Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 761/18216/19
провадження № 61-11444св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії», Публічне акціонерне товариство «Санкт-Петербурзький індустріальний акціонерний банк», Публічне акціонерне товариство Національний банк «Траст», арбітражний керуючий (фінансовий керуючий) Хомко Роман Миколайович, Російська Федерація в особі Кіровського районного відділу судових приставів Управління Федеральної служби судових приставів по Санкт-Петербургу,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк Росії» (далі - ПАТ «Сбербанк Росії»), Публічного акціонерного товариства «Санкт-Петербурзький індустріальний акціонерний банк» (далі - ПАТ «Санкт-Петербурзький індустріальний акціонерний банк»), Публічного акціонерного товариства Національний банк «Траст» (далі - ПАТ НБ «Траст»), арбітражного керуючого (фінансового керуючого) Хомка Р. М., Російської Федерації в особі Кіровського районного відділу судових приставів Управління Федеральної служби судових приставів по Санкт-Петербургу про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обґрунтування позову посилався на таке. 21 березня 2016 року до Арбітражного суду міста Санкт-Петербурга та Ленінградської області надійшла заява ПАТ «Сбербанк Росії» про визнання його неспроможним (банкрутом).
Ухвалою Арбітражного суду міста Санкт-Петербурга та Ленінградської області від 04 червня 2016 року заяву ПАТ «Сбербанк Росії» визнано обґрунтованою, щодо нього запроваджено процедуру реструктуризації боргів громадянина, фінансовим керуючим затверджено Хомка Р. М .
Рішенням Арбітражного суду міста Санкт-Петербурга та Ленінградської області від 16 листопада 2016 року його визнано неспроможним (банкрутом) та щодо нього введена процедура банкрутства - реалізація майна громадянина, фінансовим керуючим затверджено Хомка Р. М.
01 серпня 2018 року, незважаючи на його заперечення проти задоволення клопотання про завершення процедури банкрутства - реалізації майна, з огляду на наявність у нього майна та коштів, які могли бути включені до конкурсної маси, неналежне виконання Хомком Р. М. покладених на нього обов`язків фінансового керуючого, суддя Арбітражного суду міста Санкт-Петербурга та Ленінградської області Володкіна О. І. у справі № А56-17614/2016 постановила ухвалу, якою визначила завершити процедуру реалізації його майна та звільнила його від подальшого виконання вимог кредиторів, у тому числі вимог кредиторів, які не заявлені у справі про банкрутство.
Ухвалою Арбітражного суду міста Санкт-Петербурга та Ленінградської області від 25 січня 2018 року відповідне майно виключено з конкурсної маси.
За весь час розгляду справи про банкрутство в судах Російської Федерації все його майно продано за заниженою вартістю.
Посилаючись на те, що відповідачі, відмовившись приймати належні йому кошти в іноземній валюті для погашення своїх вимог, завдали йому істотної майнової та моральної шкоди, позивач просив стягнути солідарно з ПАТ «Сбербанк Росії», ПАТ «Санкт-Петербурзький індустріальний акціонерний банк», ПАТ НБ «Траст», Хомка Р. М. , Російської Федерації в особі Кіровського районного відділу судових приставів Управління Федеральної служби судових приставів по Санкт-Петербургу 34 777 271,23 дол. США, що в еквіваленті становить 921 345 100,20 грн, на відшкодування майнової шкоди та 30 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вважав, що оскільки ПАТ «Сбербанк Росії» здійснює господарську діяльність на території України, що відповідає частині другій статті 20 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, яка ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94 «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» (далі - Мінська конвенція), а в справі бере участь кілька відповідачів, що мають місце проживання (місцезнаходження) на територіях різних договірних сторін, то спір може розглядається за місцезнаходженням будь-якого відповідача на вибір позивача, тобто в Україні.
Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року відкрито провадження у цій справі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ «Санкт-Петербурзький індустріальний акціонерний банк» оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «Санкт-Петербурзький індустріальний акціонерний банк» задоволено. Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року про відкриття провадження у справі скасовано, провадження у справі закрито.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що всі відповідачі є особами, що створені та діють за законодавством Російської Федерації, тому для визначення підсудності спору необхідно застосовувати правило статті 1 Мінської конвенції, відповідно до якого позови до юридичних осіб подаються в суди договірної сторони, на території яких знаходиться орган управління такої юридичної особи, його представництво або філіал, тобто цей спір має бути розглянутий судами Російської Федерації.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасувати, ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року залишити в силі.
На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що відповідно до статті 20 Мінської конвенції позови до юридичних осіб подаються в суди договірної сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філія. Якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, що мають місце проживання (місцезнаходження) на території різних договірних сторін, спір розглядається за місцем проживання (місцезнаходженням) будь-якого відповідача на вибір позивача. ПАТ «Сбербанк Росії» здійснює господарську діяльність на території України, оскільки є засновником Акціонерного товариства «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк»), яке знаходиться на території України. Ця справа стосується відшкодування шкоди, тому підпадає під норму пункту 5 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Стосовно визначення підсудності у справах з іноземним елементом є також судова практика, відповідно до якої: «визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону № 2709-ІV. Зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону № 2709-ІV встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача».
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 липня 2020 року у справі № 357/12676/18 (провадження № 61-1549св20).
Заявник зазначає, що враховуючи наявність різних позицій Верховного Суду з питань розгляду справ про підсудність у справах з іноземним елементом, вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі, тому просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У серпні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПАТ «Сбербанк Росії», у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
На обґрунтування відзиву банк посилався на те, що відповідно до положень Мінської конвенції, яка має пріоритет над актами законодавства України, ця справа не підлягає розгляду судами України в порядку цивільного судочинства, а підсудна судам Російської Федерації. Доводи позивача щодо існування виняткової правової проблеми у питанні визначення правил підсудності у справах з іноземним елементом є необґрунтованими та надуманими, а судова практика, на яку посилається позивач, навпаки повністю підтверджує пріоритет правил про підсудність, передбачених в міжнародних договорах, над правилами про підсудність, встановленими актами законодавства України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, - неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: статей 1, 3, 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»; статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»; статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; статей 3 4 10 12 13 15 16 263 264 ЦПК України; статей 8 9 55 64 Конституції України; статей 1, 6, 20, 42 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних сімейних і кримінальних справа; статті 89 Господарського кодексу України; статей 32, 33 Закону України «Про акціонерні товариства»; статей 15 16 Цивільного кодексу України; Женевської конвенції про захист цивільного населення під час збройного конфлікту 1949 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 рокусправу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ПАТ «Сбербанк Росії», ПАТ «Санкт-Петербурзький індустріальний акціонерний банк», ПАТ НБ «Траст», арбітражного керуючого (фінансового керуючого) Хомка Р. М., Російської Федерації в особі Кіровського районного відділу судових приставів Управління Федеральної служби судових приставів по Санкт-Петербургу про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої діями та бездіяльністю відповідачів.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Сбербанк Росії», ПАТ «Санкт-Петербурзький індустріальний акціонерний банк», ПАТ НБ «Траст», арбітражного керуючого (фінансового керуючого) Хомка Р. М., Російської Федерації в особі Кіровського районного відділу судових приставів Управління Федеральної служби судових приставів по Санкт-Петербургу про відшкодування майнової та моральної шкоди передано для розгляду за підсудністю до Яготинського районного суду Київської області.
Відповідно до положень статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності (пункт 8 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Проте станом на час подання касаційної скарги пункт 8 частини першої статті 353 ЦПК України виключено на підставі Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Отже, постанова Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в частині перегляду ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності у касаційному порядку не переглядається.
Водночас з огляду на те, що постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року провадження у справі закрито, вказана постанова у зазначеній частині підлягає перегляду у касаційному порядку.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні.
Водночас за положеннями статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Відповідно до частини першої статті 1 Мінської конвенції громадяни кожної з договірних сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших договірних сторін у відношенні своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни цієї договірної сторони.
Згідно з частинами першою, другою статті 20 Мінської конвенції, якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з договірних сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, в суди цієї договірної сторони, а позови до юридичних осіб подаються в суди договірної сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філія. Якщо в справі беруть участь кілька відповідачів, що мають місце проживання (місцезнаходження) на територіях різних договірних сторін, спір розглядається по місцю проживання (місцезнаходженню) будь-якого відповідача на вибір позивача. Суди договірної сторони компетентні також у випадках, коли на її території: а) здійснюється торгівля, промислова або інша господарська діяльність підприємства (філії) відповідача; б) виконане або повинно бути частково виконане зобов`язання з договору, що є предметом спору; в) має постійне місце проживання або місцезнаходження позивач за позовом про захист честі, достоїнства і ділової репутації.
Позивач зазначав, що на території України здійснює господарську діяльність АТ «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784) з місцезнаходженням: вул. Володимирська, 46 у м. Києві, засновником якого є ПАТ «Сбербанк Росії», а отже, ПАТ «Сбербанк Росії» здійснює діяльність на території України, у зв`язку з чим позивачем обрана підсудність спору українському суду.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України засновником АТ «Сбербанк», ідентифікаційний код юридичної особи 25959784, який знаходиться на території України за адресою: вул. Володимирська, 46 у м. Києві, є ПАТ «Сбербанк Росії» (т. 2, а. с. 45).
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що всі відповідачі є особами, що створені та діють за законодавством Російської Федерації, тому для визначення підсудності спору необхідно застосовувати правило статті 20 Мінської конвенції, відповідно до якої позови до юридичних осіб подаються в суди договірної сторони, на території яких знаходиться орган управління такої юридичної особи, його представництво або філіал, тобто цей спір має бути розглянутий судами Російської Федерації.
З таким висновком погоджується і Верховний Суд, оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» у цій справі застосуванню підлягають загальні правила підсудності, встановлені Мінською конвенцією.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про те, що підсудність справи судам України обумовлена тим, що на території України здійснює господарську діяльність АТ «Сбербанк» з місцезназходженням: вул. Володимирська, 46, м. Київ, засновником якого є відповідач - ПАТ «Сбербанк Росії», а відповідно здійснює господарську діяльність на території України.
Апеляційний суд виходив з того, що АТ «Сбербанк» є самостійною юридичною особою, зареєстрованою відповідно до законодавства України, отримало банківську ліцензію Національного банку України та здійснює діяльність з надання банківських послуг відповідно до законодавства України. Також відповідач - ПАТ «Сбербанк Росії» є юридичною особою, що створена за законодавством Російської Федерації, та незважаючи на те, що воно є єдиним акціонером АТ «Сбербанк», відповідно до статей 25 та 26 Закону України «Про міжнародне приватне право», особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи, а місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. AT «Сбербанк» не є філією чи представництвом, за своїм статутом не відповідає за зобов`язаннями акціонерів банку, його місцезнаходження не є місцем здійснення господарської діяльності відповідачем ПАТ «Сбербанк Росії», а також не несе відповідальності за зобов`язаннями відповідача - ПАТ «Сбербанк Росії».
Апеляційний суд також врахував, що за змістом заявлених позовних вимог місцем завдання шкоди є територія Російської Федерації.
Зазначених висновків, які стали підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов на підставі правильного тлумачення та застосування норм матеріального та процесуального права.
З такими висновками погоджується Верховний Суд, у зв`язку з чим відхиляє відповідні доводи касаційної скарги, які були предметом аналізу та оцінки суду апеляційної інстанції та зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права.
Отже, зважаючи, що підсудність (юрисдикція) справи не належить судам України, суд апеляційної інстанції за наслідками скасування ухвали суду першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі.
Доводи касаційної скарги цих висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2020 року у справі № 357/12676/18 (провадження № 61-1549св20), на яку посилається заявник, зазначено, що визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону № 2709-ІV. Зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону № 2709-ІV встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, які містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на таке.
У постанові від 24 липня 2020 року у справі № 357/12676/18 (провадження
№ 61-1549св20) Верховний Суд виходив з того, що між Україною та США немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у цивільних і сімейних справах, а тому правильно застосував Закон України «Про міжнародне приватне право».
Проте у справі, яка переглядається, підлягає застосування Мінська конвенція, тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко