№ 761/24035/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 761/24035/17

провадження № 61-42604св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк професійного фінансування»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» про визнання зобов`язань припиненими.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ПАТ «Банк професійного фінансування», в обґрунтування якого зазначила, що 05 вересня 2014 року між сторонами було укладено договір-анкету комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198, за умовами якого ОСОБА_1 було відкрито вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 строком до 19 вересня 2015 року.

13 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк професійного фінансування» було укладено кредитний договір № 97/кл/2014, із внесеними до нього змінами договором № 1 від 24 листопада 2014 року, за умовами яких було встановлено ліміт кредитної лінії - 8 990 000,00 грн і в забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором банк прийняв майнові права на грошові кошти в сумі 1 860 000,00 грн, що розміщені на депозитному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «Банк професійного фінансування».

Також 13 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк професійного фінансування» було укладено договір застави майнових прав № 148/2014, із внесеними до нього змінами договором № 1 від 24 листопада 2014 року, за умовами яких заставодавець у якості забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року, передала заставодержателю в заставу майнові права на отримання грошових коштів в сумі 9 345 000,00 грн згідно договору-анкети комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198 від 05 вересня 2014 року.

За укладеним між сторонами 13 листопада 2014 року договором № 2 про внесення змін до договору-анкети комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198 від 05 вересня 2014 року договір-анкету було доповнено наступними пунктами:

«2.6. У разі несплати в строк, встановлений кредитним договором, заборгованості за кредитом, процентами, комісійними платежами, штрафами/неустойками та будь-якими іншими платежами, передбаченими кредитним договором, або в інших випадках, передбачених кредитним договором та договором застави, банк в цей же день набуває прав на звернення стягнення на суму вкладу за цим договором у порядку, розмірі і на умовах, передбачених відповідним договором застави.

Звернення стягнення на грошові кошти, майнові права, вимоги яких є предметом застави за договором застави, здійснюється шляхом їх договірного списання банком в рахунок погашення його забезпечених заставою вимог.

Своїм підписом на даному договорі клієнт надає доручення банку самостійно здійснити договірне списання коштів в рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) банку за кредитним договором, які містяться на вкладному (депозитному) рахунку. Списання грошових коштів в рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) проводиться банком без додаткових погоджень з клієнтом.

2.7. Банк повертає клієнту суму вкладу за цим договором у встановлений строк, але в будь-якому разі виключно після припинення дії договору застави. Сторони дійшли згоди, що у випадку настання строку повернення суми вкладу та наявності невиконаних зобов`язань за кредитним договором, сума вкладу не підлягає поверненню клієнту до моменту повного належного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором».

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 є боржником ПАТ «Банк професійного фінансування» за кредитним договором № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року, а ПАТ «Банк професійного фінансування» є боржником ОСОБА_1 за договором-анкетою комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198 від 05 вересня 2014 року (депозитним договором), тому позивач вважала, що її вимоги та вимоги ПАТ «Банк професійного фінансування» є зустрічними та грошовими, тобто однорідними.

На підставі постанови правління Національного банку України від 15 квітня 2015 року № 258 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк професійного фінансування» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 квітня 2015 року № 78 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк професійного фінансування» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Відповідно до виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 станом на 20 квітня 2015 року на вкладному (депозитному) рахунку ОСОБА_1 перебували кошти у сумі 27 403 797,00 грн і 26 жовтня 2015 року вона зверталася до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк професійного фінансування» із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, однак, вказана заява залишена без відповіді та задоволення.

ОСОБА_1 зазначала, що враховуючи специфіку процедур, які передбачені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відшкодування коштів вкладнику банку здійснюється після ліквідації та продажу майна (активів) банку. В той же час, ліквідація банку - довготривала процедура. Проте, зобов`язання сторін можуть бути виконані в інший, передбачений законом спосіб, без шкоди або порушення прав та інтересів інших осіб, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позивач просила визнати припиненими зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк професійного фінансування» за кредитним договором № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року та договором № 1 про внесення змін до кредитного договору № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року, укладеним 24 листопада 2014 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Банк професійного фінансування» про визнання зобов`язань припиненими задоволено повністю, визнано припиненими зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк професійного фінансування» за кредитним договором № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року та договором № 1 про внесення змін до кредитного договору № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року, укладеним 24 листопада 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач є кредитором відповідача за депозитним договором і одночасно є боржником відповідача за кредитним договором, строк виконання зобов`язань за якими настав. За кредитним договором № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року не було здійснено заміни застави, кошти перебували на вкладному (депозитному) рахунку позивача на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку, крім того, договірне списання з вкладного (депозитного) рахунку передбачено умовами кредитного договору № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року, договору застави майнових прав № 148/2014 від 13 листопада 2014 року та договором-анкетою комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198 від 05 вересня 2014 року з подальшими змінами, а тому, оскільки для зарахування зустрічних однорідних вимог достатньо заяви однієї із сторін, в силу положень статті 601 ЦК України зобов`язання, які виникли у позивача за кредитним договором, необхідно визнати припиненими у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що станом на 18 серпня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором становила 9 638 748,92 грн, тобто суму більшу ніж на 293 000 грн від суми депозитних коштів, права на розпорядження якими ОСОБА_1 передала в заставу банку, що свідчить про недостатність депозиту для погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором, а тому неможливе зарахування зустрічних однорідних вимог за рахунок заставних депозитних грошей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано справу з Шевченківського районного суду м. Києва.

11 серпня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 серпня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 08 вересня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що у справі наявні усі необхідні юридичні підстави для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки ОСОБА_1 є боржником банку, а банк є боржником ОСОБА_1 і таке зарахування є можливим на стадії ліквідації банку.

Чинне законодавство не ставить в залежність для можливості зарахування зустрічних однорідних вимог в процедурі ліквідації банку наявність умов щодо розміру сум коштів за зустрічним зобов`язанням.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Клопотання та заяви учасників справи

22 травня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Джірінг» (далі - ТОВ «ФК «Капітал Джірінг) про залучення правонаступника у вищевказаній справі, яка обґрунтована тим, що 13 квітня 2020 року між ПАТ «Банк професійного фінансування» та ТОВ «ФК «Капітал Джірінг» укладено договір про відступлення права вимоги № 1, відповідно до умов якого у власність останнього перейшло право вимоги за договором кредиту від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014, укладеним між ПАТ «Банк професійного фінансування» та ОСОБА_1 , у зв`язку із чим просить замінити ПАТ «Банк професійного фінансування» на правонаступника.

На підтвердження вказаної обставини заявником надано копію протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-03-19-000010-b, копію договору про відступлення права вимоги № 1 від 13 квітня 2020 року, копію акта приймання-передачі прав вимоги до договору № 1 від 13 квітня 2020 року.

Копію заяви ТОВ «ФК «Капітал Джірінг» Верховний Суд направив учасникам справи 01 червня 2020 року за вих. № 27264/0/222-20.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 05 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк професійного фінансування» було укладено договір-анкету комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198, за умовами якого ОСОБА_1 було відкрито вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 строком до 19 вересня 2015 року (а. с. 8).

13 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк професійного фінансування» було укладено кредитний договір № 97/кл/2014, відповідно до умов якого, банком відкрито ОСОБА_1 відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 1 750 000,00 грн, строком дії з 13 листопада 2014 року по 03 вересня 2015 року, кінцевий термін повернення кредиту - 03 вересня 2015 року (а. с. 9 - 13).

Пунктом 3.11 кредитного договору встановлено, що шляхом підписання цього договору позичальник доручає банку здійснювати договірне списання з будь-яких його рахунків, відкритих в банку, коштів в сумах, необхідних для повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, штрафних санкцій та інших платежів.

24 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк професійного фінансування» було укладено договір № 1 про внесення змін до кредитного договору № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року, яким пункт 1.2 кредитного договору викладено в новій редакції - ліміт кредитної лінії (ліміт кредитування) збільшено до 8 990 000,00 грн, пункт 2.1 кредитного договору викладено в новій редакції - в забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором банком приймаються майнові права на грошові кошти в сумі 9 345 000,00 грн, що розміщені на депозитному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «Банк професійного фінансування» (а. с. 14 - 15).

13 листопада 2014 року між ПАТ «Банк професійного фінансування» (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав № 148/2014 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку), пунктом 1.1 якого встановлено, що заставодавець у якості забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року передає заставодержателю в заставу майнові права на отримання грошових коштів в сумі 1 860 000,00 грн згідно договору-анкети комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198 від 05 вересня 2014 року (а. с. 16 - 18).

Пунктом 1.1.1 договору застави майнових прав передбачено, що боржником по відношенню до заставодавця за договором-анкетою комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198 від 05 вересня 2014 року є заставодержатель.

При цьому, пунктом 3.3.4 договору застави майнових прав передбачено, що звернення стягнення на грошові кошти, майнові права вимоги яких є предметом застави за цим договором, здійснюється шляхом договірного списання заставодержателем в рахунок погашення його забезпечених заставою вимог.

24 листопада 2014 року договором № 1 про внесення змін до договору застави майнових прав № 148/2014 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку), сторони дійшли згоди про внесення змін до договору застави майнових прав № 148/2014 від 13 листопада 2014 року, а саме: статтю 1 договору застави було викладено в новій редакції, зокрема:

1.1. За цим договором заставодавець у якості забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року передає заставодержателю в заставу майнові права на отримання грошових коштів в сумі 9 345 000,00 грн згідно договору-анкети комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198 від 05 вересня 2014 року, згідно з яким заставодавець виступає «вкладником».

1.2. Суть, розмір та строк забезпечених заставою вимог: виконання зобов`язань позичальником перед заставодержателем, зокрема:

1.2.1. Повернення кредиту в сумі 8 990 000,00 грн, з порядком його погашення, передбаченим основним договором та кінцевим терміном погашення кредиту не пізніше 03 вересня 2015 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених основним договором.

1.8. Не обмежуючи викладеного в розділі 3 цього договору та будь-яких прав заставодержателя за кредитним договором, сторони погодили, що на дату укладення цього договору, максимальний розмір вимог заставодержателя, які забезпечуються заставою за цим договором, становить 9 345 000 грн (а. с. 19 - 20).

13 листопада 2014 року договором № 2 про внесення змін до договору-анкети комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198 від 05 вересня 2014 року договір-анкету було доповнено наступними пунктами:

«2.6. У разі несплати в строк, встановлений кредитним договором, заборгованості за кредитом, процентами, комісійними платежами, штрафами/неустойками та будь-якими іншими платежами, передбаченими кредитним договором, або в інших випадках, передбачених кредитним договором та договором застави, банк в цей же день набуває прав на звернення стягнення на суму вкладу за цим договором в порядку, розмірі і на умовах, передбачених відповідним договором застави.

Звернення стягнення на грошові кошти, майнові права вимоги яких є предметом застави за договором застави, здійснюється шляхом їх договірного списання банком в рахунок погашення його забезпечених заставою вимог.

ОСОБА_1 не виконала зобов`язань за кредитним договором.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року у справі № 761/25533/15-ц, яке змінено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року в частині розподілу судових витрат, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк професійного фінансування» стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 9 638 748,92 грн (а. с. 216 - 222).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною першою статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін за одночасної наявності трьох умов: вимога про зарахування є зустрічною; вимога є однорідною; строк виконання за зустрічною вимогою або настав, або невстановлений договором, або визначений моментом пред`явлення вимоги.

ОСОБА_1 є боржником ПАТ «Банк професійного фінансування» за кредитним договором № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року, за яким кредит надано на термін до 03 вересня 2015 року, а ПАТ «Банк професійного фінансування» є боржником ОСОБА_1 за договором-анкетою комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198 від 05 вересня 2014 року (депозитним договором), укладеним на термін до 19 вересня 2015 року.

Предметом позову у цій справі є визнання повністю припиненими зобов`язань ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк професійного фінансування» за кредитним договором № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року та договором № 1 про внесення змін до кредитного договору № 97/кл/2014 від 13 листопада 2014 року, укладеним 24 листопада 2014 року.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із пунктом 4-1 частини першої статті 602 ЦК України (в редакції від 12 серпня 2015 року) не допускається зарахування зустрічних вимог за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови правління Національного банку України від 15 квітня 2015 року № 258 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк професійного фінансування» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури ліквідації банку з 20 квітня 2015 року.

Згідно з частиною четвертою статті 110 ЦК України особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов`язань.

Стаття 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з пунктом 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але й регулюють інші відносини, що виникають у зв`язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносини з клієнтами - фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку.

Пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції від 12 серпня 2015 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку: забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час дії тимчасової адміністрації та ліквідації банків, а також у питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Цим Законом передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно встановленої черговості та неприпустимість задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури та не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Зокрема, стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.

Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 349/717/15-ц (провадження № 61-13800св18) та постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року № 6-2047цс16.

Отже, підставою для відмови у позові є неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог в порушення порядку, встановленого статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не відсутність достатньої суми коштів на депозитному рахунку, права на розпорядження якими позивач передала в заставу банку, для покриття її кредитної заборгованості.

Таким чином, оскільки фактичні обставини справи установлено апеляційним судом повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, ухвалену постанову суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 412 ЦПК України слід змінити.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною третьою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду позивач мотивує наявністю практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка не відповідає правовій позиції, висловленій зокрема у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року № 6-2047цс16.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 349/717/15-ц (провадження № 61-13800св18) та постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16, а позивач не обґрунтувала подібність фактичних обставин у цій цивільній справі та господарських справах, на які позивач посилається у касаційній скарзі.

Тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Щодо правонаступництва

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 55 ЦПК України встановлено, що у разі заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи, що між ПАТ «Банк професійного фінансування» та ТОВ «ФК «Капітал Джірінг» укладено договір про відступлення права вимоги № 1, відповідно до умов якого у власність останнього перейшло право вимоги за договором кредиту від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014, укладеним між ПАТ «Банк професійного фінансування» та ОСОБА_1 , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для задоволення заяви про заміну сторони у справі та залучення до участі у справі ТОВ «ФК «Капітал Джірінг» як правонаступника ПАТ «Банк професійного фінансування».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але, з огляду на викладені вище висновки, наявні підстави для зміни мотивувальної частини постанови Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду робить висновок, що наявні підстави для задоволення заяви про заміну сторони у справі та залучення до участі у справі ТОВ «ФК «Капітал Джірінг» як правонаступника ПАТ «Банк професійного фінансування».

Керуючись статтями 55 400 402 403 409 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Джірінг» про залучення правонаступника задовольнити.

Залучити товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Джірінг» до участі у справі № 761/24035/17 як правонаступника публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування».

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська