№ 761/37339/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 761/37339/19

провадження № 61-4115св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмила Олегівна,

стягувач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

боржник - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року

у складі судді Вербової І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. звернулася до суду з поданням пронадання дозволу на примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , стягувач - Акціонерне товариство «Універсал Банк».

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня

2019 року у складі судді Юзькової О. Л. подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. залишено без задоволення.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що приватний виконавець не подав беззаперечних відомостей про перешкоджання боржником здійсненню виконавчих дій і надання дозволу на примусове проникнення до квартир № 11 , 8 , 30 , 10 ,

АДРЕСА_2 , що може призвести до суттєвих порушень майнових прав інших осіб, в тому числі іпотекодержателя -

ПАТ «Державний ощадний банк України», тому відсутні достатні підстави для задоволення подання приватного виконавця про примусове проникнення до житла боржника, яке є крайнім заходом при проведенні виконавчих дій, і може застосовуватися лише у тих обставинах, коли приватний виконавець вичерпав усі можливі шляхи для забезпечення виконання судового рішення, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, 10 січня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року відмовлено

у прийнятті до розгляду та повернуто приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. апеляційну скаргу, подану на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що статтею 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, до якого ухвала про відмову

у примусовому проникненні до житла боржника не входить.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду,

приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, повернувши апеляційну скаргу заявнику з формальних підстав, унеможливив доступ заявника до правосуддя для захисту прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

Зазначає, що право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанції є складовою конституційного права особи на справедливий суд.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. перебуває виконавче провадження № 58882200

з примусового виконання виконавчого листа № 761/45540/17, виданого

04 квітня 2019 року Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року № 001-2914/840-0255

у розмірі 305 315,90 дол. США, судовий збір у розмірі 81 358,09 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня

2019 року подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. залишено без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року відмовлено

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з положенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження

і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів

і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження.

У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Як зазначено у статті 30 Конституції України, статті 311 ЦК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року,

статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод 1950 року.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства.

Отже, за змістом наведених норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло чи іншого володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим.

Подібний висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного

у складі Верховного Суду від 01 листопада 2019 року у справі

№ К/9901/735/17 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/41727/19-ц (провадження

№ 61-19942св19).

Судом встановлено, що 21 червня 2019 року приватним виконавцем було винесено вимогу про надання доступу до приміщень, а саме до квартир

№ 8 , 9 , 10 , 11 , АДРЕСА_4

із зазначенням дати проведення опису та арешту майна.

Під час вчинення виконавчих дій приватним виконавцем встановлено, що зазначені квартири об`єднані в готельний комплекс « Богдан Хол Демон » та використовуються для здачі в оренду щодобово, але доступу до квартир боржника приватному виконавцю надано не було, тобто вимогу приватного виконавця від 21 червня 2019 року за вих. № 1587 ОСОБА_1 не виконано, про що приватним виконавцем складено акт від 24 червня 2019 року.

Звертаючись до суду з вказаним поданням, приватний виконавець, вказує, що рішення суду боржником не виконано, а проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника не виявляється можливим, оскільки боржником не було надано доступу до квартир.

Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця (частина перша статті 439 ЦПК України).

Таким чином вирішення питання про примусове проникнення до житла віднесено до компетенції суду.

Рішення суду про проникнення в житло боржника має бути вмотивоване.

Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які

б свідчили про те, що державний виконавець (приватний виконавець) вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника, проте це не дало результатів.

Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.

Згідно з пунктом 35 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема щодо примусового проникнення до житла.

Отже, ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про примусове проникнення до житла може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Подібні висновки містяться постанові Великої Палати Верховного Суду

від 20 вересня 2018 року у справі № 545/3611/17-ц (провадження

№ 14-287цс18).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати і направити справу до апеляційного суду на новий розгляд зі стадії відкриття.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк