Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 760/8140/14-ц

провадження № 61-41024св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року у складі судді Українця В. В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням зміни підстави позову просило стягнути з відповідача на користь банку заподіяну шкоду в розмірі 7 427 687 грн 06 коп., завдану внаслідок вчинення неправомірних дій, посилаючись на частину першу статті 1166 ЦК України.

Позов мотивований тим, що в ході проведення перевірки уповноваженими особами АТ «Брокбізнесбанк» діяльності Солонянського відділення банку на початку 2009 року було встановлено численні порушення чинного законодавства з ознаками кримінально-караних діянь.

За наслідками досудового слідства та судового розгляду 27 грудня 2012 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області відносно підсудних ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 винесено постанову про звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема, ОСОБА_1 згідно з пунктами «в», «є» статті 1 Закону України «Про амністію».

Посилаючись на те, що вказаною постановою встановлено заподіяння відповідачем шкоди позивачу на загальну суму 7 427 687 грн 06 коп. внаслідок оформлення фіктивних кредитних договорів на підставних фізичних осіб, а отже безпідставне отримання відповідачем за цими договорами вказаної суми грошових коштів, ПАТ «Брокбізнесбанк» просило задовольнити позовні вимоги на підставі частини першої статті 1166 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги про стягнення з відповідача заподіяної ПАТ «Брокбізнесбанк» шкоди в розмірі 7 427 687 грн 06 коп. внаслідок вчинення неправомірних дій на підставі частини першої статті 1166 ЦК України не знайшли свого підтвердження належними доказами, а тому є недоведеними. Постанова Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2012 року прийнята в рамках кримінального провадження про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 містить лише кваліфікацію його дій без визначення розміру такої шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність ПАТ «Брокбізнесбанк» розміру завданої ОСОБА_1 майнової шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ПАТ «Брокбізнесбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2012 року, в якій визначено розмір завданої відповідачем шкоди банку та вказана видана касиром сума коштів, яка в подальшому була передана ОСОБА_1 . Також суди не врахували, що саме ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти, отримані злочинною групою внаслідок підробки документів по 654 кредитних договорах на загальну суму 7 427 687 грн 06 коп., які становлять розмір завданої банку майнової шкоди. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів з матеріалів кримінальної справи, що призвело до порушення прав позивача та ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення у справі.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу за позовом ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2012 року у справі № 410/4968/12, що набрала законної сили, ОСОБА_1 , якого звинувачено у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27 - частиною другою статті 366, частиною п`ятою статті 27 - частиною другою статті 364-1, частиною першою статті 366, частинами другою, третьою статті 358 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності згідно з пунктами «в», «є» статті 1 Закону України «Про амністію».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Тобто цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому особа, яка заявляє вимоги щодо відшкодування майнової шкоди доводить лише факти заподіяння такої шкоди.

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про амністію» амністія не звільняє від обов`язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.

Тобто, звільнення відповідача від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію» не є реабілітуючою обставиною і не звільняє від обов`язку відшкодувати заподіяну позивачу шкоду в повному обсязі.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, досліджуючи складові цивільно-правової деліктної відповідальностіОСОБА_1 , виходив з того, що вимоги про стягнення з останнього заподіяної ПАТ «Брокбізнесбанк» шкоди в розмірі 7 427 687 грн 06 коп. не знайшли свого підтвердження належними доказами, а тому є недоведеними.

ПАТ «Брокбізнесбанк», звертаючись до суду з цим позовом, посилалось на те, що зі змісту постанови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2012 року вбачається, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 позивачу завдано шкоду в розмірі 7 427 687 грн 06 коп.

Оцінюючи вищевказану постанову, на яку ПАТ «Брокбізнесбанк» посилалось як на підставу задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що вона містить лише кваліфікацію дій ОСОБА_1 без визначення розміру завданої шкоди.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, ПАТ «Брокбізнесбанк» вказувало, що зміст постанови містить відомості про те, що ОСОБА_1 сприяв підробці та складанню неправдивих документів з метою оформлення 654 кредитних договорів, внаслідок чого в подальшому неправомірно отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 7 427 687 грн 06 коп., які є встановленим розміром завданої майнової шкоди, що залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.

З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду позбавлена процесуальної можливості встановлювати дійсні обставини справи та надавати оцінку постанові Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2012 року, яка на думку позивача, містить відомості про розмір завданої ОСОБА_1 завданої ПАТ «Брокбізнесбанк» майнової шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не здійснили належного правосуддя, в оскаржуваних судових рішеннях не виклали в достатній мірі мотиви, на яких вони базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»), що є підставою для скасування рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року та постанови Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2018 року і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді : В. С. Жданова

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов