№ 761/34216/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 761/34216/21

провадження № 61-8924 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Служба безпеки України, Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні

скарги Офісу Генерального прокурора та Служби безпеки України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року у складі судді Саадулаєва А. І.та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня

2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що є громадянином російської федерації і він довідався про арешт належного йому на праві власності майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; автомобіля «HYUNDAI TUCSON», номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску; земельної ділянки, кадастровий номер 3221289002:02:010:003, яка розташована по вул. Перемоги у с. Переможці Броварського району Київської області, площею 0,2 га, накладений на підставі постанови слідчого відділу управління Служби безпеки України у м. Севастополі.

Зазначену постанову слідчого відділу управління Служби безпеки України

у м. Севастополі він не отримував, про слідчі дії не повідомлявся.

Відповідно до інформації на сайті Міністерства внутрішніх справ України він перебуває у розшуку на підставі постанови слідчого головного управління Служби безпеки України у м. Севастополі від 27 серпня 2012 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 січня 2018 року у справі № 761/36/18 скаргу його представника задоволено, зобов`язано слідчого головного слідчого управління Служби безпеки України у кримінальному провадженні № 22013140000000026 вжити заходів з метою забезпечення надання захиснику підозрюваного - адвокату Івасину О. Р., постанови про оголошення

у розшук ОСОБА_1 у кримінальному провадженні від 27 серпня 2012 року

№ 22013140000000026 та зупинення вказаного кримінального провадження.

У порушення зазначеного судового рішення Служба безпеки України у своїй відповіді від 23 січня 2018 року відмовила у видачі вказаних постанов.

У всіх відповідях Служба безпеки України повідомляла, що жодний із органів Служби безпеки не є органом, який здійснює досудове розслідування

у кримінальному провадженні № 22013140000000026.

Прокуратура Автономної Республіки Крим у своїй відповіді від 14 березня

2018 року повідомила його адвокату Івасину O. P., що кримінальні провадження

у провадженні головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (з дислокацією у м. Херсоні) та у провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим не перебувають.

У подальшому його представник Івасин O. P. на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» звернувся до Генеральної прокуратури України з клопотання про визначення підслідності, проте вказане клопотання не розглянуто, а була надана відповідь не по суті клопотання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року у справі

№ 757/53886/18-к скаргу його представника Івасина O. P. , задоволено, зобов`язано компетентних посадових осіб Генеральної прокуратури України виконати вимоги статті 220 КПК України та розглянути клопотання адвоката Івасина O. P.

в його інтересах від 22 жовтня 2018 року у рамках кримінального

провадження № 22013140000000026.

Проте вказане судове рішення також виконано не було, Генеральна прокуратура України направила аналогічні відповіді, які до цього направляла адвокату, проте

у вигляді постанови вказані відповіді не оформила, тобто не виконала вимоги статті 220 КПК України.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2018 року клопотання захисника Івасина О. Р. в інтересах ОСОБА_1 задоволено. Визначено територіальну підсудність клопотання захисника Івасина О. Р. в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна, за Святошинським районним судом м. Києва.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у справі № 759/12450/18 клопотання його представника Івасина O. P. задоволено, скасовано арешт накладений постановою від 23 квітня 2012 року № 310 старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління Служби безпеки України у м. Севастополі Кравченка A. C.

Процесуальні дії у кримінальному провадженні № 22013140000000026 не здійснюються, його матеріали відсутні в органів досудового розслідування.

Вказаними протиправними діями відповідачів порушено його права.

На його думку, у зв`язку із порушенням вказаного кримінального провадження, арештом майна, перебуванням у безпідставному розшуку та наявністю інформації про кримінальне провадження № 22013140000000026 за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191 та частиною другою статті 366 КК України йому завдано моральної шкоди, пов`язаної із суттєвими змінами у його життєвих і виробничих стосунках, необхідністю докладати зусилля для відновлення попереднього стану.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на його, громадянина російської федерації, користь у рахунок відшкодуванні моральної

шкоди 1 000 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь громадянина російської федерації ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягала у понесенні ним моральних (душевних) страждань, є, зокрема, перебування у розшуку, арешт майна, відчуття несправедливості, викликане незаконним діями/бездіяльністю посадових осіб Служби безпеки України та Офісу Генерального прокурора, витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод у судах. Отже, унаслідок дій/бездіяльності саме посадових осіб Служби безпеки України та Офісу Генерального прокурора, позивачу було спричинено моральні страждання.

Суд першої інстанції, оцінюючи належність й допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, дійшов висновку про наявність спричиненої позивачу незаконними діями відповідачів моральної шкоди, проте позивачем не доведено розмір моральної шкоди, яку він просить стягнути.

У зв`язку з цим районний суд зазначив про те, що позов підлягає частковому задоволенню й стягненню 20 000 грн. Суд керувався положеннями статей 1173 1174 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Служби безпеки України задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року змінено у частині розміру моральної шкоди, визначено його

у сумі 5 000 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що Офіс Генерального прокурора не спростував факту непередання матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 органам досудового розслідування, не призначення нового прокурора, не звернення до слідчого судді в порядку

статті 615-1 КПК України про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 з часу втрати матеріалів кримінального провадження, а саме з 2014 року, не здійснюється.

Особливість цього періоду унаслідок військової агресії російської федерації проти України та окупації Автономної Республіки Крим не може перекладатися на підозрюваного, оскільки не залежало від волі останнього та не пов`язано із зловживанням стороною захисту процесуальними правами.

З огляду на вказане, доводи апеляційних скарг про те, що позивачем не доведено факту бездіяльності Офісу Генерального прокурора та Служби безпеки України, не ґрунтуються на вимогах закону та не відповідають встановленим обставинам.

Отже, унаслідок бездіяльності відповідачів позивачу завдано моральних (душевних) страждань, які пов`язані, зокрема, з перебування у розшуку, арештом майна, відчуттям несправедливості, викликане незаконним діями/бездіяльністю посадових осіб Служби безпеки України та Офісу Генерального прокурора, витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод в судах.

Таким чином, підставою для відшкодування моральної шкоди є бездіяльність відповідачів, яка призвела до обмеження позивача у можливості реалізації своїх прав, як підозрюваного у кримінальному провадженні, передбачених положеннями статті 42 КПК України, у зв`язку із втратою кримінального провадження та невжиттям відповідачами заходів, передбачених законом, для його відновлення.

Апеляційним судом враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, підтверджуючих ті обставини, на які він посилається в обґрунтування обсягу душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку із бездіяльністю відповідачів. У справі відсутні докази неможливості його приїзду на територію України, хвороби матері, яку він не зміг навідувати, чи інших родичів, які перебувають, чи проживають на території України.

Враховуючи доводи позивача та беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав державним органом, колегія суддів дійшла висновку про те, що наведених ОСОБА_1 доводів та обставин цієї справи недостатньо для стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 20 000 грн, як визначив суд першої інстанції.

Апеляційний суд, беручи до уваги принципи розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про те, що стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн буде достатньою справедливою сатисфакцією.

Суд керувався положеннями статей 1173 1174 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргах Офіс Генерального прокурора та Служба безпеки України просять оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивачем судові рішення у касаційному порядку оскаржено не було.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурорав указаній справі і витребувано цивільну справу № 761/34216/21 з Шевченківського районного суду м. Києва. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Служби безпеки Українив указаній справі. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1,

4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора мотивована тим, що у кримінальному провадженні № 22013140000000026 органом досудового розслідування є управління Служби безпеки України, а органом прокуратури є прокуратура м. Севастополя.

З огляду на викладене, Офіс Генерального прокурора, відповідно до вимог КПК України, не повинен був бути обізнаним щодо незаконності дій (бездіяльності) слідчих органів в рамках цього кримінального провадження, не мав повноважень щодо призначення прокурорів у ньому та перевірки дій слідчого.

У період з 20 лютого 2014 року матеріали кримінального провадження

№ 22013140000000026 за підозрою ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора для визначення підслідності відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства не надходили та залишилися на території тимчасово окупованого півострова Крим.

У зв`язку з викладеним висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення факту неправомірних дій (бездіяльності) Офісу Генерального прокурора під час здійснення кримінального провадження стосовно позивача є безпідставними.

Офіс Генерального прокурора не є належним відповідачем у справі, оскільки у нього була відсутня можливість звернутися до суду з метою відновлення матеріалів кримінального провадження, так як він позбавлений можливості надати витяг з Єдиного реєстру досудового розслідування або постанову про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні

№ 22013140000000026, тому що з часу тимчасової окупації Автономної Республіки Крим матеріали будь-яких кримінальних справ, кримінальних проваджень, наглядових проваджень за ними, на підконтрольну частину території України, у тому числі до прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, не передавались через збройну агресію російської федерації.

Касаційна скарга Служби безпеки України мотивована тим, що дії Служби безпеки України не є протиправними, оскільки з об`єктивних причин, а саме унаслідок анексії російською федерацією території Автономної Республіки Крим та неможливості здійснення Україною ефективного контролю над цією територією, вчинити дії щодо надання копій процесуальних документів у кримінальному провадженні не можливо.

Представник позивача звертався зі скаргами відповідно до вимог КПК України до судів з метою оскарження дій, рішень та бездіяльності слідчого і прокурора.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 07 серпня 2019 у справі

№ 758/10018/19 відмовлено у відкритті провадження за скаргою захисника - адвоката Івасина О. Р., що діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , на бездіяльність у кримінальному провадженні № 22013140000000026. Судове рішення мотивовано тим, що матеріали скарги не містять документів на підтвердження того, що стороною захисту клопотання про закриття кримінального провадження подавалось та прокурором (слідчим) було відмовлено захиснику в його задоволенні, питання скасування розшуку підозрюваних у кримінальному провадженні не відносяться до компетенції слідчого судді.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року у справі

№ 757/38250/19-к у задоволенні скарги адвоката Івасина О. Р. про визнання бездіяльності, скасування державного розшуку та закриття провадження відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що вимоги скарги адвоката у частині закриття кримінального провадження № 22013140000000026 належним чином не обґрунтовані, оскільки адвокатом не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для вчинення таких процесуальних дій, що передбачено частиною першою статті 284 КПК України. Крім того, частиною першою статті 36, частиною п`ятою статті 40 КПК України визначено, що прокурор та слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб забороняється, тому в задоволені скарги у цій частині слід відмовити.

Отже, вищевказаними судовими рішеннями у задоволенні вимог скарги представника позивача було відмовлено, тому представник позивача намагається використати цивільне судочинство для отримання іншої оцінки обставин, які вже досліджені судом.

Відзив на касаційні скарги не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 вказував про те, що йому стало відомо про арешт належного йому на праві власності майна, а саме: квартири

АДРЕСА_1 ; автомобіля «HYUNDAI TUCSON», номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску; земельної ділянки, кадастровий номер 3221289002:02:010:003, яка розташована по АДРЕСА_2 , площею 0,2 га, накладений на підставі постанови слідчого відділу управління Служби безпеки України у м. Севастополі від 23 квітня 2012 року

№ 310.

На адвокатські запити представника ОСОБА_1 - Івасина О. Р . Служба безпеки України надала дві аналогічні відповіді від 15 листопада 2017 року

та від 20 грудня 2017 року, в яких повідомила, що за інформацією з Єдиного реєстру досудових розслідувань у слідчому відділі управління Служби

безпеки України у м. Севастополі перебуває кримінальне провадження

№ 22013140000000026 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191 та частиною другою статті 366 КК України.

Відповідно до інформації з сайту Міністерства внутрішніх справ України

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у розшуку на підставі постанови слідчого головного управління Служби безпеки України

у м. Севастополі від 27 серпня 2012 року.

На адвокатський запит представника ОСОБА_1 - Івасина О. Р. від 11 грудня 2017 року про надання постанови про оголошення розшуку та про зупинення розслідування у кримінальному провадженні № 22013140000000026 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191 та частиною другою статті 366 КК України, Служба безпеки України повідомила, що вказане клопотання виконати неможливо.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 січня 2018 року у справі № 761/36/18 скаргу представника ОСОБА_1 - Івасина О. Р. задоволено, зобов`язано слідчого головного слідчого управління Служби безпеки України

у кримінальному провадженні № 22013140000000026 вжити заходів з метою забезпечення надання захиснику підозрюваного ОСОБА_1 - адвокату

Івасину О. Р., постанови про оголошення у розшук ОСОБА_1 у кримінальному провадженні від 27 серпня 2012 року № 22013140000000026 та зупинення вказаного кримінального провадження.

Відповідно до листа Служби безпеки України від 23 січня 2018 року у слідчому відділі управління Служби безпеки України у м. Севастополі здійснювалося кримінальне провадження від 16 лютого 2013 року № 22013140000000026 за частиною п`ятою статті 191 та частиною другою статті 366 КК України. Після анексії російською федерацією території Автономної Республіки Крим, матеріали зазначеного кримінального провадження залишилися на анексованій території.

З огляду на викладене, надати копії запитуваних документів не можливо

(а.с. 33, т. 1).

Прокуратура Автономної Республіки Крим у своїй відповіді від 14 березня

2018 року повідомила представнику ОСОБА_1 - Івасину O. P. , що кримінальні провадження у провадженні головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (з дислокацією у м. Херсоні) та у провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим не перебувають.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року у справі

№ 757/53886/18-к скаргу представника ОСОБА_1 - Івасина O. P. задоволено, зобов`язано компетентних посадових осіб Генеральної прокуратури України виконати вимоги статті 220 КПК України та розглянути клопотання адвоката Івасина O. P. в інтересах ОСОБА_1 від 22 жовтня 2018 року у рамках кримінального провадження № 22013140000000026.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у справі № 759/12450/18 клопотання представника ОСОБА_1 - Івасина O. P. задоволено, скасовано арешт, накладений постановою від 23 квітня 2012 року

№ 310 старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління Служби безпеки України у м. Севастополі Кравченка A. C.

(а.с. 43-44, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Служби безпеки України підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня

1995 року № 4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується відповідно до положень статті 1174 ЦК України.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі

№ 916/1423/17 (провадження № 12-208 гс 18) вказано, що, застосовуючи

статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду

від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що представник позивача звертався зі скаргами відповідно до вимог КПК України до судів з метою оскарження дій, рішень, бездіяльності слідчого і прокурора, а саме ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 серпня

2019 у справі № 758/10018/19 відмовлено у відкритті провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - Івасина О. Р. на бездіяльність у кримінальному провадженні № 22013140000000026.

Суд при розгляді справи № 758/10018/19 дійшов висновку про те, що відсутні докази звернення захисника ОСОБА_1 з клопотанням про закриття кримінального провадження та відмови прокурором (слідчим) у задоволені такого клопотання. Також зазначено, що питання скасування розшуку підозрюваних у кримінальному провадженні не відносяться до компетенції слідчого судді.

Крім того, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року

у справі № 757/38250/19-к у задоволенні скарги представника ОСОБА_1 - Івасина О. Р. про визнання бездіяльності, скасування державного розшуку та закриття провадження відмовлено.

Судове рішення у справі № 757/38250/19-к мотивовано тим, що вимоги скарги представника ОСОБА_1 у частині закриття кримінального провадження

№ 22013140000000026 належним чином не обґрунтовані, оскільки адвокатом не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для вчинення таких процесуальних дій, що передбачено частиною першою статті 284 КПК України. Крім того, частиною першою статті 36, частиною п`ятою статті 40 КПК України визначено, що прокурор та слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку забороняється, тому у задоволені скарги у цій частині відмовлено.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що фактично вищевказаними судовими рішеннями підтверджено, що представник позивача відповідно до вимог КПК України оскаржував дії, рішення, бездіяльність прокурора (слідчого). Представником позивача подано клопотання про скасування арешту, яке задоволено судом, проте у задоволенні скарг на бездіяльність щодо скасування розшуку та закриття кримінального провадження судом відмовлено.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги Служби безпеки України про те, що на вимогу позивача у цій справі суд має надати повторну правову оцінку обставинам, які вже досліджені судами при розгляді вищезазначених справ. Разом з тим відповідно до вимог процесуального права у суду відсутні такі повноваження.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо неправомірних дій уповноважених осіб Служби безпеки України та Офісу Генерального прокурора у межах кримінального провадження, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Разом з тим відповідно до вимог статей 12 81 ЦПК України саме позивач мав довести ті обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Верховний Суд зазначає, що арешт майна позивача було скасовано у судовому порядку за правилами кримінального судочинства.

Позивачем не зазначено, які саме дії Служби безпеки України, Офісу Генерального прокурора були протиправними, оскільки у період з 20 лютого 2014 року матеріали кримінального провадження № 22013140000000026 за підозрою ОСОБА_1

не надходили ні до Служби безпеки України, ні до Офісу Генерального прокурора,

у тому числі для визначення підслідності відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства, так як залишилися на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим.

Таким чином, відповідачі з об`єктивних причин, а саме унаслідок анексії російською федерацією території Автономної Республіки Крим та неможливості здійснення Україною ефективного контролю над цією територією, не могли вчинити передбачених законом дій щодо кримінального провадження

№ 22013140000000026 за підозрою ОСОБА_1 .

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій і відмову у задоволенні позову, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 : на користь Офісу Генерального прокурора витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 362 грн та суді касаційної інстанції у розмірі 1 816 грн, а всього 3 178 грн; на користь Служби безпеки України витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи

у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 089,60 грн та суді касаційної інстанції

у розмірі 1 452,80 грн, а всього 2 542,40 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Служби безпеки України задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року

та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 рокускасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 : на користь Офісу Генерального прокурора витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 362 грн та суді касаційної інстанції у розмірі 1 816 грн, а всього 3 178 (три тисячі сто сімдесят вісім) грн; на користь Служби безпеки України витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 089,60 грн та суді касаційної інстанції у розмірі 1 452,80 грн, а всього 2 542 (дві тисячі п`ятсот

сорок дві) грн 40 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець