№ 760/4789/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 760/4789/19

провадження № 61-1691св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (далі - ТОВ «ВЕЛЛФІН») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 02 лютого 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 укладений договір позики, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у розмірі 2 000 грн на строк до 17 лютого 2016 року, зі сплатою процентів за користування позикою, а саме: 1,9 % від суми позики, але не менше ніж 50 грн за перший день користування позикою, 1,9 % від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку договору, 3,8 % від суми позики, що не була повернута вчасно, за кожен день користування позикою понад строк договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

Позивач зазначав, що він виконав умови договору та перерахував ОСОБА_1 суму позики у розмірі 2 000 грн.

Натомість позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконала, грошові кошти не повернула, у зв`язку з чим станом на 12 лютого 2019 року виникла заборгованість за договором позики у розмірі 85 536 грн, яка складається з: 2 000 грн - заборгованість за договором позики, 83 536 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування позикою.

Ураховуючи викладене, ТОВ «ВЕЛЛФІН» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 85 536 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики у розмірі 85 536 грн, з яких 2 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 83 536 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, який був укладений та підписаний сторонами в електронній формі, що відповідає вимогам статей 6 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконала, грошові кошти не повернула, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на підставі статей 525 610 625 1054 ЦК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, у квітні 2021 року ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що недоліки апеляційної скарги, а саме сплата судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір», заявник усунув не у повному обсязі, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття апеляційного провадження. Виходячи зі змісту статей 185 356 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) апеляційна скарга підлягає визнанню неподаною.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 вдруге оскаржила в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема, зазначити інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та надати належні докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Апеляційний суд виходив з того, що причини пропуску ОСОБА_1 процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду є неповажними.

При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 подала повторно апеляційну скаргу на рішення суду з пропуском строку, передбаченого статтею 354 ЦПК України. При цьому, вона мала об`єктивну можливість подати апеляційну скаргу у коротший строк, ніж тридцять днів, з дня, коли вона дізналася про повернення апеляційної скарги згідно з ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2022 року.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що вона не мала об`єктивної можливості сплатити судовий збір до 03 вересня 2021 року (дата повторного звернення з апеляційною скаргою) заявник не надала.

Крім того, положеннями ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» передбачено можливість відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, тому у разі відсутності можливості сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 не позбавлена права подати апеляційну скаргу з дотриманням процесуального строку, передбаченого для подання апеляційної скарги на рішення суду, та порушити питання про відстрочення сплати судового збору з наведенням відповідних обґрунтувань.

Також ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки ОСОБА_1 не отримувала поштою ухвалу Київського апеляційного суду від 23 липня 2021 року про визнання неподаною апеляційної скарги, тому нею і пропущено строк подання повторної апеляційної скарги за висновком апеляційного суду на один день.

Крім того, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з пропуском процесуальних строків, апеляційний суд порушив право на апеляційне оскарження, що включає як забезпечення можливості оскарження судового рішення, так і обов`язок суду прийняти та розглянути подану апеляційну скаргу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У січні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Солом`янського районного суду міста Києва.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 02 лютого 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 укладений договір позики, відповідно до умов якого остання отримала в позику грошові кошти у розмірі 2 000 грн на строк до 17 лютого 2016 року зі сплатою процентів за користування позикою, а саме: 1,9 % від суми позики, але не менше ніж 50 грн за перший день користування позикою, 1,9 % від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку договору, 3,8 % від суми позики, що не була повернута вчасно, за кожен день користування позикою понад строк договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

Позивач зазначав, що він виконав умови договору та перерахував ОСОБА_1 суму позики у розмірі 2 000 грн.

У лютому 2019 року ТОВ «ВЕЛЛФІН» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року позов ТОВ «ВЕЛЛФІН» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики від 02 лютого 2016 року в сумі 85 536 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2 000 грн; заборгованість за нарахованими відсотками - 83 536 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, у квітні 2021 року ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропоновано заявнику додати до апеляційної скарги документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2 881,50 грн. Попереджено про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.

У червні 2021 року до апеляційного суду на виконання вимог ухвали суду від 17 травня 2021 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучений документ про сплату судового збору у розмірі 1 261,20 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 червня 2021 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надано строк, який не може перевищувати п`ять днів з дня вручення цієї ухвали. Запропоновано заявнику додати документ, що підтверджує доплату судового збору у розмірі 1 620,30 грн. Попереджено про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала, на підставі статей 185 356 357 ЦПК України, оскільки заявник не сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у повному розмірі.

03 вересня 2021 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду з тих підстав, що вона вже подавала апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції, проте, її апеляційну скаргу було визнано неподаною та повернуто. Про повернення апеляційної скарги вона дізналася з офіційного сайту Судової влади України лише 03 серпня 2021 року, однак змогла сплатити недоплачений судовий збір лише 03 вересня 2021 року у зв`язку з перепонами, викликаними поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропоновано заявнику надати іншу заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження з наведенням інших підстав для поновлення такого строку, підтверджену доказами. Попереджено про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.

У жовтні 2021 року до апеляційного суду на виконання вимог ухвали суду від 21 вересня 2021 року від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, в якій заявник зазначила, що їй був необхідний час для сплати судового збору за подання апеляційної скарги, та послалася на пункт 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, що були внесені згідно з Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким було передбачено продовження строків апеляційного оскарження на строк дії карантину.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення є неповажними.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України зазначено, що однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина перша, пункт 1 частини другої, частина третя статті 354 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною третьою статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України, доповненого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року № 731-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Тобто у зв?язку із запровадженням карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) ЦПК України містить положення, за якими перебіг процесуальних строків, в тому числі, подання апеляційної скарги, не спливає, якщо пропуск такого строку зумовлений обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України», заява № 50966/99).

ЄСПЛ вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03).

У справі, яка переглядається, 02 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження (а. с. 95-105).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн.

Зазначену ухвалу апеляційного суду ОСОБА_1 отримала 21 травня 2021 року (в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення розписалась про отримання Крива) (а. с. 114).

ОСОБА_1 частково виконала вимоги ухвали Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, направила до суду квитанцію від 27 травня 2021 року про сплату судового збору у розмірі 1 261,20 грн (а. с. 115-116).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 червня 2021 року продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги та зазначено, що заявник сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги не в повному обсязі, тому їй необхідно доплатити судовий збір у розмірі 1 620,30 грн та надати документи, які підтверджують сплату (а. с. 120).

14 червня 2021 року ОСОБА_1 отримала ухвалу апеляційного суду від 07 червня 2021 року (в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення розписалась про отримання Крива) (а. с. 122).

В матеріалах справи відсутні докази виконання заявником ухвали Київського апеляційного суду від 07 червня 2021 року та доплати судового збору у розмірі 1 620,30 грн, про що не заперечувала і відповідач.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику, оскільки заявник не доплатила судовий збір, у зв`язку з чим не виконала вимог суду щодо сплати судового збору у повному обсязі.

В матеріалах справи міститься супровідний лист Київського апеляційного суду від 23 липня 2021 року, згідно з яким апеляційний суд направив ОСОБА_1 копію ухвали від 23 липня 2021 року, оригінал та копію апеляційної скарги (а. с. 125).

Проте в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_1 вказаної ухвали суду апеляційної інстанції.

У статтях 127 357 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак, суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 620/5970/20 (адміністративне провадження № К/9901/40021/21).

Звертаючись вдруге 03 вересня 2021 року до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року, тобто більше ніж через місяць після прийняття ухвали про повернення вперше поданої апеляційної скарги, ОСОБА_1 подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому вказувала, що лише 03 серпня 2021 року з офіційного сайту Судової влади України вона дізналася про повернення її апеляційної скарги, у зв`язку з тим, що судовий збір за подання апеляційної скарги був сплачений не у повному розмірі.

Отже, ОСОБА_1 звернулася повторно з апеляційною скаргою через місяць і один день після ознайомлення з ухвалою апеляційного суду про повернення апеляційної скарги.

Також в клопотанні про поновлення процесуального строку вказувала, що у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19) та запровадженням карантинних обмежень на території України, вона не могла звернутися до апеляційного суду особисто для отримання інформації щодо стану розгляду її апеляційної скарги (а. с. 133).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме зазначити інші підстави для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, оскільки нею не надано доказів щодо поважності причин пропуску такого строку, які не дозволяли їй подати апеляційну скаргу в розумний строк без невиправданих зволікань.

При цьому апеляційний суд зазначив, що останній день тридцятиденного строку з дня, коли ОСОБА_1 дізналася про повернення апеляційної скарги (03 серпня 2021 року), припав на 02 вересня 2021 року. Проте, повторно апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала лише 03 вересня 2021 року.

Оскільки ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу повторно, тому фактично не потребувала часу для її підготовки та мала можливість подати апеляційну скаргу у коротший строк, ніж тридцять днів з дня, коли вона дізналася про повернення апеляційної скарги.

Усуваючи недоліки апеляційної скарги та зазначаючи інші причини пропуску строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 вказувала про наявність необхідності доплати судового збору, що потребувало часу.

Доплатити судовий збір з`явилася можливість лише 03 вересня 2021 року (квитанція про здійснення касової операції від 03 вересня 2021 року (а. с. 134)).

Також посилалась на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та зазначала, що процесуальні строки, визначені, в тому числі і у статті 354 ЦПК України, щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

При цьому належних доказів неможливості доплатити судовий збір саме у зв`язку з встановленням карантинних обмежень на території України, пов`язаних з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), до заяви не додала.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом статей 185 357 ЦПК України повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення в порядку, встановленому законом.

Тобто, заявник має право на повторне звернення з апеляційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги і таке звернення відбувається без зволікання.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 640/18290/19 (провадження № К/9901/35880/20) зазначено, що сам факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, однак, при вирішенні питання про поважність наведених заявником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також характер процесуальної поведінки скаржника щодо виконання своїх обов`язків.

Отже, після повернення апеляційної скарги заявник повинен у найкоротший термін, без зволікання подати повторно апеляційну скаргу, яка б відповідала вимогам, встановленим статтею 356 ЦПК України.

Вдруге апеляційну скаргу на судове рішення місцевого суду ОСОБА_1 подала 03 вересня 2021 року, тобто після спливу строку, передбаченого частиною першою статті 354 ЦПК України.

Звернення до апеляційного суду в такий строк не відповідає критеріям розумного строку, адже після того, як ОСОБА_1 дізналася про повернення апеляційної скарги 23 липня 2021 року і до повторної подачі апеляційної скарги минуло більше тридцяти днів.

Доказів того, що була відсутня можливість подати повторну апеляційну скаргу раніше ніж 03 вересня 2021 року, а також, що неподання вдруге апеляційної скарги зумовлено встановленням карантинних обмежень на території України, пов`язаних з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19), ОСОБА_1 не надала.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що заявник не довела поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

За встановлених в цій справі обставин апеляційний суд правильно застосував приписи частини четвертої статті 357 та пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, за змістом яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржник у строк, визначений судом, не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд порушив право заявника на апеляційне оскарження не заслуговують на увагу, оскільки реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

ОСОБА_1 отримала ухвалу Київського апеляційного суду від 07 червня 2021 року про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги та необхідності доплатити судовий збір.

Отже, заявник знала як розмір судового збору, який підлягає сплаті у зв`язку з поданням апеляційної скарги, так і реквізити сплати судового збору.

При цьому, заяву про відстрочення сплати судового збору чи зменшення розміру належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнення від їх сплати не подавала.

Положеннями статей 357 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Визнавши недоведеними поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, на які посилалася ОСОБА_1 при зверненні вдруге до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, апеляційний суд діяв в межах положень процесуального закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року постановлена з додержанням норм процесуального права, тому цю ухвалу необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 402 406 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук