№ 761/33403/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 761/33403/17

провадження № 61-12551св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», публічне акціонерне товариство «Златобанк»,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Технотранссервіс», приватне підприємство «Профіт плюс 2015», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»), публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк»), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Технотранссервіс» (далі - ТОВ «Технотранссервіс»), приватне підприємство «Профіт плюс 2015» (далі - ПП «Профіт плюс 2015»), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позов мотивований тим, що між ПАТ «Златобанк» та ПП «Кіровоградспецтранс», правонаступником якого є ПП «Профіт плюс 2015», 22 березня 2013 року укладений кредитний договір № 72/13/13-KL.

Зобов`язання за кредитним договором забезпечені порукою ОСОБА_1 згідно із Договором поруки № 72/13/13-KL від 22 березня 2013 року.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда у справі № 405/3371/14-ц, зміненим рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 липня 2015 року, стягнуто солідарно з позичальника та поручителя 2 841 546,40 грн заборгованості за кредитним договором.

26 червня 2017 року відбулись електронні торги з реалізації права вимоги за кредитним договором № 72/13/13-KL та договорами забезпечення, переможцем на цих торгах є ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», яке запропонувало ціну 577 252,00 грн.

14 липня 2017 року між ПАТ «Златобанк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (новий кредитор) укладений Договір про відступлення права вимоги № У-72/13/13-KL за кредитним договором № 72/13/13-KL, відповідно до якого до нового кредитора перейшло право вимоги на суму 5 727 931,65 грн, що є більшим, ніж стягнуто за судовим рішенням.

Також вказує на неправомірне відступлення права вимоги по нарахованим відсоткам та пені після припинення кредитних відносин, оскільки вимогою від 18 листопада 2013 року № 629 банк повідомив про необхідність дострокового повернення коштів, а в подальшому подав позов до суду, чим змінив строк кредитування.

Зазначає, що раніше банк вже відступив право вимоги за цим кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Домініон» згідно із Договором про відступлення права вимоги від 31 грудня 2014 року № 3 і такі обставини призводять до існування двох кредиторів.

ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» не має ліцензії на підписання та обслуговування правочинів, що виникають у кредитних правовідносинах.

Звіт з незалежної оцінки майна, яким визначались активи банку, а відтак і початкова ціна лоту, був чинним протягом 9 місяців з дня складення 09 серпня 2015 року, а торги розпочалися 22 травня 2017 року. Окрім того, всупереч Положенню щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, початкова ціна реалізації прав вимоги була нижчою за розмір заборгованості.

Від імені банку договір укладений уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію, призначеною рішенням від 13 лютого 2015 року № 30, яке рішенням суду у справі № 826/2184/17 визнано недійсним. Також скасовано і рішення про визнання банку неплатоспроможним.

За наявною інформацією 01 грудня 2017 року на виконання постанови у справі № 826/2184/17 виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 5270 «Про тимчасове призупинення виконання рішень виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Комітету фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів», у зв`язку із чим результати окремих торгів скасовано та учасникам повернуто гарантійні внески.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову, позивач просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № У-72/13/13- KL від 14 липня 2017 року між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів, що договір укладений між новим кредитором (ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») та первісним кредитором ПАТ «Златобанк» від 14 липня 2017 року є таким, що підпадає під ознаки договору факторингу. А тому такий договір слід оцінювати як договір про відступлення права вимоги, який не вимагає отримання спеціального дозволу на здійснення факторингових операцій. Отже, судом не встановлено підстав для визнання правочину недійним на цій підставі. У ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була відсутня ліцензія на надання фінансових послуг з кредитування. Чинне законодавство не вимагає у нового кредитора наявності дозвільних документів при заміні кредитора у зобов`язанні, оскільки банківська ліцензія потрібна при здійснені банківської діяльності. Всі конкретні терміни дії звітів, що наведені у законодавстві не застосовуються до оцінки активів неплатоспроможних банків, тому вживання терміну дії звіту - це лише ініціатива оцінювача. Тому не встановлено підстав недійсності правочину, укладеному між сторонами під час його вчинення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції не надано оцінки всім підставам заявленого позову.

При укладенні договору Уповноважена особа Фонду діяла від імені Фонду та в межах своїх повноважень, такі дії не можна вважати незаконними на момент їх вчинення з мотивів подальшого скасування рішень, що були підставою призначення цієї особи, та, як наслідок, вказане не є підставою для визнання цього правочину недійсним. Процедура проведення аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, складається з певних етапів її організації, з яких завершальними є безпосередньо проведення аукціону та оформлення його результатів. Установлення порушень порядку організації на будь-якому етапі аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, може бути підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому.

Відомостей про те, що результати відкритих торгів (аукціону), оформлені протоколом електронних торгів №UA-EA-2017-06-13-000015-b із реалізації активів АТ «Златобанк» шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором № 72/13/13-KL, визнано в установленому порядку недійсними матеріали справи не містять; у цій справі вимог про визнання результатів аукціону недійсними, в межах розгляду яких повинна бути установлена обставина наявності або відсутності дотримання порядку організації аукціону, не заявлено, отже аргументи позивача щодо неправомірного використання Звіту з незалежної оцінки майна, яким визначались активи банку, а також в частині встановлення всупереч Положенню щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, початкової ціни реалізації прав вимоги нижче за розмір заборгованості, самі по собі не є підставами для визнання недійсним правочину з відступлення права вимоги, який укладений за наслідками цього аукціону.

Передача новому кредитору права вимоги у розмірі, який боржник вважає більшим ніж фактично існуюче, не створює беззаперечного обов`язку боржника щодо відповідальності за зобов`язанням у розмірі, що визначений як відступлений у договорі, оскільки заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов`язків, при цьому боржник у такому зобов`язанні не позбавлений права звернутись до нового кредитора з пропозицією реструктуризації заборгованості або вимагати обґрунтованого розрахунку заборгованості.

В частині відступлення права вимоги на користь ТОВ «ФК «Домініон» суд апеляційної інстанції доводи відхилив, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять.

Висновок суду в частині наявності відповідної ліцензії у особи, яка набуває прав вимоги за кредитним договором, у зв`язку із відступленням таких банківською установою доводами апеляційної скарги не спростовується.

Суд першої інстанції зазначив про те, що позивач вказував на відсутність у договорі про відступлення прав вимоги посилання на те, якого боржника він стосується, проте таких підстав позову позивачем також не зазначалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду від 30 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 14 липня 2017 року № У-72/13/13-КL.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду.

ПАТ «Златобанк» 14 липня 2017 року передав право недійсної вимоги (нереального боргу), а також були недотримані умови, на підставі яких він мав право визначити дійсний обсяг прав у зобов`язанні за кредитним договором.

Предмет оспорюваного договору про відступлення права вимоги від 14 липня 2017 року - це передача первісним кредитором ПАТ «Златобанк» свого права вимоги повернення боргу від боржників, вказаних у Додатку 1 Договору про відступлення права вимоги, у сумі 5 727 931 грн на умовах, що виникли внаслідок кредитних взаємовідносин банку з боржниками (у тому числі із ОСОБА_1 ), що існували і були дійсними на момент підписання договору на користь нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за правочином (відступлення права вимоги пункт 1 частина перша статті 512 ЦК України). Цей предмет договору сторони детально визначили у Додатку № 1 до Договору від 14 липня 2017 року № У-72/13/13-KL. Предмет цього договору є його істотною умовою, але даний предмет договору визначено сторонами на момент передачі прав вимоги у незаконний спосіб, оскільки стаття 514 ЦК України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. А обсягу зобов`язання за кредитним договором у сумі 5 727931 грн на момент переходу прав вимоги у первісного кредитора не існувало.

Зміст спірного правочину суперечить статті 514, частині першій статті 1048, частині другій статті 1050, частині першій статті 1054, пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України в частині незаконного визначення сторонами правочину предмету договору, а тому недодержання сторонами договору вимог наведених норм цивільного законодавства є підставою для визнання такого договору нечинним.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Отже, відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2020 року матеріали цивільної справи № 761/33403/17 надійшли до Верховного Суду та 19 грудня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2021 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що Велика Палата вже висловила правову позицію у подібних правовідносинах, а постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, в якій зроблено правовий висновок, від якого колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду просить відступити, не є релевантною по відношенню до правовідносин, які виникли у цій справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)

В ухвалі Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц; від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц; від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12; від 01 липня 2020 року у справі № 456/4028/16-ц; від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 та у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі 6-459цс17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) ) вказано, що:

«звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц (провадження № 14-182цс18) зроблено висновок, що:

«розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов`язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов`язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов`язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов`язання, що виникло до моменту такого розірвання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 рокуу справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) вказано, що:

«після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі 6-459цс17 зроблено висновок, що: «відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України). Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору».

Така правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у господарській справі № 914/868/17 та упостанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 456/4028/16-ц(провадження № 61-21122св18).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 22 березня 2013 року між ПАТ «Златобанк» та ПрП «Кіровоградспецстандарт» укладено Кредитний договір № 72/13/13-KL, відповідно до умов якого позичальнику відкрито відкличну кредитну лінію в межах максимального ліміту заборгованості 2 500 000 грн. із поступовим зниженням цього ліміту, із сплатою відсотків за користування кредитом 27 % річних та із кінцевою датою повернення кредиту 19 вересня 2014 року.

Додатковою угодою №1 від 07 травня 2013 року уточнено порядок сплати процентів.

Договором про внесення змін № 1 від 28 травня 2013 року процентну ставку визначено на рівні 25 % річних.

Договором про внесення змін № 2 від 14 серпня 2013 року погоджено порядок використання інформації про позичальника.

Договором про внесення змін № 3 від 28 жовтня 2013 року погоджено про нові строки поступового зниження ліміту заборгованості.

Кредитні зобов`язання забезпечені порукою ОСОБА_1 згідно із Договором поруки № 72/13/13-З1 від 22 березня 2013 року.

Листом-вимогою від 18 листопада 2013 року № 629 ПАТ «Златобанк» повідомив ПрП «Кіровоградспецстандарт» про порушення умов кредитного договору та вказав, що договором передбачено право банку вимагати дострокового виконання зобов`язання, у зв`язку із чим вимагає протягом 10 днів з моменту відправлення цього листа-повідомлення погасити існуючу заборгованість.

Листами-вимогами № 630, 631, 632 від 18 листопада 2013 року банк також звернувся із вимогами до поручителя ПАТ «ТТС», який одночасно виступає майновим поручителем, вказавши на порушення виконання зобов`язання та вимагав його виконати в повному обсязі.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 березня 2015 року у справі № 405/3371/14-ц за позовом ПАТ «Златобанк» до ПрП «Кіровоградспецстандарт», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПАТ «Технотранссервіс» про повернення кредитних коштів та сплату процентів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Златобанк», ПрП «Кіровоградспецстандарт», ОСОБА_2 , ПАТ «Технотранссервіс» про визнання договору поруки недійсним, позов ПАТ «Златобанк» задоволено, стягнуто солідарно з ПрП «Кіровоградспецстандарт», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПАТ «Технотранссервіс» заборгованість за кредитним договором № 72/13/13-КL в сумі 2 841 546,40 грн.; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 липня 2015 року змінено рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда, стягнуто солідарно з ПрП «Кіровоградспецстандарт» та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 2 841 546,40 грн.

Відповідно до цих рішень заборгованість обрахована станом на 03 квітня 2014 року в сумі 2 841 546,40 грн та визначено такі складові: заборгованість за основним боргом в сумі 2 500 000 грн; заборгованість за процентами в сумі 313418,49 грн; пеня в розмірі 23 127, 91 грн; штраф 5 000 грн.

19 серпня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 506/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Златобанк» шляхом призначення куратора».

04 грудня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №777/БТ «Про віднесення АТ «Златобанк» до категорії проблемних».

Відповідно до даних листів-повідомлень ПАТ «Златобанк» від 12 січня 2015 року № 22 на адресу ОСОБА_1 , від 12 січня 2015 року № 21 на адресу ПАТ «ТТС», банк повідомляє, що у зв`язку із неналежним виконання кредитних зобов`язань банк прийняв рішення про відступлення права вимоги та 31 грудня 2014 року на підставі рішення кредитного комітету банку укладено Договір про відступлення права вимоги № 3, відповідно до якого відбулась заміна кредитора за кредитним договором № 72/13/13-KL, яким є ТОВ «Фінансова компанія «ДОМІНІОН». Лист підписано директором відділення «Кіровоградська регіональна дирекція» АТ «Златобанк», підпис скріплено печаткою.

13 лютого 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 105 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних». Цією ж постановою визнано такими, що втратили чинність постанови № 506/БТ та № 777/БТ.

На підставі постанови від 13 лютого 2015 року № 105 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в цей же день прийнято рішення № 30 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду Славінського В. І. на здійснення тимчасової адміністрації.

12 травня 2015 року Національним банком України прийнято постанову № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк».

09 серпня 2015 року оцінювачем ОСОБА_3 на замовлення АТ «Златобанк» складено звіт з незалежної оцінки майна КП 7/3-2 кредитів АТ «Златобанк», що надані юридичним особам відповідно до переліку наведеного в додатку № 1 до Договору № 27/07/15-3 від 27 липня 2015 року про здійснення незалежної оцінки (станом на 01 серпня 2015 року).

14 липня 2017 року за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів №UA-EA-2017-06-13-000015-b із реалізації активів АТ «Златобанк» шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором № 72/13/13-KL, між ПАТ «Златобанк» (первісний кредитор), в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славкіною М. А., яка діяла на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 травня 2015 року № 99, рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 391, рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 травня 2017 року № 1977 та наказу Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 травня 2017 року № 241, та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (новий кредитор), укладено Договір про відступлення прав вимоги № У-72/13/13-KL, відповідно до умов якого та згідно із додатком №1 Реєстром договорів, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами, відповідно до яких загальна сума права вимоги, що відступається, станом на 14 липня 2017 року становить 5 931,65 грн., що складається з:

- 2 500 000 грн заборгованості за основним боргом;

- 2 362 992,42 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом;

- 623374,86 грн заборгованості по пені;

- 236564,37 грн 3 % річних від простроченої суми заборгованості;

- 5000 грн штрафу за неналежне виконання зобов`язань.

Реалізація лоту відповідно до Протоколу електронних торгів № UA-EA-2017-06-13-000015-b від 26 червня 2017 року відбулася за ціною 577 252,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

У статті 203 ЦК України закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша цієї статті). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста цієї статті).

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

В справі, яка переглядається, кредитним договором передбачено право кредитодавця відступати свої права за цим договором будь-яким третім особам на свій розсуд без будь-якого погодження з позичальником (пункт 3.1.2 кредитного договору).

Судовими рішеннями у справі № 405/3371/14-ц за позовом банку до позичальника та поручителів за кредитним договором встановлено, що заборгованість за кредитним договором станом на 03 квітня 2014 року становила 2 841 546,40 грн та складалася з заборгованості за основним боргом в сумі 2 500 000 грн; заборгованості за процентами в сумі 313 418,49 грн; пені в розмірі 23127,91 грн; штрафу 5000 грн й саме ця сума була стягнута з боржника та поручителів на користь ПАТ «Златобанк».

Отже судами у справі № 405/3371/14-ц встановлено, що існує невиконане грошове зобов`язання за кредитним договором. Позивач не посилався на те, що на момент укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги заборгованість стягнута за рішенням суду вже була погашена у повному обсязі і такого зобов`язання не існувало, чи воно не було дійсним та відповідних доказів не надавав, що свідчить про існування зобов`язання за яким відступлено право вимоги.

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що підставою для визнання договору про відступлення права вимоги є те, що попередній кредитор передав право недійсної вимоги (неіснуючого боргу) саме в розумінні розміру такого боргу новому кредитору. У скарзі вказано, що дійсний обсяг прав первісного кредитора за кредитним договором становить 2 841 546,40 грн, проте за оспорюваним договором до нового кредитора перейшло право вимоги на суму 5 727 931,65 грн, що є більшим ніж стягнуто за судовим рішенням за рахунок незаконного нарахування відсотків за користування кредитом та пені після припинення дії кредитного договору.

Тобто позивач фактично оспорює дійсність переданої грошової вимоги лише у контексті характеру та розміру заборгованості за кредитним договором, яка відступлена попереднім кредитором новому кредитору за оспорюваним договором.

Проте вказані обставини є предметом доказування та встановлення у справі за позовом нового кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Отже, доводи касаційної скарги щодо недійсності переданої грошової вимоги безпідставні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов