ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 761/28179/15-ц

провадження № 61-1724св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Макаренко І. О., та рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача неустойку в сумі 61 710,46 грн, 3% річних в сумі 4 011,89 грн, інфляційні втрати у розмірі 49 589,58 грн, збитки в сумі 112 094,09 грн і сплачені грошові кошти в розмірі 84 595,00 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 17 квітня 2014 року з відповідачем укладено договір поставки № 308, відповідно до якого відповідач зобов`язувався виготовити та поставити на умовах, в порядку і у відповідності до проектно-ескізної документації столярні вироби і виконати роботи з їх монтажу, а позивач зобов`язувався прийняти та оплати вироби у кількості та за ціною, встановленою у договорі.

На виконання вимог договору при підписанні договору позивач сплатив на користь відповідача перший платіж у розмірі 100 000,00 грн. У зв`язку з цим вироби мали бути поставлені до квартири АДРЕСА_1 в строк, який не перевищує 60 днів, тобто не пізніше 15 червня

2014 року.

Відповідач частково виконав свої зобов`язання за договором, а саме поставив панелі для кабінету вартістю 15 405 грн відповідно до додатку № 3 до договору. Відповідач самостійно неякісно здійснив монтаж панелей і відмовився від усунення недоліків та виконання договору у іншій частині. На нарікання позивача щодо якості монтажу обіцяв усунути недоліки. В подальшому під час телефонної розмови повідомив, що самостійно здійснити якісно монтаж панелей він не може та виконувати умови договору не буде. В іншій частині договір не виконаний.

Прострочення поставки товару, що почалось 16 червня 2014 року, триває, оскільки вироби не поставлені до вказаного приміщення та не здійсненний їх монтаж. Невиконання відповідачем на час звернення до суду зобов`язань має негативні матеріальні наслідки і спонукало його звернутися до суду за захистом своїх прав.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року позов задоволено.

Стягнено з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку за договором поставки в розмірі 61 710,46 грн, 3% річних в сумі 4 011,89 грн, інфляційні втрати у розмірі 49 589,58 грн, збитки в сумі 112 094,09 грн, сплачені грошові кошти в розмірі 84 595 грн ісудові витрати в розмірі 3 121,01 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувано тим, що після здійснення ОСОБА_1 17 квітня 2014 року платежу на користь відповідача у розмірі 100 000 грн вироби мали бути поставлені не пізніше 15 червня 2014 року, проте відповідач лише частково виконав свої зобов`язання за договором, а саме поставив панелі для кабінету вартістю 15 405 грн відповідно до додатку № 3 до договору.

Суд зазначив, що прострочення відповідачем поставки товару почалось 16 червня 2014 року і триває до дня розгляду справи, оскільки не всі вироби поставлені та не здійсненний їх монтаж.

Також суд вказав, що у зв`язку з невиконанням зобов`язань позивачу завдані збитки, що підтверджується відповідними квитанціями зі сплати комунальних послуг та договором оренди квартири, тому вимоги позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що всупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, позивач не довів наявність прострочення чи невиконання зобов`язання, належних доказів на підтвердження свої вимог суду не надав. Зокрема, позивач не надав претензію, яка, згідно його пояснень, була направлена відповідачу з метою досудового врегулювання спору, у зв`язку із чим суд позбавлений можливості встановити її зміст та належність цього доказу щодо даного спору.

Також суд апеляційної інстанції врахував ненадання позивачем доказів прострочення та невиконання відповідачем умов договору, вжитих ним заходів (акта, претензії, висновку спеціаліста щодо недопоставки товару та неякісного монтажу).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вказав, що висновки суду першої інстанції щодо невиконання відповідачем умов договору ґрунтуються лише на поясненнях позивача, які не узгоджуються із встановленими обставинами справи та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Також, на думку суду апеляційної інстанції, витрати, пов`язані з орендою житлового приміщення для використання його в якості робочого місця адвоката, не є такими збитками в розумінні статті 22 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року ОСОБА_1 до Верховного Суду подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції він був позбавлений можливості надати докази, оскільки розгляд справи по суті здійснювався лише в одному судовому засіданні. Зокрема, він не надав копію вимоги, направленої відповідачу, оскільки суд не звернув уваги позивача на її відсутність у матеріалах справи; крім того, право звернення до суду не залежить від попереднього направлення вимоги відповідачу.

Також у скарзі вказано на порушення судом статей 179-180 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, що виявилося у недопиті свідка, незважаючи на задоволення судом заяви позивача про виклик цього свідка.

Крім того, посилається на незаконність участі у судовому засіданні представника відповідача, оскільки стороною є фізична особа-підприємець, а представник був уповноважений діяти від імені фізичної особи.

Порушеннями, допущеними судом апеляційної інстанції, заявник вважає безпідставне неприйняття поданих ним до суду апеляційної інстанції доказів, що підтверджують виконання спірних зобов`язань з поставки іншою особою, а також відмову у допиті свідка ОСОБА_3 .

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що витрати, пов`язані з орендою житлового приміщення для використання її як робочого місця адвоката, не є такими збитками в розумінні статті 22 ЦК України, безпідставні, оскільки це питання не було предметом судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 17 квітня 2014 року сторони уклали договір поставки № 308.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується виготовити та поставити покупцю на умовах, в порядку і у відповідності до проектно-ескізної документації столярні вироби, а також виконати роботи з їх монтажу, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вироби у кількості та за ціною, встановленими договором.

Згідно з пунктом 6.1.1 при підписанні договору позивач сплатив перший платіж, який становить 100 000 грн.

Пунктом 4.1 передбачено, що строк поставки постачальником виробів не може перевищувати 60 календарних днів після отримання відповідачем від позивача першого платежу, передбаченого пунктом 6.1.1 договору.

Після здійснення ОСОБА_1 платежу на користь ФОП ОСОБА_2 17 квітня 2014 року вироби мали бути поставлені відповідачем до

квартири АДРЕСА_1 в строк, який не перевищує 60 днів після платежу, тобто не пізніше 15 червня 2014 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (від 15 січня 2020 року № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Розглядаючи справу суди з посиланням на пункт 4.1 договору від 17 квітня 2014 року № 308 (далі - договір) зазначили, що після здійснення ОСОБА_1 першого платежу на користь ФОП ОСОБА_2 17 квітня 2014 року вироби мали бути поставлені відповідачем до квартири

АДРЕСА_1 в строк, який не перевищує 60 днів, тобто не пізніше 15 червня 2014 року.

Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень

статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4.1 договору вироби поставляються та монтуються постачальником після отримання від покупця першого та другого платежів відповідно до пунктів 6.1.1 та 6.1.2 пункту 6.1 статі 6 цього договору та повідомлення покупця постачальником про готовність поставки виробів.

Пунктом 5.1.2 договору передбачено, що постачальник зобов`язується не пізніше, ніж через 15 (п`ятнадцять) робочих днів після отримання постачальником другого платежу відповідно до пункту 6.1.2 пункту 6.1

статті 6 цього договору здійснити поставку виробів і їх монтаж відповідно до умов цього договору.

Суди попередніх інстанцій вказаних положень законодавства та умов договору не врахували, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про настання строку поставки товару та, як наслідок, про наявність підстав для стягнення неустойки.

Верховний Суд вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про недоведення позивачем прострочення чи невиконання зобов`язання постачальником, адже відповідно до пункту 2.3 договору перехід права власності на вироби від постачальника до покупця відбувається в момент підписання акта приймання-передачі, який підтверджує поставку і монтаж виробів відповідно до умов цього договору.

Таким чином, належним доказом поставки товару є підписаний сторонами акт приймання-передачі. У разі, якщо такий акт не підписано, суду слід перевіряти факт поставки товару за допомогою інших поданих сторонами доказів, зокрема, показань свідків, письмових доказів, тощо.

Однак апеляційний суд не надав оцінки цим умовам договору та не врахував, що у разі, коли постачальник посилається на виконання свого обов`язку з поставки товару, саме на нього покладається обов`язок доведення цього факту, відповідно до вимог статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень.

Також судом апеляційної інстанції не застосовано статтю 693 ЦК України, яка підлягає застосуванню.

Відповідно до вказаної норми якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Таким чином, обов`язок продавця повернути суму попередньої оплати виникає у разі доведення покупцем до нього такої вимоги, зокрема шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не звертався до відповідача до звернення до суду із вимогою про повернення попередньої оплати.

Апеляційний суд не врахував, що висновок суду першої інстанції про виникнення обов`язку продавця з повернення попередньої оплати після закінчення строку на поставку є помилковим, адже такий обов`язок у даному випадку виникає після пред`явлення позову про повернення коштів.

У зв`язку з цим відсутні правові підстави для стягнення з продавця інфляційних втрат та 3% річних за період до подання позову.

Також поза увагою апеляційного суду залишилось те, що з моменту подання позову позивач відмовився від договору поставки, у зв`язку з чим правові підстави для нарахування пені за прострочення поставки після дати подання позову відсутні.

Щодо вимоги про відшкодування збитків Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування збитків підлягають: наявність таких збитків, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між збитками і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в їх заподіянні.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для відшкодування витрат з оренди житлового приміщення для використання його як робочого місця адвоката, оскільки позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між непоставкою столярних виробів та необхідністю оренди квартири для використання її як робочого місця адвоката.

При цьому суд відхиляє посилання заявника на те, що питання оренди квартири для використання її як робочого місця адвоката не було предметом дослідження суду, адже про використання квартири саме з такою метою прямо зазначено у пункті 2.1 договору оренди від 22 січня 2015 року, який надано позивачем як доказ спричинення збитків.

У зв`язку з цим рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року про відмову у позові в частині стягнення збитків Верховний Суд залишає без змін.

Також судами попередніх інстанцій враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, про те, що фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, достовірно не з`ясував чи настав строк поставки та у якому обсязі поставка відбулася, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції не здійснив належного правосуддя, в судовому рішенні у достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду у відповідній частині не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалість розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства

(стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючисьстаттями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення неустойки,

3% річних, інфляційних втрат, сплачених грошових коштів скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов