ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 761/553/21

провадження № 61-5291 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Немировська О. В.,Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» (далі - КП «Муніципальна охорона») про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що він працював на посаді водія спецтранспорту реагування КП «Муніципальна охорона».

19 серпня 2019 року під час виконання своїх функціональних обов`язків водія, він разом із групою швидкого реагування прибули на виклик на територію парку ім. М. Рильського у місті Києві, де близько 22:30 год. до їх автомобіля під`їхала невідома машина, із заднього вікна якої були здійснені постріли в його сторону. В той час він перебував за кермом службового автомобіля.

У результаті пострілів він отримав вогнепальне поранення у голову в районі лівого ока, в подальшому перебував на лікарняному 126 днів безперервно та втратив 45 % своєї первісної працездатності.

Зазначав, що діями відповідача КП «Муніципальна охорона», який не забезпечив безпечні умови праці, йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав як безпосередньо під час травмування, так і тих, які отримує по теперішній час.

Ураховуючи викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з КП «Муніципальна охорона» на свою користь завдану моральну шкоду у розмірі 5 184 000 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивач не надав доказів, що саме внаслідок порушення відповідачем умов безпечної праці йому була спричинена моральна шкода.

Судами встановлено, що відповідач, отримавши виклик про порушення громадського порядку, в межах своєї компетенції та статутних документів, відправив на місце групу швидкого реагування. Позивач був водієм у цій групі та діяв у межах своїх обов`язків, передбачених посадовою інструкцією, здійснюючи доставку групи на місце виклику. Отримавши виклик про порушення громадського порядку, відповідач наперед не знав та не міг знати про характер правопорушення, осіб, які його вчиняють, їх кількість, наявність у них зброї та іншу інформацію. Тому безпідставними є твердження позивача, що він разом із групою не мав виїжджати на виклик, а відповідач повинен був повідомити про порушення громадського порядку відповідні правоохоронні органи. Статутні документи КП «Муніципальна охорона» не передбачають обов`язку відповідача видавати водію групи реагування засоби захисту: шолом, бронежилет, вогнепальну зброю тощо.

Постановою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, щосаме КП «Муніципальна охорона», як роботодавець ОСОБА_1 , має нести відповідальність із відшкодування моральної шкоди перед своїм працівником, з яким стався нещасний випадок під час виконання ним трудових обов`язків, а тому висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведеності позовних вимог про те, що саме внаслідок порушення відповідачем умов безпечної праці позивачу була спричинена моральна шкода, є помилковими.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шкаленка Є. В. задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з КП «Муніципальна охорона» моральну шкоду у розмірі 71 000 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Стягнуто з КП «Муніципальна охорона» в дохід держави судовий збір у сумі 908 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до акта розслідування нещасного випадку, що стався 19 серпня 2019 року о 22:30 год., комісією КП «Муніципальна охорона» установлено, що нещасний випадок з ОСОБА_1 стався в робочий час, під час виконання ним трудових обов`язків. Внаслідок нещасного випадку позивачу завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.

Апеляційний суд визнав неналежним доказом висновок за результатами проведення судової психологічної експертизи № 14242/20-61, складений експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 19 травня 2021 року, відповідно до якого грошовий еквівалент компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок каліцтва становить 864 мінімальних заробітних плат, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» складає 5 184 000 грн.

Встановивши факт спричинення позивачу відповідачем моральної шкоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розмір такої шкоди у сумі 71 000 грн, що становить 10 розмірів мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», який, на переконання суду, є цілком адекватним завданій позивачу шкоді та є справедливим.

Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходив з того, що заявлена до стягнення сума на відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 70 000 грн є завищеною, не відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягу наданих адвокатом послуг, а тому визначив цей розмір у сумі 7 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постановуКиївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року в частині незадоволених позовних вимог й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19, постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідження зібраних у справі доказів та не надання їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 квітня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_3. ; судді, які входять до складу колегії: Гудима Д. А., Краснощоков Є. В.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 19 квітня 2024 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3., на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Червинської М. Є., призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 квітня 2024 року визначено суддів, які входять до складу колегії: Осіян О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/553/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2024 року матеріали цивільної справи № 761/553/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди, не врахував глибину моральних страждань позивача, які полягають у порушенні нормальних життєвих зв`язків унаслідок неможливості продовження активного громадського життя, та які знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з виробничою травмою.

Вважає, що висновком експерта від 19 травня 2021 року обґрунтовано як факт заподіяння моральної шкоди позивачу, так і її розмір, однак цей висновок безпідставно не взято судом до уваги.

Крім того зазначає, що не погоджується з визначеним апеляційним судом розміром стягнутих витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, вважає цю суму значно заниженою та необґрунтованою. Також звертає увагу на те, що апеляційним судом не вирішено питання про розподіл понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору в судах різних інстанцій та витрат на проведення експертизи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року КП «Муніципальна охорона» подало відзив на касаційну скаргу, у якій посилається на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на посаді водія спецтранспорту реагування КП «Муніципальна охорона».

19 серпня 2019 року о 22 год. 30 хв. стався нещасний випадок, внаслідок якого позивач отримав вогнепальне поранення у голову в районі ока.

Постановою старшого слідчого СУ ГУ НП в м. Києві старшого лейтенанта поліції Андронової А. С. від 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100010007004 від 20 серпня 2019 року.

14 січня 2020 року комісією, утвореною наказом від 27 серпня 2019 року № 51 по КП «Муніципальна охорона», складено акт розслідування нещасного випадку за формою П (Н-1/П), що стався 19 серпня 2019 року о 22 год. 30 хв.

За результатами розслідування було встановлено, що нещасний випадок стався на території парку ім. М. Рильського на розі вулиць Голосіївської, генерала Родимцева та Голосіївського проспекту за адресою: м. Київ, вул. Генерала Родимцева, 6-А . Комісією було з`ясовано, що до автомобіля ОСОБА_1 під`їхав автомобіль марки Mercedes, із заднього вікна якого були здійснені постріли у вікно автомобіля КП «Муніципальна охорона», за кермом якого знаходився ОСОБА_1 . У результаті цього ОСОБА_1 отримав вогнепальне поранення у голову в районі лівого ока та був направлений до лікарні, де встановлено відповідний діагноз. Нещасний випадок з ОСОБА_1 стався в робочий час, під час виконання ним трудових обов`язків.

Відповідно до виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 1913 від 27 грудня 2021 року позивач проходить реабілітацію та лікування перенесеної закритої черепно-мозкової травми у вигляді цефалогічного, астено-невротичного синдрому, вегето-судинної дисфункції, внаслідок тяжкої контузії лівого ока у вигляді артифакії, посттравматичної атрофії зорового нерву, вторинної посттравматичної глаукоми, дистрофії сітківки лівого ока, гіпертонічна хвороба ІІ ст., синусова тахікардія.

Згідно з довідкою, виданою медико-соціальною експертизою (МСЕК) 22 січня 2020 року за результатами визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності по зору.

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судової психологічної експертизи № 14242/21-61 від 19 травня 2021 року, ситуація, яка сталася 19 серпня 2019 року з ОСОБА_1 , є психотравмуючою для нього та заподіяла йому моральну шкоду. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , складатиме еквівалент 864 мінімальних заробітних плат, що установлені на момент розгляду справи судом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з частинами першою, другою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про охорону праці» охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Дія Закону України «Про охорону праці» поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2 Закону України «Про охорону праці»).

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина перша статті 160 КЗпП України).

Відповідно до статті 171 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть.

Згідно з частинами першою-другою статті 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об`єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

Відповідно до частин другої, восьмої статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» акт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про охорону праці». Відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Отже, доказом вини власника може бути акт про нещасний випадок на виробництві.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що комісією з розслідування нещасного випадку складено відповідний акт від 14 січня 2020 року, яким встановлено, що нещасний випадок з ОСОБА_1 стався в робочий час, під час виконання ним трудових обов`язків. Також комісія визначила, що вказаний нещасний випадок є таким, що пов`язаний з виробництвом. Зазначений акт сторонами оспорений не був.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).

Частиною другою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом.

У статті 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) дійшла висновку про те, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

У свою чергу у частині першій статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21 (провадження № 61-20140св21) зазначив, що вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Саме тому розмір відшкодування моральної шкоди має умовний характер, оскільки немає точних критеріїв майнового вираження душевного болю, спокою, честі, гідності особи, але у будь-якому випадку розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути достатнім для задоволення потреб потерпілого і не повинен призводити до його збагачення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, врахувавши вказані норми матеріального права, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши обставини отримання ОСОБА_1 травми під час виконання ним трудових обов`язків, а також наслідки, спричинені нещасним випадком, які полягають у втраті позивачем працездатності та необхідності лікування, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, у розмірі 71 000 грн.

Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд врахував характер та обсяг душевних страждань позивача у зв`язку з отриманою травмою, погіршення стану його здоров`я внаслідок пережитого стресу та зміну звичного способу життя.

При цьому апеляційний суд виходив із засад розумності, пропорційності та справедливості. Такі висновки суду спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Доводи заявника про те, що присуджена апеляційним судом сума відшкодування не є співмірною із завданою шкодою, без посилання на конкретні порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, відхиляються Верховним Судом.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів та встановити нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17, є помилковими, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у вказаній заявником справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо вимог про стягнення судових витрат

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із проведенням експертизи.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Судами встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу сторона позивача надала: копію угоди про надання правової допомоги від 19 жовтня 2020 року б/н, укладеного між адвокатом Шкаленком Є. В. та ОСОБА_1 ; копію акта наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 19 жовтня 2020 року (а. с. 153-155, т. 1; а. с. 89-90, т. 2).

В пункті 4 угоди про надання правової допомоги від 19 жовтня 2020 року б/н його сторони погодили, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 70 000 грн після набрання рішенням законної сили.

Згідно пунктом 6 угоди про надання правової допомоги від 19 жовтня 2020 року б/н передбачувані витрати адвоката у зв`язку із наданням правової допомоги за угодою (такі як, але не виключно: отримання документів, збирання доказів, залучення висновків спеціалістів, технічне забезпечення та інші) здійснюються безоплатно.

Врахувавши подані заявником докази щодо понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, взявши до уваги, що правнича допомога адвоката полягала у складанні позовної заяви та апеляційної скарги, доповнень до апеляційної скарги, а також встановивши, що адвокат Шкаленко Є. В. був присутній в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 09 листопада 2022 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доведеними, обґрунтованими та співмірними складності справи та об`єму виконаної адвокатом роботи є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та реальності таких витрат, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні. Тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович