Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 761/22150/19
провадження № 61-8244св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року у складі судді Вовка С. В., додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 рокуу складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Приходька К. П., Таргоній Д. О.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»),
у якому з урахуванням заяви про зміну підстав позову просив: стягнути з банку на його користь невиплачені кошти в сумі 66 027,44 грн та в сумі 15 015,30 доларів США; зобов`язати відповідача сплатити йому за період з 20 грудня
2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів проценти на суму вкладів 66 027,44 грн та на суму вкладів 15 015,30 дол. США; стягнути
з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь штрафні санкції, а саме три проценти річних за користування грошовими коштами в сумі 66 027,44 грн у розмірі
7 408,46 грн, три проценти річних за користування грошовими коштами в сумі
15 015,30 дол. США у розмірі 40 804,50 грн, інфляційні збитки за невиплату грошових коштів в сумі 66 027,44 грн у розмірі 29 256,56 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 лютого 2016 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його тітки -
ОСОБА_2 та став власником грошових коштів у сумі 66 027,44 грн та
15 015,30 дол. США, які знаходилися на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк». Проте після звернення до відповідача йому відмовлено у виплаті зазначених коштів
з посиланням на наявність у нього перед банком дебіторської заборгованості.
У нього відсутні будь-які грошові зобов`язання перед відповідачем, оскільки він не є клієнтом банку, не перебуває з ним в договірних відносинах та не є його боржником, утім відповідач безпідставно стверджує, що він завдав йому матеріальної шкоди під час роботи в АТ КБ «ПриватБанк».
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2020 року позов задоволено. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 невиплачені за договорами банківських вкладів грошові кошти в сумі 66 027,44 грн та в сумі 14 965,30 дол. США, проценти за договорами банківських вкладів
у розмірі 38 314,27 грн та у розмірі 4 035,38 дол. США, три проценти річних в сумі 48 103,46 грн; а також судовий збір в розмірі 4 704,90 грн.
Суд першої інстанції керувався тим, щовнаслідок смерті вкладника
ОСОБА_2 обов`язок банку нараховувати проценти на суму вкладу не припиняється, а входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцю. Безпідставним є посилання відповідача на положення пункту 1.1.3.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, оскільки його приписи стосуються договірних правовідносин за договором кредиту та не розповсюджуються на спірні правовідносини. Відсутність обов`язку позивача зі сплати відповідачу завданих збитків встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, тому підлягає обов`язковому врахуванню, виходячи із принципу правової визначеності. Оскільки відповідач не виконував свій обов`язок із виплати позивачу суми вкладів та процентів за договорами, то такі суми підлягають стягненню разом із трьома процентами річних за заявлений позивачем період прострочення виконання зобов`язання.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня
2020 року стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат у розмірі 29 256,56 грн.
Суд першої інстанції виходив із наявності підстав для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України про відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь
ОСОБА_1 трьох процентів річних в сумі 48 103, 46 грн змінено, вказано суму стягнення у розмірі 38 544, 16 грн. Додаткове рішення суду першої інстанції змінено в частині суми інфляційних втрат, вказано суму стягнення у розмірі
18 348, 90 грн. В іншій частині рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не застосував позовну давність та не зазначив мотивів неприйняття такої заяви відповідача, стягнувши з нього в заявленому позивачем розмірі збитки від інфляції та три проценти річних за прострочення грошового зобов`язання. Відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 38 544,16 грн процентів річних та 18 348,90 грн інфляційних втрат за період з 18 листопада 2016 року по 18 листопада 2019 року, тобто в межах позовної давності.
Доводи відповідача про те, що банк правомірно здійснив відповідне списання заборгованості із успадкованих позивачем коштів, оскільки таке право банку передбачено Умовами і правилам надання банківських послуг, апеляційний суд відхилив. У матеріалах справи відсутній примірник договору банківських послуг, в тому числі укладений між сторонами 09 жовтня 2013 року, а Умови і правила надання банківських послуг, які не підписані позивачем, не є складовою укладених між сторонами договорів. Суд першої інстанції правильно вважав, що списання успадкованих позивачем грошових коштів із його рахунку
є незаконним, оскільки відповідач не надав доказів про існування обставин, які
б давали йому право на таке списання, а тому відповідач зобов`язаний повернути позивачу банківський вклад разом із нарахованими процентами.
Посилання на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив зобов`язати відповідача сплатити йому проценти на суми вкладів, а не стягнути їх, апеляційним судом не взяті до уваги, оскільки відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Після зміни підстав позову та збільшення позовних вимог представник позивача подала до суду уточнений розрахунок процентів за договорами банківського вкладу та порушувала питання про стягнення з відповідача
в примусовому порядку на користь ОСОБА_1 процентів у розмірі 38 314,27 грн та у розмірі 4 035,38 дол. США, що задоволено судом першої інстанції (а. с. 127-129, т. 1).
Вказані суми обраховані стороною позивача у письмових розрахунках, перевірені судом першої інстанції, розмір та порядок нарахування не оспорюється відповідачем в апеляційній скарзі, а також не викликає сумнівів
у їх правильності й обґрунтованості.
За таких обставин твердження АТ КБ «ПриватБанк» про наявність у нього права здійснити списання грошових коштів без погодження здійснення цієї операції із власником рахунку та вихід суду першої за межі пред`явлених позивача вимог
є необґрунтованими.
Аргументи учасників справи
У травні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати й у цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; стягнути судові витрати з позивача.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно поданої представником позивача заяви про зміну предмету позову від 18 листопада 2019 року прохальна частина позовної заяви,зокрема, пункт 3 викладений в такій редакції: зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" сплатити ОСОБА_1 за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів: 1) проценти на суму вкладів 66 027,44 грн та 2) проценти на суму вкладів 15 015,30 дол. США. Дана позовна вимога є вимогою немайнового характеру, тому суд при ухваленні рішення вийшов за межі позовних вимог та в судовому рішенні зазначив:стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договорами банківських вкладів у розмірі 38 314,21 грн та 4 035,38 дол. США. Таким чином суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відхиливши доводи банку щодо виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог, фактично змінив предмет позовної вимоги. Посилання апеляційного суду на те, що представник позивача подавала до суду уточнений розрахунок процентів за договорами та порушила питання про стягнення коштів в примусовому порядку, є безпідставним, оскільки наданий розрахунок не є та не може бути заявою про зміну предмету позовних вимог та який поданий після початку розгляду справи по суті. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а). Таким чином вихід суду за межі позовних вимог в даному випадку не є винятковим випадком, оскільки судом необґрунтовано, що захист прав та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб.
Сторони, уклавши 09 жовтня 2013 року договір надання банківських послуг, погодили можливість списання банком грошових коштів з рахунка клієнта без його згоди для погашення заборгованості відповідно до частини другої статті 1071 ЦК України, що в свою чергу і було зроблено банком. У випадку встановлення факту безпідставного списання банком грошових коштів
з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта проперерахування грошових коштів - банк повинен зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, тобто банк повинен вчинити певні дії. Проте позивачем заявлено вимоги про стягнення з банку грошових коштів, які списані в рахунок погашення заборгованості, що не відповідає належному та вірному способу захисту права в розумінні статті 1073 ЦК України, оскільки
у випадку встановлення порушення зі сторони банку, він фактично повинен виправити свою помилку, а саме вчинити дії стосовно виконання розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів або повернення на рахунок клієнта списаних грошових коштів. У даному випадку не можна застосувати приписи частини другої статті 5 ЦПК України, оскільки законом передбачено ефективний спосіб захисту прав позивача у спірних правовідносинах (стаття 1073 ЦК України).
Позивач здійснив безпідставне нарахування процентів в розмірі 18 % річних по рахунку № НОМЕР_1 , оскільки даний картковий рахунок відкрито для зарахування процентів по депозитному договору № SАМDN250000733792497 від 14 березня 2013 року, що підтверджується копією договору наданого позивачем. Таким чином позивач здійснив подвійне нарахування процентів, тобто здійснив нарахування процентів на проценти. Отже сума нарахованих відсотків в розмірі 4 498,44 грн є безпідставною та необґрунтованою.
Нарахування позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат
є похідними вимогами від основної вимоги. Враховуючи наведені доводи щодо безпідставності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.
Судові рішення оскаржуються в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення невиплачених за договорами банківських вкладів грошових коштів, процентів за договорами банківських вкладів, процентів річних за користування грошовими коштами та інфляційних втрат, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Логвинова Т. В. подала до суду відзив, у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін,
а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Відзив мотивовано тим, що позивач правомірно, вважаючи, що його безпідставно позбавлено права власності на успадковані ним кошти, звернувся до суду за захистом свої порушених прав. Під час розгляду справи позивачем уточнено розмір стягнення основної заборгованості - 66 027,44 грн та 14 965,30 дол. США, та на підставі статті 625 ЦК України надано розрахунок стягнення
з відповідача суми індексу інфляції за весь час прострочення виплати сум основної заборгованості, а також три проценти річних від простроченої суми. Суд першої інстанції розглянув справу в межах позовних вимог з дотриманням норм законодавства України.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції
в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року
у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі
№ 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від
30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц, від
13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року
у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від
01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі
№ 287/587/16-ц). Крім того, касаційна скарга містить доводи про необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі з посиланням на те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Зважаючи на те, що доводи касаційної скарги викликають необхідність їх перевірки, слід відкрити касаційне провадження у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 62 років померла ОСОБА_2 (а. с. 6, т. 1).
17 лютого 2016 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сизоненко Д. В. видав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , згідно з яким її племінник ОСОБА_1 успадкував 1/2 частку грошових вкладів з відповідними процентами та нарахованою компенсацією, що знаходяться в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунках:
- 29 травня 2014 року картковий рахунок - НОМЕР_2 , залишок - 0,44 грн;
- 24 листопада 2011 року депозитний картковий рахунок - НОМЕР_1 , залишок - 15 608,07 грн;
- 11 вересня 2014 року депозит, договір - SAMDNWFD0070260619300, рахунок - НОМЕР_3 , залишок - 37 756,41 грн;
- 16 листопада 2010 року депозит, договір - SAMDN25000712924055, рахунок - НОМЕР_4 , залишок - 48 689,11 грн;
- 13 січня 2011 року депозит, договір - SAMDN25000713668110, рахунок - НОМЕР_5 , залишок - 18 624,04 дол. США, що становив 503 221,56 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 17 лютого
2016 року;
- 14 березня 2013 року депозит, договір - SAMDN25000733792497, рахунок - НОМЕР_6 , залишок - 30 001,29 грн;
- 23 вересня 2012 року договір - SAMDN80000729065649 пролонгований
з договору № SAMDN01000724492406, рахунок - НОМЕР_7 , залишок -
8 788,62 дол. США, що становив 237 468,51 грн за курсом НБУ станом на
17 лютого 2016 року;
- 11 вересня 2014 року депозит, договір - SAMDNWFD0070260639100, рахунок - НОМЕР_8 , залишок - 2 517,94 дол. США, що становив 68 034,73 грн за курсом НБУ станом на 17 лютого 2016 року.
За таких обставин позивач у порядку спадкування за законом після смерті своєї тітки набув право власності на грошові кошти у складі спадщини на загальні суми 66 027,44 грн та 14 965,30 дол. США.
У листі АТ КБ «ПриватБанк» від 26 травня 2016 року № 20.1.0.0.0/7-20160506/5500 на звернення ОСОБА_1 від 29 квітня 2016 року стосовно виплати спадщини з рахунків ОСОБА_2 та роз`яснення щодо виникнення дебіторської заборгованості банк повідомив, що за позивачем в банку числиться дебіторська заборгованість, яка виникла на підставі порушення ним наказу від 15 травня 2009 року № PR-2009-184 «Зміни в технології вилучення автомобілів», що виразилося в незаконному відчуженні від імені банку, без проведення аукціону автомобіля, видачі його з майданчика банку без оплати його вартості
і нанесенні збитку АТ КБ «ПриватБанк» у сумі 114 636 грн. У випадку, якщо ОСОБА_1 не погасить дебіторську заборгованість, банк має право списати її з рахунків, які входять до спадщини, або взагалі вилучити будь-яке інше майно, що належить йому, достатнє для погашення заборгованості у позасудовому порядку.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2018 року у справі № 520/1226/14-ц у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про відшкодування завданих збитків в сумі 166 650 грн відмовлено.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11 (провадження № 61-34953св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18 (провадження № 61-3596св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2019 року у справі
№ 235/499/17 (провадження № 61-32739св18) зроблено висновок, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). […] Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову».
Аналогічний за змістом висновок зроблено у постановах: Верховного Суду
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від
17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц (провадження № 61-23495св18), від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц (провадження
№ 61-29896св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц (провадження № 61-16521св18), від 06 листопада 2019 року у справі
№ 756/17180/14-ц (провадження № 61-25407св18), від 04 грудня 2019 року
у справі № 635/8395/15-ц (провадження № 61-11414св18), від 01 квітня
2020 року у справі № 686/24003/18 (провадження № 61-14417св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц (провадження
№ 61-26450св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц (провадження № 61-27007св18), від 13 листопада 2019 року у справі
№ 697/2368/15-ц (провадження №61-33310св18).
Отже, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета і підстави позову, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача).
Схожі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц (провадження № 61-29527св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц (провадження
№ 61-35160св18).
У частинах першій, другій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з частиною другою статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що представник позивача звернулася до суду із заявою про зміну підстави позову, в якій, зокрема просила зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" сплатити ОСОБА_1 за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів: 1) проценти на суму вкладів 66 027,44 грн, 2) проценти на суму вкладів 15 015,30 дол. США (а. с. 84 - 86, т. 1).
17 березня 2020 року представник позивача подала до суду розрахунок, в якому, зокрема визначено розмір процентів за договорами банківського вкладу
38 314,27 грн та 4 035,38 дол. США (а. с. 127 - 129, т. 1).
За таких обставин, стягуючи з відповідача на користь позивача проценти за договорами банківських вкладів у розмірі 38 314,27 грн та 4 035,38 дол. США відповідно до розрахунку від 17 березня 2020 року, суди вийшли за межі позовних вимог та не навели для цього належних мотивів, зокрема, що заявлена позивачем вимога суперечить закону та/або не є ефективною.
Тому позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача сплатити
ОСОБА_1 проценти на суму вкладів за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштівсуди не розглянули.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
В іншій оскарженій частині задоволених вимог ОСОБА_1 про стягнення невиплачених за договорами банківських вкладів грошових коштів, процентів річних та інфляційних втрат колегія суддів погоджується з висновками судів, що оскільки відповідач не виконував свій обов`язок з виплати позивачу суми вкладів, то такі суми підлягають стягненню в межах позовної давності. Доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині стягнення процентів за договорами банківських вкладів скасувати й у цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій оскарженій частині рішення та додаткове рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині, постанову апеляційного суду залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України
у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими
в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження
№ 61-39028св18) зроблено висновок, що «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення
з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження
№ 12-161гс19)).
Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 процентів за договорами банківських вкладів скасувати.
Передати справу № 761/22150/19 в скасованій частині на новий розгляддо суду першої інстанції.
В частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення невиплачених за договорами банківських вкладів грошових коштів, процентів річних та інфляційних втрат рішення Печерського районного суду м. Києва від
13 травня 2020 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року в незміненій апеляційним судом частині, постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишити без змін.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов