Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 760/4470/17

провадження № 61-9409св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «СБЕРБАНК»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «СБЕРБАНК» (далі - ПАТ «Сбербанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «СБЕРБАНК» (далі - АТ «Сбербанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги ПАТ «Сбербанк» мотивовані тим, що 18 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ» (далі - ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», банк), правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 31#00010078596, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у сумі 99 900,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 33% річних, на поточні потреби без обмеження цільового використання кредитних коштів за виключенням випадків передбачених чинним законодавством України, а позичальник зобов`язалась прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредит банку, а також сплатити банку проценти за користування кредитом, комісії, санкції, інші передбачені цим договором платежі в порядку, на умовах та строки, визначені цим договором та виконати інші умови цього договору. Кінцевий термін повернення кредиту - 17 листопада 2018 року, що передбачено пунктом 8.1 договору.

Банк виконав свої зобов`язання щодо надання кредиту, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача.

Позивач у позові зазначав, що відповідач у свою чергу порушила умови укладеного договору, не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, несвоєчасно здійснювала погашення кредиту, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором від 18 листопада 2013 року № 31#00010078596, яка станом на 21 лютого 2017 року становить - 408 239,34 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 93 932,64 грн; проценти за користування кредитом - 85 962,02 грн; пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 150 037,30 грн; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 78 307,38 грн, які позивач просить стягнути.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованість за кредитним договором від 18 листопада 2013 року № 31#00010078596, укладеним між ПАТ «Сбербанк» та ОСОБА_1 , в розмірі 408 239,34 грн, та 6 123,60 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статей 526 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув заборгованість з позичальника. Розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року скасоване та ухвалено нове судове рішення, відповідно до якого позов ПАТ «Сбербанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованість за кредитним договором від 18 листопада 2013 року № 31#00010078596, укладеним між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» та ОСОБА_1 , за тілом кредиту в розмірі 93 932,64 грн, нарахованих процентів за користування кредитом у розмірі 8 183,23 грн, що в загальному розмірі складає 102 115,87 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, а тому стягненню з відповідача на користь банка підлягає сума заборгованості в загальному розмірі 102 115,87 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 93 932,64 грн та нарахованих процентів за користування кредитом у розмірі 8 183,23 грн, що відображено в розрахунку банку (а.с. 6).

У судовому рішенні апеляційний суд зауважив, що при вирішенні спору керується частиною другою статті 16 ЦК України та статтями 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», та виходить з того, що відповідач ОСОБА_1 ознайомилась з повідомленням-вимогою банка від 21 жовтня 2014 року 30 жовтня 2014 року, а отже нарахування банком процентів після пред`явлення вимоги припиняється.

Відмовляючи у стягненні штрафних санкцій, апеляційний суд виходив з того, що вимогу направлено банком відповідачеві 21 жовтня 2014 року, а до суду з позовом банк звернувся в березні 2017 року, тобто позивачем пропущений строк позовної давності для пред`явлення вимог щодо стягнення пені. При цьому апеляційним судом враховано правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2019 року АТ «Сбербанк» засобом поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом в розмірі 77 778,79 грн, пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом в розмірі 150 037,30 грн, та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 78 307,38 грн, та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що висновок апеляційного суду про відсутність у банка права на нарахування процентів за кредитом з дати отримання відповідачем вимоги банка про дострокове погашення є помилковим та таким, що не відповідає вимогам закону, договору та фактичним обставинам справи, з огляду на те, що відповідачем жодних доказів (як то копія листа з підписом і датою ознайомлення з листом, прізвище відповідального співробітника, який вручив відповідачеві цей лист) на підтвердження вказаної обставини не надано. Таким чином, повідомлення-вимога від 21 жовтня 2014 року № 8630/7/18-5-1 не є підставою для зміни строку виконання зобов`язань за кредитним договором.

Не погоджується заявник у касаційній скарзі з посиланням апеляційного суду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, оскільки обставини цієї справи є відмінними від обставин справи, що переглядається.

Також апеляційний суд всупереч статті 259 ЦК України та пункту 11.6 кредитного договору застосував до позовних вимог про стягнення пені позовну давність у один рік, залишивши поза увагою, що сторонами погоджено збільшення такого строку до трьох років.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Сбербанк» у цій справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У червні 2016 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 засобом поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій, посилаючись на правильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, вважає, що рішення апеляційного суду відповідає засадам верховенства права та не підлягає скасуванню, а касаційна скарга АТ «Сбербанк» має ознаки маніпуляцій, введення суд в оману та не підлягає задоволенню.

У березні 2020 року АТ «Сбербанк» направило на адресу Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги, які просило долучити до касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що 18 листопада 2013 року між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником всіх прав та зобов`язань якого на підставі зареєстрованих змін до статуту від 26 листопада 2015 року є ПАТ «Сбербанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 31#00010078596.

Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у сумі 99 900,00 грн, на цілі зазначені у пункті 1.3 цього договору, а позичальник зобов`язалась прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредит банку, а також сплатити банку проценти за користування кредитом, комісії, санкції, інші передбачені цим договором платежі в порядку, на умовах та строки, визначені цим договором та виконати інші умови цього договору.

Кінцевий термін повернення кредиту - 17 листопада 2018 року, що передбачено пунктом 8.1 договору.

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору тип процентної ставки, що застосовується за цим договором - фіксована процентна ставка. Розмір фіксованої процентної ставки за користування кредитом складає 33 % річних.

Пунктом 6.9. кредитного договору сторони погодили, що у випадку порушення позичальником своїх зобов`язань, діюча процентна ставка за користування кредитом встановлюється в новому розмірі, а саме в розмірі збільшеному на 2 (два) процентних пункти.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач порушила умови пункту 2.5 договору щодо обов`язкового страхування, що підтверджується копією договору добровільного страхування від нещасного випадку від 18 листопада 2013 року №04025/13-НС/СБР, відповідно до якого перший період страхування сплив 17 листопада 2014 року, та не був поновлений відповідачем у зв`язку з несплатою страхової суми на наступний період страхування. Отже з першого календарного числа місяця, наступного за місяцем, в якому позичальником було порушено зобов`язання - тобто з 01 грудня 2014 року, діюча процентна ставка за користування кредитом становила 35% річних.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором, позичальник зобов`язаний сплачувати банку пеню у розмірі 0,2 відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення будь-якого платежу.

Відповідач порушила прийняті на себе договірні зобов`язання, що полягає у несплаті кредитних коштів по тілу кредиту та нарахованих процентах, як передбачено умовами кредитного договору від 18 листопада 2013 року № 31#00010078596, в результаті чого станом на 21 лютого 2017 року утворилась заборгованість в сумі 408 239,34 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 93 932,64 грн; проценти за користування кредитом - 85 962,02 грн; пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 150 037,30 грн; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 78 307,38 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зобов`язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, визначених законом як юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

У пункті 8.1 кредитного договору сторонами погоджено, що позичальник зобов`язаний щомісячно 18 числа, яка є розрахунковою датою, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти ануїтетними платежами у сумі не менше 3 446,62 грн.

Згідно з пунктом 8.5 кредитного договору позичальник, у разі отримання від банку письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, яка вказана в такій вимозі, зобов`язаний здійснити усі платежі на користь банка (при цьому строкові платежі за договором - проценти, комісійні винагороди, пеня тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на які банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і на дату повернення повної суми заборгованості за цим Договором) в строк не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від Банку.

Апеляційним судом установлено, що ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» направив на адресу відповідача повідомлення-вимогу від 21 жовтня 2014 року № 8630/7/18-5-1, у якій вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги дострокову сплату відповідачем заборгованості за кредитним договором, яка станом на 20 жовтня 2014 року складала 102 115,87 грн, що включала: 93 932,64 грн - загальна заборгованість за тілом кредиту, 8 183,23 грн - нараховані проценти за користування кредитом.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у банка відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Судом установлено, що у жовтні 2014 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України пред`явив вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором і вказав у вимозі, що ця заборгованість має бути погашена протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги, тобто кредитор скористався своїм правом та змінив строк виконання основного зобов`язання.

З урахуванням вказаного, правових підстав для нарахування процентів за користування кредитом і пені після пред`явлення ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» вимоги до боржника, тобто з 30 листопада 2014 року, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України немає.

Оскільки банк, скориставшись своїм правом, змінив в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання, то він має право на отримання від боржника заборгованості, нарахованої до цієї дати, тобто 102 115,87 грн.

Твердження заявника, що банком не було змінено строк виконання основного зобов`язання, оскільки направлена вимога про дострокове повернення усієї суми кредиту від 21 жовтня 2014 року позичальником отримана не була, оскільки повернулася без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання», є безпідставним з огляду на наступне.

Так, згідно з підпунктами «а», «б», «в» пункту 8.3 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором у разі затримання позичальником щонайменше на один календарний місяць сплати частини кредиту, періодичність сплати якого передбачена цим договором, та/або процентів, нарахованим за користування кредитом або; перевищення повною суми заборгованості за кредитом суми кредиту, який підлягав поверненню, більш як на 10 (десять) відсотків або; несплати клієнтом більш однієї виплати з повернення Кредиту та/або процентів, що перевищує п`ять відсотків від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 цього договору.

Відповідно до пунктів 8.4, 8.5 кредитного договору у разі, якщо банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов`язаний у письмовій формі повідомити про це позичальника.

Позичальник, у разі отримання від банку письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, яка вказана у такій вимозі, зобов`язаний здійснити усі платежі на користь банку в строк не пізніше 30 календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від банку.

Вказаними положеннями кредитного договору встановлено право банку в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості, шляхом направлення відповідної письмової вимоги, та обов`язок позичальника протягом 30 календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від банку здійснити усі платежі на користь банку.

При цьому пунктом 11.9 кредитного договору визначено, що будь-які повідомлення, попередження та інший обмін інформацією між банком і позичальником, що стосується цього договору, незалежно від того, передбачені вони цим договором або ні, мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і доведені до відома іншої сторони кур`єром під розписку та/або рекомендованим листом та/або цінним листом (телеграмою) на адресу сторони отримувача, зазначену в статті «Реквізити та підписи сторін. Платіжні реквізити» цього договору.

З наведеного вбачається, що сторони кредитного договору погодили між собою, що особа буде вважатися такою, що повідомлена належним чином, якщо їй направлено, серед іншого, рекомендованого листа з викладенням всієї необхідної інформації письмово на адресу, зазначену в договорі.

З урахуванням вказаних положень договору направлена банком рекомендованим повідомленням вимога про дострокове виконання основного зобов`язання вважається доведеною до відома позичальника.

З урахуванням вказаних вимог закону та обставин справи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення основних сум заборгованості за тілом кредиту, а також процентів за користування кредитом за період до 30 листопада 2014 року та пені за цей же період, тобто до пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове повернення всієї суми кредиту, якою змінено строк дії кредитних договорів.

В той же час Верховний Суд не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені з огляду на наступне.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Пунктами 11.6 кредитних договорів передбачено, що за будь-якими вимогами сторін, що випливають за цими договорами, позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність, зокрема, до вимог про стягнення неустойки, за домовленістю між сторонами збільшена до трьох років.

Звертаючись до суду з указаним позовом 03 березня 2017 року, АТ «Сбербанк» просило стягнути з відповідача, зокрема, пеню за несвоєчасну сплату процентів та за несвоєчасне повернення кредиту за період з 19 серпня 2014 року по 21 лютого 2017 року.

Суд апеляційної інстанції, в порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, погодився з висновком суду першої інстанції, та застосував спеціальну позовну давність до вимог про стягнення пені, визначивши її лише за рік. При цьому не врахував того, що за домовленістю між сторонами позовна давність збільшена до трьох років, а також того, що банк нараховував неустойку, яка передбачена договором, й після закінчення строку дії договору, а тому обґрунтованість позову в цій частині підлягає перевірці.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з урахуванням заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не врахував, що за домовленістю між сторонами позовна давність збільшена до трьох років, а тому банк мав право на стягнення неустойки в межах збільшеної сторонами позовної давності, але до 30 листопада 2014 року, тобто до закінчення строку дії договору.

Зазначене свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин в частині стягнення пені, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права, що проявилося у тому числі у невиконанні обов`язку належного дослідження доказів.

З огляду на те, що розмір пені, який підлягає стягненню з позичальника, апеляційним судом не визначено, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині стягнення пені за період в межах строку позовної давності.

При новому розгляді справи апеляційному суду слід врахувати виконання відповідачем постанови Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, про що свідчить копія квитанції від 11 квітня 2019 року № N1CPM56624 та лист ОСОБА_1 , які долучені до відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

В частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» заборгованості за тілом кредиту, яка утворилась станом на 20 жовтня 2014 року в розмірі 93 932,64 грн, процентів за його користування в розмірі 8 183,23 грн в загальній сумі 102 115,87 грн судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а отже підлягає залишенню без змін в цій частині.

Керуючись статтями 400 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року в частині стягнення пені скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов