Постанова

Іменем України

05 березня 2020 року

м. Київ

справа №760/4094/14-ц

провадження № 61-8237св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Калараша А.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (правонаступник - ОСОБА_2 ),

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Солом`янський районний відділ Головного управління юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником ОСОБА_4 , на заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 березня 2014 року у складі головуючого судді Оксюти Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2019 року у складі суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Іванченко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що вона є власником вищевказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення 28 січня 2009 року НОМЕР_1.

На момент отримання вказаного свідоцтва, за даними довідки Форма №3 від 18 жовтня 2013 року №244виданої ЖБК «Звезда» у квартирі зареєстровані позивач, її донька та відповідач.

Проте, відповідач, який зареєстрований у квартирі з 17 грудня 1981 року фактично у ній не мешкає з 2000 року.

Вважає, що відповідач порушує її права, як власника, а тому просила позов задовольнити та визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 243,60 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, який з 17 грудня 1981 року зареєстрований у належній позивачу на праві власності квартирі, фактично у ній не проживає з 2000 року; залишив квартиру добровільно, особистих речей у ній немає, комунальні послуги та витрати по утриманню будинку (поточний ремонт) не здійснює, так само як і інші витрати.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17 серпня 2018 року, заяву представника ОСОБА_3 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача - ОСОБА_4. подала апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 5 березня 2019 року, заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , з підстав ст. ст. 150 155 ЖК України, ст. ст. 317 319 321 387 391 ЦК України.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору 243,60 грн.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального права, проте допущено порушення норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності неналежно повідомленого відповідача ОСОБА_3 , що призвело до порушення його процесуальних прав передбачених законом, що відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 березня 2014 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2019 року, у якій просила скасувати судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито провадження у справі № 760/4094/14-ц та витребувано справу з із Солом`янського районного суду м. Києва.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив не надходив.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 382 ЦПК України, а саме в мотивувальній частині постанови не спростував кожен довід викладений учасниками справи. Вважає, що апеляційний суд безпідставно не застосував положення статі405 ЦК України, чим порушив норму матеріального права.

Крім того, посилається в своїй касаційній скарзі на те, що апеляційний суд, в порушення вимог норм процесуального права, а саме положення ст. 12 ЦПК України, не дав йому можливості надати докази по справі, що мають суттєве значення для вірного вирішення даного спору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення 28 січня 2009 року НОМЕР_1.

Відповідно до довідки Форма №3 від 18 жовтня 2013 року №2444 виданої ЖБК «Звезда» у квартирі зареєстровані позивач, її донька та відповідач.

Відповідно до Актів перевірки житлово - побутових умов мешканців квартири за адресою: АДРЕСА_1 , складеного комісією ЖБК «Звезда» від 15 лютого 2013 року, 24 березня 2013 року, 17 квітня 2013 року, 19 травня 2013 року, 27 червня 2013 року, 31 серпня 2013 року ОСОБА_3 за даною адресою протягом останніх двох років не проживає.

16 жовтня 2003 року шлюб між ОСОБА_1 (позивачка) та ОСОБА_3 (відповідач) розірвано.

Позивачка ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.191).

Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 та залучено ОСОБА_2 (доньку позивачки) у якості правонаступника позивача померлої ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, незаконно, без відповідної правової підстави того, що заволодів ним.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст.71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, зокрема, тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Апеляційний суд, в порядку положень статей 77-78 ЦПК України, встановив, що відповідач виїхав закордон на роботу в приватному порядку, а доказів щодо офіційного відрядження з України на роботу до Португалії ним не було надано.

Відповідно до ст.64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, відповідач не є членом сім`ї позивача, так як 16 жовтня 2003 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, а тому за ним в порядку положень ст. 64 ЖК України не зберігається право користування спірним майном.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 , будучи зареєстрованим у квартирі позивачки, порушує її права та законні інтереси на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном, що передбачені законодавством України. А тому, враховуючи вищевикладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 березня 2014 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

Є. В. Петров

А. А. Калараш