Постанова
Іменем України
11 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 761/15576/18
провадження № 61-10312 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Гулька Б. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Служба безпеки України, товариство
з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), Національна поліція України, товариство
з обмеженою відповідальністю «Український тиждень», Міністерство
з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, Міністерство внутрішніх справ України,
третя особа - «Радіо Свобода» в особі представництва «RFE/RL, Inc.»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду
від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Немировської О. В.,
Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було змінено та уточнено, до ОСОБА_2 , Служби безпеки України (далі - СБУ), товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) (далі - ТОВ «МК ТРК» (ICТV)), Національної поліції України (далі - НПУ), товариства з обмеженою відповідальністю «Український тиждень» (далі - ТОВ «Український тиждень»), Міністерства
з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (теперішня назва - Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, далі - Мінреінтеграції), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), третя особа - «Радіо Свобода» в особі представництва «RFE/RL, Inc.», в якому просила визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до честі, гідності
та ділової репутації інформацію, поширену:
- ОСОБА_2 , СБУ: «акція виглядає підозріло і її підтримують такі особистості, як ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , яких пов`язують
з ОСОБА_5 , ... всі ці три жінки «проходять за даними СБУ».
Ми уважно за ними спостерігаємо. Дійсно, ця жінка, ОСОБА_1 , про яку ви спочатку говорили, брала участь у різних акціях проти цілісності України,
в тому числі і в Одесі. Вважаю ОСОБА_1 провокатором і особисто бачив
її на мітингу ОСОБА_7 »;
- ОСОБА_2 , СБУ: «На видео, которое обнародовали в ЛНР, фигурирует одна одиозная личность, которая, судя по всему, и была той самой украинской волонтеркой, о которой шла речь. Вот тут на скриншоте с видео в коричневом платке - ОСОБА_8 - председатель так называемого Союза солдатских матерей. В СМИ ее прозвали "плакальщицей ОСОБА_10 ". Началось все с того, что в 2015 г. ОСОБА_1 засветилась вместе с главарем ДНР ОСОБА_10 в районе Донецкого аэропорта. Затем она нахваливала ОСОБА_10 и делилась впечатлениями, как их хорошо приняли в Донецке»(мовою оригіналу);
- TOB «МК ТРК» (ICTV), НПУ: «Подається все під таким соусом, що люди,
які дійсно, емоції там.., реально справжні. Вони плачуть там, кричать, дуже тонко, в тему цю входять... це все якійсь фарс!»; «Я цю жіночку бачив в дуже багатьох сюжетах... і не тільки в сюжетах я її ще і в живу бачив... це дуже реалістична акторська гра»;
- ТОВ «МК ТРК» (ICTV): «Щоб внести розбрат у сім`ї військовослужбовців російська пропаганда активно задіює актрис так званих солдатських матерів»; Яскравим прикладом фейкових матерів є ОСОБА_1»; «Жінка часто виступає під Адміністрацією Президента України, виголошує пристрасні промови про бідних хлопчаків в окопах та збирає пожертви
на Українську армію»; « Насправді ніякого сина в АТО ОСОБА_1 не має! » «Більше того, жінка весь цей час товаришувала із ватажком терористів - ОСОБА_10!»; «Щоб утертись в довіру до родин військових фейкова патріотка ОСОБА_1 не гребує підбуренням навіть справжніх матерів полонених. У грудні 2015 року вона збирає групу матерів полонених і їде
з ними на окуповану територію до терориста ОСОБА_10 . Жінки думають, що їдуть визволяти своїх дітей з полону терористів, і тому хапаються
за найменшу можливість. Насправді ж, їх використовують як декорацію, змушуючи слухати покірно усе, що бойовики кажуть на камеру»;
- ТОВ «МК ТРК» (ICTV), МВС України - неправдиву інформацію щодо очолення нею шахрайської організації і щодо віднесення громадської організації «Союз матерів «Захист» до шахрайських організацій
із виключенням з Вікіпедії та інших ресурсів;
- ТОВ «Український тиждень»: «...мошенницу
ОСОБА_12 , которая работает на ОСОБА_16 и ездит на окупированую територию встречаться с другой такой мошенницей - ОСОБА_19
из Днепра»; «... в статье «Как мошенницы и боевики ДНР используют солдатских матерей» еще в декабре 2015 года.»; «В 2015 году ОСОБА_1 приезжала в Донецк, где снималась в пропогандистких сюжетах боевиков ДНР и обвиняла военнослужащих ВСУ в обстреле мирных жителей»; « ОСОБА_1 вместе с ОСОБА_19 записывала ролик, в котором называла боевиков ОСОБА_10 «ребятами, которые защищают Донецкую область» (мовою оригіналу);
- Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України: «...A у неї була така помічниця - мадам ОСОБА_1 . Ну, це та наволочь, що весь час переодягалась в камуфляж, розповідаючи, що вона - «солдатская мать». Та сволочь, что с ОСОБА_10 вошкалась. Та мразь, что «требовала» вивести ЗСУ с Донбасса... Короче, падаль многоликая! От, сьогодні «ахметовские миротворцы» організували черговий сходняк «ми за мир» з престарілою аудиторією та невеличкими гонорарами учасникам. Все пройшло чудово: і справжні ветерани, і справжні матері і дружини прийшли... А серед «пєтушиць» на третьому рядку
і засідала та сама мерзота - мадам ОСОБА_1!».
Просила зобов`язати відповідачів у триденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену інформацію
у спосіб, найбільш близький до поширення, шляхом оголошення на прес-конференції за участю представників засобів масової інформації
(далі - ЗМІ), які опублікували дану недостовірну інформацію, та заборонити поширення інформації, якою порушуються її особисті немайнові права.
Позивач просила спростувати: інформацію, поширену ОСОБА_2
та СБУ, в окремому інтерв`ю в програмі «Радіо Свобода»
і на прес-конференції у приміщенні СБУ перед указаними ЗМІ; інформацію, поширену ТОВ «МК ТРК» (ICTV), у приміщенні телеканалу ICTV з наступною публікацією цього інтерв`ю в ЗМІ; інформацію, поширену ТОВ «Український тиждень» у інтерв`ю журналіста ОСОБА_13 з наступною публікацією у найближчому випуску друкованого ЗМІ або опублікувати
за власною ініціативою, а також шляхом розміщення ОСОБА_20 спростування на своїй сторінці власного блогу; інформацію, поширену Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України на прес-конференції перед ЗМІ в приміщенні Міністерства.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідачами було розповсюджено про неї негативну інформацію, зокрема, ОСОБА_2 , який, обіймаючи посаду радника голови СБУ, під час спілкування
з журналістами 09 серпня 2016 року на питання журналістів «Радіо Свобода» з приводу інформації щодо процесу звільнення полонених поширив інформацію про неї у негативному ракурсі і вона набула широкого розголосу. Це інтерв`ю читали її знайомі, родичі, колеги по роботі, сусіди. Після цього її почали називати «сепаратисткою», що погіршило її стосунки
з людьми, негативно вплинуло на її спосіб життя.
У телепрограмі «Секретний фронт», ефір від 29 березня 2017 року
(та повтори ефіру від 05 листопада 2017 року, від 06 листопада 2017 року, телеканал «ICTV») під час спілкування з журналістами оприлюднено вищезазначену інформацію. У цій програмі повідомлено, що організація,
яку вона очолює, є нібито шахрайською і МВС України розповсюдив про це інформацію в ЗМІ, про що демонструються кадри скріншотів з Вікіпедії
та невідомого видання. У коментарях цієї програми оприлюднено інтерв`ю
з лейтенантом поліції ОСОБА_14 , який в порушення статей 7, 8, 10, 18, 23, 25 Закону України «Про Національну поліцію», перебуваючи
при виконанні обов`язків, прокоментував відеоряд з неправдивою інформацією про неї наступним чином: «Подається все під таким соусом,
що люди, які дійсно, емоції там.., реально справжні. Вони плачуть там, кричать, дуже тонко, в тему цю входять...це все якійсь фарс!»; «Я цю жіночку бачив дуже багатьох сюжетах... і не тільки в сюжетах я її ще і в живу бачив... це дуже реалістична акторська гра».
Зазначала, що відповідачами розповсюджено про неї та очолювану нею організацію неправдиву, негативну інформацію, що зумовило негативні наслідки як у повсякденному житті, так і у її діяльності, як громадського діяча.
При цьому телеканал «ICTV» має численну аудиторію й впливає таким чином на формування думки великої кількості населення. Поширена вищевказана негативна та недостовірна інформація принижує соціальну думку щодо її громадської та професійної діяльності, тому порушує право на повагу до її честі та ділової репутації.
Зазначала, що після таких інтерв`ю журналіст ТОВ «Український тиждень»
і блогер - ОСОБА_15 , поширив указану інформацію на своїй сторінці у мережі «Фейсбук». Указані вислови було опубліковано у низці друкованих
та електронних видань, наприклад в «Обозреватель», а журналом «Український тиждень» спростовані не були. Вся ця інформація
є неправдивою, так як вона не працює на ОСОБА_16 , вона не їздила
на окуповану територію зустрічатися з пані ОСОБА_17 , а перебувала там
з іншою метою - спробувати домовитися про пошук зниклих безвісти, звільнення полонених синів матерів організації та інших жінок за їх зверненнями, а також доставити гуманітарну допомогу для полонених
на окупованій території Донецької області.
Вказувала, що ОСОБА_18 , який обіймав посаду заступника Міністра
з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, у порушення статті 19 Конституції України, на своїй сторінці
у соціальній мережі «Фейсбук» (ІНФОРМАЦІЯ_1)
13 вересня 2017 року виклав вищевказану інформацію, що суперечить вимогам статті 8 Закону України «Про державну службу» та є неетичним. При цьому 13 вересня 2017 року вона не була присутня на заходах, про які він написав. І вона не є помічником ОСОБА_17 , не вимагала виводу українських військ з Донбасу, а її син є військовослужбовцем.
Вважала, що висловлювання відповідачів про її участь у різних акціях проти цілісності України, у тому числі і в Одесі, «проходження» за даними СБУ
є фактичними даними, а тому такі висловлювання не можуть вважатися оціночним судженням. Відповідачі сформували про неї негативну думку серед населення, підбурювали громадськість проти неї. При цьому її переслідують невідомі особи, на неї здійснено напад.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд задовольнити
її уточнені позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року
у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,
що позивачем не доведено протиправності дій відповідачів, а інформація, яку просить спростувати позивач, є їхніми оціночними судженнями.
При цьому не доведено факту порушення особистих немайнових прав ОСОБА_1 унаслідок поширення спірної інформації, факту поширення відповідачами частини інформації про позивача.
Районний суд, вирішуючи спір, виходив із складу осіб, залучених позивачем до участі у справі.
Судом першої інстанції враховано положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також застосовано релевантні прецедентні рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Крім того, ОСОБА_1 є головою громадської організації «Союз матерів «Захист», тобто вона є публічною особою, відіграє певну роль
у суспільному житті з огляду на її виступи і активну громадську діяльність,
а тому повинна розуміти, що підлягає ретельному громадському контролю
і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики
у ЗМІ з приводу того, як виконувала або виконує свої функції,
що є обов`язком ЗМІ в обговоренні проблем, які становлять суспільний, громадський інтерес. Тобто межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана
їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, зокрема Конституції України ЦК України,
закони України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «Про інформацію», «Про телебачення та радіомовлення», а також статтю 10 Конвенції та прецедентну практику ЄСПЛ.
Крім того, з урахуванням відповідних положень Конвенції, прецедентної практики ЄСПЛ і судової практики Верховного Суду, апеляційний суд зазначив, що публічний статус позивача та суспільний інтерес щодо її особи свідчать про більш ширші межі допустимої критики відносно неї,
а журналістська свобода також включає можливість перебільшень
або навіть провокацій.
Апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_1 щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема:
про відхилення її заяв про відвід головуючого, клопотань про колегіальний розгляд справи, про долучення доказів і допит свідків, оскільки районним судом розглянуто справу відповідно до вимог ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвали нове судове рішення, яким
її позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також
вказує на необхідність відступлення від іншого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Крім того, судами попередніх інстанцій належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів, виклик
та допит свідків (пункти 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 05 липня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк
на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 13 травня 2021 року. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 26 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 13 травня 2021 року залишено без руху та надано строк для усунення
її недоліків.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених у вищевказаній ухвалі Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року № 1502/0/226-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з відпусткою судді Гулька Б. І., на підставі повідомлення судді Луспеника Д. Д.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
між суддями від 27 липня 2021 року, на підставі повідомлення судді
Луспеника Д. Д., у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Гулька Б. І., справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять
до складу колегії: Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 761/15576/18 із Шевченківського районного суду м. Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2022 року № 244/0/226-22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку із відпусткою судді Коломієць Г. В., тимчасовою непрацездатністю судді Черняк Ю. В., на підставі повідомлення судді Луспеника Д. Д.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 лютого 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії:
Воробйова І. А., Гулько Б. І.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій
не врахували, що поширена відповідачами інформація порушує її особисті немайнові права, становить загрозу для її життя, є перешкодою для здійснення нею громадської діяльності. Апеляційний суд, посилаючись
на статтю 10 Конвенції та відповідну прецедентну практики ЄСПЛ, беручи
до уваги її публічний статус та суспільний інтерес щодо її особи, помилково ототожнив її статус, як громадського діяча, зі статусом політичного діяча,
а відповідно межі допустимої критики відносно таких осіб є різними.
Зазначає, що оригінал запису програми, який міг бути доказом у цій справі, втрачено саме через незаконні маніпуляції суду першої інстанції з доказами, поданими нею. Вважає протиправними дії суду першої інстанції щодо покладення на неї обов`язку надання всіх копій матеріалів позову іншим учасникам справи, оскільки це створило для неї додатковий тягар
у порівнянні з іншими учасниками процесу. При цьому відповідачі вчиняли дії, спрямовані на знищення доказів у справі.
Вважає, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувся упереджено
та необ`єктивно, а суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції формально, без перевірки усіх доказів і не відреагував на численні процесуальні порушення районного суду.
При цьому посилається на відповідну судову практику Верховного Суду,
а також на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17 (провадження № 61-4278св19), який застосовано судом апеляційної інстанції.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшли відзиви СБУ, ТОВ «МК ТРК» (ICTV) та Мінреінтеграції
на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких вказується
про необґрунтованість касаційної скарги останньої, тому просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У вересні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшли відзиви від МВС України та НПУ на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких викладено аргументи щодо незгоди
з її касаційною скаргою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 4) якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,
що регулює спірні відносини.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе
і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації,
а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції Україникожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституціїта законів України, не посягати на права
і свободи, честь і гідність інших людей.
Положеннями частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію
та практику ЄСПЛ як джерело права.
Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297 299 ЦК України передбачено право
на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.
Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277
ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі
у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної
чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів
масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах,
в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності
або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища,
яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них
не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно
і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які
не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання,
що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема
з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події
та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття
чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності
або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати
чи непокоїти.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46,
08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином
або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості
й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів
та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається,
що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У абзаці четвертому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної
та юридичної особи» роз`яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками
якого погодився й суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно виходив із того,
що ОСОБА_1 не доведено протиправності дій відповідачів
та відповідно порушення її особистих немайнових прав унаслідок поширення вказаної нею інформації, яка також стосується й інших осіб. Позивачем не доведено, що така інформація є твердженнями про факти,
а не оціночними судженнями.
Крім того, районний суд правильно вирішив спір, виходячи із складу осіб, залучених до участі у справі саме позивачем, оскільки в силу вимог процесуального закону на позивача покладено обов`язок визначати відповідача (відповідачів) у справі. Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду
від 04 липня 2018 року у справі № 752/19715/14-ц (провадження
№ 61-9427св18), який враховано судом першої інстанції при вирішенні спору.
Верховний Суд наголошує також про те, що публічний статус позивача
та суспільний інтерес щодо її особи, як голови громадської організації, свідчить про більш ширші межі допустимої критики відносно неї,
що узгоджується зі статтею 10 Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
При чому ОСОБА_1 , заперечуючи проти більш ширших меж допустимої критики відносно неї, одночаснонаголошує й на тому,
що поширення спірної інформації є перешкодою для здійснення нею громадської діяльності і що вона є громадським діячем. Тобто вказане свідчить про наявність суспільного інтересу щодо її особи.
А тому Верховний Суд відхиляє відповідні доводи касаційної скарги,
як і необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17 (провадження
№ 61-4278св19), так як цей правовий висновок узгоджується з незмінною судовою практикою.
Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона
не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб
і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим
не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками
та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей
та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня
2010 року).
ЄСПЛ вказує, що «у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).
У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» (рішення від 31 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства
та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої
статті 10 Конвенції, вона стосується не лише «інформації» або «ідей»,
які сприймаються схвально або вважаються необразливими,
або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують
або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».
Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення
до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони,
як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів
і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені
на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами мають бути толерантними
до різкої, навіть некоректної критики.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду:
від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц (провадження
№ 61-319св21), від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20 (провадження № 61-18186св20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин
суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263
ЦПК України).
Суди, проаналізувавши твердження, які позивач просила спростувати
як твердження про факти, вірно виходили із того, що наведена інформація
є оціночними судженнями, є обговоренням у ЗМІ тієї суспільно необхідної інформації та подій, які існували на сході України.
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними, вони були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому порядок подання доказів регламентовано нормами ЦПК України (статті 81-84 ЦПК України), як і перелік документів, що додаються
до позовної заяви (стаття 177 ЦПК України).
У силу положень статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом,
а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій
(частина четверта статті 12 ЦПК України).
Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги, що зроблені судами попередніх інстанцій висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою,
а застосовані правові позиції є релевантними до спірних правовідносин.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення
та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року
та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
І. А. Воробйова
Б. І. Гулько