Постанова

Іменем України

12 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 761/15699/16-ц

провадження № 61-4491св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІПЕК», Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІПЕК», Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД» про скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 -адвоката Пазюка Євгена Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у складі судді Волошина В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 жовтня 2015 року, індексний номер 25230398, щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 12 жовтня 2015 року, серія та номер НОМЕР_1 , видане Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві;

визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748209780000);

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на його користь квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748209780000).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є інвестором будівництва зазначеної квартири. Однак 02 жовтня 2015 року право власності на цю квартиру незаконно було зареєстровано за ОСОБА_2 , яка в подальшому відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 . Дії щодо заволодіння його майном мають ознаки кримінального правопорушення, а тому на підставі відповідної заяви слідчий Шевченківського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 42015100100000288). На думку позивача, фактом реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 , яка в подальшому відчужила її ОСОБА_3 , суттєво порушено його права як власника майнових прав на вказану квартиру. У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 02 листопада 2021 року позов задовольнив.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 жовтня 2015 року, індексний номер 25230398, щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 . Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право власності від 12 жовтня 2015 року, серія та номер НОМЕР_1 , видане Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748209780000). Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748209780000). Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки на час вчинення реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилася інформація про те, що інвестором спірної квартири є саме позивач, однак, не зважаючи на цю інформацію, державний реєстратор не вчинив жодних дій щодо її перевірки і, як наслідок, прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 жовтня 2015 року з порушенням норм закону, а тому воно підлягає скасуванню, як і підлягає задоволенню вимога про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності. Також суд встановив, що позивач належним чином виконав умови договору, став власником майнових прав на спірну квартиру, однак позбавлений можливості здійснити державну реєстрації права власності на спірну квартиру, оскільки вона неправомірно була зареєстрована за ОСОБА_2 , а в подальшому за ОСОБА_3 . У зв`язку з цим суд дійшов висновку про задоволення вимоги про визнання права власності на спірну квартиру та її витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Пазюка Є. С. залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд виходив з того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння поза волею власника, а тому його витребування не порушує принципу пропорційності втручання у право власності кінцевого набувача, оскільки права та інтереси позивача як інвестора будівництва переважають над інтересами ОСОБА_3 .

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У березні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Пазюк Є. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, який не визнано судом недійсним, як і не встановлено його нікчемності, тобто не спростовано його презумпції. Крім того, у спірному випадку витребування майна від добросовісного набувача буде порушувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, оскільки весь тягар наслідків незаконних, на думку позивача, дій ОСОБА_2 ліг на ОСОБА_3 , якого суди попередніх інстанцій по суті безальтернативно позбавили права власності. Водночас, убачаючи ознаки протиправності у діях ОСОБА_2 , позивач не позбавлений можливості стягнути саме з неї завдані збитки.

Також скарга містить доводи про те, що факт вибуття спірної квартири з власності позивача без його волі не підтверджується доказами та фактичними обставинами справи. Зокрема, суди попередніх інстанцій більшість висновків зробили на підставі матеріалів, які зібрані в межах кримінального провадження. Суди кваліфікували протоколи допиту свідків, отримані у кримінальному провадженні, як показання свідків, що є незаконним, оскільки протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визнані як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. До винесення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в судочинстві. Наразі у кримінальному провадженні № 42015100100000288 вирок не ухвалений, а матеріалами справи підтверджується, що свідки у цій справі не викликалися та не допитувалися.

Суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки аргументам відповідача з приводу того, що документи, подані позивачем, не є належними та допустимими доказами, оскільки вони не засвідчені в установленому законом порядку, що унеможливлює їх використання на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування.

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Глушко В. О.подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначив, що ефективним способом захисту прав інвестора є саме визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, і для задоволення таких вимог не є необхідним визнавати нікчемними (недійсними) інші правочини, які спрямовані на заволодіння майном інвестора іншими особами. У зв`язку з цим помилковими є доводи касаційної скарги, що до спірних правовідносин мають застосовуватися норми статті 1212 ЦК України, а також про те, що спірна квартира не може бути витребувана у ОСОБА_3 як у добросовісного набувача. Безпідставними є і доводи про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі недопустимих доказів.

Крім того адвокат Глушко В. О. подав клопотання про закриття касаційного провадження з посиланням на те, що наведені заявником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а також те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 та Верховний Суд у постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 15 грудня 2021 року у справі № 522/3885/19 та від 24 серпня 2022 року у справі № 753/19101/19 вже неодноразово викладали висновки щодо застосування статей 330, 388 та 392 ЦК України у подібних правовідносинах, і суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого суду відповідно до згаданих висновків Верховного Суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23 травня 2023 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 червня 2003 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ «Консоль ЛТД») був укладений договір № 0858/322-58 (р, б) про сумісну діяльність щодо пайової участі в будівництві багатоквартирного жилого будинку (далі - договір), за умовами якого сторони зобов`язалися діяти спільно для досягнення спільної господарської цілі - будівництво багатоквартирного жилого будинку на АДРЕСА_6 та введення його в експлуатацію.

Згідно з пунктом 2.1 договору (з урахуванням додаткової угоди від 21 листопада 2005 року № 1) ОСОБА_1 зобов`язався зробити внесок в розмірі 12 6543,00 дол. США, шляхом передання ТОВ «Консоль ЛТД» меблів згідно зі специфікацією (додаток № 1).

У свою чергу, ТОВ «Консоль ЛТД» відповідно до пункту 2.2 договору зобов`язалось як свій внесок у спільну діяльність своїми силами, із залученням власних трудових ресурсів, механізмів, устаткування, а також дольових та залучених коштів юридичних та фізичних осіб завершити будівництво багатоквартирного житлового будинку відповідно до проекту та вимог ДБН та передати позивачу в натурі 4 кімнатну квартиру на 12-му поверсі, приведеною проектною площею 136,9 кв. м.

Згідно з умовами, зазначеними у пунктах 2.6, 2.8 договору, за умови виконання зобов`язань, зазначених в пункті 2.1 цього договору, пайовик повністю набуває право на пайову (дольову) участь у будівництві, а ТОВ «Консоль ЛТД» втрачає право розпоряджатися зазначеною в цьому договорі долею пайовика, не інакше як в інтересах і за погодженням пайовика. Достатньою підставою для підтвердження пайовиком права на пайову участь в будівництві вищезазначеного об`єкта і виділення долі паю є цей договір та акт прийому-передачі меблів, які вносяться як доля паю в сумісній діяльності.

ОСОБА_1 повністю виконав свої зобов`язання за договором, що підтверджується довідкою ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» про повне інвестування від 05 травня 2014 року та актом про передачу меблів від 29 вересня 2003 року № 1, підписаним між ОСОБА_1 і ТОВ «Консоль ЛТД».

Як відомо з акта приймання-передачі від 05 травня 2014 року, на виконання умов договору ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» передало, а ОСОБА_1 прийняв 4 кімнатну квартиру АДРЕСА_7 .

Також суди встановили, що 02 жовтня 2015 року право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ОСОБА_2 . Підставою для такої реєстрації стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 жовтня 2015 року індексний номер 25230398, прийняте державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Музиченко О. В.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В. М. право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_3 . Продаж квартири вчинено за 149 000,00 грн (пункт 4 договору).

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІПЕК» (далі - ТОВ «ГІПЕК») довідкою від 15 лютого 2016 року № 131 підтвердило, що згідно з договором від 12 червня 2003 року № 0858/322-58 (р, б) про сумісну діяльність по дольовій участі в будівництві багатоквартирного жилого будинку інвестором будівництва квартири АДРЕСА_8 загальною площею 144,2 кв. м є саме ОСОБА_1 . У цій довідці ТОВ «ГІПЕК» також повідомило, що інформацію про повний список інвесторів будівництва житлово комплексу на АДРЕСА_6 (1-ша черга будівництва, 4-секційний будинок) надано до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві 17 лютого 2015 року.

Наявність у державному реєстрі інформації про повний список інвесторів не заперечує й Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві у відзиві на позовну заяву.

Крім того, місцевий суд дослідив матеріали кримінального провадження від 04 листопада 2015 року № 42015100100000288, у межах якого ОСОБА_1 визнано потерпілим.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про поділ речей на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 ЦК України).

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

У ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише на те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку до експлуатації квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, як набуває первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21).

Укладаючи договір пайової участі в будівництві, пайовик отримує речове право, яке засвідчує правомочність його як власника на отримання права власності на нерухоме майно у майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних винятків щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено у частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 93-95 постанови).

Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно до вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328 331 ЦК України) (пункт 146 постанови). Отже, саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти (пункт 147 постанови). Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкта нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України) (пункт 149 постанови).

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що в тих випадках, коли об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку з порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та в разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до статті 392 ЦК України.

Таким чином, у зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку виконання умов інвестування інвестор набуває майнові права (тотожні праву власності), а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав (права власності) та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна на момент виникнення спірних правовідносин визначалась Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок), який бу чинний на момент реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .

Пункт 50 Порядку № 868 зазначав, що у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований або реконструйований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося, зокрема, із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заінтересованою особою є інвестор (особа, що придбала майнові права).

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований або реконструйований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва); копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася).

При цьому, у разі участі у фонді фінансування будівництва документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є видана управителем такого фонду довідка про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування. У разі придбання безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром є одиниця нерухомості, документами, що підтверджують набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу облігацій та в разі наявності документ, згідно з яким відбулося закріплення відповідного об`єкта інвестування за власником облігацій (договір резервування, бронювання тощо). У разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на час вчинення реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була інформація про те, що інвестором спірної квартири є саме позивач, однак, незважаючи на наявність такої інформації, державний реєстратор не вчинив жодних дій для її перевірки, що призвело до незаконної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_2 та видачі їй свідоцтва про право власності на це майно. Водночас суди встановили, що позивач виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, сплативши вартість свого внеску в будівництво квартири шляхом передання меблів згідно з погодженою специфікацією. У свою чергу ТОВ Фірма «Консоль ЛТД» на виконання умов цього договору після завершення будівництва та прийняття будинку в експлуатацію виділило позивачеві його частку в натурі у вигляді спірної квартири та передав її позивачу, про що сторони склали і підписали відповідний акт приймання-передачі.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову та витребування спірної квартири на користь позивача.

Водночас безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що суди неправомірно позбавили права власності добросовісного набувача на майно, оскільки за обставинами цієї справи ОСОБА_3 придбав спірну квартиру за декілька місяців після його першої реєстрації в реєстрі за ОСОБА_2 . На час укладення договору купівлі-продажу було зареєстроване кримінального провадження від 04 листопада 2015 року № 42015100100000288 щодо оформлення права власності за підробленими документами, у межах якого ОСОБА_1 визнано потерпілим. При цьому, продаж квартири вчинено за 149 000,00 грн, тобто в десятки разів нижче ринкової вартості такого майна.

Ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на це майно, підстави його набуття, швидкі перепродажі, вартість, ОСОБА_3 не проявив розумну обачність, і за необхідності, отримавши правову допомогу, мав би зважити на ці обставини при укладенні правочину купівлі-продажу, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Доводи касаційної скарги про неможливість витребування спірної квартири у зв`язку з презумпцією чинності укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору не заслуговують на увагу, адже в разі доведення порушення прав інвестора на об`єкт інвестування не вимагається визнання недійсними правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами.

Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги про неврахування судами того, що у спірному випадку весь тягар наслідків незаконних дій ОСОБА_2 ліг на ОСОБА_3 , якого суди безальтернативно позбавили права власності, з огляду на таке.

Відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

У цій справі ОСОБА_3 не заявив до продавця спірної квартири зустрічних вимог про відшкодування збитків.

Водночас законодавство України надає ОСОБА_3 після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Він не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , у якої придбав квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3)).

Доводи касаційної скарги щодо неналежного (з порушенням пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року № 55 ДСТУ 4163-2003) засвідчення позивачем документів, доданих до позовної заяви, є необґрунтованими, адже вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не вказаний Національний стандарт України. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені у пункті 5.27 ДСТУ 4163-2003, не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду (див. пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21)).

Частиною другою статті 64 ЦПК України 2004 року передбачено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Позов у цій справі було подано у квітні 2016 року.

Таким чином ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову не передбачав обов`язку засвідчення копій письмових доказів, поданих до суду, а відповідність поданих позивачем копій документів оригіналу під сумнів відповідачі не ставили та не зверталися до суду із клопотанням щодо надання оригіналів.

Не заслуговують на увагу і посилання в касаційній скарзі на те, що суди поклали в основу оскаржуваних судових рішень недопустимі докази - протоколи допиту свідків, отримані у кримінальному провадженні, у якому не ухвалений вирок, оскільки зазначені документи суди оцінили в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами та на підставі встановлених обставин справи вважали доведеними вимоги заявленого позову.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Глушко В. О.подав клопотання, в якому просив закрити касаційне провадження, посилаючись на пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Враховуючи висновки, наведені в мотивувальній частині цієї постанови, підстав для закриття касаційного провадження згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України колегія суддів не встановила.

Керуючись статтями 396, 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 -адвоката Пазюка Євгена Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов