Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 761/20713/19

провадження № 61-2108св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Мироненко Марина Димитрівна,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мироненко Марина Димитрівна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у складі судді Продана Б. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2022 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та інформаційний ресурс «Українська Правда» (в особі власника

вебсайту ОСОБА_2 ) в мережі Інтернет на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2/у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» було поширено негативну та недостовірну інформацію стосовно нього як колишнього мера столиці, а саме: «ОСОБА_1, который прославился массовым подкупом пенсионеров еще в середине 2000-х, и благодаря раздаче гречки дважды становился мэром. Позже ОСОБА_4 подтвердил свой «класс» на выборах

в Чернигове , где прошел по мажоритарному округу в Раду», яка принижує його честь і гідність, завдає йому моральних страждань. Поширення вказаної інформації відповідачами негативно вплинули на його репутацію, оскільки його фактично звинувачено у вчиненні кримінального діяння,

а саме підкупі виборців, що не відповідає дійсності.

Зазначав, що ОСОБА_3 та інтернет-видання «Українська Правда» свідомо використали ім`я позивача, аби привернути увагу та зацікавити читачів до опублікованого матеріалу.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та

ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2

а саме: «ОСОБА_1, который прославился массовым подкупом пенсионеров еще в середине 2000-х, и благодаря раздаче гречки дважды становился мэром»;

- зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спростувати недостовірну та негативну інформацію, а саме: «ОСОБА_1, который прославился массовым подкупом пенсионеров еще в середине 2000-х, и благодаря раздаче гречки дважды становился мэром», яка була розповсюджена

ІНФОРМАЦІЯ_1 - у той же спосіб, в який було поширено недостовірну та негативну інформацію, а саме: розмістити інформацію на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 в мережі Інтернет протягом

10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду у цій справі шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення у цій справі із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 0,01 грн, на рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначені відомості, поширені відповідачем, є оціночними судженнями відповідача щодо діяльності позивача та його співробітників під час передвиборчої кампанії на посаду міського голови міста Києва, тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня

2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач

ОСОБА_1 , відомий в Україні політичний діяч, є публічною особою, тому відкритий для критики і пильного нагляду громадськості

й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою. Оспорювана позивачем інформація не стосується приватного життя позивача, а містить оціночні судження стосовно його політичної діяльності, що підтверджується проявом інтересу до особи позивача та його діяльності з боку журналістів. Аналіз змісту оспорюваної інформації в публікації свідчить про відсутність твердження про конкретні факти і вказує на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження особи. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо, а оціночні судження спростуванню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мироненко М. Д., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у цій справі, не дотрималися основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.

Також суди не врахували того, що позивач надав докази на спростування поширеної про нього неправдивої інформації, а саме лист-відповідь від прокуратури м. Києва, де вказано, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за статтею 160 КК України не притягувався.

Зазначає, що до публікації неправдивої інформації позивач мав надзвичайно позитивну соціальну оцінку в очах співгромадян; поширення недостовірної інформації щодо причетності до певних протиправних діянь вплинуло на душевний стан позивача; він був і залишається надзвичайно обуреним, що, в свою чергу, негативно впливає на його моральний стан та фізичне самопочуття, а також надзвичайно турбує його близьких та родичів.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет за

посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

в інформаційному ресурсі «Українська Правда» опубліковано статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » із зазначенням автора ОСОБА_3 , у якій містяться така інформація: «Отвечает в штабе за организацию «сеток», а проще говоря - масштабного подкупа - народный депутат ОСОБА_4 . Бывший член печально известной команды ОСОБА_1 , который прославился массовым подкупом пенсионеров еще в середине 2000-х, и благодаря раздаче гречки дважды становился мэром. Позже ОСОБА_4 подтвердил свой «класс» на выборах в Чернигове, где прошел по мажоритарному округу в Раду» (а.с. 37-39).

На підтвердження поширення зазначеної вище інформації позивачем надано протокол огляду вебсторінки від 14 травня 2019 року № 20

(а.с. 35-36).

Згідно з довідкою Консорціуму «УЦПНА» Департаменту «Центр компетенції» з відомостями про власника вебсайту або інформацією про його встановлення від 02 квітня 2019 року власником вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 є реєстрант доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_2 , якщо інше не визначено умовами договору між останньою та володільцем облікового запису та/або отримувачем послуг хостингу, або якщо такий договір відсутній (а.с. 25-32).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мироненко М. Д., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету

і неупередженості правосуддя.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно із статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (пункт 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року

№ 1 «Про судову практику про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема

з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року

на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація),

а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція). Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Згідно зі статтями 3, 4, 6 Декларації політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, які вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета

і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року

у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії» зазначив, що втручанняв свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Європейської Конвенції.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії»

від 07 липня 1986 року).

У рішенні від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» ЄСПЛ вказав, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому ЄСПЛ підкреслив, що використання навіть «вульгарних фраз» саме собою не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавчим правом на відповідь. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує її гідність, честь чи ділову репутацію, на особу яка таким чином чи у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Презумпція невинуватості - об`єктивне правове положення, звернене до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до громадської думки в цілому. Отже, цей принцип обов`язковий не тільки для кримінального суду, а й для всіх інших органів держави. Суд вважає, що посягання на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від судді або від суду, але і від інших органів державної влади (рішення «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10 лютого 1995 року).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив

суд визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_3

та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «ОСОБА_1, который прославился массовым подкупом пенсионеров еще в середине 2000-х, и благодаря раздаче гречки дважды становился мэром».

Позивач ОСОБА_1 , відомий в Україні політичний діяч, є публічною особою, тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

і апеляційний суд, встановивши, що позивач є публічною особою, оспорювана позивачем інформація не стосується його приватного життя,

а містить оціночні судження стосовно його політичної діяльності, що підтверджується проявом інтересу до особи позивача та його діяльності

з боку журналістів, дійшов правильного висновку про те, що висловлювання ОСОБА_3 стосовно особи позивача у публікації є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідача, засновані на його баченні певних подій, особисте сприйняття діяльності певного кола осіб і не можуть бути витлумачені як повідомлення конкретних фактів вчинення правопорушень, а відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці.

З поширеної інформації ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «ОСОБА_1, который прославился массовым подкупом пенсионеров еще в середине 2000-х, и благодаря раздаче гречки дважды становился мэром» убачається, що висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки особи щодо зазначених в них обставин, тому не є недостовірною інформацією. Аналіз змісту оспорюваної інформації в публікації свідчить про відсутність твердження про конкретні факти і вказує на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження особи. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо, а оціночні судження спростуванню не підлягають.

Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції,

з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у цій справі, не дотрималися основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості, є безпідставними.

Верховний Суд наголошує також на тому, що публічний статус позивача та суспільний інтерес щодо його особи при виконанні ним посадових обов`язків свідчить про більш ширші межі допустимої критики стосовно нього, що узгоджується зі статтею 10 Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схваленою 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи, про право на недоторканість приватного життя.

Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення

до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони,

як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів

і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені

на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними

до різкої, навітьнекоректної критики.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду:

від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц (провадження

№ 61-319св21), від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20 (провадження № 61-18186св20).

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач надав докази на спростування поширеної про нього неправдивої інформації, а саме лист-відповідь від прокуратури м. Києва, де вказано, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за статтею 160 КК України не притягувався, не заслуговують на увагу, оскільки оскаржувана інформація у цілому,

з огляду на використані мовно-стилістичні засоби, має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень відповідача, його особистому сприйнятті діяльності ОСОБА_1 , не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення, відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, у межах доводів касаційної скарги, ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження

у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мироненко Марина Димитрівна, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк