№ 761/26620/16-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 761/26620/16-ц

провадження № 61-8432св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом- ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна, Орган опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2

треті особи: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулася з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М., Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, анулювання реєстрації права власності, усунення перешкод в користуванні квартирою.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності колишньому чоловікові позивача ОСОБА_3 . Позивач та їхній неповнолітній син вселилися у спірну квартиру як члени сім`ї ОСОБА_3 .

07 липня 2016 року ОСОБА_1 стало відомо, що 14 червня 2016 року відповідачем було відчужено зазначену квартиру ОСОБА_4 за договором - купівлі - продажу.

Просила суд:

визнати договір купівлі - продажу квартири від 14 червня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М. недійсним з моменту укладення;

застосувати наслідки недійсності правочину, анулювати реєстрацію права власності ОСОБА_4 ;

усунути ОСОБА_1 , ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

У серпні 2016 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , подали зустрічний позов до ОСОБА_1 , про виселення.

Зустрічний позов мотивований тим, що за договором купівлі - продажу, укладеним 14 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , остання набула у власність спірну квартиру. В той же день ОСОБА_3 придбав на ім`я неповнолітнього сина ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 вимушений був звернутися до суду з позовом про надання дозволу на відчуження спірної квартири. Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 посвідчений нотаріусом без згоди матері дитини згідно судового рішення.

ОСОБА_1 відмовляється виселятися з квартири АДРЕСА_1 , власник квартири ОСОБА_5 не може потрапити у належну їй квартиру.

З урахуванням збільшення позовних вимог просили:

усунути ОСОБА_4 перешкоди в розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , із цієї квартири.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М., Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, усунення перешкод в користуванні майном, залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про виселення, задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Виселено малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 до квартири АДРЕСА_3 .

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

В решті вимог зустрічного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу цієї квартири.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі за зустрічним позовом не є членами сім`ї позивача, вона не надавала згоду на їх проживання у належній їй квартирі. Висновок суду мотивований тим, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час, оскільки припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату членами його сім`ї права користуватися житлом. Право користуватися житлом для членів сім`ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів, врахувавши, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату членами його сім`ї права користуватися житлом. Право користуватися житлом для членів сім`ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.

Судом першої інстанції також враховано дійсність договору купівлі - продажу квартири від 14 червня 2016 року, укладеного між відповідачами за первісним позовом, а також виконання батьком малолітньої дитини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 положень Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», шляхом придбання малолітній дитині у власність квартири АДРЕСА_3 , яка придатна для проживання дитини.

Судом першої інстанції також правильно враховано положення статей 41 47 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 317 318 391 ЦК України, статей 9 109 ЖК УРСР.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про тривалий строк користування відповідачами спірною квартирою, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що враховуючи зміну власника, членами сім`ї якого відповідачі не є, дана обставина не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування житлом на власний розсуд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2010 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року в частині задоволення зустрічного позову та виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовити.

У червні 2020 року ОСОБА_1 подала доповнення до касаційної скарги, у якому просить зупинити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , в іншій частині не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована необхідністю відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 та у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі 638/13030/13-ц. Необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах полягає в наступному.

ОСОБА_1 разом з малолітньою дитиною постійно та безперервно проживають у квартир, з якої їх виселили. Із місцем проживання у ОСОБА_1 та дитини встановлений тісний триваючий зв`язок (місце навчання, безпечне та стійке середовище, спокійна атмосфера спілкування з однолітками, інфраструктура охорони здоров`я, відвідувані дитиною гуртків тощо). Припинення бути членом сім`ї колишнього власника квартири не є достатньою підставою для позбавлення житла в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Втручання держави в право ОСОБА_1 та дитини на повагу до особистого життя шляхом виселення є найбільш крайньою мірою й таке втручання (в даній справі) не є виправданим, а так само, й необхідним у демократичному суспільстві з метою захисту прав та інтересів інших осіб. Верховний Суд у своїх правових висновках не розглядав справи з позицій впливу факту виселення дитини з місця постійного проживання (безпечного та такого, до якого вона звикла) на її подальший психологічний, ментальний, соціальний та культурний стан та розвиток.

Позиція інших учасників справи

01 липня 2020 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_6 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2020 року в частині задоволених зустрічних позовних вимог та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що фактично ОСОБА_1 зловживає правами дитини та неправомірно відмовляється виселятися з дитиною зі спірної квартири. На ім`я малолітнього ОСОБА_2 в інтересах якого діяв його законний представник батько ОСОБА_3 , була придбана квартира АДРЕСА_3 . Позивач за зустрічним позовом є новим власником квартири АДРЕСА_1 , згоди на вселення та реєстрацію в цій квартирі ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_2 , які не є членами сім`ї нового власника не надавала, останні проживають у квартирі неправомірно, чим порушують права ОСОБА_4 щодо володіння, розпорядження та користування своїм майном.

У червні 2020 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що на ім`я малолітнього ОСОБА_2 в інтересах якого діяв ОСОБА_3 як його батько, придбано квартиру АДРЕСА_3 . Відповідно до актів обстеження Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації умови проживання визнано придатними для проживання, в квартирі чисто, прибрано, зроблено ремонт, для дитини підготовлено ліжко, робочий стіл для навчання, шафа для одягу та інше. Для ОСОБА_4 ні ОСОБА_1 , ні малолітня дитина не є членами сім`ї, а є сторонніми особами. ОСОБА_1 , проживаючи разом з малолітньою дитиною в спірній квартирі, порушує законні права нового власника ОСОБА_4 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/26620/16-ц, витребувано справу з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Київ від 29 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Київ від 29 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

У червні 2020 року матеріали цивільної справи № 761/26620/16- надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, застосованого судами в оскаржених судових рішеннях, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі 6-709цс16 та у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі 638/13030/13-ц.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2916 року у справі № 6-709цс16 вказано, що «частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18) вказано, що «частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У справі, яка є предметом перегляду, врахувавши, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім`ї права користуватися житлом, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів. Право користуватися житлом для членів сім`ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.

Тривалий строк користування позивачами спірною квартирою, враховуючи зміну власника, членами сім`ї якого вони не є, не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування житлом на власний розсуд».

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04 травня 2016 року по цивільній справі № 761/18823/15-ц, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Відділ опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Шевченківський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про надання дозволу на продаж квартири, де правом користування наділена малолітня дитина, придбання квартири на ім`я малолітньої дитини та реєстрації місця проживання дитини без згоди матері, усунення перешкод, виселення та зняття з реєстрації, задоволено частково.

Надано ОСОБА_3 дозвіл на продаж у нотаріуса квартири АДРЕСА_1 , в якій правом користування наділений малолітній ОСОБА_2 , 2011 року народження, з одночасним придбанням житла - квартири на ім`я малолітнього ОСОБА_2 , без згоди матері ОСОБА_1 , а саме придбання житла - квартири АДРЕСА_3 на ім`я малолітнього ОСОБА_2 , без згоди матері ОСОБА_1

14 червня 2016 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), було укладено договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М., відповідно до пунткту 1.1. якого продавець передає у власність (продав), а покупець приймає у власність (купив) квартиру АДРЕСА_1 .

14 червня 2016 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на цю квартиру.

14 червня 2016 року між ОСОБА_7 (продавець) і малолітнім ОСОБА_2 (покупець), від імені якого діяв законний представник батько ОСОБА_3 , було укладено договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М., відповідно до пункту 1.1. якого продавець передає у власність (продав), а покупець приймає у власність (купив) квартиру АДРЕСА_3 .

14 червня 2016 року малолітній ОСОБА_2 , від імені якого діяв законний представник батько ОСОБА_3 , зареєстрував право власності на цю квартиру.

Обидва договори купівлі-продажу від 14 червня 2016 року: укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з продажу квартири АДРЕСА_1 та між ОСОБА_7 і малолітнім ОСОБА_2 , від імені якого діяв законний представник батько ОСОБА_3 , за яким ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_3 , нотаріально посвідчені, є дійсними, не зміненими, не скасовані та не визнані в судовому порядку недійсними.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

За змістом частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є членами сім`ї нового власника ОСОБА_4 , на ім`я малолітнього ОСОБА_2 зареєстровано власне житло, судом не встановлено наявності спору чи інших перешкод для вселення ОСОБА_1 разом з малолітнім сином до квартири АДРЕСА_3 , з урахуванням принципів застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення зустрічних позовних вимог в частині виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 листопада 2016 року (провадження № 6-709цс16) з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом частини другої статті 403 ЦПК України якщо колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати.

Відповідно до пункту 7 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Наведені ОСОБА_1 аргументи не свідчать про наявність підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Київ від 29 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 406 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов