 року № 36.
Зобов`язано Міністерство оборони України вжити заходи щодо усунення порушень п. 9 ч. 1 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України шляхом розгляду питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням II (другої) групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії відповідно до пп. «б» п. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що у резолютивній частині постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 зазначено про обов`язок Міноборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги і прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду. Водночас, зміст оформленого п. 23 протоколу 22.03.2019 № 36 рішення свідчить, що відповідачем не були враховані висновки суду апеляційної інстанції, адже відповідні обставини, зазначені комісією в якості підстав для відмови позивачу у призначенні такої допомоги були встановлені судом та повністю спростовують висновки комісії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Міноборони, не погоджуючись із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 31 липня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.08.2018 у цій справі відповідача 1 не було зобов`язано призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, а зобов`язано розглянути його заяву та прийняти рішення. Отже, Міноборони рішення суду у цій справі виконало, що підтверджується протоколом №36 від 22.03.2019 та постановою про закінчення виконавчого провадження від 06.06.2019 у виконавчому провадженні №58067395. Визначення правомірності прийнятого Міноборони рішення має бути самостійним предметом судового розгляду та не підлягає оцінці в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченого ст. 383 КАС України.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Верховний Суд ухвалою від 12 листопада 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України.
Ухвалою від 22.09.2020 Верховний Суд призначив справу до розгляду в до розгляду в порядку письмового провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року N 460-IX (далі- Закон №460-IX, набрав чинності 08.02.2020) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Касаційна скарга по справі № 760/3142/17 подана у листопаді 2019 року, розгляд касаційної скарги не закінчено до 08.02.2020, тому касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-IX (із застосуванням норм КАС України в редакції, чинній до 08.02.2020).
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року зобов`язано Міністерство оборони України розглянути подані ОСОБА_1 документи для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності ІI групи, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у постанові.
Крім того, у вказаних судових рішеннях встановлено, що 01.07.2014 позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 та Постанови КМУ № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності IІ групи та відповідно до положень ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягає доказуванню.
Також, судами було встановлено, що прийняття позивача на військову службу та звільнення з неї провадились керівником Міністерства оборони - Міністром оборони, а тому усі видатки з виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності має провадити саме Міністерство оборони України.
Тобто правові висновки суду ґрунтуються на визнанні права позивача на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 та Постанови КМУ № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, внаслідок цього з урахуванням виключних повноважень Міністерства оборони України на прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги, суд зобов`язав відповідача-1 прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у рішенні.
Водночас, на виконання рішення суду у справі № 760/3142/17 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, викладене у п. 23 протоколу засідання комісії від 22.03.2019 року № 36.
Рішення, прийняте Міноборони на виконання судового рішення, ухваленого по цій справі, мотивовано тим, що витрати пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу мають здійснюватись Державною прикордонною службою України. Крім того, комісією вказано, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини порушення, які передбачено п. 11 Порядку № 975, оскільки висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 12.06.2014 № 1114/ж, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 27.06.2014 № 1761, які подано разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини травми.
Разом з тим, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, викладеним у протоколі від 22.03.2019 за № 36 підставам для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги вже була надана оцінка судом у справі № 760/3142/17.
Тобто, зміст оформленого пунктом 23 протоколу 22.03.2019 № 36 рішення свідчить, що відповідачем-1 не були враховані висновки суду у цій справі.
Відповідно до пункту 4 частини другої, частини четвертої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкт владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що врахування суб`єктом владних повноважень правової оцінки спірного питання, наданої судом у рішенні за результатами розгляду адміністративної справи, є обов`язком такого суб`єкта в силу наведених вище вимог процесуального закону.
Проте відповідач проігнорував висновки суду, які викладені в рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, та прийняв рішення, протилежне тому, яке повинен був прийняти.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Відтак, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.11. 2019 у справі №802/1933/18-а.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він має права звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що оскільки є таке, що набрало законної сили судове рішення з того самого фактичного предмету спору (право позивача на отримання одноразової грошової допомоги) рішення відповідача-1 прийняте на виконання судового рішення, не може бути розглянуто в окремому провадженні.
Отже, рішення про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оформлене пунктом 23 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від від 22 березня 2019 року № 36, яке прийняте суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду є протиправним в розумінні приписів статті 383 КАС України.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання протиправним рішення комісії Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого п. 23 протоколу від 22.03.2019 № 36 та зобов`язання Міноборони України вжити заходи щодо усунення порушень п. 9 ч. 1 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України шляхом розгляду питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги та прийняття відповідного рішення з урахуванням висновків суду.
Приписи частин 1, 2 статті 249 КАС України визначають, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
У рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Посилання заявника касаційної скарги на те, що існування постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.06.2019 у ВП №58067395 свідчить про виконання Міноборони судового рішення колегія суддів також вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що за результатами судового контролю за виконанням судового рішення в порядку ст. 383 КАС України, встановлено, що рішення суду, яке набуло законної сили, не виконано відповідачем у належний спосіб та у повному обсязі.
Враховуючи, що відповідачем допущено порушення норм чинного законодавства та не враховано висновки, викладені в судовому рішенні, яке набуло законної сили, колегія суддів приходить до висновку, що окрема ухвала суду апеляційної інстанції, прийнята в порядку статті 249 383 КАС України відповідає нормам матеріального права, а доводи касаційної скарги не спростовують вірних висновків суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року по справі 760/3142/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя- доповідач: Л.В. Тацій
Судді:Т.Г. Стрелець
С.Г. Стеценко