№ 761/38269/14-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 761/38269/14-ц

провадження № 61-12160св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. В.

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Фінансова компанія «АВЕРС»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Соколової В. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство «Кредит Оптима Банк» (далі - ПАТ «Кредит Оптима Банк», банк) звернулося до суду з указаним позовом та просило: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2008 року № 045-СФ в розмірі 1 767 406,64 грн звернути стягнення на предмет застави за договором застави від 26 грудня 2008 року № 045/3, а саме: автомобіль марки LEXUS, модель LX478, тип автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_2 , чорного кольору, який належить ОСОБА_1 на праві власності згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 04 липня 2008 року, виданим відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи-11 Управління державної автомобільної інспекції в місті Києві (далі - ВРЕР-11 УДАІ у м. Києві), шляхом його продажу з прилюдних торгів. Встановити початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що 19 грудня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Кредит-Оптима» (далі - ВАТ «КБ «Кредит-Оптима»), правонаступником якого є ПАТ «Кредит Оптима Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 045-СФ (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 637 500,00 грн зі сплатою 26 % на рік за користування кредитом в розмірі на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення - 19 грудня 2011 року. Для забезпечення виконання кредитного договору 26 грудня 2008 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір застави № 045/3, за яким в заставу банку було передано автомобіль марки LEXUS, модель LX478, тип автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 . ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 15 грудня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 1 767 406,64 грн, з яких: 637 500,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 498 158,22 грн - прострочена заборгованість за відсотками з 15 грудня 2011 року до 15 грудня 2014 року, 550 660,35 грн - пеня за період з 15 грудня 2013 року до 15 грудня 2014 року; 81 088,07 грн - 3 % річних на прострочену суму боргу по кредиту та відсотках з 20 грудня 2011 року до 15 грудня 2014 року та за прострочені відсотки з 15 грудня 2011 року до 19 грудня 2011 року. У зв`язку з цим, реалізуючи своє право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, просив звернути стягнення на предмет застави.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Кредит Оптима Банк» відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що автомобіль, на який позивач просив звернути стягнення, за своїми характеристиками (параметрами) відрізняється відавтомобіля, який є предметом договору застави від 26 грудня 2008 року № 045/З, укладеного між сторонами для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року до участі у справі залучено акціонерне товариство «Фінансова компанія «АВЕРС» (далі - АТ «Фінансова компанія «АВЕРС») як правонаступника ПАТ «Кредит Оптима Банк». У цій ухвалі, зокрема, зазначено, що ПАТ «Кредит Оптима Банк» є правонаступником ВАТ «КБ «Кредит-Оптима», а останній є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФІНАНСБАНК».

Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ «Кредит Оптима Банк», правонаступником якого є АТ «Фінансова компанія «АВЕРС», задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Кредит Оптима Банк» задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Фінансова компанія «АВЕРС» як правонаступника ПАТ «Кредит Оптима Банк», заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2008 року № 045-СФ в розмірі 696 644,88 грн, шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 26 грудня 2008 року № 045/З, укладеного між ВАТ «КБ «Кредит-Оптима» та ОСОБА_1 , - автомобіль марки LEXUS, модель LX470, тип автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_2 , чорного кольору, який належить ОСОБА_1 на праві власності згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 04 липня 2008 року НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-11 УДАІ в м. Києві, шляхом його продажу з прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; в решті позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користьАТ «Фінансова компанія «АВЕРС» як правонаступника ПАТ «Кредит Оптима Банк» судові витрати у сумі 6 481,83 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 19 грудня 2008 року між сторонами 26 грудня 2008 року укладено договір застави № 045/З, відповідно до умов якого предметом застави є: автомобіль марки LEXUS, модель XL478, тип автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_4 , чорного кольору. Предмет застави належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-4 УДАІ у м. Києві 04 липня 2008 року.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 25 вересня 2009 року наявний запис про такий об`єкт обтяження: легковий автомобіль LEXUS LХ470, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_5 . Предмет застави належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-4 УДАІ у м. Києві 04 липня 2008 року. Обтяжувачем відповідно до цього витягу є ВАТ «Кредит-Оптима», боржником - ОСОБА_1 , підставою обтяження є договір застави від 26 грудня 2008 року № 045/З.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 04 липня 2008 року ОСОБА_1 , це свідоцтво видано щодо автомобіля із наступними характеристиками: марка LEXUS, модель LХ470, тип автомобіля - легковий універсал, шасі (кузов) № НОМЕР_5 , повна маса 3200, об`єм двигуна 4700, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Також із матеріалів справи відомо, що 24 грудня 2008 року між суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «КАНЗАС» та ОСОБА_1 укладено договір про незалежну оцінку № 24/12-8-2о, на виконання якого ТОВ «КАНЗАС» складено звіт про незалежну оцінку ринкової вартості легкового автомобіля LEXUS, модель LХ470, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 . Об`єктом оцінки за цим договором був автомобіль із наступними характеристиками: марка LEXUS, модель LХ470, тип автомобіля - легковий універсал, об`єм двигуна 4700, реєстраційний номер НОМЕР_1 , тип коробки передач автоматична, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Апеляційним судом встановлено та не спростовано відповідачем, що у договорі застави модель автомобіля (літерна та цифрова частини) та номер шасі відрізняється від змісту інших доказів. У договорі застави була допущена описка в моделі та номері шасі (кузова, рами). Описка у договорі сама по собі не спростовує факт передачі автомобіля у заставу банку.

З огляду на встановлені обставини справи та вказані правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про стягнення з відповідача заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки LEXUS, модель LX470, тип автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_2 , чорного кольору, який належить ОСОБА_1 на праві власності згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 04 липня 2008 року, шляхом його продажу з прилюдних торгів - підлягають задоволенню. Разом із цим апеляційним судом було враховано, що договір застави у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, факт невиконання зобов`язання не спростовано, отже, право заставодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета застави не може бути обмежено.

Згідно з умовами кредитного договору, строк повернення кредиту - 19 грудня 2011 року. При визначенні суми боргу, з метою погашення якої слід звернути стягнення на предмет застави, апеляційний суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року та від 04 липня 2018 року щодо права кредитора стягувати відсотки лише до закінчення строку дії кредитного договору (в даному випадку), а також наявність права у кредитора на стягнення лише 3 % річних у випадку прострочення повернення боргу після закінчення строку дії договору кредиту. У зв`язку із цим суд вважав за можливе присудити до стягнення з відповідача на користь позивача шляхом звернення на предмет застави суму боргу за кредитним договором в загальному розмірі 696 644,88 грн, а саме: сума боргу за кредитом - 637 500,00 грн; сума боргу за відсотками за період з 15 грудня 2011 року до 18 грудня 2011 року у розмірі 1 816,44 грн; 3 % річних за прострочення за кредитом за період з 20 грудня 2011 року до 15 грудня 2014 року у сумі 57 165,41 грн; 3 % річних за прострочення сплати відсотків з 19 грудня 2011 року до 15 грудня 2014 року в сумі 163,03 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою суду від 14 липня 2021 року справу № 761/38269/14-ц призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстнації безпідставно у своєму рішенні змінив предмет позову, оскільки позивач звертався до суду із вимогами про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення боргу за кредитним договором, а апеляційний суд ухвалив рішення про стягнення з відповідача визначеної ним суми боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави. Відповідач вважає, що право зміни предмета позову належить позивачу, а тому суд самовільно та безпіставно змінив предмет позову у цій справі без відповідної заяви позивача, що є незаконним. У звязку із цим відповідач посилається на недотримання судом відповідних висновків Верховного Суду в постанові від: 13 березня 2018 року в справі № 916/1764/17, 08 квітня 2020 року в справі № 761/41071/19 (підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявник зазначає, що суд безпідставно звернув стягнення на відповідний автомобіль, який не є предметом застави, порушивши таким чином право власності відповідача (підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2020 року АТ «Фінансова компанія «АВЕРС» надіслало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на її необґрунтованість. Вважає оскаржуване рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим. Вказувало, що апеляційним судом не було змінено предмет позову, яким є звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення боргу за кредитним договором. Апеляційним судом встановлено, що автомобіль, який переданий в заставу банку, та автомобіль, який належить відповідачу і на який судом звернуто стягнення, є одним транспортним засобом і протилежного відповідачем не доведено. Наявність описки у договорі застави щодо моделі та номера шасі не спростовує факт передачі автомобіля у заставу та наявності у позивача права на звернення стягнення на нього з метою погашення кредитного боргу. Позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

19 грудня 2008 рокуміж ВАТ «КБ «Кредит-Оптима», правонаступником якого є ПАТ «Кредит Оптима Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 637 500,00 грн зі сплатою 26 % річних за користування кредитом та з кінцевим строком повернення - 19 грудня 2011 року.

Для забезпечення виконання кредитного договору 26 грудня 2008 року між ВАТ «КБ «Кредит-Оптима» та ОСОБА_1 був укладений договір застави № 045/3, за яким в заставу банку було передано автомобіль марки LEXUS, модель LX478, тип автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_6 . Предмет застави належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-4 УДАІ у м. Києві 04 липня 2008 року.

ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 15 грудня 2014 року виникла заборгованість в розмірі 1 767 406,64 грн, з яких: 637 500,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 498 158,22 грн - прострочена заборгованість за відсотками, 550 660,35 грн - пеня; 81 088,07 грн - 3 % річних.

Відповідно до даних з Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 25 вересня 2009 року міститься запис про такий об`єкт обтяження: легковий автомобіль LEXUS, модель LХ470, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_5 . Предмет застави належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві 04 липня 2008 року. Обтяжувачем відповідно до цього Витягу є ВАТ «Кредит-Оптима», боржником - ОСОБА_1 , підставою обтяження є договір застави № 045/З від 26 грудня 2008 року.

Це свідоцтво видано щодо автомобіля із наступними характеристиками: марка LEXUS, модель LХ470, тип автомобіля - легковий універсал, номер шасі (кузова) № НОМЕР_5 , повна маса 3200, об`єм двигуна 4700, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

24 грудня 2008 року між суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «КАНЗАС» та ОСОБА_1 укладено договір про незалежну оцінку № 24/12-8-2о, на виконання якого ТОВ «КАНЗАС» складено звіт про незалежну оцінку ринкової вартості легкового автомобіля LEXUS, модель LХ470 реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 . Об`єктом оцінки за цим договором був автомобіль із наступними характеристиками: марка LEXUS, модель LХ470, тип автомобіля - легковий універсал, об`єм двигуна 4700, реєстраційний номер НОМЕР_1 , тип коробки передач - автоматична, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Апеляційним судом встановлено, що у договорі застави була допущена описка в зазначенні моделі автомобіля, який є предметом застави, - LХ478 замість правильного LХ470 та номера шасі (кузова) автомобіля - НОМЕР_6 замість правильного № НОМЕР_5 .

18 серпня 2014 року ПАТ «Кредит Оптима Банк» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет застави.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Рішення апеляційного суду у цій справі, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) об`єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (частина перша статті 589 ЦК України).

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (частина перша статті 576 ЦК України).

Частиною першою статті 584 ЦК України передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, та (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Відповідно до частини другої статті 584 ЦК України опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Згідно із статтею 1 Закону України «Про заставу» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Статтею 3 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо). При укладенні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.

Частинами першою, другою статті 7 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що у правочині, на підставі якого або у зв`язку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження. У разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним. Якщо предметом обтяження є окремий об`єкт, його опис надається за індивідуальними ознаками. Якщо предметом обтяження є сукупність об`єктів рухомого майна, його опис також може надаватися за родовими ознаками. В обох випадках опис предмета обтяження повинен дозволяти ідентифікувати рухоме майно як предмет обтяження.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні. У разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов`язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п`яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону. Якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Апеляційний суд встановив, що для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 19 грудня 2008 року № 045-СФ між сторонами 26 грудня 2008 року укладено договір застави № 045/З, відповідно до умов якого предметом застави є: автомобіль марки LEXUS, модель XL478, тим автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_4 , чорного кольору. Предмет застави належить заставодавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві 04 липня 2008 року.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 25 вересня 2009 року наявний запис про такий об`єкт обтяження: легковий автомобіль LEXUS LХ470, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_5 . Предмет застави належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР-4 УДАІ у м. Києві 04 липня 2008 року. Обтяжувачем відповідно до цього витягу є ВАТ «Кредит-Оптима», боржником - ОСОБА_1 , підставою обтяження є договір застави від 26 грудня 2008 року № 045/З.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданим 04 липня 2008 року ОСОБА_1 , це свідоцтво видано щодо автомобіля із наступними характеристиками: марка LEXUS, модель LХ470, тип автомобіля - легковий універсал, шасі (кузов) № НОМЕР_5 , повна маса 3200, об`єм двигуна 4700, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

24 грудня 2008 року між суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «КАНЗАС» та ОСОБА_1 укладено договір про незалежну оцінку № 24/12-8-2о, на виконання якого ТОВ «КАНЗАС» складено звіт про незалежну оцінку ринкової вартості легкового автомобіля марки LEXUS, модель LХ470 реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 . Об`єктом оцінки за цим договором був автомобіль із наступними характеристиками: марка LEXUS, модель LХ470, тип автомобіля - легковий універсал, об`єм двигуна 4700, реєстраційний номер НОМЕР_1 , тип коробки передач - автоматична, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Апеляційний суд встановив, що у договорі застави від 26 грудня 2008 року № 045/3 була допущена описка в написанні моделі та номера шасі (кузова) транспортного засобу, який є предметом застави, а саме: модель LХ478 замість правильного - LХ47 0 ; номер шасі (кузова) НОМЕР_6 замість правильного - № НОМЕР_5 .

Описка у договорі сама по собі не спростовує факт передачі автомобіля у заставу банку.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у цій справі.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

З огляду на встановлені обставини справи та вказані правові норми, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки LEXUS, модель LX470, тип автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_2 , чорного кольору, який належить ОСОБА_1 на праві власності згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 04 липня 2008 року, шляхом його продажу з прилюдних торгів.

Апеляційний суд також обґрунтовано встановив, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у позивача права на звернення на відповідний предмет застави в рахунок погашення боргу по кредитному договору, а саме: погашення або відсутності боргу перед позивачем; припинення або визнання недійсним договору застави; наявності у позивача іншого автомобіля із відповідними даними, які вказані у договорі застави (на день укладення договору), який дійсно був передений у заставу.

Верховний Суд також погоджується із розрахунком суми боргу відповідача, який було проведено апеляційним судом з урахуванням дійсних обставин у справі та з дотриманням відповідних роз`яснень щодо застосування норм права у таких спірних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц.

При цьому, під час розгляду справи та, зокрема, у касаційній скарзі, відповідачем відповідно до статті 81 ЦПК України не надано іншого розрахунку суми боргу по кредитному договору на спростування правильності загальної суми боргу, визначеної судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставного позбавлення права власності на автомобіль, який не є предметом застави, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційним судом належним чином здійснено оцінку наявних у справі доказів та встановлено, що саме автомобіль марки LEXUS, модель LX 470, тип автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_2 , чорного кольору, який належить ОСОБА_1 на праві власності згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 04 липня 2008 року, є предметом договору застави від 26 грудня 2008 року № 045/З. Ці обставини відповідачем не спростовані належними доказами.

Що стосується аргументів відповідача про зміну апеляційним судом предмету позову в самостійному порядку, то вони є частково обґрунтованими, враховуючи наступне.

Як відомо із резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, у ній зазначено про задоволення позовних вимог позивача частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача боргу по кредитному договору в сумі 696 664,88 грн шляхом звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки LEXUS, модель LX470, тип автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_2 , чорного кольору, який належить ОСОБА_1 на праві власності згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 04 липня 2008 року, шляхом його продажу з прилюдних торгів.

На думку відповідача, апеляційний суд при самостійній зміні предмета позову у цій справі порушив вимоги ЦПК України та не враховано висновків, які викладені у постановах Верховного Суду від: 13 березня 2018 року в справі № 916/1764/17 (якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави і предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою відповідно до ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог), 08 квітня 2020 року в справі № 761/41071/18 (визначення предмета та підстав позову є правом позивача).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (статт 49 ЦПК України).

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Визначення предмета та підстав спору є правом позивача.

Таким чином, суди при розгляді спору не наділені повноваженнями самостійно (без відповідної заяви позивача) змінювати предмет спору.

Застава є способом забезпечення зобов`язань (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК України).

Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зобов`язання, насамперед інтересів кредитора, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до частин першої та другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України правовим наслідком невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, є виникнення у заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави.

У випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України (частина перша статті 24 Закону).

Якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю (частина перша статті 25 Закону).

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених ними вимог.

Як відомо із змісту позовної заяви у цій справі, позивач просив суд звернути стягнення не предмет застави в рахунок погашення боргу відповідача по кредитному договору. Тобто предмет спору - звернення стягнення на предмет застави у рахунок погашення боргу за кредитним договором.

Як видно із резолютивної частини оскаржуваної постанови апеляційного суду, судом було вирішено стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави. Тобто зазначено про стягнення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Рішенням апеляційного суду помилково змінено позовні вимоги позивача, а саме з обраного позивачем способу захисту його порушеного права із звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення суми боргу за кредитним договором на стягнення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави. Тобто апеляційний суд встановив стягнення боргу за кредитним договором виключно шляхом звернення стягнення на предмет застави.

У зв`язку із цим підлягає зміні постанова Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, шляхом викладення її резолютивної частини у новій редакції, з урахуванням фактичних обставин у справі, встановлених апеляційним судом, та з урахуванням вимог дотримання принципу диспозитивності при здійсненні цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково: оскаржуване рішення апеляційної інстанції змінити, виклавши її резолютивну частину в новій редакції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як відомо із цієї постанови, суд змінив резолютивину частину рішення апеляційного суду без зміни рішення в частині вирішення справи по суті (повне або часткове задоволення позовних вимог), а тому відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись статтями 141 400 401 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції.

«Апеляційну скаргу акціонерного товариства«Фінансова компанія «АВЕРС», задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги акціонерного товариства «Фінансова компанія «АВЕРС», до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставлене майно задовольнити частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_8 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за кредитним договором від 19 грудня 2008 року № 045-СФ у сумі 696 664,88 грн, а саме:

- 637 500,00 грн - простроченої заборгованості за кредитом;

- 1 816,44 грн - простроченої заборгованості за відсотками;

- 57 165,41 грн - 3 % річних за прострочення повернення кредиту;

- 163,03 грн - 3 % річних за прострочення сплати відсотків;

звернути стягнення на предмет застави за договором застави від 26 грудня 2008 року № 045/3, а саме: автомобіль марки LEXUS, модель LX470, тип автомобіля - легковий універсал, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов) № НОМЕР_2 , чорного кольору, який належить ОСОБА_1 на праві власності згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 04 липня 2008 року, виданим відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи-11 Управління державної автомобільної інспекції в м. Києві, шляхом його продажу з прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_8 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користьакціонерного товариства«Фінансова компанія «АВЕРС» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 34819265; місцезнаходження: м. Київ, вул. Дмитрівська, будинок № 69) судові витрати у сумі 6 481,83 грн».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук