Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 761/4652/17

провадження № 61-37682св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Прогресивна соціалістична партія України,

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Сівер Україна»,

третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Макаренко І. О., від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченко М. М., Слюсар Т. А., від 30 травня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року Прогресивна соціалістична партія України звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Сівер Україна» (далі - ТОВ «Сівер Україна»), третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.

Свої вимоги Прогресивна соціалістична партія України мотивувала тим,що з 01 квітня 2012 року орендує у власника ТОВ «Сівер Україна» приміщення № 98 першого поверху (кімнати № 5, 6), розташоване по АДРЕСА_1 , та виконує умови договору. З 28 жовтня 2016 року партія позбавлена права користування зазначеним приміщенням та вільно здійснювати свою діяльність, оскільки відповідач ОСОБА_1 протиправним силовим методом захопив зазначене приміщення.

Із урахуванням зазначеного, Прогресивна соціалістична партія України просила позов задовольнити, усунути перешкоди у користуванні орендованим нежитловим приміщенням № 98, першого поверху (кімнати № 5, 6), розташованим по АДРЕСА_1 , шляхом надання фактичного доступу до вказаного приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року позов Прогресивної соціалістичної партії України задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 та ТОВ «Сівер Україна» не чинити перешкод Прогресивній соціалістичній партії України у користуванні нежитловим приміщенням № 98 першого поверху (кімнати № 5, 6) будинку АДРЕСА_1 шляхом надання фактичного доступу до вказаного приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоправо позивача як орендаря спірних нежитлових приміщень порушується відповідачами, які відмовляються у добровільному порядку їх звільнити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір оренди від 01 квітня 2014 року, укладений між позивачем та відповідачем ТОВ «Сівер Україна», є чинним. Висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявленого позову та необхідності відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскарженого рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доводам ОСОБА_1 про нікчемність договору оренди, укладеного між позивачем та ТОВ «Сівер Україна», зважаючи на відсутність у ТОВ «Сівер Україна» будь-яких прав відносно спірного майна. При вирішенні спору судами проігноровано положення статті 761 ЦК України. Судом першої інстанції розглянуто спір, який підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, зважаючи на очевидні господарські правовідносини та суб'єктний склад (юридичні особи та фізична особа-підприємець), справа не підлягала розгляду у порядку цивільного судочинства. У провадженні судів перебувають справи, предметом в яких є вирішення спору щодо нерухомого майна.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року справу за позовом Прогресивної соціалістичної партії України до ОСОБА_1 , ТОВ «Сівер Україна», третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 квітня 2012 року між ТОВ «Сівер Україна» та Прогресивною соціалістичною партією України (далі - ПСПУ) було укладено договір оренди № 16 строком на один рік з моменту підписання договору, до 01 квітня 2013 року. За умовами договору товариство передало, а позивач прийняв у тимчасове платне користування нежиле приміщення № 98 першого поверху (кімнати № 5, 6) загальною площею 45,6 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 . Судом встановлено та не спростовано сторонами, що строк дії договору оренди було продовжено до 01 квітня 2017 року відповідно до його пунктів 4.2, 4.3, 4.4 та листа - повідомлення ПСПУ від 01 березня 2016 року про продовження дії договору на узгоджених умовах.

На підставі договору оренди переданий в оренду об`єкт належить наймодавцю на праві колективної власності на підставі реєстраційного посвідчення № 009848 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 18 січня 2005 року за реєстровим № 5227-П.

Згідно пояснень представників позивача та представника ТОВ «Сівер Україна» встановлено, що орендоване приміщення використовується ПСПУ для здійснення статутної діяльності партії, в ньому перебувають правовстановлюючі документи партії, техніка та інше.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 з 28 жовтня 2016 року чинить перешкоди у користуванні ПСПУ орендованим приміщенням, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача ОСОБА_1 стверджував, що договір оренди є нікчемним, оскільки ТОВ «Сівер Україна» ніколи не був власником приміщення чи особою, яка мала право користування приміщенням, оскільки єдиним власником майна є саме ОСОБА_1 .

Доводи ТОВ «Сівер Україна» є протилежними і зводилися до того, що саме товариство є власником спірного приміщення на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року. Реєстрація ж права власності за ОСОБА_1 оскаржується у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року у справі № 18/519 задоволено позов ТОВ «Сівер Україна» до Благодійного фонду «Християнський» про визнання права власності та виселення. За ТОВ «Сівер Україна» визнано право власності на приміщення площею 286, 3 кв. м та 278, 4 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 , які зазначені на плані БТІ під літерою «А», та виселено відповідача із займаних приміщень.

18 січня 2005 року ТОВ «Сівер України» зареєструвало право власності на зазначене приміщення у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності за реєстровим номером № 5227-П.

В той же час, представником ОСОБА_1 надана копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно якої станом на 25 жовтня 2016 року нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , 25 листопада 2013 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 27 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. Однак копії правовстановлюючого документа на нежитлові приміщення представником відповідача не було надано.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року за ТОВ «Сівер Україна» визнано право власності на приміщення площею 286 кв. м та 278,4 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 , що зазначені на плані БТІ під літерою «А». Постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2004 року вказане рішення залишено в силі.

Також зазначено, що в подальшому ТОВ «Сівер Україна» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про зобов`язання БТІ зареєструвати за ним право власності на зазначені приміщення. Рішенням Господарського суду м. Києва від 29 грудня 2004 року позовні вимоги ТОВ «Сівер Україна» задоволено. Постановою Вищого господарського суду України від 06 квітня 2005 року вказане рішення скасовано, а провадження по справі припинено.

Крім того, судами було встановлено, що рішеннями Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2004 року були задоволені позови ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до благодійної організації «Благодійний фонд «Християнський» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалами Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2004 року змінено спосіб і порядок виконання рішень, а саме визнано за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 права власності кожного на 1/3 частину нежилих приміщень №№ 102, 97 , 98 по АДРЕСА_1 .

На підставі даних ухвал суду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 07 вересні 2004 року були видані реєстраційні посвідчення.

27 вересня 2004 року між ОСОБА_4 , який діяв особисто та як представник ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. За умовами договору ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_1 купив нежилі приміщення №№ 97, 98, 102 загальною площею 564, 50 кв. м, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1 134, 70 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 . Зазначений договір був посвідчений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2672. Право власності ОСОБА_1 на зазначені приміщення 04 жовтня 2004 року було зареєстроване БТІ, про що зроблений запис в реєстрову книгу № 57П-53 за реєстровим № 5227-П.

16 листопада 2004 року ухвали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2004 року скасовані за нововиявленими обставинами, одночасно скасована реєстрація приміщень в БТІ на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року було задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року у справі за позовом ТОВ «Сівер Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: благодійна організація «Благодійний фонд «Християнський», ПСПУ про визнання недійсним договору купівлі-продажу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сівер Україна» про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на майно.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року скасовано в частині вирішення вимог ТОВ «Сівер Україна» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року залишено без змін.

Відповідно до змісту рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва 10 квітня 2007 року визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 97, 98, 102 загальною площею 564, 50 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 , укладений 27 вересня 2004 року між ОСОБА_4 особисто та як представником ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. У задоволенні зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на майно відмовлено.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 25 березня 1994 року, виданого відділом РАЦС Радянського РВК м. Мінськ, на час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу нежилих приміщень № 97, 98 , 102, які розташовані по АДРЕСА_1 , від 27 вересня 2004 року, відповідач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведені домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Порушуючи питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень, ТОВ «Сівер Україна» не заявило вимог до ОСОБА_2 , яка є співвласником набутого за договором майна та суб`єктом оспорюваних правовідносин. Вказані обставини стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Сівер Україна» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року, а також постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року у справі № 761/44652/16-ц рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2017 року залишено без змін. Вказаним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень загальною площею 564, 50 кв. м, які складаються з: приміщення № 102 цокольного поверху, приміщення № 97 , приміщення № 98 першого поверху, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1134, 70 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 , укладений 27 вересня 2004 року між ОСОБА_4 особисто та як представником ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріальної округу Марчук К. В., зареєстрованого в реєстрі № 2672.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу Україниза договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, обґрунтовано виходив із того, що права позивача, як орендаря спірних приміщень, порушені. Учасники справи не заперечували наявності між ТОВ «Сівер Україна» й ОСОБА_1 спору відносно прав на нежитлові приміщення. В той же час судами враховано, що власником спірних приміщень згідно чинного рішення Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року є ТОВ «Сівер Україна».

ОСОБА_1 не надав доказів (на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) на підтвердження того, що нежитлові приміщення загальною площею 564, 50 кв. м, які складаються з: приміщення № 102 цокольного поверху, приміщення № 97 , приміщення № 98 першого поверху, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1134, 70 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 , належать йому на праві власності, знаходяться у його володінні та користуванні.

Договір оренди № 16 від 01 квітня 2012 року, який укладений між позивачем та відповідачем ТОВ «Сівер Україна», є чинним, укладеним із правом пролонгації, доказів його розірвання або визнання недійсним не надано.

Встановлено, що згідно даних реєстрових книг комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризація» станом на 31 грудня 2012 року реєстрація права власності на нежитлові приміщення № № 97, 98, 103 загальною площею 564, 5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , проведена з 18 січня 2005 року за ТОВ «Сівер Україна» на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 22 липня 2003 року.

Враховуючи суб`єктний склад учасників справи, заявлені позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 , як до фізичної особи, про усунення перешкод у користуванні спірними нежитловими приміщеннями, судами правильно розглянуто справу в порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_1 не обґрунтував порушення судами правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.

Ці та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович