Постанова

Іменем України

22 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 761/38699/19

провадження № 61-11006св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватне підприємство «Українська правда», ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року у складі судді Саадулаєва А. І. та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Нежура В. А., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного підприємства «Українська правда», ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного підприємства «Українська правда» (далі - ПП «Українська правда»), ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації,спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6, власником якого є ОСОБА_6 , а засновником інтернет-видання «Українська правда» - ПП «Українська правда», було опубліковано інтерв`ю надане ОСОБА_7 - журналісту інтернет-видання «Українська правда», ОСОБА_2 , під час якого останній поширив недостовірну інформацію, яка порушує особисті немайнові права позивача, принижує його честь, гідність, ділову репутацію.

Як вказано у позові, під час інтерв`ю ОСОБА_2 , зокрема, зазначив:

ОСОБА_2 : «А с этим ОСОБА_1, вы что, не помните, что было?»

ОСОБА_8 : « Ой , я кстати... Ситуация там така... Чого він пішов з каналу так?»

ОСОБА_2 : « Потому что он нарушил контракт. Потому что он получил от меня предоплату»

ОСОБА_8 : «Яку суму?»

ОСОБА_2 : « За десять передач вперед»

ОСОБА_8 : «Ну, це мільйони, доларів?»

ОСОБА_2 : «Ну, не миллионы прямо, а, два миллиона, там, два с половиной миллиона»

ОСОБА_8 : «...За десять передач. Він отримав ці гроші...»

ОСОБА_2 : «...За десять передач. Сделал одну передачу, а на второй спалился. Взял деньги. Условие было, что он не должен брать деньги ни с кого...»

ОСОБА_8 : « У кого взял? »

ОСОБА_2 : «У каких-то мэров... Причем одного мы подсунули специально, чтобы проверить на вшивость...»

ОСОБА_8 : « Вот так вот вы работаете ?»

ОСОБА_2 : «.. Вот такая гниль. Не, ну договорились, пожали руки, все, как говорится... Он со своим партнером, ОСОБА_4... «Вот тебе. Сколько ты хочешь за передачу? Столько ? Вот тебе за передачу, пожалуйста. Только ты ничего больше ни с кого не собираешь». Ну это ж у него была практика, приглашать и забирать за это деньги. Ну все, там с трех мэров взял, два или три раза, с двух или с трех... Там была передача, мэров что-то приглашали, там была какая-то история... не крупных городов, не больших мэров. Да, он слупил по два по 50 тысяч или три по 50 тысяч. Один из них был наш. Была небольшая словесная перепалка, ну и все, и ушли они отдыхать».

ОСОБА_8 : « Чекайте , ви взяли та й просто виключили передачу. Ну правильно? Я ж пам`ятаю, що ви просто взяли та й виключили передачу, в той же вечір. Так це ж було?»

ОСОБА_2 : « Ну , что-то было подобное, да. Ну все, он ушел с передачи. Разорвали с ним контракт»

Відео із вказаним інтерв`ю було розміщено на веб-сторінках сайту інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_6 , а саме: ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8.

Позивач стверджує, що висловлювання ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 подані у формі тверджень, а не оціночних суджень. При цьому, позивача звинувачено у протиправній, неетичній, аморальній поведінці, йому приписується порушення закону, порушення правил журналістської етики, вимагання неправомірної вигоди за участь у телевізійному шоу з метою наживи. Поширені відомості мають виражене негативне забарвлення, яке порушує право позивача на повагу до його честі, гідності та ділової репутації. Діяння, в яких звинувачують позивача, йдуть врозріз як з міжнародними, так і з національними стандартами та принципами журналістської діяльності, принципами добросовісності та справедливості.

Також позивач вказує, що з точки зору закону його дії, у вчиненні яких його звинувачує ОСОБА_2 , відповідають об`єктивній стороні злочину, передбаченого статтею 212 КК України, яка передбачає покарання за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять в систему оподаткування.

Отже, як вказує позивач, відповідачем ОСОБА_2 поширено інформацію, яка очевидно порочить ділову репутацію позивача як журналіста. Для журналіста його ділова репутація є в певному сенсі активом, який безпосередньо впливає на його професійну реалізацію та формує його професійне ім`я в медійному просторі, тому шкода, яка нанесена діловій репутації позивача, є для нього суттєвою втратою - в тому числі, в подальшому вона може мати і матеріальні наслідки, які важко точно оцінити на сьогоднішній день, але які можуть бути дуже значними.

Крім того, позивач наголошує, що поширена ОСОБА_2 інформація є завідомо неправдивою. Позивач не вимагав та не отримував коштів за участь у телевізійній програмі «Шустер LIVE». Розірвання ліцензійного договору від 03 вересня 2015 року № 03-09-15/03 між ТОВ «Савік Шустер Студія» та ТОВ «Телекомпанія «Студія 1+1» не було пов`язано із фактами отримання ОСОБА_14 будь-якої неправомірної вигоди від гостей передачі чи іншими фактами порушення журналістської етики, про що достеменно відомо ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач вказує, що моральні страждання та шкода діловій репутації були надто значними як для нього особисто, так і для його професійного життя. Характер немайнових втрат, яких зазнав позивач, зниження його престижу в очах глядачів телебачення є такими, що важко піддаються відновленню навіть при задоволенні позову, оскільки спростована інформація поширюється менш активно. Поширення вказаної у позовній заяві інформації значним чином відобразилось на виробничих відносинах позивача, що призвело та продовжує призводити до моральних страждань.

За таких обставин, позивач оцінив заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн, які просить стягнути саме з ОСОБА_2 .

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (зміну предмета позову), позивач просив суд:

- визнати недостовірними та такими, що порочать честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 наступні відомості, поширені ОСОБА_2 під час інтерв`ю ОСОБА_7 , журналісту інтернет-видання «Українська правда»: «Сделал одну передачу, а на второй спалился. Взял деньги. Условие было, что он не должен брать деньги ни с кого было, что он не должен брать деньги ни с кого. У каких-то мэров… Причем одного мы подсунули специально, чтобы проверить на вшивость… Вот такая гниль. Не, ну договорились, пожали руки, все, как говорится… Вот тебе. Сколько ты хочешь за передачу? Столько ? Вот тебе за передачу, пожалуйста. Только ты больше ни с кого не собираешь. Ну это ж у него была практика, приглашать и забирать за это деньги. Ну все, там с трех мэров взял, два или три раза, с двух или с трех… Там была передача, мэров что-то приглашали, там была какая-то история… не крупных городов, не больших мэров. Да, он слупил по два по 50 тысяч или три по 50 тысяч. Один из них был наш…»;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати інформацію, зазначену у пункті 1 прохальної частини шляхом запису відео із усним особистим повідомленням наступного змісту: «На веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 було опубліковано інтерв`ю ОСОБА_16 журналісту інтернет-видання « Українська правда ». Під час цього інтерв`ю я, ОСОБА_2 оприлюднив недостовірну інформацію про ОСОБА_1 відносно отримання ним грошей за участь у телевізійній програмі «Шустер LIVE», що виходила в ефір на каналі «1+1». Дана інформація визнана судом недостовірною», не допускаючи при цьому власних коментарів, після чого відеозапис з таким усним особистим повідомленням на матеріальному носії передати ОСОБА_6 та ПП «Українська правда»;

- зобов`язати ПП «Українська правда», ОСОБА_6 у семиденний строк після набуття судовим рішенням законної сили видалити визнану недостовірною інформацію з інтерв`ю ОСОБА_2 з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_6 та розмістити у розділі «Новини» веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_6 вступну та резолютивну частини винесеного у даній справі судового рішення, не допускаючи при цьому власних коментарів, а також в семиденний строк з моменту отримання відео з усним особистим повідомленням ОСОБА_2 про спростування розмістити його на головній сторінці веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

- стягнути з ОСОБА_2 10 000 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, позов залишено без задоволення.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, щопід час інтерв`ю з журналістом ОСОБА_18 , висловлювання ОСОБА_2 в цілому стосувались його ставлення до умов ліцензійного договору від 03 вересня 2015 року № 03-09-15/03, який укладений між ТОВ «Савік Шустер Студія» і ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та його виконання ОСОБА_1 . При цьому, зі змісту інтерв`ю вбачається, що ОСОБА_2 виражав свій погляд на події, пов`язані з ліцензійним договором.

Суд керувався тим, що долучені до матеріалів справи, як докази, роздруківки статей з сайтів в мережі Інтернет, підтверджують, що дана інформація була темою суспільного обговорення у мережі Інтернет, у зв`язку з чим висловлювання ОСОБА_2 є оціночним судженням щодо інформації, яка обговорювалась раніше.

Також суд не знайшов підтвердження того, що поширена інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації. Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація дискредитує його, перешкоджає здійсненню його особистих немайнових прав або призвела до негативних наслідків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва.

09 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що висловлювання відповідача не є оціночним судженням, а отже суди неправильно визначили характер поширюваної інформації; оцінюючи поширену інформацію, виходили із необ`єктивного встановлення змісту висловлювань ОСОБА_2 ; дійшли безпідставного висновку щодо відповідності дійсності частини поширеної інформації, який не ґрунтується на доказах, зібраних у справі; не врахували контексту поширюваної інформації та статусу суб`єкта висловлювання.

Відповідач ОСОБА_2 не довів правдивість поширеної ним інформації та не спростував недостовірну інформацію.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення та вказану справу розглядати за участю представника ОСОБА_2 .

У серпні 2021 року директор ПП «Українська правда» ОСОБА_6 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 23 травня 2019 року на веб-сайті видання «Українська правда» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9 було опубліковано інтерв`ю ОСОБА_2 , в якому була поширена інформація про ОСОБА_1 та цикл програм «Шустер Live», які виходили в ефірі ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1».

У структурі публікації розміщено відеозапис інтерв`ю ОСОБА_2 , при дослідженні якого суди попередніх інстанцій встановили, що розмова між журналістом ОСОБА_18 та ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 була довшою ніж позивач зазначив у позовній заяві, а деякі вислови, зацитовані позивачем у позовній заяві, є неповними і вирваними з контексту.

Дослідженим судом відеозаписом встановлено наступне.

ОСОБА_2 : «А с этим ОСОБА_1 , вы что, не помните, что было?»

ОСОБА_8 : « Ой , я кстати. Ситуация там така. Чого він пішов з каналу, так?»

ОСОБА_2 : « Потому что он нарушил контракт. Потому что он получил от меня предоплату»

ОСОБА_8 : «Яку суму?»

ОСОБА_2 : « За десять передач вперед»

ОСОБА_8 : «Ну, це мільйони, доларів?»

ОСОБА_2 : «Ну, не миллионы прямо, а, два миллиона, там, два с половиной миллиона»

ОСОБА_8 : «За десять передач. Він отримав ці гроші?»

ОСОБА_2 : «За десять передач. Взял деньги. Условие было, что он не должен брать деньги ни с кого.»

Після наступних запитань журналіста ОСОБА_20 : « У кого взял? », «Вот так вот вы работаете?», подальший текст інтерв`ю частково відрізняється від того, що вказаний позивачем у позові.

Так, після запитання ОСОБА_21 : «У кого взял?»

ОСОБА_2 : «У каких-то мэров, там два по 50»

ОСОБА_8 : «Серйозно?»

ОСОБА_2 : «Да, причем одного мы подсунули специально, чтобы проверить на вшивость»

ОСОБА_8 : «Вот так вот вы работаете?»

Співрозмовники посміхаються.

ОСОБА_2 : «Вот такая гниль. Не, ну договорились, пожали руки, все, как говорится»

Під час цієї відповіді журналіст намагався задати уточнююче запитання і задає його з другої спроби.

ОСОБА_8 : «Тобто Ваша умова була, що він. Тобто умова, що ти не продаєш?»

ОСОБА_2 : «То есть. Вот тебе. Сколько ты хочешь за передачу? Столько ? Вот тебе за передачу, пожалуйста. Только ты больше ни с кого не собираешь»

ОСОБА_2 : « Ну , это ж у него была практика, приглашать и забирать за это деньги. Ну все, там с трех мэров взял, два или три раза, с двух или с трех. Там была передача, по моему, мэров что-то приглашали, там была какая-то история»

ОСОБА_2 продовжив: «Причем, не крупных городов, не больших мэров. Да, он слупил по два по 50 тысяч или три по 50 тысяч. Один из них был наш. Ну все тут, уже не надо ничего, пусть скажет, очная ставка, доказать. Ну был. Была небольшая словесная перепалка, ну и все, и ушли они отдыхать» (жестикулює руками, посмішка).

ОСОБА_8 : «Так. Чекайте , ви взяли та й просто виключили передачу. Ну правильно? Я ж пам`ятаю, що ви просто взяли та й виключили передачу, в той же вечір. Ну, так це ж було?»

ОСОБА_2 : «Ну, что-то было подобное, да. Ну все, он ушел с передачи. Разорвали с ним контракт. Не, ну это …»

Матеріалами справи підтверджується, що автором оспорюваної інформації, поширеної на веб-сайті «Українська правда» в інтерв`ю та у відеозаписі інтерв`ю, розміщеному за адресою: https:// ІНФОРМАЦІЯ_6/rus/articles/2019/05/27/7216183/, є ОСОБА_2 та останнім вказаний факт не заперечувався.

Відповідно до експертного висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 27 листопада 2019 року № 251/2019-ЕВ, складеного ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», вбачається, що було проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9, та встановлено факт поширення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_10, який належить ПП «Українська правда», інтерв`ю ОСОБА_2 .

В структурі публікації інтерв`ю знаходиться відео-програвач, який дозволяє переглядати відеозапис інтерв`ю ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 28 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року

у справі № 278/1638/19 (провадження № 61-3525св21).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес. Судами установлено, що позивач є публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем найвищого рівня, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Суди попередніх інстанцій встановили, що викладені у відеозаписі, розміщеному у мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9, та поширенні на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 який належить ПП «Українська правда», висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки відповідача ОСОБА_2 щодо зазначених в них обставин, тому такі судження не є недостовірною інформацією.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_2 не надавав свою оцінку, не висловлював свого ставлення, а лише констатував події як факт.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Встановлено, що позивач є відомим журналістом та телеведучим, який веде суспільно-політичні програми, тому його професійна діяльність пов`язана з тим, що він доносить відповідну інформацію, власні критичні погляди на суспільно-політичні процеси і явища населенню України, відіграє певну роль у суспільному житті України, у зв`язку з чим він, як публічна особа, має усвідомлювати, що його діяльність може стати предметом ретельної уваги суспільства та публічного обговорення, піддаватись певній критиці.

З матеріалів справи відомо, що у дослідженому відеозаписі відсутні твердження про факти (час, спосіб тощо) і вказується на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження відповідача.

Крім того, наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку автором суспільно-політичної діяльності позивача, висловлену у формі оціночних суджень.

Такі судження стосуються не приватного (особистого) життя позивача, а його публічної діяльності, пов`язаної із виконанням договірних відносин у сфері телебачення, впливом на суспільні процеси, які викликають значний громадський інтерес.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку, що спірні висловлювання не носять характеру однозначного твердження і зроблені ОСОБА_2 у формі міркувань, критики, оцінки дій позивача, що виключає можливість спростування його слів у судовому порядку, тому з урахуванням вжитих мовно-стилістичних засобів є його особистими суб`єктивними судженнями (зокрема, оцінка дій, ставлення, тлумачення).

Також, слід зазначити, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. Суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою ухвалює власне рішення.

Виходячи із наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що висловлювання стосовно позивача є оціночними судженнями та відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» така інформація не підлягає спростуванню, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що не підлягає задоволенню вимога позивача про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з поширенням недостовірної інформації щодо нього, оскільки відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог в частині визнання поширеної відповідачами інформації недостовірною, а тому похідна вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Вказаною постановою, на яку позивач посилається у касаційній скарзі, Верховний Суд частково скасував рішення Апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2016 року, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду цієї справи у касаційному порядку Верховний Суд, зокрема, вказав, що позивач є публічною особою, а саме народним депутатом України (на час розгляду справи), а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів так і пересічних громадян. Інформація, поширена відповідачами стосується виключно професійної діяльності, а не його приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб (постанова від 02 червня 2021 року у справі № 369/1052/16-ц, провадження № 61-7708св19).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суди попередніх інстанцій належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання про участь у судовому засіданні

В касаційній скарзі позивач просить справу розглядати в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

У серпні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому, зокрема, просив судовий розгляд вказаної справи провести за участю його представника у судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що питання про виклик учасників справи для надання пояснень вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику сторін немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань про виклик учасників справи для надання пояснень відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров