Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 761/47043/17

провадження № 61-9088св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельничука Віталія Вікторовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб(далі - ФГВФО, Фонд), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь»), про стягнення коштів, посилаючись на те, що між ним та ПАТ «Банк «Київська Русь» були укладені три договори банківського рахунку, а саме: № 49602-29 від 04 червня 2013 року; № 115230-29.1.2 від 13 жовтня 2014 року; № 13702-29.1.2 від 19 лютого 2015 року. Згідно з довідкою, виданою уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь», станом на 01 квітня 2015 року на його поточних/депозитних рахунках залишок коштів становив: на рахунку НОМЕР_1 - 602 147,28 доларів США; на рахунку НОМЕР_2 - 218 021,19 доларів США; на рахунку НОМЕР_3 - 700 000 доларів США; на рахунку НОМЕР_4 - 8 774,79 доларів США. Крім того, ним були укладені договори про відступлення прав вимоги, зокрема: з ОСОБА_2 - договір № 060715/12 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до нього перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 15006-29.1.2 від 24 лютого 2015 року в сумі 11 500 доларів США, відсоткова ставка 5 % річних; з ОСОБА_3 - договір № 060715/13 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до нього перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 15013-29.1.2 від 24 лютого 2015 року в сумі 20 000 доларів США, відсоткова ставка 5 % річних; з ОСОБА_4 - договір № 060715/14 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до нього перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 16190-29.1.2 від 26 лютого 2015 року в сумі 11 570 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних; з ОСОБА_5 - договір № 060715/15 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до нього перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 16187-29.1.2 від 26 лютого 2015 року в сумі 11 523 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних; з ОСОБА_6 - договір № 060715/16 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до нього перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 16128-29.1.2 від 26 лютого 2015 року в сумі 11 523 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних; з ОСОБА_7 - договір № 060715/17 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до нього перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 16106-29.1.2 від 26 лютого 2015 року в сумі 11 523 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних; з ОСОБА_8 - договір № 060715/18 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до нього перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 16131-29.1.2 від 26 лютого 2015 року в сумі 11 523 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних; з ОСОБА_9 - договір № 060715/21 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до нього перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 14985-29.1.2 від 24 лютого 2015 року в сумі 11 500 доларів США, відсоткова ставка 5 % річних. 19 березня 2015 року Національний банк України виніс постанову № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». У зв`язку з цим ФГВФО прийняв рішення від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», за яким з 20 березня 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію до 19 червня 2015 року, повноваження якої в подальшому було продовжено до 19 липня 2015 року включно. 24 червня 2015 року він отримав гарантовану суму відшкодування в розмірі 137 411,12 грн, однак залишок заборгованості перед ним становить 2 411 584,07 доларів США та 80 610,07 грн. На підставі постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 826/22323/15, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року, визнано протиправними та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» та постанову Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь». Отже, починаючи з 05 грудня 2016 року йому мали бути були нараховані відсотки за договорами, укладеними з ПАТ «Банк «Київська Русь», в загальному розмірі 216 494,70 доларів США. З огляду на фактичну відсутність рішення Національного банку України про неплатоспроможність банку та його ліквідацію, а також на той факт, що управління всіма справами ПАТ «Банк «Київська Русь» здійснює ФГВФО, в нього виникло право вимагати у відповідача виконання зобов`язань, взятих на себе банком під час укладення договорів банківських вкладів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ФГВФО на свою користь заборгованість в розмірі 2 628 078,77 доларів США та 80 610,07 грн.

У відзиві на позовну заяву ФГВФО заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що скасування рішень Національного банку України не є підставою для скасування чи визнання нечинними рішень Фонду. Рішення Фонду щодо введення тимчасової адміністрації та початку ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» є чинними, були прийняті не лише на підставі рішень Національного банку України, а й відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Порядок отримання вкладниками коштів понад гарантовану суму визначений статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та здійснюється у відповідній черговості за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна неплатоспроможного банку. Під час здійснення тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи, є самостійним суб`єктом господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Однак Фонд не є правонаступником банку та не може нести відповідальність за будь-якими зобов`язаннями неплатоспроможного банку. Крім того, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено мораторій на стягнення коштів Фонду, а виплата таких коштів можлива лише відповідно до зазначеного Закону.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 501/3097/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов`язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною вказаним Законом, відповідати за зобов`язаннями за договорами банківського вкладу, що також не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 461/2248/17, від 01 серпня 2018 року в справі № 643/1259/17, від 18 березня 2019 року в справі № 758/3419/15-ц. На час подання позовної заяви до суду і розгляду цієї справи вже було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь», що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Посилання позивача на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 826/22323/15, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року, визнано протиправними та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» та постанову Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь», є помилковим, так як рішення Фонду від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» та рішення Фонду від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» є чинними, ліквідаційна процедура банку триває. Вказані рішення Фонду були прийняті не лише на підставі рішень Національного банку України, а і в силу приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та на підставі і на виконання плану врегулювання. Крім того, позивач не довів протиправності дій Фонду під час здійснення ним процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь».

Постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

14 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мельничук В. В. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник ОСОБА_1 - адвокат Мельничук В. В. вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 1, пунктів 2, 8, 15, 16 частини першої статті 2, пункту 7 частини п`ятої, частини шостої статті 12, частини першої статті 34, частини четвертої статті 39, частини четвертої статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у подібних правовідносинах, коли банк не було визнано неплатоспроможним, але відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації на підставі постанов Правління Національного банку України, які визнані судами протиправними та скасовані. При цьому суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні пославсяна правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 461/2248/17, від 01 серпня 2018 року у справі № 643/1259/17, від 18 березня 2019 року у справі № 758/3419/15-ц, в яких правовідносини не є подібними до правовідносин в цій справі, а правові висновки, зроблені в постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 501/3097/16-ц, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в цій справі у зв`язку з тим, що у справі № 501/3097/16-ц відповідачем був банк, а у справі, що переглядається, позовні вимоги заявлені до Фонду. Крім того, суди не звернули уваги на те, що встановлені Державою обмеження на отримання належних позивачу коштів є непропорційним втручанням в його право на мирне володіння майном та, відповідно, порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У жовтні 2022 року ФГВФО подав до Верховного Суду відзив на касаційну каргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.

05 жовтня 2022 року справа № 761/47043/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь» були укладені три договори банківського рахунку, а саме: № 49602-29 від 04 червня 2013 року; № 115230-29.1.2 від 13 жовтня 2014 року; № 13702-29.1.2 від 19 лютого 2015 року.

Згідно з довідкою уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь» від 02 квітня 2015 року № 2269/29-26159 на ім`я ОСОБА_1 в ПАТ «Банк «Київська Русь» відкрито такі поточні/депозитні рахунки:

- НОМЕР_1 , залишок на якому на 01 квітня 2015 року становить 602 147,28 доларів США;

- НОМЕР_2 , залишок на якому на 01 квітня 2015 року становить 218 021,19 доларів США;

- НОМЕР_5 , залишок на якому на 01 квітня 2015 року становить 1 700 000,00 доларів США;

- НОМЕР_4, залишок на якому на 01 квітня 2015 року становить 8 774,79 доларів США.

Крім того, ОСОБА_1 уклав такі договори про відступлення прав вимоги:

- з ОСОБА_2 - договір № 060715/12 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 15006-29.1.2 від 24 лютого 2015 року в сумі 11 500 доларів США, відсоткова ставка 5 % річних;

- з ОСОБА_3 - договір № 060715/13 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 15013-29.1.2 від 24 лютого 2015 року в сумі 20 000 доларів США, відсоткова ставка 5 % річних;

- з ОСОБА_4 - договір № 060715/14 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 16190-29.1.2 від 26 лютого 2015 року в сумі 11 570 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних;

- з ОСОБА_5 - договір № 060715/15 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 16187-29.1.2 від 26 лютого 2015 року в сумі 11 523 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних;

- з ОСОБА_6 - договір № 060715/16 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 16128-29.1.2 від 26 лютого 2015 року в сумі 11 523 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних;

- з ОСОБА_7 - договір № 060715/17 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 16106-29.1.2 від 26 лютого 2015 року в сумі 11 523 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних;

- з ОСОБА_8 - договір № 060715/18 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 16131-29.1.2 від 26 лютого 2015 року в сумі 11 523 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних;

- з ОСОБА_9 - договір № 060715/21 від 06 липня 2015 року, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № 14985-29.1.2 від 24 лютого 2015 року в сумі 11 500 доларів США, відсоткова ставка 5 % річних.

19 березня 2015 року Національний банк України виніс постанову № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних».

Також ФГВФО прийняв рішення від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», за яким з 20 березня 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію до 19 червня 2015 року, повноваження якої в подальшому було продовжено до 19 липня 2015 року включно.

24 червня 2015 року ОСОБА_1 отримав гарантовану суму відшкодування в розмірі 137 411,12 грн.

В подальшому виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 826/22323/15, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року, визнано протиправними та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» та постанову Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь».

Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Разом з тим згідно з частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пунктами 2, 6, 8, 15, 16 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 цього Закону. Ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства; Неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність». Система гарантування вкладів фізичних осіб - сукупність відносин, що регулюються цим Законом, суб`єктами яких є Фонд, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, банки та вкладники. Тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 12Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку: 1) визначає умови та порядок здійснення виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків відповідно до цього Закону; 1-1) утворює колегіальні органи з питань консолідації та продажу активів різних банків та затверджує положення про них; 2) делегує та відкликає всі або частину своїх повноважень колегіальним органам та/або уповноваженій особі (кільком уповноваженим особам) Фонду в обсягах, визначеним цим Законом; 3) визначає додаткові вимоги до уповноваженої особи Фонду, правила контролю за уникненням конфлікту інтересів; 4) затверджує кошторис витрат Фонду на здійснення тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку в межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 5) затверджує кошторис витрат банку, пов`язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку; 7) затверджує план врегулювання та зміни до нього; 8) погоджує умови відчуження всього або частини майна (активів) та всіх або частини зобов`язань з урахуванням черговості, визначеної статтею 52 цього Закону, приймаючому банку, умови продажу неплатоспроможного банку інвестору або утворення перехідного банку, передачу йому всього або частини майна (активів) та всіх або частини зобов`язань з урахуванням черговості, визначеної статтею 52 цього Закону, і його продажу інвестору; 8-1) приймає рішення про створення спеціалізованої установи; 9) ухвалює рішення про надання фінансової підтримки приймаючому банку; 9-1) ухвалює рішення про надання кредиту перехідному банку відповідно до частини дванадцятої статті 41-1 цього Закону; 10) затверджує звіт уповноваженої особи Фонду про виконання плану врегулювання і приймає рішення про припинення тимчасової адміністрації банку; 11) звертається до Національного банку України з пропозицією про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 12) визначає порядок складання та затверджує реєстр акцептованих вимог кредиторів; 13) затверджує результати інвентаризації майна банку та формування його ліквідаційної маси; 14) визначає порядок та способи реалізації майна банку, що ліквідується; 15) затверджує ліквідаційний баланс та звіт про виконання ліквідаційної процедури; 17) за умови недостатності коштів у банку для оплати витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, проведенням заходів та залученням до роботи осіб відповідно до пункту 2 частини шостої статті 36, пунктів 7 і 8 частини другої статті 37 та частини четвертої статті 47 цього Закону, виконавча дирекція Фонду приймає рішення про надання цільової позики на покриття таких витрат банку за рахунок коштів Фонду. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення з інших питань, що випливають із цього Закону, мети діяльності Фонду, які не належать до компетенції адміністративної ради Фонду.

Відповідно до частин першої, четвертої п`ятої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 3-5 частини другої статті 39 цього Закону, тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 1 і 2 частини другої статті 39 цього Закону, строк тимчасової адміністрації може бути продовжений на п`ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, відповідно до пунктів 1, 2 частини п`ятої цієї статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

На час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом та на час вирішення судами справи вже було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» на підставі не скасованого рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Відповідно до частин першої, четвертої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов`язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. Після затвердження плану врегулювання тимчасова адміністрація та/або ліквідація банку здійснюються на підставі і на виконання плану врегулювання. Виконавча дирекція Фонду у будь-який час має право вносити зміни та доповнення до плану врегулювання. Виконавча дирекція Фонду зобов`язана внести зміни до плану врегулювання в частині зміни способу виведення неплатоспроможного банку з ринку, якщо реалізація обраного способу виведення банку з ринку виявилася неможливою протягом строків, визначених планом врегулювання.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку: 1) відповідно до плану врегулювання; 2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання; 3) в інших випадках, передбачених цим Законом. Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п`яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення. Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Пунктами 1-3 частини другої та абзацом першим частини третьої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою врегульовано наслідки початку процедури ліквідації банку, визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості, зокрема до четвертої черги віднесені грошові вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом вже було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» на підставі не скасованого рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, так як після початку процедури ліквідації банку стягнення коштів в будь-який інший спосіб, ніж це визначено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 757/2216/15-ц, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, а також в постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 501/3097/16-ц, на яку послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, в яких зазначено, що у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. Після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов`язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною Законом, відповідати за зобов`язаннями за договорами банківського вкладу.

Доводи касаційної скарги про те, що правові висновки, зроблені в постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 501/3097/16-ц, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в цій справі у зв`язку з тим, що у справі № 501/3097/16-ц відповідачем був банк, а у справі, що переглядається, позовні вимоги заявлені до Фонду, є неспроможними з огляду на те, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду, у разі делегування їй повноважень, після запровадження тимчасової адміністрації в банку, фактично набуває всіх повноваження органів управління та контролю банку та діє як представник останнього, зокрема в договірних правовідносинах з клієнтами банку. Тому вищенаведені правові висновки про те, що після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов`язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною Законом, відповідати за зобов`язаннями за договорами банківських вкладів, є релевантним до правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та Фондом після запровадження в ПАТ «Банк «Київська Русь» тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації.

Отже, з урахуванням встановлених в цій справі обставин не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

При цьому помилкове посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 461/2248/17, від 01 серпня 2018 року у справі № 643/1259/17, від 18 березня 2019 року у справі № 758/3419/15-ц, в яких зроблено правові висновки щодо застосування правових норм у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин в цій справі, не вплинуло на правильне вирішення спору.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами в цій справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 826/22323/15, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року, визнано протиправними та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» та постанову Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь», не заслуговують на увагу, так як рішення Фонду від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» та від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» є чинними, ліквідаційна процедура банку відбувається. Рішення Фонду щодо введення тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації у ПАТ «Банк «Київська Русь» прийняті не лише на підставі рішень Національного банку України, а і в силу приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та на підставі і на виконання плану врегулювання.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 501/3097/16-ц.

Посилання заявника на те, що встановлені Державою обмеження на отримання належних позивачу коштів є непропорційним втручанням в його право на мирне володіння майном та, відповідно, порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання є законним і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» [ВП], N 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії», [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-I).

В контексті зазначеної практики ЄСПЛ Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи заявника щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є необґрунтованими, зважаючи на мету Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та передбачені ним обмеження, оскільки законом прямо визначено перелік дій та процедур, які застосовуються до банку, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації. При цьому діями відповідача позивач не позбавлений свого майна, а його вимоги мають бути задоволені в порядку черговості, визначеній статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Подібні правові висновки щодо відсутності порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 листопада 2022 року у справі № 826/8161/18.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельничука Віталія Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук