№ 761/37827/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 761/37827/21

провадження № 61-17443 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Дворцов Владислав Ігорович,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю Інформаційне агентство «Українські новини», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дворцова Владислава Ігоровича, на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року

у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю Інформаційне агентство «Українські новини»

(далі - ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини»), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО), Національного банку України (далі - НБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), про визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації, в якому просив суд:

- визнати недостовірною інформацію, розміщену ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме: «…06.04.2012 року Загальними зборами «Дельта Банку» ОСОБА_1 було обрано до складу спостережної ради строком на 3 роки, де він здійснював свої повноваження

до дати віднесення «Дельта Банку» до категорії неплатоспроможних,

03.03.2015 року. …в період виконання своїх повноважень члена спостережної ради «Дельта Банку», ОСОБА_1 приймав рішення, які призвели до завдання цьому банку збитків та визнання його неплатоспроможним»;

- зобов`язати ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» не пізніше одного місяця після набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком «Спростування» спростування такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» була поширена інформація про те, що ОСОБА_1 з 06.04.2012 року по 03.03.2015 року виконував повноваження члена Спостережної ради АТ «Дельта Банк» та приймав рішення,

які завдали АТ «Дельта Банк» збитків та призвели до визнання цього банку неплатоспроможним. Вказана інформація є недостовірною, оскільки ОСОБА_1 у вказаний період не перебував на посаді члена Спостережної ради АТ «Дельта Банк».

- зобов`язати ФГВФО не пізніше одного місяця після набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення

на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_5 під заголовком «Спростування» спростування такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті

під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» була поширена інформація про те, що ОСОБА_1 з 06.04.2012 року по 03.03.2015 року виконував повноваження члена Спостережної ради АТ «Дельта Банк» та приймав рішення, які завдали АТ «Дельта Банк» збитків та призвели до визнання цього банку неплатоспроможним. Вказана інформація є недостовірною, оскільки ОСОБА_1 у вказаний період не перебував на посаді члена Спостережної ради АТ «Дельта Банк».

- зобов`язати НБУ не пізніше одного місяця після набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення

на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_6 під заголовком «Спростування» спростування такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_3

ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 розмістило статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» такого змісту:

«Колишній член спостережної ради збанкрутілого «Дельта Банку» ОСОБА_1 готує документи для погодження Національним банком свого призначення на посаду члена правління в «Сбербанку», де він зараз працює начальником Департаменту правового забезпечення та стягнення боргів.

Про це повідомили джерела Українських новин в банківській сфері.

При цьому, репутація претендента не може вважатись бездоганною, якщо він більше шести місяців займав керівну посаду в іншому банку, протягом року

до визнання такого банку неплатоспроможним.

Саме цей критерій може стати причиною відмови у погодженні ОСОБА_1 на посаду.

Національним банком України і Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було підтверджено Українським новинам, що 06.04.2012 року Загальними зборами «Дельта Банку» ОСОБА_1 було обрано до складу спостережної ради строком на 3 роки, де він здійснював свої повноваження до дати віднесення «Дельта Банку» до категорії неплатоспроможних, 03.03.2015 року.

Більше того Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який займається процедурою ліквідації «Дельта Банку», стверджує, що в період виконання своїх повноважень члена спостережної ради «Дельта Банку», ОСОБА_1 приймав рішення, які призвели до завдання цьому банку збитків та визнання його неплатоспроможним. Це стало причиною звернення Фонду до ОСОБА_1 і інших керівників Банку з позовом про відшкодування збитків в розмірі 19 млрд. гривень. Але тоді справа була закінчена у зв`язку з процесуальними порушеннями з боку Фонду.

Національний банк вбачає в таких подіях очевидну ознаку небездоганності ділової репутації ОСОБА_1 , тому слід очікувати, що в погодженні його

на керівну посаду в «Сбербанку» буде відмовлено».

Позивач стверджував, що інформація, яка міститься у зазначеній статті, а саме:

«… 06.04.2012 року Загальними зборами «Дельта Банку» ОСОБА_1 було обрано до складу спостережної ради строком на 3 роки, де він здійснював свої повноваження до дати віднесення «Дельта Банку» до категорії неплатоспроможних, 03.03.2015 року… в період виконання своїх повноважень члена спостережної ради «Дельта Банку», ОСОБА_1 приймав рішення, які призвели до завдання цьому банку збитків та визнання його неплатоспроможним» є недостовірною та такою, що завдає значної шкоди його честі і діловій репутації.

У позові він зазначав, що ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини»

є власником сайту, на якому було розміщено зазначену статтю. Крім того, оскільки у ній міститься посилання на ФГВФО та НБУ, як на джерело отримання оспорюваної інформації, позивач уважав, що відповідачі спільно поширили стосовно нього недостовірну інформацію.

У статті зазначається його прізвище та ім`я, поточне місце роботи, а тому

є достатні підстави вважати, що вказана інформація стосується його безпосередньо.

Позивач зазначав, що з 06 квітня 2012 року до 03 березня 2015 року він

не призначався на посаду та не здійснював повноваження члена Спостережної ради АТ «Дельта Банк», тому не міг приймати будь-яких рішень в цьому статусі протягом вказаного періоду, оскільки згідно з Положенням про Спостережну раду ПАТ «Дельта Банк», затвердженим рішенням Загальних зборів акціонерів

ПАТ «Дельта Банк» наказом від 22 квітня 2011 року № 16 (далі - Положення про Спостережну раду ПАТ «Дельта Банк»), ОСОБА_1 не вступив у повноваження члена Спостережної ради, його повноваження не були юридично оформлені, він

не був акціонером АТ «Дельта Банк» та не отримував довіреності

на представництво інтересів АТ «Дельта Банк» від акціонера банка.

Поширена недостовірна інформація порушує його особисті немайнові права, оскільки він працює у банківській сфері, має певну ділову репутацію, а твердження у зазначеній статті завдає суттєвої шкоди його діловій репутації, оскільки зображує останнього, як посадову особу АТ «Дельта Банк», яка неналежно виконувала свої обов`язки, допускала порушення вимог законодавства України

та навіть умисно вчиняла протиправні дії, які нібито призвели до завдання банківській установі збитків у колосальному розмірі 19 млрд грн і визнання цієї установи неплатоспроможною.

Також твердження, зазначені у статті, належать до ознак небездоганної ділової репутації позивача у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та є перешкодою для призначення останнього на керівні посади у банківській сфері.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року

у складі судді Мальцева Д. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацію, розміщену ІНФОРМАЦІЯ_3 на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме:

… в період виконання своїх повноважень члена спостережної ради «Дельта Банку», ОСОБА_1 приймав рішення, які призвели до завдання цьому банку збитків та визнання його неплатоспроможним»;

Зобов`язано ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» не пізніше одного місяця після набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком «Спростування» спростування такого змісту:

« ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» була поширена інформація про те, що ОСОБА_1 з 06.04.2012 року

по 03.03.2015 року виконував повноваження члена Спостережної ради АТ «Дельта Банк» та приймав рішення, які завдали АТ «Дельта Банк» збитків та призвели

до визнання цього банку неплатоспроможним. Вказана інформація

є недостовірною, оскільки ОСОБА_1 у вказаний період

не перебував на посаді члена Спостережної ради АТ «Дельта Банк»».

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в оспорюваній інформації відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те,

що повідомлена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом

на певні події і відображає особисту точку зору, тобто відсутні ті мовні засоби,

які є характерними для оціночних суджень. Наведена у статті інформація містить собі фактичні твердження, які характеризують позивача як посадову особу

АТ «Дельта Банк», яка неналежно виконувала свої посадові обов`язки, допускала порушення вимог законодавства України, що призвело до завдання АТ «Дельта Банк» збитків у розмірі 19 млрд грн та визнання АТ «Дельта Банк» неплатоспроможним. Тобто фактично позивача було названо відповідальним

за банкрутство фінансової установи, що потягло за собою збитки у значному розмірі. Оспорювана інформація носить різко негативний характер і створює

в очах оточуючих негативну соціальну оцінку позивача, як особи, що обіймаючи посаду у банківській установі, порушує вимоги законодавства України

та загальноприйняті норми моралі, тим самим завдаючи шкоди немайновим правам позивача. Така інформація не є оціночним судженням, тому вона може бути визнана недостовірною і спростована в судовому порядку.

Суд також урахував і той факт, що позивач здійснює трудову діяльність

у банківській сфері, а тому поширення спірної інформації завдає суттєвої шкоди його діловій репутації. Крім того, зазначена у статті недостовірна інформація

про перебування позивача на посаді члена Спостережної ради АТ «Дельта Банк»

у період з 06 квітня 2012 року до 03 березня 2015 року підпадає під ознаку небездоганної ділової репутації, передбачену підпунктом 2 пункту 65 Положення про ліцензування банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 22 грудня 2018 року № 149, та може бути перешкодою для призначення позивача на керівні посади у банківській сфері. Розповсюдження такої інформації без відповідного рішення суду, що підтверджувало б завдання діями позивача збитків банківській установі чи відомостей про наявне кримінальне провадження, також негативно впливає на репутацію позивача та його честь і гідність, які є недоторканими,

що є неприпустимим.

Відповідачами не доведено, а судом не встановлено достовірності оспорюваної інформації, а також, що позивач у період із 06 квітня 2012 року по 03 березня

2015 року володів акціями АТ «Дельта Банк», здійснював повноваження члена Спостережної ради, або був представником акціонера банка та мав відповідну довіреність на його представництво, що в свою чергу давало б йому змогу бути членом Спостережної ради саме як представнику акціонера банка (пункти 2.2, 2.7 Положення про Спостережну раду ПАТ «Дельта Банк» в редакції від 22 квітня

2011 року).

Районним судом не взято до уваги надану ФГВФО копію протоколу № 3 річних загальних зборів акціонерів АТ «Дельта Банк» від 06 квітня 2012 року, оскільки

у порушення частини другої статті 95 ЦПК України зазначена копія не була належним чином засвідчена, що свідчить про недопустимість такого доказу.

Суд зазначив, що спростування розповсюджених про громадян, юридичних осіб, державних органів тощо відомостей, що не відповідають дійсності, здійснюється саме інформаційним агентством, а тому відхилив відповідні доводи

ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини».

Крім цього, суд уважав, що відповідачі ФГВФО та НБУ є належними відповідачами у даному спорі, оскільки у спірній статті міститься пряме посилання на них,

як на джерело інформації, а отже оспорювана недостовірна інформація була поширена й ними, що спростовує відповідні доводи цих відповідачів.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання оспорюваної інформації недостовірною

та її спростування ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2. Пославшись на частину сьому статті 277 ЦК України, якою передбачено, що спростування інформації здійснюється у такий саме спосіб, у який вона була поширена, суд уважав відсутніми підстави для задоволення вимог

у частині спростування такої інформації на вебсайтах інших відповідачів - НБУ

та ФГВФО.

Суд першої інстанції послався на відповідні норми Конституції України ЦК України, законів України: «Про інформацію», «Про банки і банківську діяльність»,

«Про інформаційні агентства», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також урахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини рішення (далі - ЄСПЛ), судову практику Верховного Суду

у подібних правовідносинах і надані судам роз`яснення у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику

у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Не погоджуючись з указаним рішенням районного суду, НБУ подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду

міста Києва від 24 грудня 2021 року в частині задоволення позову та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат

Дворцов В. І., повідомив, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести, складаються із витрат на правову допомогу

в розмірі 25 000,00 грн, просить покласти їх на заявника апеляційної скарги.

НБУ подав до апеляційного суду клопотання про зменшення розміру витрат

на оплату правничої допомоги адвоката.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Гуля В. В. апеляційну скаргу НБУ залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 24 грудня 2021 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із доведеності факту порушення оспорюваною інформацією особистих немайнових прав позивача, а зважаючи на те, що відповідачі не надали належних і допустимих доказів достовірності інформації, яка була викладена

у спірній статті, суд правильно задовольнив позов у частині визнання спірної інформації недостовірною та її спростування шляхом розміщення на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 спростування визначеного позивачем у позові змісту.

При цьому правильним є і висновок суду про відмову у задоволенні позову

в частині вимог про зобов`язання ФГВФО та НБУ спростувати інформацію, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що спірна стаття була поширена лише на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2, тому правові підстави для спростування цієї інформації на вебсайтах ФГВФО та НБУ відсутні, хоча останні є належними відповідачами у даній справі, що спростовує доводи НБУ в цій частині, яким

до того ж уже надавалася оцінка судом першої інстанції, з якою погодився і суд апеляційної інстанції.

Також районний суд обґрунтовано не взяв до уваги надану ФГВФО копію протоколу від 06 квітня 2012 року № 3, оскільки у порушення частини другої

статті 95 ЦПК України вказана копія не була належним чином засвідчена

ні Фондом, ані АТ «Дельта Банк», який нібито цю копію надав. Апеляційний суд відхилив посилання НБУ на безпідставність відхилення районним судом цього доказу як недопустимого, і зазначив, що невитребування судом оригіналу протоколу від 06 квітня 2012 року № 3 саме по собі не свідчить про порушення частини шостої статті 95 ЦПК України, оскільки у суду відсутній імперативний обов`язок вчиняти таку процесуальну дію. При тому правові підстави для застосування частини шостої статті 95 ЦПК України шляхом витребування оригіналу доказу для його порівняння із копією існують лише стосовно копій,

які були належним чином засвідчені стороною.

26 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дворцов В. І., звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про відшкодування витрат

на професійну правничу допомогу, в якій просив стягнути з НБУ на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн, долучивши відповідні докази.

30 серпня 2022 року від НБУ надійшли заперечення проти заяви представника позивача.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року частково задоволено заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з НБУ на користь ОСОБА_1 витрати

на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, зважаючи на клопотання НБУ про зменшення розміру витрат, понесених позивачем на правову допомогу, апеляційний суд дійшов висновку

про необхідність зменшити розмір цих витрат та стягнути з НБУ на користь позивача 10 000,00 грн указаних витрат.

У серпні 2022 року НБУ звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою

в якій просив судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

03 жовтня 2022 року ФГВФО звернувся до Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційної скарги НБУ на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 21 липня 2022 року, в якій також просив судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзивах на касаційні скарги НБУ ОСОБА_1 , серед іншого, просив стягнути

з НБУ на його користь 25 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надану йому

під час розгляду касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій,

та 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надану йому під час розгляду касаційної скарги на додаткову постанову апеляційного суду.

Постановою Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Ступак О. В., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Шиповича В. В., Яремка В. В. від 26 квітня 2023 року касаційну скаргу НБУ, до якої приєднався ФГВФО, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 24 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року, і касаційну скаргу НБУ на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до НБУ, ФГВФО та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року скасовано.

Справу у зазначеній частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-7999св22).

Скасовуючи судове рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині

та направляючи справу в цій частині на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції: не з`ясував,

чи є в матеріалах справи докази на підтвердження походження оспорюваної інформації саме від НБУ та ФГВФО, які зазначені як джерела, з яких отримана оспорювана інформація, і відповідно, не дослідив їх; у порушення норм процесуального права необґрунтовано відхилив клопотання НБУ про дослідження доказів (належним чином засвідчена копія протоколу річних загальних зборів акціонерів АТ «Дельта Банк» від 06 квітня 2012 року № 3), не дослідив

їх у сукупності з іншими доказами й не надав належної правової оцінки.

Відхиляючи доводи НБУ про те, що позивач не залучив до участі у справі

як співвідповідача автора статті, що є підставою для відмови у задоволенні позову, суд касаційної інстанції зазначав, що ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини», яке суди зобов`язали спростувати недостовірну інформацію, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржувало та не посилалося

на те, що належну інформацію мав спростовувати автор статті.

За змістом доводів касаційної скарги та заяви про приєднання до касаційної скарги рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині вимог до НБУ та ФГВФО, тому в частині вимог до ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» оскаржувані судові рішення відповідно до статті 400

ЦПК України Верховним Судом не переглядалися.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року апеляційну скаргу НБУ задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 24 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини», ФГВФО, НБУ, третя особа - ПАТ «Дельта Банк», про визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь НБУ судові витрати у розмірі 9 988,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів, що джерелом оспорюваної інформації є НБУ і ФГВФО. Саме по собі посилання на них у спірній статті не є належним і допустимим доказом,

що підтверджує походження інформації від цих відповідачів. Висновки суду першої інстанції в цій частині ґрунтуються на припущеннях і доводах позивача.

Виконуючи вказівки Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2023 року, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, судом долучено

до матеріалів справи нові докази, надані представником НБУ, а саме відповідні протоколи Спостережної ради ПАТ «Дельта Банк» за період 2014 та 2015 років,

які відповідно до акта від 24 грудня 2021 року № 4 передані на зберігання НБУ,

та встановлено, що ОСОБА_1 був членом Спостережної ради банка

до 2015 року.

Оскільки позивач не надав доказів недостовірності оспорюваної ним інформації, викладеної в спірній статті, а також не довів, що НБУ та ФГВФО є джерелом, авторами та розповсюджувачами оспорюваної інформації, апеляційний суд скасував рішення районного суду та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив

у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Крім цього, пославшись на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо належності відповідачів у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет, апеляційний суд зазначив, що автор статті ОСОБА_4 до участі в справі в якості співвідповідача не залучався, участі в справі не приймав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Дворцов В. І., просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання інформації недостовірною та зобов`язання ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» її спростувати.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, у касаційній скарзі заявник указує, що орієнтовний розмір судових витрат, які ОСОБА_1 очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, складаються з: 25 000,00 грн - витрат на правову допомогу

та 7 264,00 грн - сплаченого ним судового збору за подання касаційної скарги. Докази розміру витрат на правничу допомогу будуть надані позивачем протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення (частина восьма статті 141

ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Дворцова В. І., про поновлення строку

на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 761/37827/21 із Шевченківського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Дворцова В. І.,

про здійснення розгляду справи з викликом сторін. Справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року задоволено заяву судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. про самовідвід. Відведено суддю Гулейкова І. Ю. за його заявою від участі у розгляді даної справи. Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2024 року справу призначено судді-доповідачеві: Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Сакара Н. Ю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дворцова В. І., мотивована тим, що апеляційним судом при новому розгляді справи було повторно вирішено всі заявлені позивачем позовні вимоги до всіх трьох відповідачів, проте Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2023 року скасував попереднє судове рішення апеляційного суду лише в частині вимог до НБУ

та ФГВФО про зобов`язання спростувати спірну інформацію на їх власних вебсайтах. Предметом доказування при новому розгляді цієї справи в суді апеляційної інстанції була наявність або відсутність обов`язку НБУ і ФГВФО спростувати таку інформацію, недостовірність якої вже встановлена судом першої інстанції, з яким у цій частині погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини третьої статті 39 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та пункт 2.7 Положення про Спостережну раду ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з чим зробив неправильний висновок про достовірність спірної інформації. Позивач ніколи

не був акціонером банка, тому міг бути обраний до Спостережної ради лише

як представник когось з акціонерів. У цій частині посилається на постанову Верховного Суду від 01 лютого 2019 року у справі № 815/448/15, де судом зроблено висновок, що «повноваження представника акціонера - члена наглядової ради дійсні з моменту видачі йому довіреності акціонером - членом наглядової ради та отримання товариством письмового повідомлення про призначення представника».

При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв нові докази від НБУ, належним чином не мотивувавши такий висновок. Указані докази не були долучені ні в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції при попередньому розгляді. Обґрунтовуючи поважність неподання нових доказів, НБУ посилався

на акт приймання-передавання датований 24 грудня 2021 року, проте цей акт

не містить переліку конкретних документів, що передавались, лише вказується,

що вони передаються згідно з відповідними описами.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу, та відповідь на відзив

У грудні 2023 року від НБУ надійшов відзив на касаційну скаргу представника позивача, в якому зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду

є законною та обґрунтованою, тому просить касаційну скаргу залишити

без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Вказується, що НБУ оскаржив як рішення районного суду, так і постанову апеляційного суду, у тому числі з тих підстав, що висновки судів

про недостовірність спірної інформації зроблено виключно на підставі припущень, неналежних і недопустимих доказів. Такі доводи містилися й в касаційній скарзі. Верховний Суд під час попереднього перегляду даної справи не обмежував повноваження суду апеляційної інстанції при новому розгляді виключно встановленням обставин та перевіркою їх доказами про те, чи НБУ та ФГВФО поширили спірну інформацію, чи є вони належними відповідачами, що спростовує відповідні посилання касаційної скарги.

Виконуючи вказівки Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2023 року, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду (в частині безпідставного неприйняття апеляційним судом нового доказу - належним чином засвідченої копії протоколу річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Дельта Банк» від 06 квітня 2012 року № 3, яку не було подано до суду першої інстанції з поважних причин), суд долучив до матеріалів справи нові докази, а саме відповідні протоколи Спостережної ради ПАТ «Дельта Банк», надані НБУ додатково

та вибірково, з яких установив, що ОСОБА_1 був членом Спостережної ради банка до 2015 року, тобто спірна інформація не є недостовірною, а тому

не підлягає спростуванню.

Посилання позивача в касаційній скарзі на відповідну судову практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у справах, зазначених заявником, зроблені в інших правовідносинах, аніж у тих, з приводу який виник спір у справі, яка переглядається. При цьому НБУ посилається на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 924/344/20, в якій, серед іншого, зроблено висновок, що в силу статті 53 Закону України «Про акціонерні товариства» повноваження члена наглядової ради дійсні з моменту його обрання загальними зборами. Вказане спростовує доводи позивача, що він не міг бути членом Спостережної ради ПАТ «Дельта Банк» у період із 06 квітня 2012 року

до 03 березня 2015 року, з огляду на наявність чинного рішення річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Дельта Банк», оформленого протоколом від 06 квітня

2012 року № 3.

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник ОСОБА_1 - адвокат Дворцов В. І., просить врахувати наведені

у цій відповіді доводи. НБУ не спростував позиції позивача щодо встановленого законодавством моменту виникнення повноважень представника акціонера - члена Спостережної ради банка, який станом на 06 квітня 2012 року був прямо визначений пунктом 2.7 Положення про Спостережну раду ПАТ «Дельта Банк».

Посилання НБУ на положення статті 53 Закону України «Про акціонерні товариства», якою визначено, що повноваження члена наглядової ради дійсні

з моменту його обрання загальними зборами, є безпідставними, оскільки вказана редакція цієї статті набула чинності лише 01 травня 2016 року, тобто після подій, що є предметом розгляду у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 розмістило статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» такого змісту:

Проте, отримання такого погодження від банківського регулятора є дуже малоймовірним. Профільне законодавство дозволяє Національному банку погоджувати на керівні посади лише тих претендентів, які відповідають вимогам щодо професійного досвіду, а також мають бездоганну ділову репутацію. При цьому, репутація претендента не може вважатись бездоганною, якщо він більше шести місяців займав керівну посаду в іншому банку, протягом року до визнання такого банку неплатоспроможним.

Саме цей критерій може стати причиною відмови у погодженні ОСОБА_1 на посаду.

на керівну посаду в «Сбербанку» буде відмовлено».

Позивач стверджував, що інформація, яка міститься у зазначеній статті, а саме:

на посаду та не здійснював повноваження члена Спостережної ради АТ «Дельта Банк», тому не міг приймати будь-яких рішень в цьому статусі протягом вказаного періоду.

Позивач уважав, що ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини», НБУ

та ФГВФО спільно поширили стосовно нього недостовірну інформацію, зокрема ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» є власником вебсайту, на якому було розміщено спірну статтю, а ФГВФО та НБУ - джерело отримання оспорюваної інформації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дворцова В. І., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати

на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно зі статтею 10 Конвенції та частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно

від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками

і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності

та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, гарантованому частиною першою статті 34 Конституції України, відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить

її гідність, честь чи ділову репутацію.

У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.

Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право

на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

При розгляді справ вказаної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення

її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно

і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні

або перекручені).

Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної

чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лінґенс проти Австрії» (Lingens v. Austria, від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, § 46), що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі и незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Справа, яка переглядається Верховним Судом, розглядалася судами неодноразово, у тому числі судом касаційної інстанції (провадження

№ 61-7999св22).

Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2023 року скасував постанову

Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до НБУ, ФГВФО та направив справу у зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді даної справи, суд апеляційної інстанції повністю відмовив

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини», ФГВФО, НБУ, третя особа - ПАТ «Дельта Банк», про визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації.

Водночас, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції,

є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

Скасовуючи попередню постанову суду апеляційної інстанції у відповідній частині та направляючи справу в цій частині на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції:

- не з`ясував, чи є в матеріалах справи докази на підтвердження походження оспорюваної інформації саме від НБУ та ФГВФО, які зазначені як джерела, з яких отримана оспорювана інформація, і відповідно, не дослідив їх;

- у порушення норм процесуального права необґрунтовано відхилив клопотання НБУ про дослідження доказів (належним чином засвідчена копія протоколу річних загальних зборів акціонерів АТ «Дельта Банк» від 06 квітня 2012 року № 3),

не дослідив їх у сукупності з іншими доказами й не надав належної правової оцінки.

Натомість, апеляційний суд, вирішуючи даний спір, у постанові від 29 серпня

2023 року не врахував вказівки Верховного Суду, що містяться у постанові

від 26 квітня 2023 року, у зв`язку з чим передчасно скасував рішення районного суду у повному обсязі.

НБУ подав до суду апеляційної інстанції клопотання про прийняття доказів

(а. с. 1-5, т. 5), а саме відповідних протоколів Спостережної Ради ПАТ «Дельта Банк» за 2014 та 2015 роки, мотивоване тим, що вказані протоколи надаються

з метою додаткового обґрунтування невідповідності висновків суду першої інстанції, вони були передані до НБУ на архівне зберігання 24 грудня 2021 року,

у день ухвалення районним судом оскаржуваного рішення суду у цій справі,

що підтверджує неможливість їх подання до суду першої інстанції; протоколи

за 2012 та 2013 роки до НБУ на архівне зберігання не передавались.

Як зазначає НБУ у відзиві на касаційну скаргу протоколи за 2014 та 2015 роки були надані «додатково та вибірково».

Суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи нові докази, а саме протоколи Спостережної Ради ПАТ «Дельта Банк»: № 447 від 16 січня 2014 року,

№ 456 від 11 лютого 2014 року, № 460 від 03 березня 2014 року, № 461

від 04 березня 2014 року, № 468 від 16 січня 2014 року, № 477 від 19 травня

2014 року, № 482 від 01 липня 2014 року, № 483 від 02 липня 2014 року, № 487

від 22 липня 2014 року, № 488 від 28 липня 2014 року, № 496 від 10 вересня

2014 року, № 505 від 17 жовтня 2014 року, № 507 від 07 листопада 2014 року,

№ 509 від 03 грудня 2014 року, № 510 від 15 грудня 2014 року, № 517 від 20 січня 2015 року, № 520 від 16 лютого 2015 року, № 521 від 18 лютого 2015 року, № 523 від 27 лютого 2015 року (а. с. 6-31, т. 5).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості

їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

Разом із цим, у постанові від 26 квітня 2023 року Верховний Суд уважав,

що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання НБУ про дослідження доказів, а саме належним чином засвідченої копії протоколурічних загальних зборів акціонерів АТ «Дельта Банк» від 06 квітня 2012 року № 3.

Тобто мова йшла виключно про долучення/дослідження саме цього протоколу, належним чином засвідченої його копії.

Прийняття нових доказів (протоколів за 2014 та 2015 роки), суд апеляційної інстанції мотивував виконанням вказівок Верховного Суду. Проте це не відповідає дійсності, оскільки таких вказівок постанова суду касаційної інстанції не містить.

Судове рішення має містити не тільки мотиви відхилення, але й мотиви прийняття відповідних доказів. У даному випадку постанова апеляційного суду таких мотивів не містить, що є порушенням норм процесуального права.

При цьому під час розгляду даної справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій НБУ не посилався ні на наявність таких протоколів, ані про неможливість їх долучення, оскільки вони ще не передані, ані про намір їх подання, коли такі протоколи будуть їм передані. Як зазначає НБУ протоколи за 2014 та 2015 роки,

які були долучені апеляційним судом, їм передані на архівне зберігання 24 грудня 2021 року, у день ухвалення районним судом рішення у цій справі, що підтверджує неможливість їх подання до суду першої інстанції. Проте це не підтверджує неможливість подання указаних доказів до суду апеляційної інстанції

при попередньому розгляді даної справи (липень 2022 року).

Апеляційний суд указаного не врахував і передчасно прийняв на стадії апеляційного провадження (серпень 2023 року) до матеріалів справи нові докази - відповідні протоколи за 2014 та 2015 роки.

Більше того, належним чином засвідчена копія протоколу річних загальних зборів акціонерів АТ «Дельта Банк» від 06 квітня 2012 року № 3 та його оригінал для огляду не були надані НБУ в суді апеляційної інстанції.

Зазначене свідчить, що апеляційний суд не виконав вказівки Верховного Суду,

з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, помилково прийняв нові докази, та як наслідок дійшов передчасного висновку.

Відмовляючи в задоволенні позовуОСОБА_1 у повному обсязі, апеляційний суд виходив із того, що позивач:

1) не довів, що НБУ та ФГВФО є джерелом, авторами та розповсюджувачами оспорюваної інформації;

2) не надав доказів недостовірності оспорюваної ним інформації, викладеної

в спірній статті;

3) автор статті ОСОБА_4 до участі в справі в якості співвідповідача

не залучався, участі в справі не приймав.

Однак Верховний Суд направив дану справу на новий розгляд в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до НБУ, ФГВФО, оскільки апеляційний судне з`ясував,

чи є в матеріалах справи докази на підтвердження походження оспорюваної інформації саме від НБУ та ФГВФО. Тобто судове рішення в частині задоволених районним судом вимог ОСОБА_1 до ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» в апеляційному порядку не оскаржувалося і рішення суду в цій частині

не скасовано.

При цьому незрозуміло, яка правова підстава відмови в задоволенні позову (недоведеність, необґрунтованість, неналежний склад сторін), і за яких обставин суд апеляційної інстанції, маючи переглянути справу лише в частині вимог ОСОБА_1 до НБУ, ФГВФО, переглянув справу повністю, не навівши при цьому жодних мотивів виходу за межі як апеляційної скарги НБУ, так і вказівок Верховного Суду.

Висновки апеляційного суду не повинні бути взаємовиключними, оскільки

це унеможливлює суду касаційної інстанції визначитись із тим, до якого висновку дійшов суд щодо того, які правовідносини виникли між сторонами і які норми права підлягають застосуванню.

За змістом пунктів 2, 3 частини четвертої статті 265, пункту 3 частини першої

статті 382 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення суду зазначаються: докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься

до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду

на законодавство чи усталену судову практику.

Крім того, як зазналося Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2023 року,

ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини», яке суд першої інстанції зобов`язав спростувати недостовірну інформацію, жодне судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржувало.

Отже, доводи заявника касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду

та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.

За наведених обставин, постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення

з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції

на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене вище, виконати вказівки Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2023 року (провадження

№ 61-7999св22), з яких було скасовано постанову апеляційного суду від 21 липня 2022 року, розглянути справу (переглянути рішення суду першої інстанції

за апеляційною скаргою НБУ) в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до НБУ, ФГВФО, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, навести належні мотиви прийняття або відхилення клопотання про долучення нових доказів (протоколів за 2014 та 2015 роки), перевірити поважність причин пропуску строку на їх подання (зі слів НБУ протоколи були передані на архівне зберігання 24 грудня 2021 року), надати належну правову оцінку всім доказам, як кожному окремо

так і в їх сукупності, й ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта

статті 411 ЦПК України).

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,

то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141 400 409 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дворцова Владислава Ігоровича, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Н. Ю. Сакара