Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 761/31873/19-ц

провадження № 61-21350св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Шевченківська окружна прокуратура м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, приватний нотаріус Київського нотаріального округу Литвин Анастасія Сергіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2019 року Шевченківська окружна прокуратура м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Коновалової Е. А., приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Литвин А. С. про визнання правочинів недійсними та скасування рішень державних реєстраторів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що під час здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 4201410010000400 за фактом незаконного заволодіння нежитловими приміщеннями, які належать до комунальної власності, прокуратурою виявлено факт незаконного вибуття з комунальної власності нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 57, 4 кв. м.

Нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 57, 4 кв. м, є об`єктом комунальної власності, належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради та перебуває на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва». Це нежитлове приміщення зареєстровано за ОСОБА_4 як квартира, загальною площею 57, 4 кв. м, на підставі договору дарування квартири, укладеного 14 березня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

У свою чергу, ОСОБА_6 придбав спірне майно у ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу № 771, укладеного 17 червня 2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

ОСОБА_7 придбав спірне майно у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 377, укладеного 07 квітня 2016 року. ОСОБА_3 придбав спірне майно у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 2328, укладеного 04 серпня 2015 року.

ОСОБА_2 придбав спірне майно у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1256, укладеного 30 червня 2005 року. За цим договором спірне майно належало ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновою С. М. 11 серпня 2003 року за реєстровим № 4581, зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації, записаного у реєстрову книгу за реєстровим номером 1582.

Відповідно до інформації Київського міського БТІ від 27 грудня 2017 року та Управління з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 01 березня 2019 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновлю С. М. 11 серпня 2003 року договір дарування за реєстровим номером 4581 не посвідчувався та Київським БТІ не реєструвався. ОСОБА_1 не користувався подарованим приміщенням, не був його наймачем та не ніс матеріальних витрат, пов`язаних з обов`язками власника нерухомого майна, а отже, не був його власником і не мав права на його продаж. Наведене свідчить про те, що спірне майно Київською міською радою не відчужувалося, право власності територіальної громади на спірне майно не припинялося, а ОСОБА_1 не набув права власності на майно та не був його власником.

Відповідно до інформації, викладеної в листах від 06 червня 2016 року № 89 та від 13 квітня 2018 року № 63, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. договір купівлі-продажу спірного майна від 30 червня 2005 року не посвідчувався. За згаданим номером вчинено іншу нотаріальну дію. У період із 2005 до 2015 рік ОСОБА_2 не вчинялися будь-які дії щодо нерухомого майна. Разом з цим первинна реєстрація права власності на спірне майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Е. А. від 04 серпня 2015 року, тобто лише через 10 років після укладання договору купівлі-продажу спірного майна.

Згідно з інформацією, наданою Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією від 27 лютого 2018 року та Департаментом комунальної власності м. Києва від 27 лютого 2018 року, приватизація спірних нежитлових приміщень не проводилася.

Спірне майно Київською міською радою не відчужувалося, право власності територіальної громади на нього не припинялося, а ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 не набули права власності на майно та не були його власниками, а отже, спірне нежитлове приміщення відчужене особою, яка не мала права на його відчуження, без відома та згоди дійсного власника.

Нежитлове приміщення зареєстроване за ОСОБА_4 як квартира. Проте спірне майно згідно з технічним планом та місцем розташування фактично не є квартирою, а є нежитловим приміщенням, що підтверджується інформацією, наданою Київським БТІ від 11 березня 2019 року.

На обґрунтування дотримання позовної давності прокурор зазначив, що Київською міською радою строк звернення з позовом пропущений з поважних причин, оскільки вона не була ані стороною договору дарування, ані стороною договорів купівлі-продажу, на підставі яких відбулося незаконне вибуття з комунальної власності спірного об`єкта нерухомого майна. Про порушення прав власності та обставини такого порушення стало відомо у 2019 році під час опрацювання листа Київської місцевої прокуратури № 10, скерованого на адресу Київської міської ради від 01 березня 2019 року. При цьому, Київська міська рада про порушення права власності територіальної громади м. Києва могла довідатися в рамках розслідування кримінального провадження № 4201400100000400 або з листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» від 06 грудня 2016 року, тобто з грудня 2016 року. Київській місцевій прокуратурі стало відомо про обставини незаконного вибуття з комунальної власності нерухомого майна в рамках розслідування кримінального провадження від 23 червня 2016 року № 42016101100000188, яке 22 грудня 2016 року об`єднано в провадження від 26 вересня 2014 року № 4201400100000400.

Посилаючись на викладене, позивач просив:

- відновити строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом;

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений на користь ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновою С. М. 11 серпня 2003 року за реєстровим номером 4581, зареєстрований 02 вересня 2003 року в Київському бюро технічної інвентаризації, записаний у реєстрову книгу за № 1582;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 30 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. за № 1256;

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Е. А. від 04 серпня 2015 року за № 23399471 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 04 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за № 2328;

- скасувати рішення державного реєстратора на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Е. А. від 04 серпня 2015 року за № 23400339 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ОСОБА_3 ;

- витребувати від ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення, загальною площею 57, 4 кв. м, на АДРЕСА_1 , зареєстроване на праві власності за ОСОБА_4 як кватира АДРЕСА_2 , загальною площею 57, 4 кв. м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 695504080000);

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. від 14 березня 2019 року № 45959507 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року, постановленим суддею Пономаренко Н. В., у задоволенні позову Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у матеріалах справи немає доказів щодо обставин набуття права власності ОСОБА_1 на спірне майно на підставі договору дарування квартири від 11 серпня 2003 року. Відсутність такого договору в матеріалах справи унеможливлює надання правової оцінки такому доказу. Оскільки позивач не надав суду копії договору дарування квартири від 11 серпня 2003 року, тому суд не встановив підстав для визнання його недійсним.

Договір купівлі-продажу квартири, укладений 30 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не посвідчувався приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г., та не був зареєстрований у Київському міському БТІ, а отже, є таким, що підлягає визнанню недійсним. Проте позивач пропустив позовну давність, про застосування якої просила відповідачка, та не навів поважних причин пропуску цього строку.

Прокурор дізнався про можливо порушене право Київської міської ради 23 червня 2016 року, коли внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України.

Початком перебігу трирічної позовної давності для позивача за правилами статті 261 ЦК України треба вважати 23 червня 2016 року, коли внесені відомості до ЄРДР № 42014100100000400 щодо незаконного заволодіння невстановленими особами нежитловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 . Оскільки останнім днем трирічного строку для звернення до суду з цим позовом є 23 червня 2019 року, а прокурор звернувся до суду з позовною заявою 13 серпня 2019 року, тобто після спливу позовної давності, тому відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України це є підставою для застосування наслідків спливу позовної давності та відмови у позові.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано частково.

Суд частково задовольнив позов Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Суд скасував рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Е. А. від 04 серпня 2015 року за № 23399471 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 ; визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 04 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за № 2328; скасував рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Е. А. від 04 серпня 2015 року за № 23400339 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ОСОБА_3 ; витребував від ОСОБА_4 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення, загальною площею 57, 4 кв. м, на АДРЕСА_1 , зареєстроване на праві власності за ОСОБА_4 як квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 57,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 695504080000;скасував рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. від 14 березня 2019 року за № 45959507 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 .

У задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 30 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. за № 1256, відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду щодо застосування статті 267 ЦК України та дійшов помилкового висновку, що немає поважних причин пропуску позовної давності. Судом безпідставно не враховано, що сам факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про те, що майно, яке зареєстровано за третіми особами, є саме комунальним майном, і що ці особи права на нього в установленому законом порядку не набували, а лише надає можливість провести відповідні слідчі дії, під час вчинення яких встановлюється чи спростовується інформація щодо вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, суд не врахував той факт, що інформація, яка міститься у витягу з ЄРДР, є актуальною саме на момент його формування, а не на момент внесення до нього відомостей, станом на 23 червня 2016 року інформація про незаконність вибуття з комунальної власності спірного об`єкту нерухомості була відсутня. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016101100000188 на адресу Київського міського бюро технічної інвентаризації скеровано запит про надання інформації щодо реєстрації та переходу права власності на низку квартир, у тому числі, на квартиру АДРЕСА_2 . Про те, що право власності на квартиру не реєструвалося, прокурору стало відомо з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації від 16 вересня 2016 року.

Щодо поважності пропуску строку, суд першої інстанції також безпідставно не врахував, що набувачами вживалися заходи щодо приховування порушення прав територіальної громади, що ускладнювало можливість своєчасно виявити порушення права власності на майно як прокурором, так і Київською міською радою. Беручи до уваги, що спірне майно вибуло з комунальної власності внаслідок очевидних незаконних дій набувачів, порушене право територіальної громади підлягає захисту, оскільки метою звернення прокурора до суду із таким позовом є саме захист інтересів держави та досягнення мети відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - повернення у комунальну власність нерухомого майна, яке вибуло поза волею власника.

Оскільки про незаконне фактичне вибуття спірного майна з власності територіальної громади м. Києва стало відомо з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації від 16 вересня 2016 року, а не реєстрації кримінального провадження, трирічна позовна давність пропущена з поважних причин.

Вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 30 червня 2005 року не підлягає задоволенню, оскільки він є нікчемним. Всі наступні правочини, вчинені щодо спірного майна, також є недійсними.

Враховуючи положення статті 388 ЦК України та те, що відчуження спірного майна повинно відбуватися у порядку приватизації та за наявності відповідного рішення уповноваженого органу, втім щодо спірного майна процедура приватизації не проводилася, рішення про відчуження спірного об`єкта нерухомості власником не ухвалювалося, квартира АДРЕСА_2 підлягає витребуванню від ОСОБА_4 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 23 червня 2021 року у справі № 913/344/20, Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 487/10132/14-ц.

У лютому 2022 року Шевченківська окружна прокуратура м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради подала відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що наведені заявником висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони стосується правовідносин, які не є подібними. Рішення про відчуження спірного приміщення з комунальної власності уповноваженим органом не приймалося, його приватизація не проводилась. Вжиті заходи третіх осіб щодо приховування порушення прав територіальної громади, які знайшли вияв не тільки у наданні для реєстрації прав власності договорів, які суперечать вимогам чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними у судовому порядку, а й у зміні характеристик, реєстраційних номерів спірного об`єкту нерухомого майна утруднювали можливість своєчасно виявити порушення права власності на майно як прокурором, так і Київською міською радою. Поважність причин пропуску позовної давності є оціночним поняттям, а перелік причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, відсутній, це питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва, до складу якого увійшов і будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інвентаризаційними переліками майна, наданими районними в місті Києві державними адміністраціями, ухвалено рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», відповідно до змісту якого будинок за наведеною адресою є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 57, 4 кв. м, перебувало у комунальній власності, належало територіальній громаді міста в особі Київської міської ради та є на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

Відповідно до Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно № 176599500 власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 57, 4 кв. м, є ОСОБА_4 , яка набула права власності на цей об`єкт нерухомості на підставі договору дарування квартири від 14 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. та зареєстрованого в реєстрі № 718.

Зі змісту договору квартира належала ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2016 року укладеного з ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харковою О. В., зареєстрованого в реєстрі № 771. Відомості про право власності на квартиру за ОСОБА_6 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно 17 червня 2016 року, номер запису про право власності 15107850.

За змістом договору купівлі-продажу від 17 червня 2016 року ОСОБА_7 ця квартира належала на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року, укладеного з ОСОБА_3 , посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харковою О. В. та зареєстровано в реєстрі № 377.

Відомості про право власності на квартиру за ОСОБА_7 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно 07 квітня 2016 року, номер запису про право власності 14144833.

У свою чергу, ОСОБА_3 спірна квартира належала на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня 2015 року, укладеного із ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. та зареєстрованого в реєстрі № 2328.

Відомості про право власності на квартиру за ОСОБА_3 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно 04 серпня 2015 року, номер запису про право власності 10673666.

ОСОБА_2 спірна квартира належала на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2005 року, укладеного із ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. за реєстровим № 1256.

Відомості про право власності на квартиру за ОСОБА_2 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно 04 серпня 2015 року, номер запису про право власності 10673173.

Згідно з цим договором спірна квартира належала ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновою С. М. 11 серпня 2003 року за реєстровим № 4581, зареєстрованого 02 вересня 2003 року в Київському міському бюро технічної інвентаризації, запис у реєстрі книги за реєстровим № 1582.

У матеріалах справи є копія договору оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 200/3, укладеного 30 червня 2009 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та ТОВ «ТрінітіБудпродакши», відповідно до якого ТОВ «ТрінітіБудпродакши» отримало в оренду нежитлове приміщення, загальною площею 57, 4 кв. м, та розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом із ЄРДР у кримінальному проваджені № 4201400100000400 23 червня 2016 року внесено відомості про заяву, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Правова кваліфікація кримінального правопорушення частини четверта статті 190 Кримінального кодексу України. У витягу зазначено, що невстановлені особи шляхом використання підроблених документів незаконно заволоділи нежитловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .

Під час досудового розслідування на запит Київської місцевої прокуратури № 10 від 15 грудня 2017 року Київське міське БТІ надало письмову відповідь від 27 грудня 2017 року № 062/14-16056 (И-2017) про те, що договір дарування квартири від 02 вересня 2003 року, за реєстровим № 1582, на квартиру АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновою С. М. 11 серпня 2003 року, за реєстровим № 4581, та договір купівлі-продажу від 10 липня 2005 року в реєстровій книзі № Д1015-256, за реєстровим номером 1486, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. 30 червня 2005 року, за реєстровим номером 1256, на праві власності не реєструвалися.

Первинна реєстрація права власності на нежиле приміщення, загальною площею 57, 4 кв. м, здійснена та зареєстрована за територіальною громадою Шевченківського району м. Києва на підставі свідоцтва про право власності від 22 лютого 2001 року.

Відповідно до листа Київського міського БТІ від 11 березня 2019 року

№ 062/14-3846 (И-2019), адресованого Київській місцевій прокуратурі № 10, за даними технічних інвентаризацій, проведених у 1966, 2000, 2001 та 2010 роках, приміщення № 1, площею 57, 4 кв. м, що знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 , завжди за призначенням та характеристиками було нежилим, документи про зміну цільового призначення цього приміщення з нежилого в житлове в Бюро не надавалися.

На запит Київської місцевої прокуратури № 10 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. листом від 13 квітня 2018 року повідомила, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 30 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за реєстром № 1256 не посвідчувався.

Відповідно до письмової відповіді Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 01 березня 2019 року № 2958/К-19, наданої на запит прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 від 18 лютого 2019 року, 11 серпня 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антоновою С. М. договір купівлі-продажу спірної квартири за реєстровим № 4581 не посвідчувався. Остання нотаріальна дія в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за 11 серпня 2003 року записана за реєстровим № 3837.

Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позов прокурора, виходив із того, що нежитлове приміщення на АДРЕСА_3 незаконно вибуло з власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Шевченківська окружна прокуратура м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської радизвернулася до суду із позовом у межах позовної давності, оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_2 , не реєструвалося, і лише 16 вересня 2016 року прокурору стало відомо про порушення прав територіальної громади м. Києва з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації від 16 вересня 2016 року. Набувачами вживалися заходи щодо приховування порушення прав територіальної громади, що ускладнювало можливість своєчасно виявити порушення права власності на майно як прокурором, так і Київською міською радою.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що Київська міська рада як власник спірної будівлі наділена правом витребувати своє власне майно, оскільки це майно вибуло із володіння територіальної громади м. Києва не з її волі іншим шляхом на підставі підробленого договору купівлі-продажу, а тому і подальше його відчуження іншим особам також не створює правових підстав для захисту прав останнього набувача.

У справі, що переглядається, ОСОБА_4 набула спірнуквартиру АДРЕСА_2 безвідплатно на підставі договору дарування, а отже, в разі безвідплатного набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, власник на підставі статті 387 ЦК України має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від добросовісності останньої.

Такий висновок випливає зі змісту спеціального правила частини третьої статті 388 ЦК України, за змістом якого добросовісність останнього набувача чужого майна не має правового значення для вирішення позову про його витребування у нього у разі набуття ним такого майна безвідплатно.

Щодо застосування правил позовної давності

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що початком перебігу трирічної позовної давності для позивача за правилами статті 261 ЦК України потрібно вважати 23 червня 2016 року, коли були внесені відомості до ЄРДР № 42014100100000400 щодо незаконного заволодіння невстановленими особами нежитловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 . Оскільки останнім днем трирічного строку для звернення до суду з цим позовом є 23 червня 2019 року, а прокурор звернувся до суду з позовною заявою 13 серпня 2019 року, тому звернення з таким позовом відбулося після спливу позовної давності. Викладене відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, зазначив, що прокурор не пропустив позовну давність для звернення до суду із цим позовом, оскільки про незаконне фактичне вибуття об`єкта комунальної власності з власності територіальної громади м. Києва стало відомо з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації від 16 вересня 2016 року, а не реєстрації кримінального провадження.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 23 червня 2021 року у справі № 913/344/20, Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 487/10132/14-ц.

У наведених постановах сформульовані висновки про те, що для визначення початкового моменту перебігу позовної давності має значення не лише обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість довідатися про таке порушення.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зробив такі висновки.

Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Пунктом 31 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно з частинами п`ятою, восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Київська міська рада.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Київська міська рада як представницький орган територіальної громади міста Києва, якій ця громада делегувала повноваження зі здійснення права власності від її імені та в її інтересах, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, а відтак воля територіальної громади як власника об`єкта права комунальної власності може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.

Врахувавши те, що Київська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження спірним нерухомим майном у спосіб, передбачений законом, відчуження спірного майна відбулося поза волею територіальної громади м. Києва.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою статті 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту того, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся своєчасно за його захистом до суду, недостатньо. Позивачу належить довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати презумпцію обізнаності про стан своїх прав, тобто довести наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.

Практика Верховного Суду щодо застосування позовної давності є усталеною.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду потрібно встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Зазначений висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження

№ 14-183цс18): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Також у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Згаданий висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Прокурор стверджував, що Київською міською радою строк звернення з позовом пропущений з поважних причин, оскільки вона не була ані стороною договору дарування, ані стороною договорів купівлі-продажу, на підставі яких відбулося незаконне вибуття з комунальної власності спірного об`єкта нерухомого майна. Про порушення права власності та обставини такого порушення позивачу стало відомо у 2019 році під час опрацювання листа Київської місцевої прокуратури № 10, скерованого на адресу Київської міської ради від 01 березня 2019 року. При цьому Київська міська рада про порушення права власності територіальної громади м. Києва могла довідатися в рамках розслідування кримінального провадження № 4201400100000400 або з листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» від 06 грудня 2016 року, тобто з грудня 2016 року. Київській місцевій прокуратурі стало відомо про обставини незаконного вибуття з комунальної власності нерухомого майна в рамках розслідування кримінального провадження від 23 червня 2016 року № 42016101100000188, яке 22 грудня 2016 року об`єднано в провадження № 4201400100000400 від 26 вересня 2014 року.

Отже, Верховний Суд погоджується з тим, що у справі, яка переглядається, прокурор міг довідатися про порушені права держави в особі в особі Київської міської ради у межах кримінального провадження.

У свою чергу, прокурор стверджує, що Київська міська рада могла довідатися про порушення її прав у рамках розслідування кримінального провадження № 4201400100000400 або з листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» від 06 грудня 2016 року, тобто з грудня 2016 року.

Позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При зверненні прокурора до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, судам потрібно починати обчислювати позовну давність з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор тільки у тих випадках, коли прокурор мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За обставинами цієї справи щодо спірного майна вчинялися численні правочини, які є протиправними, з чим погоджується Верховний Суд. При цьому дії невстановлених осіб мали прихований характер, спрямовані на злочинне позбавлення територіальної громади її майна, зокрема зазначені договір дарування квартири від 02 вересня 2003 року та договір купівлі-продажу від 10 липня 2005 року не реєструвалися, право власності за набувачами цих нібито укладених договорів не набувалося. Наведене створило об`єктивні складнощі для власника довідатися про порушення його прав.

Встановлюючи момент у часі, від якого починається відлік позовної давності для звернення прокурора із віндикаційним позовом, потрібно враховувати, що дата внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення автоматично не може вважатися початком відліку позовної давності.

У справі, що переглядається, такі відомості були внесені 23 червня 2016 року, проте про незаконне фактичне вибуття комунальної власності з власності територіальної громади м. Києва достеменно стало відомо з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації від 16 вересня 2016 року, а не з часу реєстрації кримінального провадження.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що прокурор пропустив строк давності для звернення до суду із позовом, оскільки підтвердження факту незаконного вибуття квартири АДРЕСА_2 мало місце 16 вересня 2016 року, тоді як із позовом прокурор звернувся 13 серпня 2019 року, тобто в межах позовної давності.

Отже, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, не знайшли своє підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

С. О. Погрібний

В. В. Яремко