Постанова
Іменем України
06 березня 2023 року
м. Київ
справа № 761/30074/21
провадження № 61-10711 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Притули Н. Г.
від 14 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В. від 15 вересня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 ,
в якому просила суд:
- усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом зобов`язання відповідачів не чинити їй перешкод в користуванні житловою кімнатою, площею 14,4 кв. м, та місцями загального користування: кухнею, санвузлом та коридором в квартирі
АДРЕСА_1 ;
- вселити її у житлову кімнату, площею 14,4 кв. м, квартири
АДРЕСА_1 та місця загального користування;
- визначити порядок користування місцями загального користування наступним чином: у кухні, площею 6,20 кв. м, залишити по одному кухонному столу і підвісній шафі сторін, зобов`язавши відповідачів прибрати інші предмети; виділити в користування сторонам по два пальники газової плити;
в сумісному санвузлі залишити по одній підвісній вішалці і по одній туалетній поличці сторін, зобов`язавши відповідачів прибрати інші предмети і заборонивши їм сушити білизну в сумісному санвузлі; у коридорі,
площею 5,9 кв. м, залишити по одній вішалці сторін і по одній тумбі для взуття, зобов`язавши відповідачів прибрати з коридору інші предмети; зобов`язати відповідачів передати їй дублікат ключів від сараю та надати можливість спільно з відповідачами користуватись сараєм.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що її сину - ОСОБА_5 належить на праві власності 46/100 частки однокімнатної квартири, площею 47,5 кв. м, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , яку він надав їй у користування, що підтверджується нотаріально посвідченими довіреностями.
Вказувала, що відповідачі, яким належить інша частина квартири, постійно чинять їй перешкоди в користуванні вказаним житловим приміщенням, що підтверджується відповіддю Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 31 грудня 2018 року.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що право користування позивачки квартирою залежить від права користування власника. Порядок користування квартирою між співвласниками встановлено, позивачкою не надано доказів на підтвердження обставин того, що відповідачі чинять їй перешкоди в користуванні частиною квартири та вона не має можливості проживати в ній. Крім цього, суди вказали, що у цивільних справах № 2-58/97, № 761/14137/17, 761/25402/13-ц встановлено факти вчинення відповідачами перешкод
у користування житловим приміщенням ОСОБА_5 , а не позивачу, яка є його довіреною особою.
Також суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 не є власником житлового приміщення, перешкоди у користуванні яким просить усунути,
а також не перебуває на реєстраційному обліку за адресою знаходження цього житлового приміщення. Звертаючись із цим позовом до суду, позивачка право користування обґрунтовує виданими на її ім`я ОСОБА_5 довіреностями, тобто виходячи з правовідносин представництва, та з цих підстав просить задовольнити вимоги. Проте, правовідносини представництва самі по собі, не створюють для представника самостійного права користування житловим приміщенням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 14 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду
від 15 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 07 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано заявникові уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої
статті 389 ЦПК України і надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги й доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати документ, що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали,
а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 761/30074/21 із Шевченківського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
28 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Верховного Суду застосування положень статті 391 ЦК України, а саме визначив загальний зміст спірних правовідносин, характерні ознаки негаторного позову, умови для задоволення негаторного позову, а також судами не враховано відповідні правові позиції Верховного Суду де судам висловлена позиція про те, що право користування тісно взаємозалежна з правом власності.
Зазначає, що справа для неї має виняткове значення, так як стосується захисту майнових прав.
Вказує, що їй було надано право користування квартирою, власником якої є її син, який видав на неї відповідну довіреність. Разом з тим відповідачі почали чинити перешкоди та обмежували у доступі до квартири, тому вона зверталася до правоохоронних органів, які фіксували ці перешкоди, проте суди не врахували цього та порушили її права на користування квартирою.
Зазначає, що висновки судів про те, що питання, які є предметом цього позову, вже вирішувалися іншими судами є невірним, так як нею ставиться питання про вселення, усунення перешкод у користуванні за інший період, якими обумовлені протиправними діями відповідачів, що потребує судового захисту.
Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення
ОСОБА_1 , у змісті уточненої касаційної скарги, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права
у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 26 січня 1995 року ОСОБА_5 є власником 46/100 частини квартири АДРЕСА_1 (а. с.11).
Згідно з технічного паспорту квартира
АДРЕСА_1 є квартирою спільного заселення та частина що належить на праві власності ОСОБА_5 складається з наступних приміщень: кімната - 14,4 кв. м, кухня площею 6,2 кв. м, вбиральня
площею 1,8 кв. м, коридор 6,8 кв. м, вбудована шафа площею 0,7 кв. м,
а загальна площа квартири становить 47,5 кв. м (а. с.12-17).
Відповідно до довідки від 08 лютого 2017 року № 773 ОСОБА_5 зареєстрований та проживає у АДРЕСА_2 .
(а. с. 18).
З даних довіреності від 04 жовтня 2019 року убачається, що ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_1 , зокрема, бути представником перед фізичними та юридичними особами, незалежно від їх реєстрації. Окрім цього, з тексту довіреності убачається, що ОСОБА_1 має право представляти інтереси ОСОБА_5 як власника квартири
АДРЕСА_1 , отримувати необхідні довідки та документи, користуватися належною ОСОБА_5 частиною квартири, здавати в оренду за ціну та на умовах за своїм розсудом належну
ОСОБА_5 частину квартири, мати вільний вхід в квартиру, здійснювати поточний ремонт, проводити ремонтні роботи, переобладнання, перепланування, переоснащення замінювати санітарно-технічні прилади та пристрої. Довіреність видана строком на п`ять років та дійсна до 04 жовтня 2024 року (а. с.20).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 1997 року
(справа № 2-58/97) позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково та зобов`язано ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не чинити перешкоди в користуванні кухнею, санвузлом, коридором та сараєм квартири АДРЕСА_1 . Встановлено порядок користування місцями загального користування; зобов`язано відповідачів передати позивачу дублікат ключів від сараю, надати позивачу можливість спільно з відповідачами користуватись сараєм; зобов`язано відповідачів не чинити ОСОБА_1 , що діє у відношенні майна ОСОБА_5 на підставі довіреності від 04 липня 1996 року, перешкод у користуванні кухнею, ванною, коридором та сараєм спільно з відповідачами (а. с. 22-25, 130-132).
Відповідно до акту державного виконавця від 30 квітня 2013 року державним виконавцем за адресою: АДРЕСА_2 при примусовому виконанню виконавчого листа було виселено ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 з 46/100 частин квартири. Рішення суду виконано, боржник виселився, замки змінено. Сторони претензій не мають. Стягувач ОСОБА_5 , боржник ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (а. с. 26).
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 27 вересня 2017 року (справа №761/14137/17) зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_7 не чинити перешкоди ОСОБА_5
у користуванні виділеної останньому житловою кімнатою площею 14,4 кв. м та місцями загального користування: кухнею, санвузлом та коридором в квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 27-30).
З даних листа Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві від 31 грудня 2018 року за № М-6538/56-2018, адресованого ОСОБА_1 , убачається, що до Шевченківського управління ГУНП у м. Києві надходили звернення щодо вчинення перешкод в користуванні комунальною квартирою з боку родини ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 в період часу
2017-2018 роках (а. с. 31).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 лютого 1998 року 54/100 квартири АДРЕСА_1 в рівних долях належить ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 (а. с. 68).
Згідно з частиною першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Згідно з положенннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань.
Аналіз положень статей 391 396 ЦК України свідчить про те, що позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_1 не є власником житлового приміщення, перешкоди у користуванні яким просить усунути, а також не перебуває на реєстраційному обліку за адресою знаходження цього житлового приміщення.
Законодавством визначено право власника квартири використовувати помешкання, у тому числі, і для проживання інших осіб.
Проте, звертаючись із цим позовом до суду, позивачка право користування обґрунтовувала, виданими на її ім`я ОСОБА_5 довіреностями, тобто виходячи з правовідносин представництва, та з цих підстав просила задовольнити вимоги.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Відповідно до статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник не виступає стороною правочину, а здійснює представництво шляхом реалізації наданих йому повноважень по його укладенню від імені і в інтересах особи, яку він представляє. Основним правом представника є повноваження діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє.
Отже, правовідносини представництва, самі по собі, не створюють для представника, в цьому випадку, самостійного права користування помешканням.
Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що відсутні докази створення безпосередньо ОСОБА_1 перешкод у користуванні помешканням, як особі, яка проживає та користується помешканням разом із власником.
Крім того, посилання в касаційній скарзі, що судами застосовано норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Верховного Суду,
є безпідставним, оскільки справи не є подібними і у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини.
Інші доводи касаційної скарги, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у судових рішеннях, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду,
а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць