Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 760/8251/17-ц

провадження № 61-40294св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке у подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва, у складі судді Шереметьєвої Л. А.,

від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,

від 07 червня 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором, укладеним між банком та відповідачем 01 березня 2011 року у вигляді встановлення ліміту на платіжну картку, посилаючись на те, що відповідач не виконує належним чином свої зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 68 805,06 грн. Позивач вказував, що відповідач надав свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складають договір, що підтверджується підписом відповідача.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованості, яка станом на 28 лютого

2017 року становить 68 805,06 грн та складається з: заборгованості по тілу кредиту - 14 888,06 грн; заборгованості по відсотках за користування кредитом - 47 864, 38 грн, заборгованості за пенею та комісією - 2 300 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 3 252,62 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва

від 10 жовтня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 68 805,06 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином свої зобов`язання за договором не виконав, а тому з нього на користь банку підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту, відсоткам, пені, комісії, а також штрафи у фіксованому та відсотковому розмірі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року скасовано у частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та судового збору. Визначено розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», у сумі 66 505,06 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчать про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції було безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача суму судового збору, оскільки відповідач ОСОБА_1 є інвалідом першої групи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не дослідив всіх обставин справи, не врахував, що протиправність дій банку щодо розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили у справі

№ 760/9615/16-ц. Також заявник вказав, що суд першої інстанції безпідставно залишив без задоволення його заяву про перегляд заочного рішення, не врахував причини, з яких відповідач не міг прибути у судове засідання, та позбавив його права подати заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Заявник зазначає, що розрахунок заборгованості надано банком не з моменту укладання договору, а з 29 квітня 2013 року, при цьому наполягав, що він не здійснював будь-яких платежів на користь банку, тому суди дійшли неправильного висновку про переривання перебігу позовної давності. Позивач обґрунтовував позов виключно заявою-анкетою від 01 березня 2011 року, в якій не вказано ні про намір отримувати кредит, ні його розмір, ні розмір відсотків за користування кредитним коштами.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року витребувано із Солом`янського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів Головного територіального управління юстиції у місті Києві та з Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори інформацію щодо ОСОБА_1

Дев`ята Київська державна нотаріальна контора повідомила, що згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру № 59770400 від 11 березня 2020 року після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа не заводилась.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 березня 2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, який складається з анкети-заяви, Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів банку, відповідно до яких відповідач отримав кредит в розмірі 16 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості відповідача за договором від 01 березня 2011 року станом на 28 лютого 2017 року становить 68 805,06 грн та складається із: заборгованості по тілу кредиту -

14 888,06 грн, заборгованості по відсотках за користування кредитом -

47 864, 38 грн, заборгованості за пенею та комісією - 2 300 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 3 252,62 грн.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 01 березня 2011 року процентна ставка за кредитом не зазначена.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання по сплаті коштів та не визначено розмір неустойки.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 547 ЦК України).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник), стягнути, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів та пені, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 березня 2011 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов) та інші умови.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи 01 березня

2011 року анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (01 березня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11 травня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов та правила надання банківських послуг у редакціях, що найбільш сприятливі для інтересів фінансової установи, аніж для споживача.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретний зміст запропонованих відповідачу Умов та Правил надання банківських послуг, відсутності у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що була встановлена на час укладення із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують цих обставин.

Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України, 2004 року, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у частині шостій статті 81 чинної редакції ЦПК України.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки вони не підписані та не визнавались позичальником, а також з урахуванням того, що ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01 березня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні з ОСОБА_1 кредитного договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а сторонами було дотримано форми кредитного договору у частині визначення розміру процентів й неустойки.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій зробили суперечливий, та такий, що ґрунтується на припущеннях висновок про наявність правових підстав для стягнення на користь банку заборгованості за відсотками, неустойкою та комісією, як таких, що передбачені договором.

Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 01 березня 2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти повернуті не були, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 14 888,06 грн, оскільки банк має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника до виконання обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміни рішень судів попередніх інстанцій у частині розміру заборгованості, стягнутої з ОСОБА_1 на користь

АТ КБ «ПриватБанк», визначивши її у розмірі 14 888,06 грн.

Керуючись статтями 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня

2018 року змінити у частині визначення загального розміру заборгованості за кредитним договором від 01 березня 2011 року, який підлягав стягненню з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», визначивши розмір заборгованості у сумі 14 888 (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн 06 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович