Постанова
Іменем України
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 761/18174/15
провадження № 61-5794 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Держава Україна в особі державного виконавця Татарчук (Лукашенко) Ольги Володимирівни Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, начальника Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Іванець Галини Олександрівни, Державної казначейської служби України, Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного
суду від 18 травня 2022 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д.,
Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідачів, у якому, з урахуванням усіх уточнень та зміни позовних вимог, просили суд (у редакції позовної заяви від 25 липня
2019 року) стягнути з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку через Державну казначейську службу України (далі - ДКС України) на користь ОСОБА_2
у відшкодування упущеної вигоди 57 290,00 грн (збитків), завданих
при виконанні виконавчих листів № 2-23-1/09 від 18 серпня і 19 серпня
2009 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - державний виконавець) Татарчук О. В. під контролем начальника Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - начальник ВДВС) Іванець Г. О., та 60 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_1 -
у відшкодування упущеної вигоди 40 261,00 грн (збитків), завданих
при виконанні вищевказаних виконавчих листів, та 60 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначали, що 06 серпня 2009 року рішенням Солом`янського районного суду м. Києва у справі № 2-23-1/09, у якій вони були позивачами, стягнуто із ОСОБА_4 кошти на відшкодування шкоди. 18 серпня та 19 серпня 2009 року видано шість виконавчих листів,
які пред`явлено до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві), після зміни назви - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Шевченківський РВ ДВС у м. Києві), разом із заявами про відкриття виконавчого провадження від 19 серпня
і 26 серпня 2009 року.
На примусовому виконанні знаходилися наступні виконавчі провадження:
№ 1266 (№ 14816192) по виконанню виконавчого листа про стягнення
із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу на загальну суму
25,00 грн та надано боржнику семиденний строк, з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, на добровільне виконання;
№ 1256 (№ 14811745) по виконанню виконавчого листа про стягнення
із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу на загальну суму
17 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк на добровільне виконання; № 1268 (№ 14816630) по виконанню виконавчого листа
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу
на загальну суму 22 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання; № 1270 (№ 14817018) по виконанню виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу на загальну суму 2 219,63 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання; № 1269 (№ 1416799) по виконанню виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу на загальну суму 17 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання; № 1267 (№ 14816411) по виконанню виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу на загальну суму 18,17 грн та надано боржнику семиденний строку
на добровільне виконання.
У подальшому вказані виконавчі провадження було об`єднано у зведене виконавче провадження.
Позивачі зазначали, що під час вчинення виконавчих дій посадовими особами Шевченківського РВ ДВС у м. Києві порушено норми Закону України
«Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій), зокрема, не направлено постанови про відкриття виконавчих проваджень, через що не міг розпочатися перебіг строку
для добровільного виконання вищевказаного судового рішення. Державним виконавцем вчинено подальші дії, спрямовані щодо примусового виконання боржником рішення, що встановлено ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року, якою визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Татарчук О. В. та начальника ВДВС Іванець Г. О. по незабезпеченню належного контролю за своєчасністю
та правильністю проведення виконавчих дій у виконавчих провадженнях:
№ 1256/4, № 1266/4, № 1267/4, № 1268/4, № 1269/4, № 1270/4, їх об`єднанню у зведене виконавче провадження, а також скасовано ряд постанов.
Крім того, несвоєчасне виконання виконавчих листів призвело до того,
що проведення стягнення коштів за ними стало неможливим.
Посилалися також на обізнаність державного виконавця про те,
що внаслідок несвоєчасного виконання судового рішення вони зазнають збитків, оскільки єдиним способом збереження коштів від інфляції було
б придбання доларів США. Курс долара США станом на 11 березня 2010 року становив 7,9824 грн і вони могли б придбати 3 034,00 доларів США (від суми 24 219,00 грн), а також 2 132,00 доларів США (від суми 17 018,70 грн). Станом на 11 березня 2019 року курс долара США становив 26,85916500 грн.
Тому вони могли б придбати лише 901,00 та 633,00 доларів США.
Вважали, що різниця між цими сумами становить упущену вигоду.
Позивачі також зазначали, що несвоєчасним виконанням судового рішення їм завдано моральної шкоди, розмір якої обчислено, виходячи з ринкової вартості санаторно-курортного лікування на момент звернення до суду.
З урахуванням наведеного, усіх уточнень та зміни позовних вимог, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд позов задовольнити.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 .
Короткий зміст самостійних вимог третьої особи щодо предмета спору
У вересні 2015 року ОСОБА_5 , як третя особа на стороні позивачів, заявила позов, у якому просила суд: стягнути з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку через ДКС України на її користь 17 025,00 грн (збитків), завданих при виконанні вищевказаних виконавчих листів, та 60 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог, посилаючись на ті самі фактичні обставини, указувала, що на її ім`я також видано виконавчі листи на виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 серпня 2009 року у справі
№ 2-23-1/09, які не виконано держаним виконавцем у встановлені строки, тобто до 02 березня 2010 року, і не стягнуто із ОСОБА_4 , у тому числі, на її користь 17 025,00 грн.
Такими діями держаного виконавця їй завдано збитки, розмір яких складає 17 025,00 грн, а також моральну шкоду, яка полягає у її душевних стражданнях. Її розмір обчислено, виходячи з ринкової вартості санаторно-курортного лікування на момент звернення до суду.
Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва
від 30 вересня 2015 року прийнято позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета пору, - ОСОБА_3 , на стороні позивачів до спільного розгляду з первісним позовом.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року у складі судді Фролової І. В. позовну заяву ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги
на предмет спору, - ОСОБА_3 , залишено без задоволення.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок щодо доведення розміру тих доходів, які особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на позивача.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги, послалися на розрахунок упущеної вигоди, зроблений на підставі
частини третьої статті 22 ЦК України, виходячи з припущень про те, що кошти, які не були ними своєчасно отриманні, вони могли б використати для придбання доларів США. Проте, ними не доведено, що саме вони могли
і повинні були отримати визначені ними доходи, вказані суми не підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання відповідних доходів, але неотриманих через винні дії державного виконавця.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_3 ,
про відшкодування майнової шкоди (збитків), районний суд виходив із того, що нею не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів.
При цьому ОСОБА_3 не втратила право на стягнення
із ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 17 025,00 грн у рамках виконавчого провадження.
Крім того, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3
не довели, що діями відповідачів їм завдано моральну шкоду, що їхні дії (бездіяльність) призвели до моральних страждань та психологічних переживань, втрати нормальних життєвих зв`язків.
Суд першої інстанції врахував судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено
без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 19 жовтня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильні висновки по суті вирішення спору, оскільки позивачі пов`язують своє право на відшкодування майнової та моральної шкоди
з тим, що через неправомірні дії (бездіяльність) посадових осіб Шевченківського РВ ДВС у м. Києві залишилося невиконаним рішення суду про стягнення із ОСОБА_4 на їх користь грошових коштів. При цьому доказом неправомірності таких дій (бездіяльності) вважали ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року, якою частково задоволено їх скарги на дії посадових осіб та начальника Шевченківського РВ ДВС у м. Києві, яка, на їх думку, має преюдиційне значення для вирішення спору.
Разом із цим, із змісту вказаної ухвали районного суду вбачається,
що неправомірність дій (бездіяльність) державного виконавця полягала
у тому, що він розпочав вчиняти виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчих листів, пред`явлених позивачами до виконання, не направивши боржнику та стягувачам копії постанов про відкриття виконавчого провадження. Однак боржником такі дії державного виконавця
не оскаржувалися. Інших судових рішень, якими б було визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо невиконання виконавчих листів, позивачами не надано. При цьому вчинення шкоди позивачі пов`язували з невиконанням рішення суду, а не з вчиненням дій, пов`язаних з його виконанням.
Апеляційний суд указав, що сам по собі факт визнання незаконними дій (бездіяльності) державного виконавця щодо ненаправлення постанов про відкриття виконавчого провадження боржнику та стягувачам, вчинення виконавчих дій, направлених на примусове виконання виконавчих листів,
не свідчить про завдання позивачам шкоди й про наявність підстав для
її відшкодування. Позивачами не надано інших доказів того, що саме неправомірні дії чи бездіяльність державного виконавця призвели
до неможливості виконання судового рішення.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання апеляційної скарги
про неможливість стягнення з боржника ОСОБА_4 грошових коштів
у зв`язку з тим, що останній був засуджений до позбавлення волі, пославшись на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 11 листопада
2013 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 звільнений від подальшого відбування покарання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах
ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи
між суддями від 30 червня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І.,
Коломієць Г. В.
У червні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , звернулася до Верховного Суду з заявою про відвід судді Верховного Суду Гулька Б. І.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , про відвід судді Верховного Суду Гулька Б. І. визнано необґрунтованою. Заяву судді Верховного Суду
Гулька Б. І. про самовідвід задоволено. Відведено суддю Гулька Б. І. за його заявою від участі у розгляді справи. Касаційні скарги ОСОБА_1 ,
яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , передано для проведення автоматизованого розподілу.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
між суддями від 05 липня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В.,
Лідовець Р. А.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2022 року клопотання
ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах
та в інтересах ОСОБА_2 ,строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Шевченківського районного суду
м. Києвавищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 13 вересня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді,
які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Черняк Ю. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували преюдиційних обставин, встановлених ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року, щодо неправомірних дій державного виконавця у відповідних виконавчих провадженнях та бездіяльності керівника по забезпеченню належного контролю за своєчасністю та правильністю проведення виконавчих дій у них.
Підставою для звернення до суду із позовом у даній справі стало те,
що виконавчі листи, які були передані на виконання до Шевченківського
РВ ДВС у м. Києві, не виконані у шестимісячний строк, встановлений нормами Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому вони не виконувалися
і в період з березня 2010 року по березень 2019 року, хоча боржник мав
у власності майно, на яке можна було звернути стягнення.
Позивачі вірно обчислили розмір упущеної вигоди, довели підстави для відшкодування на їх користь моральної шкоди, надавши належні
та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову виключно з формальних підстав, без належної правової оцінки доводів позивачів та поданих ними доказів. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку
у письмовому провадженні рішення районного суду, не забезпечив можливість позивачів представляти свої інтереси у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін, необґрунтовано відхилив клопотання
про допит позивача в якості свідка.
Зазначається, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Посилається на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 06 серпня 2009 року
у справі № 2-23-1/09, що набрало законної сили, позовні вимоги
ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3
до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, відшкодування моральної
та матеріальної шкоди задоволено.
На виконання цього рішення Солом`янським районним судом м. Києва видано шість виконавчих листів, які пред`явлено до примусового виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві (після зміни назви - Шевченківський РВ ДВС у м. Києві), із заявами про відкриття виконавчого провадження від 19 серпня і 26 серпня 2009 року.
На підставі виконавчих листів відкрито наступні виконавчі провадження:
- № 1266 (ВП № 14816192) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом 18 серпня 2009 року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу на загальну суму
25,00 грн та надано боржнику семиденний строк на добровільне виконання;
- № 1256 (ВП № 14811745) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 18 серпня 2009 року,
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу
на загальну суму 17 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання;
- № 1268 (ВП № 14816630) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 19 серпня 2009 року,
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу
на загальну суму 22 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання;
- № 1270 (ВП № 14817018) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 18 серпня 2009 року,
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу
на загальну суму 2 219,63 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання;
- № 1269 (ВП №1416799) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 18 серпня 2009 року,
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу
на загальну суму 17 000,00 грн та надано боржнику семиденний строк
на добровільне виконання;
- № 1267 (ВП № 14816411) по виконанню виконавчого листа № 2-23-1/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 18 серпня 2009 року,
про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу
на загальну суму 18,17 грн та надано боржнику семиденний строку
на добровільне виконання.
Державним виконавцем Татарчук О. В. винесено постанову від 11 вересня 2009 року про приєднання виконавчого провадження № 14816630
до зведеного виконавчого провадження № 15416426.
Постановами державного виконавця від 11 вересня 2009 року приєднано виконавче провадження № 14816411 та виконавче провадження
№ 14816192 до зведеного виконавчого провадження № 15416426, об`єднано виконавчі провадження № 1256/4, № 1266/4, № 1267/4, № 1268/4, № 1269/4, № 1270/4 у зведене виконавче провадження, з присвоєнням номеру
№ 1256/4.
У подальшому державним виконавцем також було винесено наступні постанови: про арешт майна боржника, про зупинення виконавчого провадження та про його поновлення.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20 червня
2012 року (справа № 4-с-10-/11) задоволено частково об`єднані скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на дії посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Татарчук О. В., ОСОБА_6 та на дії начальника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Гоцій Б. І. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Татарчук О. В. щодо направлення боржнику ОСОБА_4 копій постанов про відкриття виконавчих проваджень: № 14817018, № 14816799, № 14816630, № 14816411, № 14816192 та № 14811745. Скасовано постанову державного виконавця Татарчук О. В. від 11 вересня 2009 року про об`єднання виконавчих проваджень: № 1256/4, № 1266/4, № 1267/4, № 1268/4, № 1269/4 та № 1270/4 у зведене виконавче провадження № 1256/4. Визнано неправомірними дії державного виконавця Татарчук О. В. по приєднанню виконавчих проваджень: № 14817018, № 14816799, № 14816630, № 14816411, № 14816192 та № 14811745 до зведеного виконавчого провадження № 15416426. Скасовано постанови державного виконавця Татарчук О. В. від 11 вересня 2009 року про приєднання виконавчих проваджень: № 14817018, № 14816799, № 14816630, № 14816411, № 14816192 та № 14811745 до зведеного виконавчого провадження № 15416426. Визнано неправомірною бездіяльність начальника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві
по незабезпеченню належного контролю за своєчасністю та правильністю проведення виконавчих дій у виконавчих провадженнях: № 1256/4, № 1266/4, № 1267/4, № 1268/4, № 1269/4, № 1270/4 та їх об`єднанню у зведене виконавче провадження. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Татарчук О. В. від 19 жовтня 2009 року про арешт майна боржника. Скасовано постанови державного виконавця Татарчук О. В. від 06 листопада 2009 року про розшук майна боржника, від 06 листопада 2009 року про зупинення виконавчого провадження та від 23 лютого
2010 року про поновлення виконавчого провадження. Визнано неповними
та несвоєчасними дії державного виконавця Татарчук О. В. при встановленні місця реєстрації та проживання боржника - ОСОБА_4 , місця його перебування, наявного майна та джерела його доходів (а. с. 69-75, т.1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова Київського апеляційного суду
від 18 травня 2022 року, якою залишено без змін рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року, відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише
на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право
на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями,
діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків
у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Зокрема, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право
не було порушене (упущена вигода).
Під упущеною вигодою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів,
які б могли бути реально отримані.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов`язок довести, що ці доходи (вигода)
не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані, а також те, що він міг
i повинен був отримати визначені доходи, й тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною i достатньою причиною, яка позбавила його можливості їх отримати.
Подібні за змістом висновки, викладені Верховним Судом України
у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі
№ 750/8676/15-ц, провадження № 14-79цс18, та Верховним Судом
у постановах: від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування
та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової
або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню
в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі
є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця
і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421.
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.
Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних
чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями
чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також з положень статей 1173 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів ДКС України.
Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій
чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших
обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги
чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази
не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається, позивачі обґрунтовували своє право
на відшкодування майнової шкоди неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця та його керівника, щодо несвоєчасного виконання (невиконання) судового рішення. При цьому, як на доказ неправомірності дій таких осіб (їх бездіяльності), посилалися на відповідне судове рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вірно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно виходив із відсутності правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, надав належну оцінку обставинам, встановленим ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року, зокрема,
що неправомірність дій (бездіяльність) державного виконавця полягала
у тому, що він почав вчиняти виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчих листів, пред`явлених позивачами до виконання, не направивши боржнику та стягувачам копії постанов про відкриття виконавчого провадження.
Разом із цим, боржником не оскаржувалися дії державного виконавця щодо примусового виконання виконавчих листів, пред`явлених позивачами
до виконання, без направлення йому копій постанов про відкриття виконавчого провадження.
Указане спростовує доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано при вирішенні спору вищезазначену ухвалу районного суду.
Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив і про те, що завдання шкоди позивачі фактично пов`язують із невиконанням рішення суду,
а не з вчиненням дій, пов`язаних із його виконанням.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, оскільки сам по собі факт визнання незаконними дій (бездіяльності) державного виконавця щодо ненаправлення постанов про відкриття виконавчого провадження боржнику та стягувачам та вчинення виконавчих дій, направлених на примусове виконання виконавчих листів, не свідчить про завдання позивачам шкоди
та про наявність підстав для її відшкодування. Інших доказів того, що саме неправомірні дії чи бездіяльність державного виконавця призвели
до неможливості виконання рішення суду позивачами не надано.
Касаційний суд також ураховує, що у постанові Верхового Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) зазначено, що невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. У справі, що переглядається, майнова шкода обґрунтовується тим самим.
При цьому у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі
№ 405/500/18 (провадження № 61-14498св20) зазначено, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який у цій справі посилався позивач
як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди,
не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, що набрало законної сили,
та завданою шкодою.
Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість виконання судового рішення.
До подібних правових висновків дійшовВерховний Суд у постановах:
від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження
№ 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19), від 03 червня 2020 року у справі
№ 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18).
У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі
№ 613/814/16-ц (провадження № 61-20218св19) зроблено висновок про те, сам факт тривалого невиконання судового рішення не може бути підставою для безспірного стягнення збитків у вигляді стягнення нестягнутої
за рішенням суду суми.
У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 вказано, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто заподіяв шкоду,
та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених умов, які необхідні для відшкодування шкоди за правилами статей 1173 1174 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих умов виключає настання відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у постановіВерховного Суду
від 02 вересня 2020 року у справі № 910/15758/19.
Крім того, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що саме лише задоволення скарг
на дії органу державної виконавчої служби не є безумовною підставою
для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб органів державної виконавчої служби та заподіяною шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків,
між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача
є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
При вирішенні спору про відшкодування шкоди у порядку статей 1173,
1174 ЦК України необхідно враховувати, що саме протиправна поведінка
(дія чи бездіяльність) відповідного органу чи його посадової особи
є причиною завданої шкоди. Отже, між діями чи бездіяльністю та шкодою має бути прямий причинний зв`язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню. За відсутності такого зв`язку збитки не відшкодовуються.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції, який залишив без змін рішення суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову у частині відшкодування майнової шкоди, є законними
та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги вказаних висновків
не спростовують та зводяться до їх переоцінки.
Щодо моральної шкоди
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади
при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом ? моральною шкодою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня
2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність
за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право
на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості
(абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2022 року
у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), вирішуючи даний спір,
з урахуванням обставин справи, які встановили суди попередніх інстанцій, вважала, що розмір грошового відшкодування позивачці моральної шкоди, який ці суди визначили згідно з наведеними ними критеріями, є розумним
і справедливим. Доводи позивачки про те, що на збільшення такого розміру має вплинутироз`яснення Верховним Судом змісту терміну «інші обставини, які мають істотне значення» шляхом викладу вичерпного переліку тих із них, котрі треба враховувати під час визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду оцінила критично, виходячи, у тому числі, із того, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин,
що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого
є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.
Формулювання виключного переліку обставин, які мають істотне значення для визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, аж ніяк не означатиме збільшення для позивачки такого розміру до заявленого
у позові. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку
та кількістю обставин, які суд має врахувати. Ті, обставини, які суди встановили, вплинули на обґрунтування ними розміру присудженого позивачці відшкодування. Інші обставини, якщо би такі були і їх встановили суди, могли би впливати, зокрема, на зменшення цього відшкодування порівняно з уже присудженим.
З урахуванням наведеного, а також підстав, з якими позивачі пов`язували завдання їм моральних страждань, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того,
що позивачами не доведено належними та допустимими доказами факт завдання їм моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями державного виконавця, про які вказано у позові, та настанням шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, так як для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.
При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією
з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивачі не надали достатніх, належних і допустимих доказів
на підтвердження факту заподіяння їм моральних страждань, встановлення факту протиправності дій, факту наявності причинного зв`язку між шкодою
та протиправними діями (бездіяльністю) державного виконавця, а відтак обґрунтованим є висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Верховний Суд уважає, що суди, правильно встановивши фактичні обставини спору, ухвалили обґрунтовані судові рішення по суті вирішення спору.
Посилання позивачів на обізнаність державного виконавця про наслідки несвоєчасного виконання судового рішення, зокрема, про те, що вони зазнають збитків, відхиляються Верховним Судом, оскільки вони
є припущенням, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги, що, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами норм матеріального права, а зроблені ними висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою.
У зв`язку з цим безпідставними є посилання заявника касаційної скарги
на неврахування судами відповідних правових висновків Верховного Суду при вирішенні даного спору. При цьому колегія суддів наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Крім того, відхиляються доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, у тому числі, щодо порядку розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ визначено статтею 369 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги
на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду
в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилом частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно
від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості
їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина
є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,
які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1
частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
У даному випадку, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена у грошовому вимірі, а тому є майновою вимогою.
У суді першої інстанції вказану справу було розглянуто у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження. Апеляційний перегляд здійснювався саме за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а. с. 205-214, т. 7), які реалізували свої процесуальні права.
Рішення суду першої інстанції переглянуто апеляційним судом у межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України), тобто у порядку, визначеному нормами процесуального закону. При цьому
в силу вимог частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Тому порядок розгляду справи у суді апеляційної інстанції не створив позивачам перешкод для реалізації своїх процесуальних прав, а відповідні доводи касаційної скарги, як й інші доводи про порушення апеляційним судом норм процесуального права, є безпідставними, так як зводяться
до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм процесуального права, що не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.
Судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав
(частина друга статті 410 ЦПК України).
Таким чином, висновки суду першої інстанції, з яким погодився
й суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позову, у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави
їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог
статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді,
та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надано оцінку всім важливим аргументам сторін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень
не впливають.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що у прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і направити справу на новий апеляційний розгляд. Разом із тим, виходячи зі всього змісту касаційної скарги (заголовок касаційної скарги та її мотиви), вбачається, що заявники оскаржують й рішення районного суду, наводячи доводи щодо його незаконності й необґрунтованості. У цій постанові Верховним Судом дана оцінка всім доводам касаційної скарги, у тому числі, що стосуються законності рішення районного суду.
А тому, відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, Верховний Суд виходить за межі прохальної частини касаційної скарги і залишає без змін рішення суду першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції власного рішення не ухвалював, а залишив без змін рішення першої інстанції.
Щодо постановлення окремої ухвали
У своїй заяві від 30 червня 2022 року ОСОБА_1 просить касаційний суд винести окрему ухвалу щодо керівництва Київського апеляційного суду через створення їй перешкод у касаційному оскарженні судового рішення апеляційного суду.
Згідно зі статтею 420 ЦПК України, суд касаційної інстанції у випадках
і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини
та умови, що цьому сприяли.
Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно
від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
Разом із цим, у справі, яка переглядається, судом касаційної інстанції
не встановлено жодних порушень судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали у справі.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416
ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а судові рішення -
без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 262 400 410 416 418 419 420 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк