Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 761/20297/17
провадження № 61-6591св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 ,
третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кудрявцева Алла Петрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кудрявцева Алла Петрівна, про визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кудрявцева А. П., про визнання права власності.
Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що 18 вересня 1971 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб, рішенням Московського районного суду міста Києва від 30 липня 1999 року шлюб розірвано, але свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 видано відділом реєстрації актів громадянського стану Старокиївського районного управління юстиції в м. Києві лише 03 квітня 2001 року, запис № 37.
Під час перебування у шлюбі 30 листопада 2000 року вона з ОСОБА_3 придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка була оформлена на ОСОБА_3 . Ця квартира була придбана за спільні кошти, які подружжя отримало з продажу 30 листопада 2000 року двокімнатної квартири АДРЕСА_2 .
12 червня 2013 року ОСОБА_3 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кудрявцевою А. П., реєстровий № 1084, відповідно до якого він заповів однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 сину ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
25 січня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кудрявцевої А. П. із заявою, в якій повідомила про те, що 1/2 частина квартири, яка відноситься до спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , який доводиться їй колишнім чоловіком, належала йому на праві спільної сумісної власності, з тих підстав, що зазначена квартира була придбана ОСОБА_3 30 листопада 2000 року під час перебування з нею в шлюбі та за їх спільні кошти.
10 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кудрявцевою А. П. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
24 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кудрявцевої А. П. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кудрявцевої А. П. від 24 квітня 2017 року відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на 1/2 частину квартири. У постанові зазначено, що з документів, які знаходяться у спадковій справі, встановлено, що квартира була набута ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , однак, оскільки шлюб між спадкодавцем та ОСОБА_1 розірвано до відкриття спадщини, видати свідоцтво про право власності на 1/2 частину цієї квартири, що відноситься до спільного майна подружжя, в безспірному порядку за нотаріальним процесом є неможливим, тому рекомендовано визнати у судовому порядку право спільної часткової власності на 1/2 частину квартири.
ОСОБА_1 вважає, що відповідно до вимог Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, зазначене майно належало їй та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, а їхні частки є рівними (по 1/2), тому їй на праві власності належить 1/2 спірної квартири.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право спільної часткової власності на 1/2 частину однокімнатної квартири № 58, загальною площею 29,38 кв. м, житловою площею 15,8 кв. м, на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частину однокімнатної квартири № 58, загальною площею 29,38 кв. м, житловою площею 15,8 кв. м, на АДРЕСА_1 .
Суди постановили, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було припинено 03 квітня 2001 року (з часу реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану), тому спірна квартира, придбана ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 30 листопада 2000 року, є спільною сумісною власністю подружжя, і кожен з подружжя мав право на 1/2 частину квартири, у зв`язку з цим спадковим майном після смерті ОСОБА_3 є лише 1/2 частина спірної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що відповідно до рішення Московського районного суду міста Києва від 30 липня 1999 року шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано, у зв`язку з чим вони не проживали разом, мали різний бюджет та фактично припинили шлюбні відносини. Спірна квартира була придбана 30 листопада 2000 року ОСОБА_3 за особисті кошти.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кудрявцевої А. П. не надходив.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року і витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/20297/17.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
18 вересня 1971 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого 18 вересня 1971 року Палацом одруження.
Під час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Московського районного суду міста Києва від 30 липня 1999 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Відділом реєстрації актів громадянського стану Старокиївського районного управління юстиції в м. Києві 03 квітня 2001 року видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , запис № 37.
13 листопада 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , за згодою ОСОБА_3 на продаж цієї квартири, придбаної в період перебування в зареєстрованому шлюбі.
30 листопада 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до заяви від 30 листопада 2000 року, посвідченої державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Тромсою Г. А., ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 40 975,00 грн для придбання квартири АДРЕСА_1 , жодних матеріальних претензій до ОСОБА_1 немає.
Згідно із заповітом від 12 червня 2013 року ОСОБА_3 заповів квартиру АДРЕСА_1 сину ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 02 липня 2016 року відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кудрявцевою А. П. 29 вересня 2016 року заведено спадкову справу № 11/2016 щодо майна померлого ОСОБА_3 за заявою сина ОСОБА_2
25 січня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кудрявцевої А. П. із заявою, в якій зазначила, що 1/2 частина квартири, яка відноситься до спадкового майна померлого ОСОБА_3 , який доводиться їй колишнім чоловіком, належала йому на праві спільної сумісної власності, з тих підстав, що зазначена квартира була придбана ОСОБА_3 30 листопада 2000 року під час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 та за їх спільні кошти.
10 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кудрявцевою А. П. за заявою ОСОБА_2 йому видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . У заяві про видачу свідоцтва ОСОБА_2 зазначив, що він обізнаний про те, що квартира була придбана під час шлюбу батьків, а також про те, що батьку належала 1/2 частина цієї квартири.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кудрявцевої А. П. від 24 квітня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частину у спільному майні подружжя на 1/2 частини квартири.
У цій постанові зазначено, що з документів, які знаходяться у спадковій справі, встановлено, що квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , однак, оскільки шлюб між спадкодавцем та ОСОБА_1 розірвано до відкриття спадщини, видати свідоцтво про право власності на 1/2 частину цієї квартири, що відноситься до спільного майна подружжя, в безспірному порядку за нотаріальним процесом є неможливим, тому рекомендовано визнати у судовому порядку право спільної часткової власності на 1/2 частину квартири.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) (чинного на час виникнення та припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно зі статтею 23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Вказані норми законодавства, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, узгоджуються з нормами чинного законодавства України, зокрема статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15.
Загальне правило щодо часу припинення шлюбу містилося у статті 44 КпШС України, згідно з якою шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.
Таким чином, КпШС України пов`язував припинення шлюбу не з набранням рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили, а із зверненням до органу записів актів громадського стану про реєстрацію шлюбу і одержання свідоцтва про розірвання шлюбу.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира купувалась ОСОБА_3 у період роздільного проживання із ОСОБА_1 , при фактичному припиненню шлюбу з нею.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно з статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було припинено 03 квітня 2001 року, тому спірна квартира, придбана ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 30 листопада 2000 року, є спільною сумісною власністю подружжя, і кожен з подружжя мав право на 1/2 частину цієї квартири.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець