№ 760/34774/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 760/34774/19

провадження № 61-16370св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клішин Денис Андрійович, державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Макаров Олег В`ячеславович, ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Буд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_5 , яка підписана представником ОСОБА_6 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року у складі судді Оксюти Т. Г., додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року у складі судді Оксюти Т. Г., постанови Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О., додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до приватного нотаріуса КМНО Клішина Д. А., державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Макарова О. В., ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Буд» (далі - ТОВ «Альфа-Капітал-Буд»), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, зобов`язання вчинити певні дії та скасування запису про право власності.

Позов мотивований тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказаний багатоквартирний будинок у цілому, так і секція 6 окремо, мають приміщення технічного поверху, розташовані над квартирами, у тому числі і позивача. КП «Житлоінвестбуд-УКБ», яке організувало будівництво будинку у відповідності до договору від 17 січня 2012 року № 130/20, довідкою підтвердило, що приміщення технічного поверху 6 секції будинку належить до допоміжних, тобто є спільним майном багатоквартирного будинку. Спільна сумісна власність на вказане приміщення технічного поверху виникла з моменту прийняття будинку до експлуатації, а саме з 06 жовтня 2015 року.

У березні 2018 року з інформаційної довідки від 13 серпня 2018 року позивачу, як співвласнику будинку, стало відомо про набуття ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення технічного поверху АДРЕСА_4 площею 54,4 кв. м, яке розташоване саме над квартирою позивача. Підставами для цього стали: інвестиційний договір № 30-13/09/2016 від 30 вересня 2016 року за яким ТОВ «Альфа-Капітал-Буд», яке виконувало функції фінансування будівництва будинку АДРЕСА_5 згідно договору від 17 січня 2012 року, передало право власності на нежитлове приміщення технічного поверху АДРЕСА_4 площею 54,4 кв. м на користь ОСОБА_3 , який в подальшому згідно договору від 11 серпня 2017 року відступив право на це приміщення на користь ОСОБА_7 , яка згідно договору від 14 листопада 2017 року - на користь ОСОБА_2 .

Перший правочин укладений ТОВ «Альфа-Капітал-Буд» без наявності для цього права (повноважень) від співвласників багатоквартирного будинку, тобто в порушення вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим усі наступні правочини з відчуження спірного майна як похідні підлягають визнанню недійсними.

18 листопада 2017 року приватний нотаріус КМНО Клішин Д. А. прийняв рішення № 38210572 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення технічного поверху АДРЕСА_4 площею 54,4 кв. м із відкриттям розділу у ДРРП та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна, присвоєно реєстраційний № 1411788680000. В інформаційній довідці від 13 серпня 2018 року також вказано про реєстрацію прав на приміщення технічного поверху.

При цьому протокол загальних зборів співвласників або зборів ОСББ, про надання згоди на відчуження їх спільного майна, нотаріусу, як державному реєстратору не подавалися, що є, на думку позивача, порушенням вимог закону, що було встановлено Окружним адміністративним судом м. Києва в ухвалі від 09 липня 2019 року.

За відсутності вказаного документа державний реєстратор зобов`язаний був відмовити у державній реєстрації прав, у зв`язку з чим рішення приватного нотаріуса Клішина Д. А. № 38210572 від 18 листопада 2017 року вважає протиправним, а запис про право власності таким, що підлягає скасуванню.

В подальшому, під час розгляду справи № 826/12995/18 в Окружному адміністративному суді м. Києва позивачу стало відомо, що 15 лютого 2019 року державний реєстратор КП «Реєстраційне бюро» Макаров О. В. прийняв рішення № 45620679 про державну реєстрацію (із відкриттям розділу) права власності ОСОБА_2 на об`єкт житлової нерухомості квартири АДРЕСА_4 загальною площею 72,1 кв. м із реєстраційним № 1411788680000. Підставою такого рішення була довідка характеристика № 172 та технічний паспорт на квартиру від 11 січня 2019 року, видані Асоціацією «Авістор-Буд».

Вказане рішення державного реєстратора, не відповідає вимогам закону, оскільки є похідним від першого протиправного рішення державного реєстратора Клішина Д. А. від 18 листопада 2017 року, тому, з огляду на безпідставність збільшення площі приміщення АДРЕСА_4, запис про право власності просила скасувати.

Посилаючись на викладене та положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 203 215 317 319 331 369 376 391 ЦК України, ОСОБА_5 просила суд:

визнати недійсним інвестиційний договір № 30-13/09/2016 від 30 вересня 2016 року, укладений між ТОВ «Альфа-Капітал-Буд» та ОСОБА_3 ;

визнати недійсним договір про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором № 30-13/09/2016 від 30 вересня 2016 року, укладений 11 серпня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 ;

визнати недійсним договір про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором № 30-13/09/2016 від 30 вересня 2016 року, укладений 14 листопада 2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 ;

зобов`язати ОСОБА_2 привести квартиру АДРЕСА_4 у стан нежитлового приміщення технічного поверху шляхом знесення вхідних дверей, міжкімнатних не несучих перегородок, інженерних мереж водопостачання, водовідведення, електропостачання, санітарних та інших вузлів житлового приміщення та звільнити це приміщення;

скасувати запис про право власності № 23440792, вчинений приватним нотаріусом КМНО Клішиним Д. А. як державним реєстратором та запис про право власності № 30380875, вчинений державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Макаровим О. В., здійснені щодо об`єкта нерухомого майна із реєстраційним № 1411788680000, із закриттям реєстраційних справ та розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритих щодо об`єкта нерухомого майна із реєстраційним № 1411788680000 і скасування реєстраційного № 1211788680000;

вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу урозмірі 37 600,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений між відповідачами інвестиційний договір та наступні договори відступлення прав та обов`язків за цим договором відповідають вимогам статей 203 215 ЦПК України та не порушують права позивача, а процедура державної реєстрації права власності на спірне приміщення була правомірною і відбулася з дотриманням положень чинного законодавства.

Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клішина Д. А. витрати на правничу допомогу в сумі 24 500,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при ухваленні рішення судом не було вирішено питання про судові витрати, зокрема витрати на правничу допомогу, які поніс відповідач приватний нотаріус КМНО Клішин Д. А. Відповідачем на підтвердження надання йому правничої допомоги надано договір про надання правової допомоги від 11 лютого 2020 року, квитанцію від 12 лютого 2020 року, акт № ОУ-0605220 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 06 травня 2020 року.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов правильного висновку, оскільки зазначеними правочинами не були порушені права позивача, як співвласника допоміжного приміщення загального користування у багатоквартирному будинку і вони не потребують судового захисту. Нежитлове приміщення технічного поверху АДРЕСА_4 ні за своїм розташуванням у житловому будинку (комплексі), ні за технічними характеристиками та властивостями, ні за порядком та способом функціонального використання не відноситься до категорії допоміжних, а відтак підстав вважати, що відповідачі розпорядилися майном, яке належить на праві спільної сумісної власності всім співвласникам житлового будинку немає.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем доведено понесення ним витрат за надання професійної правничої допомоги по даній справі у розмірі 24 500,00 грн в суді першої інстанції, які підлягають стягненню з позивача на його користь, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено.

Ухвалено додаткове судове рішення, яким доповнено резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, яким апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року без змін, абзацом наступного змісту.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 26 930,00 грн у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявником доведено понесення ОСОБА_2 витрат за надання професійної правничої допомоги в розмірі 26 930,00 грн у суді апеляційної інстанції, які підлягають стягненню з ОСОБА_5 на його користь, оскільки апеляційну скаргу позивача було залишено судом без задоволення, а рішення суду без змін.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2020 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана ОСОБА_6 , у якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції зазначив, що в будинку наявні два технічні поверхи, квартира відповідача знаходиться на 26 поверсі під технічним поверхом на якому розташоване обладнання, необхідне для реалізації прав та інтересів співвласників багатоквартирного будинку. На даний поверх повноцінно піднімається ліфт будинку та знаходяться творчі майстерні, які були в подальшому переоформлені їх власниками у житлові квартири. Посилаючись на позицію ВП ВС, суд апеляційної інстанції вважав, що встановлення статусу приміщення має відбуватися на підставі «обґрунтованих пояснень» про спосіб використання спірного приміщення співвласниками. Однак таке тлумачення є звуженим, адже право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку на допоміжні приміщення є презумпцією, встановленою статтею 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» і не підлягає спростуванню на підставі пояснень. У матеріалах справи відсутні докази про те, що будинок АДРЕСА_5 , має щонайменше 26 поверхів, як це зазначив відповідач. Це 25-поверховий будинок: про це свідчить доданий до позовної заяви сертифікат про прийняття будинку до експлуатації.

Суд апеляційної інстанції відступив від правових висновків Верховного Суду. При цьому у матеріалах справи достатньо доказів для встановлення статусу приміщення як допоміжного. Правове обґрунтування позову за таких обставин дає підстави для задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи.

Щодо підстав для скасування записів про державну реєстрацію, то суди дійшли хибного висновку про обмеженість можливості державного реєстратора усувати порушення закону, яке ним могло бути виявлене під час державної реєстрації прав відповідача ОСОБА_2 , а можливість реєстратора ставити під сумнів зміст наданих йому документів є основним його повноваженням.

Друга підстава для відмови у реєстрації - це відсутність документа, на підставі якого право могло виникнути. Цим документом є виключно протокол загальних зборів співвласників або ОСББ.

Та найочевиднішою підставою для відмови у державній реєстрації - подання заяви про державну реєстрацію прав неналежною особою. Оскільки приміщення технічного поверху є спільним майном, подання заяви однією особою без повноважень на вчинення правочину від інших співвласників зобов`язує реєстратора відмовити у проведенні такої дії.

Крім того, суд не з`ясував підстав для стягнення витрат на правову допомогу. В матеріалах справи відсутній детальний опис наданих послуг, яким буде обґрунтовано їх реальність та необхідність, а також не надано можливості позивачеві заперечити проти такого розміру з огляду на неотримання від представника ОСОБА_2 , який є одночасно представником приватного нотаріуса.

У грудні 2020 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана ОСОБА_6 , у якій просить скасувати додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у стягненні судових витрат відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутні заяви Клішина Д. про те, що докази понесення витрат будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду. У зв`язку з цим його заява про розподіл витрат підлягла залишенню без розгляду.

Крім того, відповідачем не дотримано 5-денний строк на подання доказів витрат: згідно оскаржуваного рішення, заява подана лише 14 травня 2020 року, у той час як рішення ухвалене 23 квітня 2020 року. Поважних причин, які не дозволяли до 23 квітня відповідачу надати докази сплати послуг, яка відбулася 12 лютого, відповідач не зазначив, заяви такої не подавав.

Представником позивача до матеріалів справи не долучалися докази понесення нею судових витрат у розмірі 24 500,00 грн і взагалі будь-яких витрат, у зв`язку із чим посилання на недобросовісні дії позивача, яких не було, не можуть бути підставою для необґрунтованого завищення судових витрат на користь відповідача попри порушення відповідачем усіх процесуальних вимог до заяв про відшкодування судових витрат.

У грудні 2020 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана ОСОБА_6 , у якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у стягненні судових витрат відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що саме по собі надання пакету документів про підтвердження сплати коштів на користь адвокатського об`єднання не є безумовною підставою для відшкодування таких витрат. Стягнення судових витрат на цих формальних підставах є відступом від висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Будь-яких інших процесуальних дій, окрім як написання відзиву на касаційну скаргу та участь у одному судовому засіданні, представником відповідача зроблено не було. Оцінка таких дій у 26 930,00 грн є очевидно завищеною та не відповідає критеріям співмірності.

Аргументи учасників справи

У грудні 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клішин Д. А. подав відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Мороз В. П. , в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_5 на додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2020 року та на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що представником Клішина Д. А. було дотримано процесуальних вимог до порядку відшкодування судових витрат на правову допомогу. Витрати Клішина Д. А. на правову допомогу цілком відповідають вимогам розумності та реальності. Обґрунтовані відповідним описом робіт і підтверджені належними доказами, долученими до матеріалів справи.

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Мороз В. П. , в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_5 на додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2020 року та на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що витрати ОСОБА_2 на правову допомогу цілком відповідають вимогам розумності та реальності. Обґрунтовані відповідним описом робіт і підтверджені належними доказами, долученими до матеріалів справи. Доводи касаційної скарги в частині, що стосується законності і обгрунтованості стягнення судових витрат з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , даним відзивом повністю спростовано.

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Мороз В. П. , в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_5 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що розумність правових витрат ОСОБА_2 є належно доведеною і очевидною, а позиція представника ОСОБА_5 є безпідставною і не має під собою правового підґрунтя.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 760/34774/19 за касаційною скаргою ОСОБА_5 на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, витребувано справу. У задоволенні клопотання про зупинення виконання додаткового рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/34774/19 за касаційною скаргою ОСОБА_5 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 760/34774/19 за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року. У задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 квітня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року відмовлено.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи № 760/34774/19 надійшли до Верховного Суду та 24 грудня 2020 року передані судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у задоволенні клопотань представника Клішина Д. А. - адвоката Мороза В. П. та представника ОСОБА_2 - адвоката Мороза В. П. про участь у судовому засіданні відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

В ухвалі Верховного Суду від 14 січня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 161/5062/16-ц, від 28 липня 2020 року у справі № 453/443/17, від 08 липня 2020 року у справі № 461/5476/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 18 листопада 2017 року приватний нотаріус КМНО Клішин Д. А. прийняв рішення № 38210572 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення технічного поверху АДРЕСА_4 .

ОСОБА_2 набув право власності на спірне приміщення згідно до: інвестиційного договору № 30-13/09/2016 від 30 вересня 2016 року, договору від 11 серпня 2017 року про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором № 30-13/09/2016 від 30 вересня 2016 року та договору від 14 листопада 2017 року про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором № 30-13/09/2016 від 30 вересня 2016 року.

За умовами інвестиційного договору № 30-13/09/2016 від 30 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «Альфа-Капітал-Буд» та ОСОБА_3 , товариство як забудовник зобов`язалося своїми та/або залученими силами й засобами та за рахунок коштів, залучених від інвестора, збудувати та передати останньому об`єкт інвестування - нежитлове приміщення АДРЕСА_4 загальною проектною площею 54,4 кв. м, розташоване в 6 секції на технічному поверсі житлового комплексу за будівельною адресою: м. Київ, просп. Відрадний, 4 в м. Києві , поштова адреса: АДРЕСА_5 .

Згідно з договором від 11 серпня 2017 року про відступлення прав та обов`язків (заміну сторони) за інвестиційним договором № 30-13/09/16 від 30 вересня 2016 року, укладеним між ТОВ «Альфа-Капітал-Буд», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , первісний покупець ОСОБА_3 оплатно здійснює відступлення прав та обов`язків новому покупцю ОСОБА_4 , а новий покупець приймає права та обов`язки за інвестиційним договором № 30-13/09/16 від 30 вересня 2016 року, укладеного між забудовником ТОВ «Альфа-Капітал-Буд» та первісним покупцем ОСОБА_3 щодо передачі у власність майнових прав на приміщення у об`єкті будівництва - нежитлове приміщення АДРЕСА_4 загальною проектною площею 54,4 кв. м, розташоване в 6 секції на технічному поверсі житлового комплексу за будівельною адресою: м. Київ, просп. Відрадний, 4 , поштова адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідно до умов договору від 14 листопада 2017 року про відступлення прав та обов`язків (заміну сторони) за інвестиційним договором № 30-13/09/16 від 30 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «Альфа-Капітал-Буд», ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , первісний покупець ОСОБА_4 оплатно здійснює відступлення прав та обов`язків новому покупцю ОСОБА_2 , а новий покупець приймає права та обов`язки за інвестиційним договором № 30-13/09/16 від 30 вересня 2016 року, укладеного між забудовником ТОВ «Альфа-Капітал-Буд» та первісним покупцем ОСОБА_4 щодо передачі у власність майнових прав на приміщення у об`єкті будівництва - нежитлове приміщення АДРЕСА_4 загальною проектною площею 54,4 кв. м, розташоване в 6 секції на технічному поверсі житлового комплексу за будівельною адресою: м. Київ, просп. Відрадний, 4 , поштова адреса: АДРЕСА_5 .

14 листопада 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 склали та підписали акт приймання-передачі майнових прав на об`єкт інвестування до інвестиційного договору № 30-13/09/2016 від 30 вересня 2016 року.

Згідно з даними копії сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії ІУ № 165152791091 від 06 жовтня 2015 року, засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта - житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями по АДРЕСА_5 , секції 8, 7, 6, нове будівництво, адреса: м. Київ, просп. Відрадний, 4 , проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

15 лютого 2019 року державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Макаровим О. В. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 72,1 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1769923980000, номер запису про право власності - 30380875.

21 червня 2019 року приватним нотаріусом КМНО Гуцевич О. О. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 958641280000, номер запису про право власності - 15160570, на підставі договору купівлі-продажу № 2767 від 06 жовтня 2014 року та додаткових угод до нього.

Предметом оспорюваного інвестиційного договору № 30-13/09/2016 від 30 вересня 2016 року було нежитлове приміщення АДРЕСА_4 загальною проектною площею 54,4 кв. м, розташоване в 6 секції на технічному поверсі житлового комплексу за поштовою адресою: АДРЕСА_5 .

Згідно із Декларацією ТОВ «Альфа-Капітал-Буд» про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованою Департаментом з питань ДАБК м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 02 листопада 2016 року за № КВ143163071065, нежитлове приміщення АДРЕСА_4 загальною проектною площею 54,4 кв. м, розташоване у секції 6 будинку АДРЕСА_5 , як і інші чотири нежитлові приміщення на технічному поверсі будинку загальною площею 274,9 кв. м, було розподілено під творчу майстерню та за своїм функціональним призначенням нежитлового приміщення (для житлових будинків) є творчою майстернею і введено в експлуатацію, тобто є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин з окремими конструктивними елементами.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційних скаргах, з таких мотивів.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути позбавленим своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ОСОБА_5 пред`явила позов з метою захисту свого права співвласника багатоквартирного будинку на користування нежитловим приміщенням технічного поверху, яке відноситься до категорії допоміжних та розташоване над квартирами, у тому числі й квартирою позивача.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників. У абзаці третьому частини другої статті 369 ЦК України передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі № 1-22/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII (2482-12) зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19), на яку посилається ОСОБА_5 в касаційній скарзі, зазначено: «при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду керується вимогами частини другої статті 10 Закону № 2482-XII, за якою власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості. Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_18 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_19 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення».

Суди встановили, що в будинку АДРЕСА_5 наявні два технічні поверхи, квартира ОСОБА_2 знаходиться на 26 поверсі під технічним поверхом, на якому й розташоване обладнання, необхідне для реалізації прав та інтересів співвласників багатоквартирного будинку. На даний поверх повноцінно піднімається ліфт будинку та знаходяться творчі майстерні, які були в подальшому переоформлені їх власниками у житлові квартири.

Згідно із Декларацією ТОВ «Альфа-Капітал-Буд» про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованою Департаментом з питань ДАБК м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 02 листопада 2016 року за № КВ143163071065, нежитлове приміщення АДРЕСА_4 , як і інші чотири нежитлові приміщення на технічному поверсі будинку загальною площею 274,9 кв. м, було поділено під творчу майстерню та за своїм функціональним призначенням нежитлового приміщення (для житлових будинків) є творчою майстернею і введено в експлуатацію, тобто є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин з окремими конструктивними елементами.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 461/5476/17-ц (провадження № 61-1477св20) зазначено, що «висновку про неналежність спірних приміщень до допоміжних та, як наслідок, непоширення на них режиму спільної сумісної власності співвласників квартир багатоквартирного будинку із необхідністю отримання їхньої згоди на відчуження цих приміщень, апеляційний суд не мотивував.

Згідно зі статтею 1 Закону України № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За вимогами частини другої статті 10 Закону № 2482-XII, за якою власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості. Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення)…Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Таким чином, у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні,художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання…Разом з тим, суд не дослідив, чи є спірне приміщення нежитловим, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, чи є допоміжним».

За схожих обставинах Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У справі, що переглядається суди не з`ясували належним чином чи є спірне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжним, та що у ньому знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим.

Крім того, колегія суддів не погоджується з мотивами судів в частині відмови в задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клішина Д. А., державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Макарова О. В.про те, що укладений між відповідачами інвестиційний договір та наступні договори відступлення прав та обов`язків за цим договором відповідають вимогам статей 203 215 ЦК України та не порушують права позивача, а процедура державної реєстрації права власності на спірне приміщення була правомірною і відбулася з дотриманням положень чинного законодавства.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Відповідачем у цивільному процесі є особа, яка притягується судом до відповіді за порушення, оспорення або невизнання прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача. У передбачених законом випадках відповідачами можуть бути й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 570/6008/18 (провадження № 61-6642св20) зазначено, що «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/30146/18 (провадження № 61-21583св19) вказано «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Вирішення таких спорів відбувається за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.

Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Таким чином, у даній справі належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно».

Ураховуючи наведене, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клішин Д. А. та державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Макаров О. В. неналежними відповідачами у даній справі, що є підставою для відмови у задоволенні вимог до них саме з цих підстав.

Згідно частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновків зроблених у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) та Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 461/5476/17-ц (провадження № 61-1477св20) та без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги належить задовольнити частково; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, ухвалену за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, в частині вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клішина Д. А. та державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Макарова О. В. - змінити в мотивувальній частині з викладенням їх в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, ухвалену за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, слід скасувати; передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; оскільки рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню, то підлягають скасуванню і додаткові рішення суду першої інстанції, постанова апеляційного суду за результатами його перегляду та додаткова постанова суду апеляційної інстанції, якими вирішено питання про розподіл судових витрат.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_5 ,які підписані представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, ухвалену за результатами перегляду рішення,у частині позовних вимог ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клішина Дениса Андрійовича, державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Макарова Олега В`ячеславовича про визнання правочинів недійсними, зобов`язання вчинити певні дії та скасування запису про право власності змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, ухвалену за результатами перегляду рішення, додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасувати.

Справу № 760/34774/19 в частинівимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Буд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, зобов`язання вчинити певні дії та скасування запису про право власності направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року, постанова Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, ухвалена за результатами перегляду рішення, додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року, постанова Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, додаткова постанова Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року в скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов