Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 761/13667/21

провадження № 61-12042св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська міська рада, Київська міська державна адміністрації в особі державного реєстратора Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Осаулова А. А. від 08 червня

2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В, Ящук Т. І., від 07 листопада 2022 року, і виходив із наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації в особі державного реєстратора Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, -

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва», про скасування рішень, державної реєстрації прав.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , а також співвласником допоміжних приміщень цього будинку, у тому числі підвалів. 16 березня 2021 року до одного з підвалів будинку зайшли сторонні особи та повідомили, що вони є новими його власниками. У подальшому від третьої особи вона отримала інформацію, що приміщення підвалу площею 330,1 кв. м перебуває в стадії приватизації.

З інформації на сайті Prozorro вона дізналася, що підвальне приміщення під виглядом нежитлового приміщення виставлено для приватизації у 2019 році, а її представник отримав витяг з реєстру, з якого слідує, що допоміжне підвальне приміщення зареєстровано під виглядом нежитлового у комунальну власність. Підставою для державної реєстрації зазначено рішення Київської міської ради № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02 грудня 2010 року».

Позивачка зазначала, що в оголошенні на сайті «Державніторги. Онлайн» зазначено, що приміщення розміщуються у підвальному поверсі будинку. Приміщення виставлені на приватизацію за такими кодами: CAV-PS:04212000-7 - Будівля складу, ангару тощо та їх частин; ДК 018:2000:125 - Будівлі промисловості та склади. Однак підвал будинку не являється такими приміщеннями.

Приватизація здійснюється на підставі рішення Київської міської ради від 14 травня 2019 року № 532/7188 «Про затвердження переліку об`єктів комунального майна територіальної громади м. Києва, що підлягають приватизації».

Вважає, що рішення про включення будинку до об`єктів комунальної власності та подальшу приватизацію підвалу є незаконними та підлягають скасуванню.

Незаконність рішення від 02 грудня 2010 року про включення окремого житлового багатоквартирного будинку до складу комунального майна встановлена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва

від 01 серпня 2014 року у справі № 826/10086/14.

Звертала увагу, що нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку так само як і житловий будинок в цілому не можуть бути об`єктами малої приватизації. Не можуть слугувати об`єктами приватизації і допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, оскільки вони перебувають у спільній власності мешканців будинку. Спірне приміщення є підвалом, воно призначене для обслуговування будинку та його комунікацій, а відтак є допоміжним приміщенням.

Із урахуванням зазначеного, позивачка просила скасувати як незаконне рішення Київської міської ради № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02 грудня 2010 року в частині включення до об`єктів комунальної власності м. Києва житлового будинку за адресою: вул. Терещенківська, 13, м. Київ ; скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 1-3 групи приміщень № 104, літ «А» загальною площею 320,1 кв. м, проведену 29 березня 2017 року державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА); скасувати як незаконне рішення Київської міської ради від 14 травня 2019 року № 532/7188 «Про затвердження переліку об`єктів комунального майна територіальної громади м. Києва, що підлягають приватизації» в частині включення вищевказаного нежитлового приміщення в житловому будинку № 13 по вул. Терещенківська в м. Києві .

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня

2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано доказів, що органом місцевого самоврядування та державним реєстратором порушено вимоги закону. Суд також виходив з того, що позовні вимоги виходять за межі позовної давності, про застосування якої відповідачем подано заяву.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2022 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації в особі державного реєстратора Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, -

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва», про скасування рішень, державної реєстрації прав закрито.

Роз`яснено позивачці, що розгляд спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щопозов заявлено фізичною особою, як співвласником допоміжних приміщень будинку, і такий спір не є приватноправовим. Позивачка не має документів, що посвідчують її право власності на спірне приміщення, та лише за наслідками розгляду спору може бути з`ясовано чи є спірне приміщення нежитловим чи допоміжним, і в залежності від цього чи є оскаржувані рішення законними, чи вони є такими, що порушують права позивачки. Про відсутність приватноправових відносин між сторонами свідчить також та обставина, що будинок є багатоквартирним, проте інші власники квартир не є співпозивачами у цій справі. Розгляд справи у порядку цивільного судочинства може призвести до того, що незважаючи на ухвалення судом рішення по суті спору та набрання ним законної сили, інші власники квартир звернуться з такими ж вимогами.

Також апеляційний суд вказав, що у цій справі підлягає вирішенню питання законності рішення Київської міської ради № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02 грудня 2010 року та рішення Київської міської ради від 14 травня

2019 року № 532/7188 «Про затвердження переліку об`єктів комунального майна територіальної громади м. Києва, що підлягають приватизації» в частині включення нежитлового приміщення в житловому будинку № 13 по вул. Терещенківській в цілому, а не лише в тій частині, що стосується прав та інтересів позивачки. Скасування цих рішень матиме вплив на права та інтереси інших власників квартир у цьому будинку. До того ж рішення Київської міської ради № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02 грудня 2010 року вже було предметом оскарження в адміністративному суді.

Узагальнені доводи касаційної скарги

24 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня

2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада

2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 461/889/19-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц та постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 15 вересня 2019 року у справі № 904/5047/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 15 вересня 2020 року у справі №904/5047/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 761/15741/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), тане дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження. Звертає увагу, що між сторонами у справі існує спір про право, тобто приватноправовий спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на характер спору, суб`єктний склад правовідносин, предмет і підстави заявлених позовних вимог, цей спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, як приватноправовий.

Заявник зазначає, що ОСОБА_1 , як власник квартири у багатоквартирному будинку, є співвласником усіх допоміжних приміщень будинку, у тому числі і підвалів. Вся технічна документація зберігається саме у балансоутримувача, натомість позивачка, як власник квартири не має її у своєму розпорядженні. Матеріали справи не містять доказів існування в житловому будинку окремих нежитлових приміщень, які не належать до житлового фонду. Висновок апеляційного суду про те, що спірне приміщення не є допоміжним, вважає безпідставним, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що це приміщення будувалося як окреме нежитлове приміщення у складі будинку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/13667/21.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року справу № 761/13667/21 призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірхою І. С. 04 грудня 2004 року № 1846.

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення.

У додатку № 10 до вказаного рішення зазначено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі, серед яких є будинок

№ 13 по вул. Терещенківській (загальна проща 10 147, 00 кв. м, нежилих приміщень 241, 00 кв. м).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна 29 березня 2017 року державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проведено державну реєстрацію комунальної власності на нежилі приміщення № 1-3 групи приміщень № 104 в літ «А» загальною площею

330, 1 кв. м за адресою: вул. Терещенківська, 13, м. Київ . Підставою для реєстрації зазначено рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», лист комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» № 13 від 29 березня 2017 року, лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву № 30-08/3338 від 23 березня 2017 року.

14 травня 2019 року рішенням Київської міської ради № 532/7188 «Про затвердження переліку об`єктів комунального майна територіальної громади м. Києва, що підлягають приватизації», серед іншого, затверджено перелік об`єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності територіального громади м. Києва та підлягають приватизації згідно з додатком до цього рішення.

У додатку до рішення Київської міської ради від 14 травня 2019 року

№ 532/7188 «Перелік об`єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності територіального громади м. Києва та підлягають приватизації» зазначено нежиле приміщення (літ. «А») за адресою: вул. Терещенківська, 13, м. Київ , площею 330, 1 кв. м.

У матеріалах справи міститься копія постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2014 (справа № 826/10086/14), залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року, якою визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02 грудня 2010 року в частині включення до переліку об`єктів комунальної власності міста Києва будинку № 3 по вул. Кадетський Гай у м. Києві .

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, апеляційний суд виходив із того, що позов у цій справі заявлено фізичною особою, як співвласником допоміжних приміщень будинку, а тому такий спір не є приватноправовим. Позивачка не надала документів, які посвідчують її право власності на спірне приміщення, тому це позбавило апеляційний суд можливості встановити чи є спірне приміщення нежитловим чи допоміжним, і в залежності від цього чи є оскаржувані рішення законними, і чи порушують вони права позивачки.

З такими висновками апеляційного погодитися не можна, виходячи із наступного.

До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Законодавчо визначено, що правовою формою діяльності органів місцевого самоврядування є видання ними нормативно-правових актів та правових актів індивідуальної дії.

У частинах третій, п`ятій статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У справі, що розглядається, позивачка просила скасувати як незаконне рішення Київської міської ради № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02 грудня 2010 року в частині включення до об`єктів комунальної власності м. Києва житлового будинку за адресою: вул. Терещенківська, 13, м. Київ ; скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 1-3 групи приміщень № 104, літ «А» загальною площею 320,1 кв. м, проведену 29 березня 2017 року державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА); скасувати як незаконне рішення Київської міської ради від 14 травня

2019 року № 532/7188 «Про затвердження переліку об`єктів комунального майна територіальної громади м. Києва, що підлягають приватизації» в частині включення до об`єктів малої приватизації вищевказаного нежитлового приміщення в житловому будинку № 13 по вул. Терещенківська в м. Києві .

Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункти 2, 3 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

У частині другій статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і та інше) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 18 липня 2018 року

у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року

у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Визначальним для правильного вирішення даного спору є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень (постанова Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справа № 904/5047/18).

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень указаних норм права суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У справі, що розглядається, оспорюється рішення Київської міської ради, яким вирішувалося питання включення до об`єктів комунальної власності м. Києва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 у якому є позивачка, а отже і співвласником допоміжних приміщень цього будинку, у тому числі підвалів. На підставі рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», від 14 травня 2019 року № 532/7188 «Про затвердження переліку об`єктів комунального майна територіальної громади м. Києва, що підлягають приватизації» проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 1-3 групи приміщень № 104, літ «А» загальною площею 320,1 кв. м, внаслідок чого, на думку позивачки, порушено її право як співвласника спільного майна (допоміжного приміщення) багатоквартирного будинку.

Отже, між сторонами у справі існує спір про право власності на нерухоме майно, тобто приватноправовий спір, який підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

З огляду на характер спору, суб`єктний склад правовідносин, предмет і підстави заявлених вимог, цей спір має вирішуватися за правилами ЦПК Українияк приватноправовий.

Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, на який зокрема послався заявник у апеляційній та касаційній скаргах.

Закриваючи провадження у справі з підстав визначених у пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України, апеляційний суд дійшов неправильного висновку, що спір не є приватноправовим і не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд фактично самоусунувся від вирішення спору по суті заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, не з`ясував призначення спірного приміщення та не встановив правового режиму приміщень в структурі житлового будинку, а також не вирішив питання щодо позовної давності.

Отже, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження на підставі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, при цьому не враховувано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених правових позиціях Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну оцінку всім вищевикладеним обставинам та застосувати норми права у відповідності до висновків суду касаційної інстанції.

Витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу за результатами вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович