ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня2025 року
м. Київ
справа № 761/4260/24
провадження № 61-3923св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Санте-Алко»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, у складі судді Мальцева Д. О.,
від 26 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О., від 26 лютого 2025 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санте-Алко» (далі - ТОВ «Санте-Алко», товариство) про визнання наказу про звільнення незаконним, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що він відповідно до наказу відповідача № 18-к від 07 липня 2023 року був прийнятий на роботу
у ТОВ «Санте-Алко» на посаду вантажника складу департаменту логістики. Однак 08 січня 2024 року відповідач на підставі наказу № 02-к звільнив позивача з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, вказавши, що той був відсутній на роботі 05 січня 2024 року без поважних причин.
3. ОСОБА_1 вважає, що наказ відповідача про припинення трудового договору за прогул видано протиправно, оскільки позивач був відсутній на роботі 05 січня 2024 року через хворобу, про що повідомив свого безпосереднього керівника, а також написав заяву про надання одного дня відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з гострою респіраторною вірусною інфекцією (далі - ГРВІ).
4. Вказує, що не був ознайомлений з розпорядком роботи та місцем розташування складу. Крім того, роботодавцем не відбирались в нього пояснення щодо відсутності на робочому місці.
5. Вважає, що наказ відповідача № 02-к від 08 січня 2024 року про припинення трудового договору підписаний неуповноваженою особою і не відповідає вимогам діловодства. Копію цього наказу не було йому вручено через відсутність такої копії на день звільнення.
6. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірним наказ № 02-к від 08 січня 2024 року про його звільнення з роботи та зобов`язати відповідача виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі середнього заробітку із 09 січня 2024 року по день ухвалення судом рішення.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
7. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня
2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 26 лютого 2025 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
8. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 05 січня 2024 року.
9. Відповідач запропонував працівнику надати пояснення з приводу відсутності на роботі, проте позивач не надав належних та допустимих доказів поважності причин відсутності на робочому місці.
10. Суди вважали, що у відповідача були достатні підстави для звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а наказ про припинення трудового договору підписано уповноваженою особою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
12. 25 березня 2025 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 761/4260/24.
13. Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 761/4260/24, які у травні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, а також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі № 61-211св22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Вважає, що предметом доказування у цій справі, зокрема, є правомірність працевлаштування позивача, визначення йому місця роботи та робочого місця, оскільки якщо працівнику не визначене робоче місце, то у роботодавця відсутнє право на звільнення працівника у зв`язку з прогулом. Наполягає, що йому не було відоме місце роботи.
17. Зауважує, що роботодавцем не проводилось розслідування причин відсутності його на роботі 05 січня 2024 року. Наказ про звільнення підписаний неуповноваженою особою, не містить відомостей щодо посади позивача, причин відсутності його на роботі 05 січня 2024 року та підстав, на яких ґрунтується текст наказу.
18. Наполягає, що відповідач для доведення дисциплінарного порушення позивачем повинен був надати, зокрема правила внутрішнього трудового розпорядку, графік роботи позивача, докази щодо визначення позивачу місця роботи та робочого місця, штатний розпис, табель обліку робочого часу.
19. Звертає увагу на недопустимість акта про відсутність позивача на робочому місці від 05 січня 2024 року, в якому відсутні резолюція керівника та вхідний номер реєстрації документа, не наведені причини відсутності позивача, інформація про дії роботодавця щодо спроб з`ясувати причини відсутності працівника на роботі. Крім того, вказаний акт, як всі інші документи, що складені відповідачем після звільнення позивача, не відповідають вимогам Національного стандарту ДСТУ 4163:2020.
20. Наполягає, що відповідач позбавив його права надати пояснення поважності причин своєї відсутності, яка була зумовлена хворобою у зв`язку з чим ним було написано та подано відповідачу заяву від 05 січня 2024 року про надання відпустки без збереження заробітної плати.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
21. Наказом ТОВ «Санте-Алко» № 18-к від 07 липня 2023 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ТОВ «Санте-Алко» на посаду вантажника складу департаменту логістики.
22. Відповідно до акту про відсутність на роботі від 05 січня 2024 року, ОСОБА_1 був відсутній 05 січня 2024 року на роботі упродовж усього робочого дня.
23. В матеріалах справи наявна фотокопія заяви ОСОБА_1 , адресована генеральному директору ТОВ «Санте-Алко» - Олексієнку Л. Л., про надання
05 січня 2024 року відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з хворобою.
24. У справі відсутні відомості про те, що вказана заява була передана позивачем генеральному директору ТОВ «Санте-Алко» чи прийнята іншим уповноваженим працівником товариства.
25. Із пояснювальної записки ОСОБА_1 від 08 січня 2024 року на ім`я генерального директора ТОВ «Санте-Алко» вбачається, що 04 січня 2024 року він, перебуваючи на робочому місці, захворів, у нього підвищилась температура, про що він поставив до відома свого безпосереднього керівника ОСОБА_2 , який наказав йому наступного дня залишитись вдома, щоб не наражати на небезпеку колег по роботі. ОСОБА_1 написав заяву про відпустку без збереження заробітної плати і залишив її в кабінеті керівника.
05 січня 2024 року йому довелось звернутися до лікарні, оскільки захворіла його дочка ОСОБА_3 . Свідками того, що він захворів на роботі є його колеги. Також у пояснювальній записці позивач зазначив, що до кінця січня 2024 року може надати докази на підтвердження причин відсутності на роботі.
26. 08 січня 2024 року на ім`я керівника підприємства надав письмові пояснення завідувач складу ОСОБА_2 , який зокрема зазначив, що 04 січня 2024 року від ОСОБА_1 не надходило скарг на стан здоров`я. На наступний день - 05 січня 2024 року ОСОБА_1 не вийшов на роботу, про що ОСОБА_4 поставив до відома відділ кадрів. Причини свого невиходу на роботу
ОСОБА_1 йому не повідомив. Заперечив пояснення ОСОБА_1 про те, що нібито саме він ( ОСОБА_2 ) запропонував позивачу 05 січня 2024 року не виходити на роботу. Заяву про відпустку 04 січня 2024 року ОСОБА_1 також йому не залишав. 08 січня 2024 року коли ОСОБА_1 вийшов на роботу, вони спілкувались з приводу причин невиходу позивача в роботу 05 січня 2024 року і ОСОБА_1 підкинув йому на стіл заяву про відпустку без збереження заробітної плати.
27. Відповідно до акту від 08 січня 2024 року, складеного технічним директором ОСОБА_5 , завідувачем складу ОСОБА_6 та інспектором з кадрів ОСОБА_7 , 08 січня 2024 року ОСОБА_1 надав заяву на відпустку без збереження заробітної плати на 05 січня 2024 року.
28. Наказом ТОВ «Санте-Алко» про припинення трудового договору (контракту) № 02-к від 08 січня 2024 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
29. Вказаний наказ підписаний директором фінансового адміністративного-управлінського відділу ТОВ «Санте-Алко» - Пирсіковим О. О., якому генеральним директором товариства, на підставі довіреності № 06/24
від 01 січня 2024 року, наказу № 96-к від 29 грудня 2023 року «Про виконання обов`язків генерального директора» та Статуту ТОВ «Санте-Алко», було надано повноваження для прийняття рішень про припинення трудового договору з працівниками.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
30. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
31. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
32. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
33. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
34. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
35. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
36. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
37. Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.
38. Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення догана або звільнення.
39. Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
40. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).
41. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
42. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
43. Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.
44. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
45. Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому вказував, що був відсутній на роботі через хворобу, про яку повідомив свого безпосереднього керівника - ОСОБА_2 , який наказав йому 05 січня 2024 року залишитись вдома та лікуватись, у зв`язку з чим
04 січня 2024 року ОСОБА_1 написав заяву про надання одного дня відпустки без збереження заробітної плати, яку залишив на столі ОСОБА_2 для подальшої передачі до офісу товариства.
46. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт відсутності ОСОБА_1 на роботі
05 січня 2024 року і поважність причин такої відсутності не доведена, дійшли правильного висновку про відмову в позові, оскільки відповідач здійснив прогул в розумінні пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
47. При цьому суди попередніх інстанції, врахувавши, зокрема пояснення начальника складу ОСОБА_2 і той факт, що заява позивача про надання відпустки датована 05 січня 2024 року, тобто днем прогулу, та залишена на робочому столі ОСОБА_2 08 січня 2024 року, обґрунтовано вказали на недоведеність позивачем факту відсутності на роботі з причини його хвороби.
48. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, оскільки
ОСОБА_1 ні роботодавцю, ні суду не надав належних, достатніх та допустимих доказів своєї хвороби, звернення до закладів охорони здоров`я, проходження лікування тощо.
49. Доводи касаційної скарги про те, що роботодавцем не було визначено ОСОБА_1 робоче місце, що унеможливлює його звільнення у зв`язку з прогулом, є безпідставними, оскільки за обставин справи вбачається, що позивач до 05 січня 2024 року був присутнім на роботі, виконував свої посадові обов`язки, зокрема працював 04 січня 2024 року, та не порушував питання необізнаності із робочим місцем чи графіком роботи. Крім того, ОСОБА_1 не посилався на ці обставини, як причини відсутності на роботі, і у пояснювальній записці, зазначаючи, що його відсутність на роботі 05 січня 2024 року обумовлена хворобою.
50. З урахуванням встановлених у справі обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі
№ 755/12623/19, а також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі № 61-211св22, на які заявник посилається у касаційній скарзі.
51. Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка, та переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами
статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
52. Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, дотримались вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень і вирішили спір з урахуванням наданих доказів.
53. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
54. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
55. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
56. У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 липня
2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников