Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 761/11214/19

провадження № 61-3376св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України»,

третя особа - генеральний директор Державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» Березовська Людмила Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суд від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України», третя особа - Генеральний директор Державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» Березовська Людмила Володимирівна, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому посилалась на те, що вона працювала у відповідача на посаді редактора І категорії відділу новин редакції інформаційного мовлення з березня 2017 року.

В лютому 2019 року відповідач звільнив її з займаної посади на підставі пункту третього статті 40 КЗпП України. На думку позивача звільнення її з роботи було незаконним, оскільки вона сумлінно виконувала свої посадові обов`язки, при цьому роботодавцем були створені такі умови, що вона позбавлена була можливості виконувати їх своєчасно та якісно, у зв`язку з відключенням її робочого комп`ютера від відповідного програмного забезпечення. Також систематичний характер порушення трудового законодавства зі сторони відповідача полягав у безпідставному відрахуванню з її заробітної плати щомісячної премії, в травні, червні 2018 року.

На підставі викладеного, позивач просила поновити її на роботі на посаді редакторі І категорії відділу новин редакції інформаційного мовлення відповідача з 21 лютого 2019 року; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 лютого 2019 року по час поновлення на роботі; допустити негайне виконання рішення суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року позов залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходили з того, що звільнення позивача з роботи відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, а тому відсутні правові підстави для задоволення її вимог про поновлення на роботі на посаді редактора І категорії відділу новин редакції інформаційного мовлення відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суд від 22 січня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі заявник вказує, що всупереч вимог статті 29 КЗпП України власник (відповідач) при прийомі на роботу примусив її поставити свій підпис про те, що вона була ознайомлена зі своїми правами та обов`язками та їй роз`яснено про умови праці, ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором. Однак в дійсності при прийому на роботу позивача з її правами та обов`язками ознайомлено не було, їй не було роз`яснено умов праці, не ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором, тощо. З метою доведення цього факту позивачем було заявлено клопотання про виклик свідків, проте у задоволенні його судом було протиправно відмовлено.

ОСОБА_1 вказує, що наказ роботодавця від 08 лютого 2019 року № 37 «Про визначення робочого місця позивача» є неправомірним, адже переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. В даному випадку будь-які мотиви для переведення її на інше робоче місце, обумовлені інтересами виробництва були відсутні. Про зміну режиму роботи за два місяці до видання цього наказу її ніхто не повідомляв, жодних доказів цього не надано, судами також не було з`ясовано питання зміни графіку роботи позивача.

Доводом касаційної скарги є також те, що апеляційним судом було надіслано на адресу заявника повістку-повідомлення, яка не зобов`язує її бути присутньою при судовому розгляді, що дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції не був зацікавлений у присутності позивача та її представника у судовому засіданні чим порушила її права давати пояснення особисто. Проте апеляційний суд зазначав, що у зв`язку із неявкою позивача у судове засідання суд позбавлений можливості уточнити у неї обставини та перевірити доводи апеляційної скарги з приводу виконання редакційних завдань.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року від Державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» (далі - ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України») до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в яких представник відповідача просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на її необґрунтованість, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до наказу відповідача від 06 березня 2017 року № 140-к/тр, ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду редактора І категорії відділу новин редакції інформаційного мовлення ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України» з 07 березня 2017 року.

23 серпня 2018 року відповідачем було видано наказ № 32, відповідно до якого позивачу було оголошено догану за невиконання редакційного завдання поставленого безпосереднім керівником, а саме 25 липня 2018 року завідувачем редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 підготовлено та подано заступнику генерального директора з інформаційної політики - шеф-редактору ОСОБА_3 доповідну записку про факт відмови виконання редакційного завдання позивачем, як працівником.

На підставі цієї доповідної записки заступником генерального директора з інформаційної політики - шеф-редактором ОСОБА_3 подано на ім`я третьої особи службову записку від 26 липня 2018 року у якій вона просила вжити невідкладних заходів до позивача.

У зв`язку з цим та з метою перевірки фактів, викладених у зазначеній вище службовій записці та доповідній записці, наказом відповідача від 27 липня 2018 року № 30, проведено службове розслідування з перевірки вищевказаного факту. В ході проведеного службового розслідування комісія встановила, що відповідно до основних завдань та обов`язків Посадової інструкції, 25 липня 2018 року, позивачу від старшого випускового редактора тижня відділу новин редакції інформаційного мовлення ОСОБА_4 та завідувача редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 поставлено усне редакційне завдання - виокремити фактажну новину і підготувати конкретне інформаційне повідомлення про проведення засідання тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України у м. Мінську.

Позивач підготувала інформаційне повідомлення та передала його для узгодження випусковому редактору тижня відділу новин редакції інформаційного мовлення ОСОБА_5 для підготовки та видачі в ефір у випуску новин о 17:00 год. Після перегляду підготовленого інформаційного повідомлення, завідувачем редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 , останньою була висунута вимога доопрацювати зазначене інформаційне повідомлення, однак позивач відмовилася його доопрацьовувати, мотивуючи це тим, що редакційні завдання завідувачем редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 ставляться не професійно, робота її є неефективною, а ставлення до позивача упереджене.

Того ж дня, під час підготовки матеріалів до ефіру у випуск новин о 19:00 год., позивачу було поставлено усне редакційне завдання - підготувати матеріал для відео включення кореспондента І категорії відділу новин ОСОБА_6 з м. Мінська про результати засідання тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України, а саме скласти коротке повідомлення, прослухати переданий через мережу Інтернет з м. Мінська коментар спецпредставника ОБСЄ в тристоронній контактній групі по ситуації на сході України ОСОБА_7 , та виокремити з нього потрібні для ефіру короткі частини.

Позивач, прослухавши переданий кореспондентом матеріал, виявила, що він задовгий (більше 1 хвилини), але вирішила його не скорочувати, а видати в ефір таким, як є.

Завідувач редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 заперечила щодо видачі в ефір такого повідомлення та поставила завдання скоротити його до 30-45 секунд згідно із стандартами, однак позивач відмовилася виконувати поставлене завдання, мотивуючи це наявністю у неї на виконанні великої кількості завдань, хоча з пояснювальної записки безпосереднього керівника - завідувача редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 , вбачається, що позивач в той час мала лише одне єдине, саме це, завдання. На виконання статей 147 149 КЗпП України, у своїй пояснювальній записці позивачка також не повідомляла, що була завантажена іншими редакційними завданнями.

Після відмови ОСОБА_1 виконувати завдання, старший випусковий редактор тижня відділу новин редакції інформаційного мовлення ОСОБА_4 , переробила матеріал, та змонтувала коментар.

За результатами проведеного службового розслідування комісія дійшла висновку, що позивач, відмовившись виконувати редакційне завдання, порушила п. 3.6. Посадової інструкції редактора І категорії редакції інформаційного мовлення, затвердженої 30 грудня 2016 року, а саме: «виконання в процесі роботи усних або письмових вказівок безпосереднього керівника».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у цивільній справі № 761/44156/18 від 14 червня 2019 року залишено без задоволення позов ОСОБА_1 про оскарження зазначеного наказу відповідача від 23 серпня 2018 року № 32.

04 лютого 2019 року наказом відповідача за № 14 позивачу було оголошено догану за невиконання редакційного завдання, поставленого безпосереднім керівником.

Зазначений наказ було винесено відповідачем, на підставі висновків комісії, створеної наказом відповідача від 14 грудня 2018 року № 68, для перевірки фактів викладених у доповідній записці завідувача редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 від 12 грудня 2018 року, щодо не виконання позивачем письмового редакційного завдання, поставленого завідувачем редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 11 грудня 2018 року о 17:12 год., викладені у акті службового розслідування від 04 лютого 2019 року комісією було встановлено, що 11 грудня 2018 року о 17:12 год. завідувачем редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 в межах повноважень, визначених її посадовою інструкцією, поставлено письмові редакційні завдання всій випусковій групі, а саме: старшому випусковому редактору тижня відділу новин редакції інформаційного мовлення ОСОБА_4 , випусковому редактору відділу новин редакції інформаційного мовлення ОСОБА_8 та позивачу.

Зазначені редакційні завдання були передані для виконання вищевказаним працівникам через начальника відділу організаційного забезпечення ОСОБА_9 .

Про отримання редакційних завдань вищевказані працівники поставили особистий підпис на другому примірнику редакційного завдання.

Отримавши редакційне завдання, позивач підготувала та передала завідувачу редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 «редакційне завдання» у якому зазначила: «Прошу Вас ставити редакційні завдання більш коректно. Зокрема - конкретизувати - кому саме дзвонити з МЗС та надати контакти відповідної особи. Також прошу надати посилання на відео, яке я маю змонтувати. Адже давати відеоряд з архіву дітей та писати про вже зниклих суперечить журналістським стандартам та етиці».

Завідувач редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 підготувала та передала уточнене редакційне завдання.

Однак, у визначений в редакційному завданні термін, позивач завдання не виконала, текстову частину матеріалу не написала, відео - не змонтувала, звіт - не подала, лише на примірнику уточненого редакційного завдання власноруч написала: «завдання виконала в межах своєї компетенції 18:24 також дзвонила в МЗС - слухавку не беруть» та поставила особистий підпис.

У зв`язку з цим, завідувачем редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 12 грудня 2018 року було подано на ім`я генерального директора відповідача доповідну записку про факт невиконання редакційного завдання позивачем та вжиття відповідних заходів реагування.

У своїй пояснювальній записці завідувач редакції інформаційного мовлення ОСОБА_2 , стверджує, що жодних документів про виконання редакційного завдання, поставленого 11 грудня 2018 року о 17:12 год. від позивача у визначений в ньому термін вона не отримувала. Крім цього зазначила, що матеріал у ефір у випуску новин 19:00 год. так, і не вийшов.

Разом з цим, начальник відділу організаційного забезпечення ОСОБА_9 у своїй пояснювальній записці підтвердила, що жодних письмових документів про виконання вищевказаного редакційного завдання позивач у зазначений в ньому термін, їй не надавала.

На пропозицію голови комісії надати письмові пояснення по зазначеному вище факту, позивач відмовилася надавати будь-які усні чи письмові пояснення, про що комісією складено акт.

Судами встановлено, що 04 лютого 2019 року відповідачем були винесені накази №№ 15, 16, якими до позивачки застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді догани. Зазначені накази були винесені відповідачем на підставі висновків комісій, створених наказами відповідача від 04 січня 2019 року № 2 та від 08 січня 2019 року № 3, наведених у відповідних актах службового розслідування за вчинення аналогічних за своїм змістом дисциплінарних проступків у вигляді невиконання поставлених редакційних завдань безпосереднім керівником.

Судами також встановлено, що внаслідок не виконання позивачем обов`язків, покладених на неї трудовим договором за результатами якого, відповідачем було звільнено позивача з роботи, був факт відмови позивачки виконувати наказ відповідача від 08 лютого 2019р. № 37-к/тр «Про визначення робочого місця редактору І категорії відділу новин ОСОБА_1 », з яким позивач була ознайомлена. Також позивач відмовилась надати письмові пояснення, з зазначенням причин, з яких нею, як працівником не виконується зазначений наказ відповідача, як роботодавця.

21 лютого 2019 року відповідачем було видано наказ № 46-к/тр, відповідно до якого позивача було звільнено 22 лютого 2019 року за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за пунктом третім статті 40 КЗпП України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зокрема систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з часиною першою статті 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.

Звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.

У справах про поновлення на роботі особи, звільненої за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Згідно роз`яснень, які містяться у в пунктах 22 і 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладних на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, що підтверджено наказами роботодавця про застосування дисциплінарних стягнень.

Так місцевий суд, проаналізувавши наявні у справі докази встановив, що позивачем було вчинено декілька дисциплінарних проступків, за які її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Позивач оскаржила лише один наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме від 23 серпня № 32. Інші накази про оголошення доган від 04 лютого 2019 року № 14, № 15 та № 16, позивач не оскаржувала. Також нею не оскаржувався наказ від 08 лютого 2019 року про визначення робочого місця, однак при цьому цей наказ нею не виконувався. Таким чином суд вважав, що матеріалами справи доведено, що позивач систематично не виконувала посадові обов`язки, а тому до неї правомірно було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи.

Отже, судами встановлено, що до працівника ОСОБА_1 раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення, що є підставою для розірвання власником або уповноваженим ним органом строкового трудового договору до закінчення строку його чинності.

Вищенаведеним спростовується довід касаційної скарги про те, що наказ роботодавця від 08 лютого 2019 року № 37 стосовно визначення робочого місця позивача є неправомірним, адже як правильно зазначив суд першої інстанції позивачем він не оскаржувався, однак при цьому цей наказ нею не виконувався.

Одночасно колегія суддів зазначає, що підставою для звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП систематичне порушення трудової дисципліни, «систематичним невиконанням» слід розуміти неодноразове (тобто два і більше разів) здійснення цих вчинків.

Враховуючи встановлені обставини справи, судами попередніх інстанцій зроблено правильний та обґрунтований висновок про те, ОСОБА_1 допустила порушення трудової дисципліни після винесення їй повторної протягом короткого періоду часу догани, що свідчить про систематичність порушення трудової дисципліни, тому роботодавцем після неодноразового притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності об`єктивно та правомірно прийнято рішення про звільнення останньої із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги про те, що всупереч вимог статті 29 КЗпП України власник (відповідач) при прийомі на роботу примусив позивача поставити свій підпис про те, що вона була ознайомлена зі своїми правами та обов`язками та їй роз`яснено про умови праці, ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором не заслуговують на увагу з огляду на те, що як правильно вказували суди попередніх інстанцій ці обставини підтверджуються підписом позивача на заяві про прийняття на роботу про ознайомлення з названими документами.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом було надіслано на адресу заявника повістку-повідомлення, яка не зобов`язує її бути присутньою при судовому розгляді, що дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції не був зацікавлений у присутності позивача та її представника у судовому засіданні чим порушила її права давати пояснення особисто не заслуговують на увагу з таких підстав.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19 ЦПК України).

Порядок призначення справи до розгляду в суді апеляційної інстанції визначено статтею 366 ЦК України, відповідно до абзацу другого частини першої якої про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

Повідомлення учасників справи про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 128-130 ЦПК України.

Суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша-четверта статті 128 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

З матеріалів справи вбачається, що 18 грудня 2019 року апеляційними судом на адресу ОСОБА_1 було надіслано «судову повістку-повідомлення», в якій було зазначено, що розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 відбудеться 22 січня 2020 року. Вказана «судова повістка-повідомлення» були отримані позивачем та її представником 20 грудня 2019 року.

Таким чином, колегія судів доходить висновку, що судом апеляційної інстанції було виконано свій обов`язок щодо сповіщення позивача та її представника про час та місце розгляду справи, а тому означений довід касаційної скарги не заслуговує на увагу.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суд від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська