№ 760/33557/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 760/33557/18

провадження № 61-10426св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., ФаловськоїІ.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2019 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовував тим, що відповідачем поширено недостовірну та таку, що принижує його честь і гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації, інформацію шляхом надання пояснень під час засідання 30 листопада 2017 року дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі КДКА) Рівненської області та надання інтерв`ю, яке опубліковано на сайті Юридичного вісника України (http://yvu.com.ua/yak-zahystyty-prava-advokata-bez-pokarannya-i-peresliduvannya) у статті під назвою «Як захистити права адвоката без покарання і переслідування» від 26 січня 2018 року.

Зокрема, не дочекавшись рішення, під час засідання 30 листопада 2017 року дисциплінарної палати КДКА Рівненської області, у порушення статті 62 Конституції України, статті 221 КУпАП та статті 11 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідач визнав його винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 212-3 КУпАП.

Крім того, відповідач, не дочекавшись результатів службового розслідування за заявою, адресованою Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, підписану 11 грудня 2017 року, в опублікованій на сайті Юридичного вісникаУкраїни (http://yvu.com.ua/yak-zahystyty-prava-advokata-bez-pokarannya-i-peresliduvannya) статті під назвою «Як захистити права адвоката без покарання і переслідування» від 26 січня 2018 року, визнав позивача винним в адміністративних правопорушеннях, передбачених статтями 172-7 172-8 184-1 КУпАП.

Також, відповідач виклав недостовірну інформацію про повноваження його, адвоката Іванова І. О., як члена Ради адвокатів міста Києва, на складання протоколу про адміністративні правопорушення, що в свою чергу надає читачу підстави думати про те, що начальник Департаменту документального забезпечення Національної поліції України Ковальов Р. Ю. умисно перешкоджає діяльності адвокатів, при цьому зазначивши у статті інформацію про те, що він неправомірно відмовив адвокату унаданні інформації.

Крім того, відповідач обмежив його право на звернення зі скаргами на дії адвокатів, зазначивши, що не дочекавшись рішення суду, подав скаргу, хоча жодним нормативно-розпорядчим документом такого порядку не визначено. При цьому, відповідач поставив під сумнів професійні здібності позивача, зазначивши, що «ідея та авторство цих скарг не можуть належати чиновнику структурного підрозділу Національної поліції», чим створив передумови читачеві думати про те, що начальник Департаменту документального забезпечення Національної поліції України зі стажем 23 роки та з повною вищою юридичною освітою за спеціальністю «правознавство» нездатний читати законодавство та застосовувати його на практиці, при тому, що розгляд адвокатських запитів, відповідно до положень про Департамент, це одне із основних завдань.

На думку позивача, інформація, поширена щодо нього відповідачем, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо, тому є такою, що порушує його немайнові права. Дана інформація не є оціночним судженням, а обов`язок доказування її достовірності згідно закону покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та порушує право на недоторканість його ділової репутації, інформацію, поширену відповідачем:

1) у поясненні, наданому ОСОБА_2 під час засідання 30 листопада 2017 року дисциплінарної палати КДКА Рівненської області та зафіксованої у протоколі від 30листопада 2017 року № 2 зазначеної КДКА, а саме: «Вважає, що складений на заявника протокол від 05 жовтня 2017 року відповідає встановленим законом вимогам, і за ним судом буде застосоване адміністративне стягнення»;

2) у рішенні дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 28 грудня 2017 року № Д/4-4, а саме: «Вважає, що складений на заявника протокол від 05 жовтня 2017року відповідає встановленим законом вимогам, і за ним судом буде застосоване адміністративне стягнення»;

3) у рішенні дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 26 січня 2018 року № Д/5-6, а саме: «Вважає, що складений на заявника протокол від 05 жовтня 2017року відповідає встановленим законом вимогам, і за ним судом буде застосоване адміністративне стягнення»;

4) в опублікованій на сайті Юридичного вісника України (http://yvu.com.ua/yak-zahystyty-prava-advokata-bez-pokarannya-i-peresliduvannya) статті під назвою «Як захистити права адвоката без покарання і переслідування» від 26 січня 2018 року:

«Скарги у відповідь і дії Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі ВКДКА)

П`ятого жовтня цього року мною було складено такий протокол стосовно начальника департаменту документального забезпечення Національної поліції України Ковальова Р. Ю., який неправомірно відмовив адвокату в наданні інформації на адвокатський запит. Печерським районним судом м. Києва прийнято до провадження цей протокол, на даний час триває розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Не зважаючи на відсутність остаточного рішення суду в справі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 звернувся зі скаргами на мене (2 скарги) та на ОСОБА_3 (яка не має жодного відношення до складення особисто мною вищезазначеного протоколу) до ВКДКА, в яких просить притягнути нас до дисциплінарної відповідальності. Усі вказані скарги було скеровано головою ВКДКА ОСОБА_4 до КДКА Рівненської області, хоча ні Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ні Правила адвокатської етики йому не дозволяють цього робити.

Щодо змісту і форми цих скарг.

Окремої уваги заслуговує зміст та форма вказаних скарг, які не відповідають встановленим вимогам заяви (скарги) щодо неналежної поведінки адвоката (копії звернень надані редакції).

По-перше, підписант виказує неабияку обізнаність у профільному законодавстві щодо адвокатури, цитує рішення, положення, порядки та регламенти, прийняті Радою адвокатів України, розпорядження Голови Національної асоціації адвокатів України. Додає до своїх звернень їх копії, матеріали службової переписки із секретаріатом Національної асоціації адвокатів України. Мені недоречно висловлювати в цій статті власні припущення, але стиль та місце подання цих звернень, швидкий їх розподіл на КДКА іншого регіону наводять на думки, що ідея та авторство цих скарг не можуть належати чиновнику структурного підрозділу Національної поліції.

По друге, підписант звертається до ВКДКА як фізична особа, однак використовує бланк, печатку Національної поліції, що прямо заборонено Інструкцією з діловодства НПУ та іншими актами. Навіть використовуються підлеглі, що друкують і прошивають звернення, прізвища яких, як виконавців, зазначено в самих зверненнях. Я не виключаю, що в діях ОСОБА_1 , в даному випадку можуть міститись ознаки адміністративних правопорушень, передбачених статтями 172-7 172-8 184-1 КУпАП, однак це окрема тема.

Звичайно, підписантом не наведено будь-яких фактів, тверджень та мотивів з приводу того, що саме я порушив, або що саме не виконав у розумінні частини другої статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», більше того, поняття «управлінсько-владні функції адвоката» не містить ні цей закон, ні Правила адвокатської етики, ні будь-який інший акт законодавства.

Ці та інші доводи, що свідчать про відсутність підстав для порушення дисциплінарних справ, було наведено мною та ОСОБА_5 до КДКА Рівненської області, яка 15 грудня цього року буде вирішувати питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно нас»;

зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію в порядку, визначеному частиною сьомою статті 277 ЦК, поширену ним під час надання інтерв`ю та опубліковану на сайті Юридичного вісника України (http://yvu.com.ua/yak-zahystyty-prava-advokata-bez-pokarannya-i-peresliduvannya) устатті під назвою «Як захистити права адвоката без покарання і переслідування» від 26 січня 2018 року, відносно ОСОБА_1 , начальника Департаменту документального забезпечення Національної поліції України, а саме:

«Скарги у відповідь і дії ВКДК адвокатури

Щодо змісту і форми цих скарг.

По третє, підписант, наводячи міркування щодо того, що я не мав права складати стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення, стверджує, що вмоїх діях, на його думку, вбачається «зловживання управлінсько-владними функціями адвоката». Пункт 4 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 30 серпня 2014 року № 120 прямо вказує: визнання інших діянь (крім вищезазначених) дисциплінарним проступком адвоката та притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за їх вчинення не допускається. Звичайно, підписантом не наведено будь-яких фактів, тверджень та мотивів з приводу того, що саме я порушив, або що саме не виконав у розумінні частини другої статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», більше того, поняття «управлінсько-владні функції адвоката» не містить ні цей закон, ні Правила адвокатської етики, ні будь-який інший акт законодавства.

стягнути з відповідача 20 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Солом`янський районний суд м. Києва рішенням від 28 грудня 2019 року узадоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що відносно позивача не поширено відомості, що не відповідають дійсності, викладені неправдиво, мають виражений негативний характер, а також принижують ділову репутацію останнього, тобто порушують немайнові права позивача, а тому не підлягають визнанню та спростуванню як такі, що не відповідають дійсності.

Оскільки судом не встановлено розповсюдження відповідачем негативної та недостовірної інформації щодо позивача, яка порушує його честь, гідність та ділову репутацію, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 11 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2019 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що виходячи зі встановлених обставин справи в їх сукупності та на підставі положень діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відносно позивача не поширено відомостей, що не відповідають дійсності, які викладені неправдиво та мають виражений негативний характер, а також принижують ділову репутацію останнього, тобто порушують його немайнові права.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду в частині відмови у відшкодуванні на користь позивача моральної шкоди, оскільки ця позовна вимога є похідною від вимог про захист честі, гідності та ділової репутації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами висновку щодо застосування частини третьої статті 3 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі №520/11029/14-ц;висновку щодо застосування судами статті 19 та 56 Конституції України у подібних правовідносинах, викладеного упостанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №640/16169/17; висновку щодо застосуваннясудами частини четвертої статті 296 ЦК України уподібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №761/19388/17; висновку щодо застосування судами статей 34 68 Конституції України, статей 1, 2 та 27 Закону України «Про інформацію» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12листопада 2019року у справі № 904/4494/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивував тим, що апеляційний суд: не дослідив всі докази, не надав їм правової оцінки, порушив принцип змагальності, об`єктивності та всебічності; не задовольнив клопотання щодо витребування наявної у відповідача ОСОБА_2 інформації, яка стала основним доказом при прийнятті рішення судом першої інстанції; визнав на власний розсуд щодо помилкового сприйняття заявником інформації як негативної, недостовірної та такої, що порушує його особисті немайнові права; не взяв до уваги беззаперечних доказів про підтвердження істинності фактів; вибірково застосував законодавство на власний розсуд без оцінки всіх наявних у справі доказів та прийняв одностороннє рішення на користь особи, яка не підтвердила власні твердження відповідними доказами.

Відповідач у порушення частини четвертої статті 296 ЦК України використав ім`я, посаду позивача, зазначав конкретні події, дати подій, та власні припущення щодо порушень з боку позивача.

Крім того, встановити, що саме заявник відмовив, на думку ОСОБА_2 , ОСОБА_6 унаданні відповіді на адвокатський запит, чи правомірно, чи неправомірно було відмовлено у наданні відповіді, може тільки орган уповноважений розглядом справи за частиною п`ятою статті 212-3 КУпАП, тобто суд.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Зазначає те, що інформація, яку просить позивач визнати недостовірною, не є фактичними твердженнями, а зводиться до оціночних суджень відповідача вобґрунтування заперечень проти поданої щодо нього дисциплінарної скарги.

Позивач посилається на пояснення відповідача, відображені і створені не ним, а іншою особою КДКА Рівненської області у своїх рішеннях.

Сам позивач не надає суду зміст пояснень відповідача, адресованих відповідачем цьому дисциплінарному органу, а лише посилається на рішення цього органу, що містять у собі висновки і припущення не відповідача, а їх інтерпретацію цього органу.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд за його участю даної справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , зокрема, заявив клопотання про розгляд справи за його участю.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Тому клопотання задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що дисциплінарною палатою КДКА Рівненської області розглянуто скаргу начальника Департаменту документального забезпечення Національної поліції України Ковальова Р. Ю., зокрема, на дії адвоката Іванова І. О. та ухвалено рішення від 28 грудня 2017 року № Д/4-4 і рішення від 26 січня 2018року № Д/5-6.

У рішенні дисциплінарної палати від 28 грудня 2017 року № Д/4-4 в останньому абзаці 4-ї сторінки та першому абзаці 5-ї сторінки зазначено «На засіданні дисциплінарної палати 30 листопада 2017 року адвокат Іванов І. О пояснив, що ним раніше неодноразово складалися протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 212-3 КУпАП, за якими судами були накладені адміністративні стягнення.

Вважає, що складений на заявника протокол від 05 жовтня 2017 року відповідає встановленим законом вимогам, і за ним буде застосоване адміністративне стягнення».

У рішенні (7 сторінка) дисциплінарної палати від 26 січня 2018 року № Д/5-6 зазначено «На засіданні дисциплінарної палати 30 листопада 2017 року адвокат Іванов І. О. зазначив «…також пояснив, що ним раніше неодноразово складалися протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 212-3 КУпАП, за якими судами накладені адміністративні стягнення.

Також, у протоколі засідання дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 30 листопада 2017 року № 2 зазначено: «Адвокат Іванов І. О., який безпосередньо на засіданні подав письмові пояснення, вказує…

Крім того встановлено, що відповідачем під час надання інтерв`ю, яке опубліковане на сайті Юридичного вісника України (http://yvu.com.ua/yak-zahystyty-prava-advokata-bez-pokarannya-i-peresliduvannya) у статті під назвою «Як захистити права адвоката без покарання і переслідування» від 26 січня 2018 року, зазначено:

«Скарги у відповідь і дії ВКДК адвокатури

Не зважаючи на відсутність остаточного рішення суду в справі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 звернувся зі скаргами на мене (2 скарги) та на ОСОБА_3 (яка не має жодного відношення до складення особисто мною вищезазначеного протоколу) до ВКДКА, в яких просить притягнути нас до дисциплінарної відповідальності. Усі вказані скарги скеровано головою ВКДКА ОСОБА_4 до КДКА Рівненської області, хоча ні Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ні Правила адвокатської етики йому не дозволяють цього робити.

Щодо змісту і форми цих скарг.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного упостанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2)якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами висновку щодо застосування частини третьої статті 3 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі №520/11029/14-ц;висновку щодо застосування судами статті 19 та 56 Конституції України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №640/16169/17; висновку щодо застосуваннясудами частини четвертої статті 296 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №761/19388/17; висновку щодо застосування судами статей 34 68 Конституції України, статей 1, 2 та 27 Закону України «Про інформацію» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019року у справі №904/4494/18; порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи укасаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходячи зі встановлених обставин справи в їх сукупності та на підставі положень діючого законодавства, дійшли висновку, що відносно позивача не поширено відомостей, що не відповідають дійсності, які викладені неправдиво та мають виражений негативний характер, а також принижують ділову репутацію останнього, тобто порушують його немайнові права.

Вважали, що оскільки судом не встановлено розповсюдження відповідачем негативної та недостовірної інформації щодо позивача, яка порушує його честь, гідність та ділову репутацію, то позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій враховуючи наступне.

У частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право впорядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа уразі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з частиною першою статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

На підставі частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Разом з тим, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, виходячи з того, що зазначена у рішеннях дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 28 грудня 2017 року № Д/4-4 та від 26 січня 2018 року № Д/5-6, а також у протоколі засідання дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 30 листопада 2017 року № 2, інформація містить оціночні судження, які сформовані на підставі наявної у відповідача інформації про явища та події, учасником яких він став і яка в подальшому була надана відповідачем вобґрунтування його заперечень проти скарги та відображена у рішеннях за результатами розгляду дисциплінарного провадження, правильно дійшов висновку, що ця інформація не підлягає спростуванню у розумінні вимог чинного законодавства.

Крім того, з інформації, поширеної на сайті Юридичного вісника України у статті під назвою «Як захистити права адвоката без покарання і переслідування», датованої 26 січня 2018 року, судами не було встановлено, що відповідач стверджував та/чи визнав позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 212-3 КУпАП. Також інша інформація викладена у зазначеній статті, містить оціночні судження відповідача, оскільки викладена з точки зору оцінки подій, учасником яких він став, на відповідність їх вимогам чинного законодавства, в тому числі в обґрунтування відсутності правових підстав для притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності за скаргою позивача. Тому суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що наведена позивачем інформація помилково сприйнята ним як негативна, недостовірна та така, що порушує його особисті немайнові права.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 , місцевий суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановив дійсний зміст правовідносин між сторонами, дослідив факти і докази у справі та належним чином їх оцінив.

Висновок судів попередніх інстанцій про не поширення щодо позивача відомостей, що не відповідають дійсності, які викладені неправдиво або мають виражений негативний характер, а також принижують ділову репутацію останнього, тобто порушують його немайнові права відповідає вимогам чинного законодавства і обставинам справи.

Оскільки судом не встановлено розповсюдження відповідачем негативної та недостовірної інформації щодо позивача, яка порушує його честь, гідність та ділову репутацію, то позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, як таки, що мають похідний характер, також не підлягають задоволенню.

Суди обґрунтовано виходили із того, що висловлювання, здійснені стосовно позивача, є оціночним судженням, а тому відповідно до статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України «Про інформацію» не підлягають спростуванню.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених упостанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі №520/11029/14-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №640/16169/17; від 19 лютого 2020 року у справі №761/19388/17 є безпідставними, оскільки в наведених справах та справі, яка переглядається, є різними предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини.

Так, у справі №520/11029/14-ц позивачі, посилаючись на заподіяння страждань, пов`язаних із загибеллю сина та батька, дій керівництва військової частини, просили суд стягнути з відповідача кожному по 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У справі № 640/16169/17 позивач, посилаючись на спричинення моральної шкоду і майнової шкоди, яка полягає у відібранні у нього майна внаслідок протиправних дій працівників поліції, просив суд стягнути з УПП м. Харкова у відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн та майнової шкоди у розмірі 25 000,00 грн.

У справі № 761/19388/17 суди встановивши, що відповідачами у мережі Інтернет поширено інформацію щодо складення відносно позивача протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, і вказана подія відповідає дійсності, оскільки факт складання протоколу відбувся, та позивачем не доведено, що внаслідок поширення цієї інформації відбулося порушення його особистих немайнових прав, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, не знайшли свого підтвердження.

Посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019року у справі № 904/4494/18 в якій зазначено, що суд на підставі встановлених обставин справи, дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується розповсюдження відповідачем недостовірної інформації щодо діяльності позивача, що є підставою для задоволення відповідних позовних вимог останнього, колегією суддів є неприйнятними.

Здійснення оцінки доказів, в розумінні статті 400 ЦПК України, є виходом за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в такому випадку буде встановлюватися або (та) вважатися доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішуватися питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що прямо заборонено частиною першою статті 400 ЦПК України.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.

Отже, судами попередніх інстанцій, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовані вищезазначені норми законодавства України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення усудовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи всуді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд за його участю справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкодиза касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська