Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 761/40279/17

провадження № 61-3204св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс», державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Привалова Євгенія Євгенівна,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року в складі судді Юзькової О. Л. та на постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 рокув складі колегії суддів Шахової О. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на квартиру, запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивував тим, що з 01 березня 2004 року він є власником 1/2 частки в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 з 14 квітня 2004 є власницею квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку. Після набуття права власності на квартиру відповідачка, не маючи необхідних дозволів і погоджень уповноважених органів, побудувала на даху будинку підсобні приміщення, альтанку, камін, облаштувала клумби і газони, звела цегляний паркан, що призвело до порушення гідроізоляції та систематичного залиття та руйнування його квартири. Вказував, що за рішеннями судів з відповідачки стягнуто на його користь майнову шкоду, завдану залиттям квартири та зобов`язано відновити первісний стан даху будинку, проте відповідачка не припинила свої дії щодо розширення розмірів належної їй квартири. Зазначав, що ОСОБА_2 незаконно привласнила ще 143,9 м? місць загального користування співвласників будинку, у зв`язку з чим він змушений здійснювати прохід до своєї квартири через коридор, який на підставі свідоцтва, виданого 21 травня 2015 року, є власністю відповідачки. Так, згідно договору купівлі-продажу квартира відповідачки складалася з п`яти кімнат загальною площею 638,80 м?, житловою площею 240,90 м?, але у свідоцтві про право власності, виданому державним реєстратором 21 травня 2015 року, зазначено, що квартира складається вже з одинадцяти кімнат загальною площею 782,7 м? та житловою площею 319,9 м?.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , видане 21 травня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Приваловою Є. Є.;

- визнати незаконним та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкту нерухомого майна № 640788280000 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на зазначену квартиру;

- зобов`язати відповідачку за власний рахунок поновити становище, що існувало до видачі 21 травня 2015 року свідоцтва про право власності на квартиру, шляхом приведення приміщень житлового будинку по АДРЕСА_4 у відповідність до поповерхових планів 11, 12 та 13 поверху, а саме: на 12 поверсі (2-й рівень квартири АДРЕСА_2 ) звільнити захоплені місця загального користування: коридори (на кресленні - приміщення № 3, № 9), електрощитову (на кресленні - приміщення № 4), машинне відділення ліфтів (на кресленні - приміщення № 6), припливно витяжну венткамеру (на кресленні - приміщення № 5); демонтувати прибудову до приміщень коридору № 3 та електрощитової № 4 та влаштовані виходи із квартири АДРЕСА_2 на дах будинку по осі 14-15; демонтувати по осі 14 замурований дверний проріз, який з`єднав сходову клітину і коридор № 9; привести у відповідність дах шляхом демонтажу тераси, навісів та барбекю; на 13 поверсі (3-й рівень квартири АДРЕСА_2 ) звільнити технічне приміщення № 2 та приміщення ТС № 5; привести у відповідність дах 13-го поверху будинку шляхом демонтажу тераси, цегляних квітників, цегляних перегородок, басейну, столу та лавок для відпочинку; привести у відповідність технічне приміщення № 6, яке знаходиться на даху будинку на рівні 13-го поверху та було переобладнано під приміщення для масажу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року позов задоволено частково:

- скасовано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_5 , власником якої є ОСОБА_2 , індексний номер: 37840689, видане 21 травня 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Приваловою Є. Є;

- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкту нерухомого майна № 640788280000, яким зареєстровано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 ;

- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;

- вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що роботи з реконструкції квартири АДРЕСА_3 виконано за відсутності документів, що надають право на виконання будівельних робіт, та затвердженої у встановленому порядку проєктної документації, чим порушено вимоги частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Суд урахував, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації, отримана відповідачкою, була в подальшому скасована уповноваженим органам. Прийнявши до уваги подані позивачем докази, суд установив, що реконструкція належної відповідачці квартири виконана з приєднанням приміщень загального користування без згоди співвласників багатоквартирного будинку (у тому числі, позивача), що має негативний вплив на конструкції житлового будинку.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідачки за власний рахунок поновити становище, яке існувало до отримання нею свідоцтва про право власності на квартиру від 21 травня 2015 року, шляхом приведення приміщень житлового будинку у відповідність до поповерхових планів, суд першої інстанції виходив із того, що обґрунтовуючи необхідність захисту своїх прав у вказаний спосіб, позивач посилався на документи, датовані 2014-2015 роками, а тому наявність усіх зазначених у прохальній частині перебудов на момент розгляду справи судом є недоведеною.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач на підтвердження своїх вимог не надав належних доказів того, що отримання 21 травня 2015 року відповідачкою нового свідоцтва про право власності на квартиру порушує його права з урахуванням того, що належна позивачеві квартира розташована поверхом вище відносно квартири відповідачки. Апеляційний суд зазначив, що надані позивачем документи лише підтверджують збільшення площі належної ОСОБА_2 квартири, а не факт порушення його прав. Посилання позивача на те, що до реконструйованої квартири відповідачки ввійшли місця загального користування, в тому числі частина коридору, яка прилягає до його квартири, суд відхилив як такі, що не підтверджені належними доказами.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що реконструкція належної відповідачці квартири відбулася без необхідних дозвільних документів, зазначивши, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 20 квітня 2015 року була скасована лише 26 березня 2018 року, тобто вже після звернення ОСОБА_1 до суду. Тобто, зареєструвавши вказану декларацію, органи ДАБІ діяли як суб`єкт владних повноважень та в силу покладених на них законом обов`язків мали перевірити як сам об`єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Враховуючи, що право власності на житлове приміщення набуто ОСОБА_2 в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за дотримання законності вказаних процедур не може покладатися на відповідачку, яка розраховувала на їх належність та легітимність. Апеляційний суд також уважав, що після реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомості вказана декларація вичерпала свою дію фактом її виконання, в зв`язку з чим скасування реєстрації такої декларації не має будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації декларації та отримання на підставі неї свідоцтва на право власності на нерухоме майно виключає можливість характеристики спірного об`єкта нерухомого майна як самочинно збудованого.

Суд апеляційної інстанції відхилив поданий позивачем висновок Департаменту та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 19 березня 2015 року про відсутність дозволу на виконання підготовчих та будівельних робіт в квартирі відповідачки та неприйняття об`єкту в експлуатацію як такий, що спростовується чинною на той час декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 20 квітня 2015 року. Висновок судово-експертного будівельно-технічного дослідження № 81 від 12 березня 2015 року апеляційний суд не прийняв до уваги як такий, що складений на замовлення позивача та без попередження експертів про кримінальну відповідальність.

Аргументи учасників справи

14 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив постанову апеляційного суду скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідачки привести приміщення житлового будинку по АДРЕСА_4 у відповідність до поповерхових планів; в іншій частині рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

У касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що ним надано належні та допустимі докази на підтвердження факту захоплення відповідачкою місць загального користування та незаконного їх приєднання до належної відповідачці квартири, яким суд апеляційної інстанції належної оцінки не надав. Указує, що судовими рішеннями в справах № 761/12608/15-ц та № 2-10146/11 преюдиційно встановлено обставини виконання відповідачкою будівельних робіт у місцях загального користування без отримання необхідних дозвільних документів. Зазначає, що технічний паспорт на квартиру відповідачки виготовлено до отримання нею декларації про початок виконання будівельних робіт, тобто в ньому не могло бути враховано всі зміни та реконструкції, вчинені відповідачкою. Посилається на те, що свідоцтво про право власності відповідачка отримала, у тому числі, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка в подальшому була скасована, та без урахування акта департаменту ДАБІ у м. Києві про перевірку дотримання вимог законодавства від 19 березня 2015 року, яким встановлено факт захоплення відповідачкою місць загального користування багатоквартирного будинку. Позивач також уважає необґрунтованою відмову судів у зобов`язанні відповідачки відновити попередній стан місць загального користування, оскільки склалася ситуація, за якої позивач вимушений здійснювати прохід до своєї квартири через місця загального користування, які документально оформлені як квартира відповідача, а одна із прибудов, здійснених відповідачкою на даху будинку, виконана з демонтажем евакуаційних сходів.

У травні 2020 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просила скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Посилається на те, що позивач не спростував висновки апеляційного суду про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка збільшила площу належної їй квартири за рахунок місць загального користування багатоквартирного будинку, зокрема, частини коридору, яка прилягає до квартири позивача, та про те, що на момент отримання відповідачкою свідоцтва про право власності на квартиру декларація про готовність об`єкта до експлуатації була чинною. Вказує, що ОСОБА_1 фактично повторно пред`являє позовні вимоги про приведення даху будинку в попередній стан, які вже були предметом розгляду в цивільній справі № 2-10146/11. При цьому вважає, що посилання позивача на обставини, встановлені в судових рішеннях у справах № 2-10146/11 та № 761/12608/15-ц, як на преюдиційні є недоречним, оскільки предметом спору в указаних справах було відшкодування шкоди внаслідок залиття квартири. Зазначає, що апеляційний суд правомірно не прийняв подані позивачем копії документів як докази, оскільки ОСОБА_1 не надав їх оригіналів, а їх копії посвідчені неналежним чином.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року зазначено, що позивач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, апеляційний суд при вирішенні справи не врахував висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 346/1076/17, від 27 листопада 2019 року в справі № 592/7507/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 521/3802/16.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 березня 2004 року на підставі договору дарування є власником Ѕ частки в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2004 року, за змістом якого квартира складається з п`яти житлових кімнат загальною площею 638,80 м? (жилою площею 240,90 м?).

19 березня 2015 року за результатами позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил власниками квартири АДРЕСА_3 головним державним інспектором Інспекційного відділу № 4 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві складено акт, за змістом якого в квартирі АДРЕСА_2 виявлено ознаки проведених будівельних робіт із приєднання місць загального користування до вказаної квартири, а саме:

- на 12-му поверсі (2-й рівень квартири АДРЕСА_2 ) виявлено ознаки захоплення місць загального користування: коридорів (на кресленні - приміщення № 3, № 9), електрощитової (на кресленні - приміщення № 4), машинного відділення ліфтів (на кресленні - приміщення № 6), припливно-витяжної венткамери (на кресленні - приміщення № 5) з приєднанням їх до квартири АДРЕСА_2 . На рівні 12-го поверху виявлено прибудову до захоплених приміщень коридору № 3 та електрощитової № 4 і влаштовані виходи із квартири АДРЕСА_2 на дах будинку по осі 14-15. По осі 14 замурований дверний проріз, який з`єднав сходову клітину і коридор № 9. Дах переобладнано під терасу для квартири АДРЕСА_2 з розташуванням на ній навісів та барбекю;

- на 13-му поверсі (3-й рівень квартири АДРЕСА_2 ), який за документами є технічним поверхом, виявлено ознаки захоплення технічного приміщення № 2 та приміщення ТС № 5 і приєднання їх до квартири АДРЕСА_2 . На рівні 13-го поверху дах будинку переобладнаний під терасу для квартири АДРЕСА_2 з розміщенням на ній цегляних квітників, цегляних перегородок, басейну, столу та лавок для відпочинку;

- технічне приміщення № 6, яке також знаходиться на даху будинку на рівні 13-го поверху, переобладнано під приміщення для масажу.

В акті зазначено, що Департамент та Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві не реєстрували будь-яких документів дозвільного характеру, які б надавали право на виконання підготовчих та будівельних робіт, а також не приймали об`єкт в експлуатацію за вказаною вище адресою.

Згідно з висновком № 81 судово-експертного будівельно-технічного дослідження від 12 березня 2015 року, складеного фахівцями НТЦ «Будівельна експертиза» за заявою позивача, в результаті візуального обстеження на рівні 13-го поверху встановлено факти порушень в перебудові квартири, а площа приєднаних приміщень та частин покрівлі при перебудові квартири АДРЕСА_2 , що відноситься до місць загального користування, становить 234,22 м?. Перебудова квартири АДРЕСА_2 з розширенням та надбудовами має негативний вплив на конструкції житлового будинку та умови експлуатації.

На підставі заяви відповідачки та декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкції власної квартири АДРЕСА_3 » № КВ 143151100108, виданої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві 20 квітня 2015 року, 21 травня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Приваловою Є. Є. проведено державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності та видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру загальною площею 782,7 м?, житловою площею 319,9 м?.

Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_3 , виготовленим станом на 05 березня 2015 року, спірна квартира розташована на 11-13 поверсі 13-ти поверхового будинку та складається з 11 кімнат житловою площею 319,9 м?.

Наказом № 52 Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації» від 26 березня 2018 року скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція власної квартири АДРЕСА_3 » від 01 квітня 2015 року та реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція власної квартири АДРЕСА_3 » від 20 квітня 2015 року № 143151100108 (замовник - громадянка Ізраїлю ОСОБА_2 ).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Посилаючись на незаконність проведеної державної реєстрації за відповідачкою права власності на реконструйовану квартиру, позивач, зокрема, просив суд визнати незаконними й скасувати свідоцтво про право власності та запис про державну реєстрацію права власності на квартиру.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 640/20369/18 (адміністративне провадження № К/9901/30691/19) вказано, що «виключною підставою для скасування права на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення та декларації про початок будівництва є встановлений факт здійснення самочинного будівництва, зокрема, якщо: 1) будівництво здійснюється на земельній ділянці, що невідведена для цієї мети; 2) будівництво здійснюється за відсутності документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) будівництво здійснюється за відсутності затвердженого проекту або будівельного паспорту; 4) скасовано містобудівні умови та обмеження. При цьому, виявлені недостовірні дані, зазначені у деклараціях про початок виконання будівельних робіт або про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, повинні відповідати одній із зазначених умов, які дають підстави вважити об`єкт самочинним будівництвом. Наявність даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для скасування реєстрації декларації, однак може бути підставою для притягнення винних осіб до відповідальності іншого характеру. […] Після реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, у разі наявності всіх визначених законом підстав вважати об`єкт самочинним будівництвом відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України, Департамент ДАБК зобов`язаний звернутися з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта (об`єктів) у порядку, встановленому законом. Тобто ефективним способом захисту за цих обставин є знесення самочинного будівництва за рішенням суду у разі, якщо Департаментом ДАБК буде доведено, що об`єкт має ознаки самочинного будівництва».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «ОСОБА_11 вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення, не пред`являв. Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом».

З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсними й скасування свідоцтва про право власності та запису про державну реєстрацію права власності є неефективним способом захисту порушеного права позивача, а тому в їх задоволенні слід було відмовити саме з цих підстав. Апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в позові в цій частині, проте помилився щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим оскаржена постанова підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За змістом частин першої, другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

У абзаці третьому частини другої статті 369 ЦК України передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

За схожих обставин Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 761/42036/18-ц (провадження № 61-13417св20) зазначено, що «ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і, надавши їм належну оцінку, встановивши, що позивач та відповідач є мешканцями житлового будинку, обґрунтовано вважав, що право володіння приміщеннями, які не входять до їх помешкань, має відбуватися за домовленістю з іншими мешканцями. Разом із тим установивши, що відповідач набула право власності на квартиру у спірному житловому будинку на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16 жовтня 2003 року загальною площею лише 66,80 м?, що складається із двох житлових кімнат та ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів законності набуття права власності на двохрівневу квартиру загальною площею 198,5 м? та доказів отримання згоди від інших мешканців будинку на збільшення площі її помешкання у спірному житловому будинку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що підстави для визнання правомірною реєстрації зазначеного права за відповідачем на квартиру більшою площею (198,5 м?) відсутні».

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що площа належної відповідачці квартири була збільшена за рахунок приміщень загального користування без згоди всіх співвласників (зокрема, позивача). Апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернув та належним чином не мотивував відхилення поданих позивачем доказів, зокрема, акта департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 19 березня 2015 року та висновку № 81 судово-експертного будівельно-технічного дослідження від 12 березня 2015 року, якими підтверджується факт приєднання до квартири АДРЕСА_3 приміщень загального користування.

У той же час, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про приведення приміщень житлового будинку загального користування у попередній стан (який існував до отримання відповідачкою свідоцтва про право власності на реконструйовану квартиру), суд першої інстанції виходив із того, що наявність усіх зазначених у прохальній частині перебудов на момент розгляду справи судом є недоведеною належними та допустимими доказами, оскільки позивач в обґрунтування вказаної позовної вимоги посилається на документи, датовані 2014-2015 роками.

Установивши факт порушення відповідачкою прав позивача як співвласника багатоквартирного будинку та приєднання до квартири відповідачки приміщень загального користування, суд першої інстанції не вжив заходів, спрямованих на відновлення порушеного права позивача, та не перевірив чи продовжують існувати перешкоди позивачу в користуванні приміщеннями загального користування.

Посилання суду на те, що подані позивачем докази датовані 2014-2015 роками та не підтверджують наявність зазначених у прохальній частині позовної заяви надбудов і реконструкцій на момент розгляду справи судом, є помилковим, оскільки спірні правовідносини в справі, що переглядається, виникли саме в 2015 році. При цьому суд не звернув уваги на те, що окрім вимог про демонтаж незаконних перебудов позивач просив про звільнення відповідачкою місць загального користування, а обставини усунення відповідачкою перешкод у користуванні позивачу місцями загального користування суд не встановив.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в повному обсязі, погодився з висновками суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позовної вимоги про приведення приміщень житлового будинку загального користування у попередній стан.

З огляду на викладене суди зробили передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом приведення приміщень житлового будинку у відповідність до поповерхових планів.

В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 761/42036/18-ц (провадження № 61-13417св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 640/20369/18 (адміністративне провадження № К/9901/30691/19), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржена постанова в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності та запису про державну реєстрацію права власності на квартиру - зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом приведення приміщень житлового будинку у відповідність до поповерхових планів - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду як така, що прийнята без установлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Оскільки Верховний Суд частково змінює судове рішення, але виключно в частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

В іншій частині з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги ОСОБА_1 розподіл судових витрат за касаційний розгляд справи підлягає здійсненню тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право власності та запису про державну реєстрацію права власності на квартиру змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом приведення приміщень житлового будинку у відповідність до поповерових планів скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 15 січня 2020 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук