Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 761/28514/15

провадження № 61-3747св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічними позовами) - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі (позивачі та треті особи за зустрічними позовами): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства«Універсал Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року в складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від

28 січня 2021 року апеляційну у складі колегії суддів:Верланова С. М.,

Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 29 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), яке змінило назву на ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ 014-2008-1387 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 80 000 доларів США під 12,45 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2038 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 29 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 014-2008-1387-Р (далі - договір поруки), за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за невиконання позичальником всіх його зобов`язань, що виникли з Кредитного договору, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 19 серпня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 44 240,04 доларів США, з яких: 953,34 доларів США - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 43 217,29 доларів США - сума дострокового стягнення тіла кредиту, 69,41 доларів США - заборгованість за підвищеними процентами.

Враховуючи викладене, ПАТ «Універсал Банк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, зарахування коштів.

Позов мотивований тим, що перед укладенням кредитного договору банк не надав йому в письмовій формі об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Умови Кредитного договору передбачають право банку змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку, що суперечить статті 1056-1 ЦК України, є несправедливими відносно нього, як споживача фінансових послуг, та такими, що не відповідають вимогам статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів». Вказані обставини свідчать про недійсність Кредитного договору в цілому. Зважаючи на частину другу статті 548 ЦК України, якою передбачено, що недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, зазначений договір іпотеки також є недійсним.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними кредитний договір та договір іпотеки, а також застосувати частину першу статті 216 ЦК України стосовно наслідків недійсності правочину та зарахувати сплачені ним 50 312,54 доларів США відсотків за кредитним договором в рахунок погашення тіла кредиту.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про припинення договору поруки, посилаючись на те, що з 15 липня 2008 року банк без її згоди підвищив відсоткову ставку за кредитним договором до 13,45 % річних, внаслідок чого відбулося збільшення вартості кредиту на 4 266 доларів США та збільшився обсяг її відповідальності.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила припинити договір поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 про припинення договору поруки задоволено. Припинено договір поруки №014 - 2008 - 1387 -р від 29 квітня 2008 р. укладений між ВАТ КБ «Універсал Банк» правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 . Стягнуто з ПАТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_2 5 571 грн судових витрат за оплату експертизи. Стягнуто з ПАТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 5 571 грн судових витрат за оплату експертизи.

Суд виходив із того, що позивач за первісним позовом не надав належних доказів на підтвердження розміру кредитної заборгованості. Згідно з висновком судової економічної експертизи від 23 листопада 2017 року № 1756/23015/17-45, складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ «Універсал Банк» не відповідає умовам кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту. Тому суд не має можливості встановити дійсну суму заборгованості за кредитним договором.

Підписавши кредитний договір та договір іпотеки ОСОБА_1 погодився з усіма його умовами. Порушень вимог закону при укладенні зазначених договорів не встановлено і доказів їх укладення на вкрай невигідних для позичальника умовах не надано.

При цьому банком було збільшено відсоткову ставку за кредитом з порушенням умов пункту 2.1 договору поруки, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди. Тому порука ОСОБА_2 припинилася з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині припинення договору поруки скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» прострочену заборгованість за кредитним договором в сумі 953,34 доларів США. В іншій частині позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір у сумі

1 522,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір у сумі 2 349,30 грн.

Суд виходив із того, що висновок судової економічної експертизи не підтверджує факт відсутності заборгованості за кредитним договором. Банк надав суду довідку-розрахунок заборгованості, виписки аналітичних рахунків

№ НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та

№ НОМЕР_4 , якими підтверджується, що ОСОБА_1 з травня

2008 року по 10 січня 2015 року щомісячно сплачував заборгованість за кредитом, а з 10 січня 2015 року - не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 09 серпня 2015 року в нього утворилася прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 953,34 доларів США та 69,41 доларів США - за підвищеними процентами. Враховуючи загальні засади цивільного законодавства, зокрема принципи справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 ЦК України), оскільки дії відповідачів не завдали шкоди позивачу і ОСОБА_1 сплатив майже половину суми кредиту, суд вважав можливим задовольнити позовні вимоги банку частково та стягнути на його користь лише прострочену заборгованість за тілом кредиту в сумі 953,34 доларів США, яка виникла станом на 19 серпня 2015 року. Умовами Кредитного договору встановлена базова процентна ставка 12,45 % річних та підвищена процентна ставка 37,35 % річних за користування коштами понад встановлений строк (або термін погашення). Матеріали справи не містять доказів внесення змін до кредитного договору, тому висновок місцевого суду про припинення поруки ОСОБА_2 у зв`язку із збільшенням банком відсоткової ставки є необґрунтованим.

Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином розрахунок заборгованості за кредитним договором, поданий представником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокатом Череміним Д. В., а також не спростував доводів відповідачів за первісним позовом про те, що банк не мав права нараховувати заборгованість за підвищеними процентами і в порушення умов кредитного договору та вимог чинного законодавства збільшив розмір процентної ставки з 12,45 % до 13,45 % в односторонньому порядку. Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи змінив банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору строк виконання основного зобов`язання. Апеляційний суд не з`ясував, на які потреби був виданий кредит, чи є цей кредит споживчим, чи є підстави для застосування до спірних правовідносин частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року, чи змінив банк з дотриманням вимог закону та умов кредитного договору строк виконання основного зобов`язання та чи виникло у зв`язку з цим у позивача право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості. За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості у визначеному в оскаржуваній постанові обсязі (про що позивач не просив) та про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . У зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» змінено, викладено мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 залишено без змін.

Суд мотивував постанову тим, що із наданого представником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокатом Череміним Д. В. розрахунку вбачається, що ПАТ «Універсал Банк», починаючи з 15 липня 2008 року в односторонньому порядку збільшило розмір процентної ставки за кредитним договором №014-2008-1387 від 29 квітня 2008 року з 12,45 % до 13,45 %. Вказаний розрахунок складений з урахуванням умов укладеного між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 кредитного договору №014-2008-1387 від 29 квітня 2008 року та банком не спростований. Суд першої станції не спростував доводів відповідачів за первісним позовом про те, що банк у порушення умов кредитного договору та вимог чинного законодавства безпідставно збільшив розмір процентної ставки з 12,45% до 13,45% в односторонньому порядку.

Враховуючи, що ПАТ «Універсал Банк» безпідставно в односторонньому порядку збільшило розмір процентної ставки за кредитним договором №014-2008-1387 від 29 квітня 2008 року з 12,45% до 13,45%, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів ПАТ «Універсал Банк» про те, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 19 серпня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком, зокрема, за підвищеними процентами у розмірі 69,41 доларів США.

Сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Універсал Банк» посилалося на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором йому та поручителю було направлено вимоги від 31 липня 2015 року про дострокове повернення кредиту. За змістом вказаних вимог банк попереджав боржника та поручителя, що у випадку невиконання його вимог термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 61-й день з моменту отримання цих вимог та банк буде вимушений стягнути всю суму кредиту в примусовому порядку з покладенням на боржника та поручителя витрат, пов`язаних із сплатою судового збору та витрат виконавчого провадження. Частина десята статті 11 зазначеного Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до

10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19). Відповідно до пункту 1.3 Кредитного договору цільове призначення кредиту - придбання майна, а саме, двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, укладений між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 кредитний договір №014-2008-1387 від 29 квітня 2008 року є споживчим кредитом. Тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин частини десятої статті11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року.

Апеляційний суд дійшов висновку, що у цій справі ПАТ «Універсал Банк» відповідно до частини другої статі 1050 ЦК України та умов кредитного договору, вважається таким, що не змінило строк виконання основного зобов`язання з огляду на те, що пунктом 5.2.5 кредитного договору передбачено настання терміну повернення кредиту на 31-й календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, тоді як вимоги банку від 31 липня 2015 року вказують на настання терміну повернення кредиту на 61-й день з моменту їх отримання позичальником та поручителем. Отже ПАТ «Універсал Банк» не змінило строк виконання основного зобов`язання з дотриманням вимог закону та умов кредитного договору, у зв`язку з чим у нього не виникло право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості.

За таких обставин позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Крім того, відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» простроченої заборгованості за кредитним договором в сумі 953,34 доларів США, оскільки стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором не було самостійним предметом позовних вимог банку.

Разом з тим, рішенням суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Універсал Банк», третя особа: ОСОБА_1 , про припинення договору поруки, є правильним. Суд першої інстанції правомірно виходив з того, що оскільки банк в односторонньому порядку без згоди поручителя змінив умови основного договору з боржником, збільшив відсоткову ставку з 12,45 % річних до 13,45 % річних, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, тому порука ОСОБА_2 за договором поруки припинилася відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. ПАТ «Універсал Банк», починаючи з 15 липня 2008 року в односторонньому порядку збільшило розмір процентної ставки за кредитним договором №014-2008-1387 від 29 квітня 2008 року

з 12,45 % до 13,45 %. Внаслідок такого збільшення відповідно збільшився обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять доказів того, що поручитель ОСОБА_2 давала згоду на збільшення її відповідальності у зв`язку з підвищенням відсоткової ставки за кредитним договором.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ПАТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву АТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити в повному обсязі, відмовити у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ «Універсал Банк» про припинення договору поруки, вирішити питання розподілу судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до п. 2.12 кредитного договору сторони погодили, що кредитор може збільшити процентну ставку у односторонньому порядку в разі зміни Національним банком України розміру чинної облікової ставки та/або у разі запровадження адміністративних та/або інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та/або зміни ставок LIBOR, EURIBOR та/або в інших випадках, якщо кредитор обґрунтовано вважає, що така відповідає ринковим умовам або має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів. Про зміну процентної ставки кредитор має повідомити позичальника письмово. При цьому у разі не згоди зі зміною процентної ставки позичальник має право у строк не пізніше останнього робочого дня, що передує даті дії нової процентної ставки, достроково повернути кредитору всю суму кредитних коштів отриману за цим кредитним договором. Письмова форма повідомлення кредитором позичальника про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом передбачає направлення кредитором відповідного письмового повідомлення позичальнику поштою та/або шляхом розміщення відповідних повідомлень на дошках оголошень у приміщеннях установ Кредитора та або іншим способом. Факт непогашення позичальником у строк до останнього робочого дня, що передує даті початку дії нової процентної ставки, на користь кредитора всієї суми існуючої заборгованості позичальника за цим Договором (а саме: неповернення всієї суми Кредиту, несплата всієї суми нарахованих процентів та інших платежів) є згодою позичальника з таким новим розміром процентної ставки, що нараховується за користування кредитом ю умов цього Договору, при цьому додаткова угода до Договору щодо внесення змін не укладається.

Отже, якщо ж умовами кредитного договору передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», тобто до 09 січня 2009 року (правова позиція Верховного суду України від 19 грудня 2012 року у справі № 6- 144цс12 та від 26 вересня 2012 року у справі № 6-89цс12, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від

04 квітня 2019 року у справі № 510/1138/13-ц (провадження № 61-48344св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 520/15281/14-ц (провадження

№ 61-46484св18).

Процентну ставку було змінено Банком до 10 січня 2009 року та повідомлено про це як визначено п. 2.12 Кредитного договору шляхом розміщення відповідних повідомлень на дошках оголошень у приміщеннях установ кредитора, а тому зміна є правомірною, оскільки банки мали право змінювати процентну ставку в односторонньому порядку до 2009 року. Крім того, отримавши офіційну відповідь на свій запит, датовану - 08 серпня 2008 року, позичальник отримав особисто, тому останній був обізнаний про зміну процентної ставки. Всупереч п. 2.12 кредитного договору він не здійснив повернення коштів, тим самим погодився з встановленою процентною ставкою у розмірі та продовжував оплачувати щомісячні платежі до 2015 року, що свідчить про дії позичальника, який прийняв пропозицію кредитора та погодився з нею.

Крім того, суд апеляційної інстанції неправильно дійшов висновку, що за боржником наявна заборгованість щодо оплати по підвищеним відсоткам, яка утворилася внаслідок оплати щомісячного платежу не в повному обсязі з січня 2015 року. Згідно наданого розрахунку заборгованості, складено на підставі виписок (містяться в матеріалах справи) чітко вбачається, що останній платіж був здійснений в квітні 2015, а тому згідно п. 2.4. 2.5. кредитного договору наступний платіж необхідно здійснити до 10 травня 2015 року, місячні платежі з квітня 2015 року позичальником не вносилися взагалі, внаслідок чого утворилася прострочена заборгованість понад 3 місяці. Згідно розрахунку заборгованості прострочена заборгованість по тілу кредиту склала 953, 34 дол. США. Тому в силу вимог п. 5.2.5. кредитного договору, статті 1050 ЦК України АТ «Універсал Банк» вправі вимагати дострокового повернення заборгованості за кредитним договором. На адресу відповідачів Банк направив вимогу від

31 липня 2015 року. Однак відповідачами не сплачено заборгованість у встановлений Банком строк.

Отже, посилання суду на неправомірність та безпідставність підняття відсоткової ставки у зв`язку із не внесенням змін до умов кредитного договору щодо зміни базової процентної ставки 12,45 % річних та підвищеної процентної ставки 37, 35 % шляхом підписання додаткової угоди є безпідставними. Тому суд не звернув уваги, що на момент звернення до суду із позовом існувала прострочена заборгованість, яка утворилася внаслідок невнесення позичальником щомісячних платежів понад 3 місяці. АТ «Універсал Банк» правомірно направив вимогу на адресу боржника та поручителя, якою змінив строк виконання основного зобов`язання, встановивши у вимозі термін оплати простроченої заборгованості 60 днів.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором йому та поручителю було направлено вимоги від 31 липня 2015 року про дострокове повернення кредиту. Враховуючи, що кредитний договір є споживчим та забезпеченим іпотекою, за змістом вказаних вимог банк попереджав боржника та поручителя, що у випадку не оплати простроченої заборгованості, термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 61-й день з моменту отримання цих вимог, як вимагає частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року. Згідно висновку Великої Палати Верховного суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15 термін виконання грошових зобов`язань у повному обсязі не настав, лише в тому випадку, якщо банк не дотримав установлений порядок дострокового повернення коштів - не направив вимогу (п. 12.3 постанови), що є підставою для відмови у позові. А тому, посилання суду на той факт, що АТ «Універсал Банк», відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору, вважається таким, що не змінив строк виконання основного зобов`язання з огляду на те, що пунктом 5.2.5 кредитного договору передбачено настання терміну повернення кредиту на 31-й календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, тоді як вимоги банку від 31 липня 2015 року вказують на настання терміну повернення кредиту на 61-й день з моменту їх отримання позичальником та поручителем, є безпідставними.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про припинення договору поруки, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 через представника

ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначають, що позивач за первісним позовом як в суді першої, так і в апеляційної інстанції переконував суд, що відсоткова ставка не змінювалась, а в касаційній скарзі указує про законність підняття відсоткової ставки. Такі дії банку є зловживанням своїми процесуальними правами, ці дії також свідчать про надання суду завідомо неправдивих доказів та введення суду в оману, надаючи неправдиві данні щодо обставин предмету позову.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від

19 грудня 2012 року у справі № 6-144цс12, від 26 вересня 2012 року у справі

№ 6-89цс12, у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі

№ 444/484/15-ц, від 04 квітня 2019 року у справі № 510/1138/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 520/15281/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2022 року у задоволенні заяви

ОСОБА_1 про закриття провадження у справі відмовлено.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 29 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», яке в подальшому змінило назву на ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 80 000 доларів США під 12,45 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2038 року.

Відповідно до пункту 1.3 Кредитного договору цільове призначення кредиту - придбання майна - двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.1.1 кредитного договору передбачено, що за користування коштами понад встановлений строк (або термін погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 37,35 % річних (підвищена процентна ставка). Розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені цим договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника. Нарахування та облік таких процентів кредитор здійснює відповідно до умов цього договору, додатків до нього та вимог чинного законодавства України, зокрема нормативних актів Національного банку України. Під терміном «прострочена сума основного боргу» сторони розуміють суму кредиту, що надана позичальнику за договором та станом на певну дату не повернена останнім до кредитора у терміни її погашення згідно умов договору.

Згідно з пунктом 1.1.2 кредитного договору, якщо оплата простроченої суми основного боргу позичальника не була здійснена протягом перших трьох календарних днів з дати прострочення сплати суми основного боргу, то на прострочену суму основного боргу позичальника нараховується підвищена процентна ставка, починаючи з першого дня виникнення такого прострочення.

Згідно з пунктами 2.4, 2.5 кредитного договору погашення основної суми кредиту та процентів здійснюється шляхом сплати позичальником щомісячних платежів. Розмір щомісячного платежу встановлений у графіку погашення кредиту, що викладений в додатку № 2 до цього договору.

За змістом пункту 5.2.5 кредитного договору у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів понад 2 місяці та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30-ти календарних днів з дати відправлення вказаного повідомлення (вимоги), термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 31-й календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 29 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за невиконання позичальником всіх його зобов`язань, що виникли з Кредитного договору, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Згідно п. 1.2. Поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови основного договору і він погоджується з ними, зокрема: сума основного договору -

80 000,00 доларів США, також йому відомо про розмір процентної ставки за користування кредитом без порушення термінів сплати платежів в сумі 12,45 % (відсотків) річних та розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені строки сплати платежів в розмірі 37,35 % (відсотків) річних.

Згідно п.2.1 зазначених договорів поруки кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови Основного договору з Боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя. Під згодою Поручителя» Сторони розуміють візування Поручителем змін до Основного договору шляхом отримання його письмової згоди з такими змінами.

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, умовами цього договору встановлено, що він діє до належного виконання Позичальником взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору чи виконанням Поручителем своїх зобов`язань, згідно з умовами цього Договору.

ПАТ «Універсал Банк» починаючи з 15 липня 2008 року в односторонньому порядку збільшило розмір процентної ставки за кредитним договором

№014-2008-1387 від 29 квітня 2008 року з 12,45 % до 13,45 %.

З 10 січня 2015 року позичальник не в повному обсязі сплачував заборгованість за кредитом.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором АТ «Універсал Банк» направило позичальнику ОСОБА_1 і поручителю ОСОБА_2 вимоги від 31 липня 2015 року про дострокове повернення кредиту, за змістом яких банк попереджав, що у випадку невиконання його вимог термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 61-й день з моменту отримання цих вимог та банк буде вимушений стягнути всю суму кредиту в примусовому порядку з покладенням на боржника та поручителя витрат, пов`язаних із сплатою судового збору та витрат виконавчого провадження.

ПАТ «Універсал Банк» зазначало, що позичальник ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим станом на

19 серпня 2015 року в нього утворилася заборгованість у розмірі 44 240,04 доларів США, з яких: 953,34 доларів США - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 43 217,29 доларів США - сума дострокового стягнення тіла кредиту, 69,41 доларів США - заборгованість за підвищеними процентами, що підтверджується наданим банком розрахунком.

На підтвердження заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором банк надав також довідку-розрахунок заборгованості, виписки з рахунків позичальника № НОМЕР_1 ; № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та

№ НОМЕР_4 .

Згідно з висновком судової економічної експертизи від 23 листопада 2017 року № 1756/23015/17-45, складеним експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 (по сплаті процентів за кредит та погашення основної суми боргу, пені, штрафу) перед ПАТ «Універсал Банк» не відповідає умовам кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимог АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (частина перша статті 654 ЦК України).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» № 661-VI, який набрав чинності 09 січня 2009 року ЦК України доповнено статтею 1056-1, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

У постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2012 року у справі

№ 6-144цс12 викладена правова позиція, що «якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», тобто до 9 січня 2009 року».

Аналогічний висновок вказаний у постановах Верховного Суду України від

26 вересня 2012 року у справі № 6-89цс12, Верховного Суду від 05 грудня

2018 року у справі № 520/15281/14-ц (провадження № 61-46484св18), від

04 квітня 2019 року у справі № 510/1138/13-ц (провадження № 61-48344св18), на які міститься посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції:

зробив передчасний висновок, що банк у порушення умов кредитного договору та вимог чинного законодавства безпідставно збільшив розмір процентної ставки з 12,45 % до 13,45 % в односторонньому порядку та не з`ясував додержання Банком порядку такого збільшення, який визначений у пункті 2.12 кредитного договору, та не врахував, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Закону України від

12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», тобто до 09 січня

2009 року, а ОСОБА_1 з 2008 року по 2015 рік сплачував проценти за користування кредитним коштами за зміненою процентною ставкою;

зробив помилковий висновок, що Банк не змінив строк виконання основного зобов`язання у зв`язку з направленням кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, оскільки за встановлених у справі обставин позичальник не в повному обсязі сплачував заборгованість за кредитом з 10 січня 2015 року, вимога банку від 31 липня 2015 року передбачала настання терміну повернення кредиту на 61-й день з моменту їх отримання позичальником та поручителем;

не в повній мірі виконав вказівки,що містяться в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року, не перевірив доводів апеляційної скарги, не дослідив належним чином надані сторонами розрахунки заборгованості за кредитним договором та докази, не обґрунтував висновків та не встановив з достатньою повнотою фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору в частині первісного позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Щодо вимог АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на нього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), оприлюдненої в Єдиному державному реєстрі судових рішень 16 березня 2021 року, зазначено, що «визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений».

Суди встановили, що Банк в односторонньому порядку без згоди поручителя змінив умови основного договору з боржником, збільшив відсоткову ставку з 12,45 % річних до 13,45 % річних, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, тому порука ОСОБА_2 за договором поруки припинилася відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Матеріали справи не містять доказів того, що поручитель ОСОБА_2 давала згоду на збільшення її відповідальності у зв`язку з підвищенням відсоткової ставки за кредитним договором.

За таких обставин суди зробили правильний висновок в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову про стягнення заборгованості

з ОСОБА_2 у зв`язку з припиненням поруки і доводи касаційної скарги Банку наведених висновків судів не спростовують. Однак висновок про відмову в позові в цій частині суди зробили з огляду на помилковий висновок про необґрунтованість та недоведеність вимог первісного позову, тому судові рішення слід змінити в мотивувальній частині.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 про припинення договору поруки

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21) вказано, що «однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Тобто, договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Тому позовна вимога про визнання іпотечного договору припиненим не підлягає задоволенню з тих підстав, що не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим. У зв`язку з наведеним судові рішення в цій частині підлягають скасуванню та в її задоволенні слід відмовити».

Тому позовна вимога про визнання договору поруки припиненим не підлягає задоволенню з тих підстав, що не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим. У зв`язку з наведеним судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від

27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині зустрічного позову ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині вимог первісного позову до ОСОБА_2 - змінити в мотивувальній частині, постанову апеляційного суду в частині вимог первісного позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено такий висновок: «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 402 411 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про припинення договору поруки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та справу № 761/28514/15 в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук